Такої традиції нема в жодному населеному пункті України і світу – ні там, де храми носять титул Хрестовоздвиженських, ні там, де навколо церков громади споруджують символічні стації Хресної дороги Ісуса – напередодні свята Воздвиження Чесного Животворчого Хреста всуціль зодягати хрести у різнобарвні квіткові фелони, пише “Свобода”.
Тому й не дивно, що це маленьке село на північному заході Борщівщини від року до року о цій вересневій порі скликає вірян із навколишніх та далеких усюд.
Минула неділя не стала винятком. Спершу – вечірня в церкві, а відтак церковна процесія виходить на узгір’я, де, власне, й встановлено 14 дубових хрестів з образами стацій Хресної дороги, заквітчаних осіннім пишнотрав’ям-різноцвітом, біля кожної з яких вустами парохів, запрошених із різних православних громад краю, мовиться відповідна молитва. Ближче до сутінків пагорб осявають свічки в руках прихожан, і місцина стає мовби віддзеркаленням зоряного неба, до якого піднесено сотні віруючих сердець.
До 1988 року в церкві ще був колгоспний склад зерна, – розповідає тодішній її настоятель отець Юрій Стеблина, скерований сюди на службу в 1989-му і який, власне, започаткував Хресну дорогу в Монастирку (тодішньому Міжгір’ї). – Вісім місяців ми з громадою, не покладаючи рук, відбудовували занапащену атеїстами церковцю, збудовану ще в 1772 році,- згадує отець Юрій. Старезні похилені перегнилі хрести вздовж Хресної дороги замінили новими, освятили. І взялися за відродження традиції, яка передавалася в селі віками із покоління до покоління, і у 1990 р. Хресна дорога ожила.
Нині молоді в Монастирку дуже мало. Доводиться запрошувати до роботи дівчат із інших навколишніх сіл. З-поміж інших – із Шупарки. Своїми враженнями емоційно поділилася Ольга Зубик, адміністратор групи «Церква Покрови Пресвятої Богородиці с.Шупарка» у Фейсбуці: «На запрошення настоятеля Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря с.Монастирок ігумена Миколая Хмарного ми вдруге долучилися до багаторічної традиції прикрашати квітами Хресну дорогу напередодні храмового свята, а цьогоріч мали за честь уквітчувати дві стації – першу “Ісус засуджений на хресну смерть” та дев’яту “Ісус падає втретє під хрестом”.
І, мабуть, немає нічого прекраснішого, коли людські руки роблять щось для Бога. Квітка за квіткою…Крок за кроком…Молитва за молитвою…
Так твориться краса, яка залишається не лише як традиція – вона залишається в серці, як віра у найкраще. Дякуємо ігумену Миколаю за можливість долучитися до цієї прекрасної традиції, у якій краса стає молитвою, а праця – служінням Богові. Бо поки ми разом молимося, служимо, творимо добро і бережемо святі традиції — наша віра жива.
І нехай серед квітів, молитви та тиші кожен із нас відчує найважливіше: Христос поруч. Тоді, коли важко. Тоді, коли серце втомилося чекати. Тоді, коли здається, що сил уже немає. Бо там, де є Христос — там завжди є надія.»
Цілу ніч осявали Хресну дорогу на монастирському узгір’ї вогні, а запах трав і квітів розносився нічною темінню понад селом, ніби кликав сюди паломників. Наступного ж дня в Монастирку – храмовий празник. Після святкової відправи люди знову виходили на заквітчану Хресну дорогу, яка не має аналогів у світі. До небес злітала молитва за Україну, за Збройні Сили, які нині виборюють мир на рідній землі.
До слова, традицію вбирання хрестів Хресної дороги в селі Монастирок наказом Міністерства культури України від 26.03.2026 № 417 внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Джерело: Свобода
11454