У самому серці Кременця, де старовинний Свято-Миколаївський собор стоїть як мовчазний свідок української історії, розгорнулася справжня детективна драма, пише TeNews.
Троє священнослужителів із так званого “московського патріархату” вирішили, що державні ікони та інші культові предмети, які століттями прикрашали собор, краще виглядатимуть… десь у їхніх приватних колекціях. І все це — на тлі російської агресії, коли кожен клаптик української спадщини стає мішенню не лише для ракет, а й для липких рук.
Ікони, чаші, дарохранительниці на мільйони гривень: “святий” бізнес по-кременецьки
У грудні 2023 року, коли собор нарешті повернули у повне державне управління і вже не тільки формального балансоутримувача яким є Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, комісія якого під час інвентаризації виявили пропажу. Ікони та кивоти XIX століття, церковні чаші, стародруки — усе це, за оцінками, тягне на не один мільйон гривень! Як відпомо із результатів досудового слідства, правоохоронним органам вдалось відшукати частині викрадених історичних цінностей, вартість яких становить понад 300 тисяч гривень. Не поганий “улов” для тих, хто мав би молитися за спасіння душ, а не за вдалу крадіжку. Виконавча служба, яка виселяла московських кліриків із собору, мабуть, не очікувала, що разом із ними зникне й частина національного надбання, однак всі порушення були чітко зафіксовані.
Цинічним і водночас демонстративним фактом, що підтверджує крадіжку безцінних реліквій із собору є саме інтерв’ю від 25 грудня 2022 року одного із екс-священнослужитилів собору у статті: «Кременець – місто церков і соборів: Собор Святого Миколая: історичні факти». У статті йдеться про перелік ікон та інших історичних предметів, що століттями жертвувались громаді міста і зберігалися у храмі. Стаття вийшла в час коли договір оренди був припинений і тривав судовий процес щодо повернення собору з користування парафії УПЦ в управління Заповіднику. Із наведеного переліку у стаття Заповідник і слідчі не виявили срібно-золотої дарохранительниці, декількох цінних ікон, та іншого церковного начиння вартість яких може сягати понад мільйон гривень. Фактом перебування цих предметів у соборі є згадки про ці реліквії в історичній літературі кінця ХІХ ст., в договорі користування майном та інвентарні списки від 1946 року, а також у паспорті пам’ятки. Що ще раз доводить те, що всі ці предмети не належали екс-користувачам, а належали собору, громаді міста і є надбанням народу і державною власністю!
Звичайно, такі дії не могли зійти з рук зловмисникам. Вже на початку 2024 року, коли в соборі вперше пролунала молитва українською мовою, кременецькі правоохоронці встановили кліриків, причетних до зникнення ікон та зареєстрували відповідне кримінальне провадження. Зібрана в ході слідства доказова база була використана для оголошення підозр трьом священнослужителям УПЦ, провадження скеровано до суду з обвинувальним актом. У червні 2025 року справу вже розглядатимуть в суді.
Московський патріархат: від молитов до мародерства
Ця історія — не просто про крадіжку. Це про те, як московський патріархат, що роками паразитував на українських святинях, навіть у час війни не втрачає шансів “прихватизувати” щось цінне. Поки Росія обстрілює наші міста, її вірні слуги в рясах, здається, вирішили винести з України не лише ікони, а й залишки совісті. І це в той час, коли кожен українець бореться за свою землю, культуру і віру!
Свято-Миколаївський собор, що колись був анексований Російською церквою ще в 1832 році, у 2023-му повернувся до українців. І що ж? Замість того, щоб передати храм із повагою, дехто вирішив “врятувати” ікони від української юрисдикції. Але, панове, це не “порятунок”, це банальне мародерство, ще й у воєнний час, коли кожен такий злочин — як удар у спину.
Чому це важливо?
Ця афера — не просто локальний скандал у Кременці. Це символ того, як московський патріархат, прикриваючись рясами, продовжує підривати українську ідентичність. Поки наші захисники на фронті борються з окупантами, у тилу дехто намагається розтягнути нашу спадщину по кишенях. Але Кременець — не те місце, де таке проковтнуть мовчки.
Тож нехай ця історія стане ще одним цвяхом у труну впливу московської церкви в Україні. А ікони? Вони повернуться до собору, де їм і місце — у серці української віри, а не в чиїхось коморах. І хай наступного разу “святі отці” подумають двічі, перш ніж тягнути руки до того, що належить народові.
Джерело: TeNews
4615