«Коли я співаю, то отримую від цього велике задоволення». Так говорить 11-річний білявий та симпатичний хлопчик невеликого зросту із с. Більче-Золоте Борщівського району Владислав Боднарчук. Але насправді його пісенний зріст набагато випереджає ровесників. Цього року він зайняв друге місце у своїй віковій категорії та номінації на Всеукраїнському конкурсі обдарованих дітей «Голос країни», а на конкурсі-фестивалі духовної пісні «Струни душі» у Львові, що проходив у Шевченківському Гаї, започаткованому іще у свій час Андреєм Шептицьким, талант хлопчика розкрився на повну силу і він зірвав Гран-прі, тобто був кращим серед кращих. А ще раніше, три роки тому, на одному із Всеукраїнських конкурсів у столиці Владислав мав честь співати разом на одній сцені з Героєм України, нині, на жаль, уже покійним Дмитром Гнатюком.
Владислав Боднарчук цього року закінчив 4 клас ЗОШ і 4 клас школи естетичного виховання. Це, на перший погляд, звичайний сільський хлопчик, якому, як і більшості його ровесникам, подобається грати у футбол, бігати, плавати, сидіти за комп’ютером, ходити до лісу і на риболовлю та просто пустувати. Змалечку хлопчик допомагав вдома батькам і бабусі по господарству, також, наприклад, пасе корівку на лужку – все звичайно і буденно, але… Але у Владика є особливий дар, його родина і вчителі музичної школи кажуть, що той дар від Бога. Напевно, так і є, але знову ж таки «але»… Справа в тому, що коли Владик ще був немовлятком, його бабуся, Марія Іванівна, декілька разів на добу співала йому пісень, щоб він засинав. Це було переважно наспівування «Отче наш». Так що, як то кажуть, Владислав увібрав у себе спів ще з молоком матері і нині став відомим на всю Україну. Так склалося у родині, що більше часу хлопчик перебував із бабусею, слухав її співи, сам співав, вона їздила з ним на всі його конкурси, виступи, фестивалі та свята. А при підготовці до конкурсу «Голос країни» у квітні цього року внук і бабуся разом склали слова пісні «Молитва до Ісуса», а Владикові ще й вдалося до неї музику написати. «Взагалі, – розповідаєМарія Іванівна, – на будь-яких конкурсах журі найбільше звертає увагу на авторські пісні. І хоч Владик на останніх цьогорічних двох конкурсах у Києві і Львові виконував по дві пісні, все ж мені думається, що журі виділило саме нашу».
Марія Іванівна з великою любов’ю та душею багато розповідала про свого внука, в той час її очі сяяли, випромінювали тепло і неможливо було перебити чи зупинити жінку. Вона особисто часто приводила Владика до музичної школи ще з 2-3 річного віку, бо бачила і ще більше відчувала, що дитині подобається музика та спів. За її словами, тут нічого дивного не було, адже вся їхня родина така співоча, танцююча та музикальна з діда-прадіда. Коли ж прийшов час хлопцю йти до школи, то його віддали відразу до двох – загальноосвітньої і музичної. До речі, Владислав нині навчається у музичній школі грі на фортепіано.
У Більчанській школі естетичного виховання працюють особливі люди. Це, найперше, її директор Микола Тесля і його дружина Віра – вчитель і заслужений працівник культури України. Дане подружжя є засновником народного ансамблю української пісні «Більчанки», якому вже понад 20 років. Отак Владик потрапив на надзвичайно поживне пісенне підґрунтя і швидко при допомозі педагогів та родини почав у правильному напрямку розвивати свої здібності. Крім того, він дуже добре вчиться у загальноосвітній школі і 4 клас закінчив там з відзнакою.
Сам Владислав Боднарчук говорить про себе так: «Коли я співаю, то від цього отримую величезне задоволення, а коли глядачі мені аплодують, то безмежно радію. Я співаю завжди і всюди, при першій нагоді – чи то на офіційних конкурсах, фестивалях, чи родинних зустрічах, у школі. У мене дуже добрі вчителі і вони кажуть, що, напевно, я буду відомим співаком. Та я про таке ще не думав, просто мені добре, коли я співаю, і все».
«Нині хлопчик, – розповідає Микола Тесля, – у добрій формі, у нього гарний, особливий голос, він поступово набуває артистизму. Наш Владик у свої 11 років має вагомі досягнення, брав участь у багатьох заходах – районних, обласних, Всеукраїнських. Цьому, на мою думку, сприяло й те, що він фактично зростав з «Більчанками», нашим колективом. Владислава, де він не бував, усюди відразу помічали. Сьогодні базовий репертуар пісень хлопчика – це українські народні пісні, як і у «Більчанок». Владислав – розумний, здібний і скромний хлопчик і, як жартома серед нас, співаків, кажуть, «зірки не зловив», тобто не зазнався, не загордився. Мар’ян Шуневич, Григорій Чапкіс – це відомі люди, з якими довелося познайомитись хлопцю на різних конкурсах, фестивалях, проектах. А в 2014 році Владислав був визнаний найталановитішою дитиною року в Україні, тоді ж він отримав нагороду з рук Міністра культури України».
Ось так охарактеризувала Владислава безпосередня його наставниця – вчителька Віра Тесля: «Владик має особливий тембр голосу, близький до дорослого, такий собі бархатистий, з гарними обертонами. Проте у його голосі й донині залишаються ще деякі недоліки, це, наприклад, затиснутість, задавленість, дещо крикливість. Усе ж нам, педагогам, вдалося більшість із того вилучити і спрямувати Владика у правильне русло. Думаю, нам це вдалося, адже його досягнення є тому підтвердженням. Хлопчик потребує постійного контролю, ми працюємо далі над динамікою голосу, розширюємо його діапазон, щоб він міг заспівати і на піано, і на форте, щоб був у пісні контраст, щоб вона була цікавою».
Віктор Аверкієв (“Номер один”)
Джерело: Тижневик "Номер один"
5935