Пригадуєте, 2 роки тому працівники Служби безпеки України просто «за роботою» затримали братів Л.. В одному з барів на набережній Тернопільського ставу Дмитро та Ярослав влаштували таку собі штаб-квартиру і просто в центрі Файного міста агітували не обтяжених роботою та совістю хлопів воювати за ДНР-ЛНР. Обіцяли премії за вбитих “укропів” та повний «соцпакет» – і на лікування (“Зрозумій, куля — дура”), і на поховання (це ж все-таки війна). Та раптом захопливу розповідь перервав брязкіт «браслетів» на руках, і брати вже спостерігали не блакитне плесо, а брудну підлогу. Таку ж, як у тюрмі. Минулого тижня справу сепаратистів слухали в апеляційному суді Тернопільської області. Та про все по черзі.
В Україні зненавиділи українців
Західну Україну брати Л.зненавиділи ще підлітками, тільки-но у середині 1990-х переїхали з Центральної України, де жила мати, до батька у Тернопіль. 20 років прожили вони у нашому славному місті, ходили до школи, закінчили вуз, але Україну так і не полюбили, українську мову відверто зневажали. Не дивно, що двічі перебуваючи вже у Чортківському СІЗО, у напівпідпільному інтерв’ю, яке вони дали через своїх захисників одному російськомовному інтернет-виданню, брати розповіли про “знущання”, яких зазнали ще дітьми, як їх дражнили «москалями» та «зеками», тому не раз, мовляв, їм доводилось захищатися кулаками.
Тим не менше, вони й далі продовжували жити у ненависному місті: відкрили тут свою фірму, створили сім’ї, народились діти: у Дмитра – одна дитина, в Ярослава – дві.
Та коли почався Євромайдан і тернополяни останнім ділились із захисниками революції Гідності, ці вже далеко не юні «мальчиши-плохиши» кинулись спонсорувати антимайдан. Імовірно, бували й у столичному Маріїнському парку. Можна тільки уявляти, яким ударом стала для братів втеча екс-президента Януковича. І брати також вирішили перебиратись у білокамінну, зрештою, так вони розповіли у суді.
Двічі “вбита” дитина… з Уссурійська
Початок 2014-го назавжди запам’ятається українцям: не встигло проплисти кача по київському майдані Незалежності, як охопило вогнем південь і схід України: Росія захопила Крим, почались заворушення в Одесі, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську.
І тоді брати ступили на стежку Іуди – чимшвидше чкурнули в Москву, де зустрілись із таким же земляком-запроданцем, як і самі, – так званим спікером парламенту горезвісної «Новоросії» Царьовим та іншими, невстановленими слідством особами. Не важко зрозуміти, про що йшлося на цих зустрічах, адже після повернення додому почали через соцмережі – сторінки «Вконтакте», «Одноклассники», «Facebook», програми «Skype», «Viber» вербувати найманців, готових за гроші вбивати, захоплювати, плюндрувати. Національність не мала значення — головне, готовність їхати через Білорусь у спецтабір в Ростові-на-Дону, отримувати “зелені” за кожного вбитого українського солдата, “правосека” чи просто активіста. “Зарплату” одразу перераховували з тернопільського(!) відділення “Сбербанка России” на рахунок банківської картки.
До речі, на рахунки цього ж банку брати закликали в соцмережах здавати кошти на підтримку терористичних організацій ДНР-ЛНР. Паралельно на своїх сторінках в інтернеті вони агітували допомагати терористам одягом, продуктами харчування тощо.
Ось так зі зрадливої руки братів Україну почало оплітати павутиння тероризму: залежно від “здібностей”, найманців зобов’язували організовувати акції протесту проти органів державної влади у Києві, Львові, Тернополі, Кіровограді, Запоріжжі, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Полтаві, Миргороді. Ярослав із Дмитром відкрито закликали ставати під прапори профашистських громадських об’єднань «Русский Сектор – Украина» та «Народний фронт Новороссии» в проведенні підривної діяльності проти України. Насамперед дискредитувати за кордоном новообрану українську владу — Президента, уряд, органи місцевого самоврядування. Для цього брати наказали підібрати декілька жителів Донбасу та Луганська, щоб вони на сесії у Брюсселі розповіли міжнародній спільноті про “жахи війни” – щось на кшталт розіп’ятого хлопчика у Слов’янську чи замордованої вагітної жінки. Щоправда, цього разу вони виклали в інтернеті фото маленької Насті, яка нібито загинула під час обстрілів Збройними силами України. Насправді, декілька років тому дитину вбив педофіл в Уссурійську.
Тим часом, у травні 2014-го Дмитро Л. на своїх сторінках “Одноклассники” та “Вконтакте” звернувся з закликом “Смерть фашистам!!! Они не имеют права на жизнь после убийств стольких людей!!!” та опублікував фото глав держави та уряду.
Трудові раби
Принагідно варто зазначити, що в поле зору правоохоронців братчики потрапили трохи раніше. Як уже згадувалось, брати створили у Тернополі та Львові будівельну фірму. Випадково чи ні, але саме їхнє підприємство проводило реконструкцію бульвару Данила Галицького на Східному масиві.
Так от, серед роботодавців мали славу не вельми порядних бізнесменів: людей наймали, офіційно не працевлаштовували, відповідно й платили, як заманеться. Точніше, просто дурили. Цей епізод також знайшов своє відображення у порушеній кримінальній справі.
Таким чином, Тернопільським міськрайонним судом братів визнано винними у створенні та фінансуванні терористичної групи, вербування з метою вчинення терористичного акту, закликах до повалення конституційного ладу в Україні, посяганні на територіальну цілісність України та державній зраді. Крім того, Дмитра засуджено за незаконне зберігання боєприпасів, а Ярослава — за грубе порушення закону про працю.
У підсумку Дмитро отримав 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, Ярослав – відповідно до 14 років з конфіскацією.
Однак під час розгляду їхніх скарг в апеляційному суді Тернопільської області було виявлено низку порушень КПК щодо прав засуджених, і колегія вирок скасувала та направила справу на новий судовий розгляд.
Під час розгляду апеляції прокурор зазначила, що порушення спровокували самі брати. “Під час слухань у Тернопільському міськрайонному суді вони постійно ображали прокурора і навіть свого адвоката, відтак той відмовився надалі їх захищати”, – зазначила прокурор Наталя Штурма.
І хоча відповідальності сепаратистам не уникнути, зважаючи на горезвісний “закон Савченко”, у строк відбуття покарання їм уже зараховано по 4 роки. Новий розгляд доплюсує ще по декілька років. Єдине, що народні обранці обіцяють вже у вересні відмінити ці поправки. Отож чекаємо на суд.
Марина Густенко
Джерело: Тижневик "Номер один"
5949