Найсвіжіше:
• Екстрасенс Роман Шептицький: «Кожен має свій основний сценарій життя. Все ж решту можна змінити. Але коли людина не хоче докладати зусиль, а тільки ходить до екстрасенсів з надією, що хтось за неї щось вирішить, то вона все життя буде шукати крайніх у своїх невдачах» • Коли чоловік любить жінку, він полюбить і її дітей… • Фермерські господарства можуть отримати фінансову підтримку від Укрдержфонду • Яким буде навчання з 1 вересня? • Вступна кампанія-2020: що зміниться для абітуpієнтів • У Збаражі чоловік тричі спокусився «Джеком Даниелсом» • Де на Тернопільщині не буде світла • Як вирішити проблему неприємного запаху взуття: ефективні способи • За безкоштовними консультаціями до енергетиків звернулися понад 200 споживачів • Як боротися із дрозофілами? • Смертельні аварії: чому суд одних водіїв карає, а інших – відпускає? • На Тернопільщині 5 випускників отримали найвищі бали у ЗНО • Чи впаде гривня до кінця 2020 року? • “Кредит під 0%”: НБУ попереджає українців про шахрайства • Кожен господар Лановецької громади безкоштовно отримає контейнер для збору сміття • Власники дорогих авто спрямували до бюджетів Тернопільщини понад 1,5 млн. гривень • ТОМЛЕНИЙ ЯЗИК ІЗ ЛИСИЧКАМИ ТА ХРОНОМ від Оксани Вознюк • Студент, який яйцем звалив з ніг Януковича, став топменеджером УЗ • Як позбавити капусту від слимаків? Народні методи • У Тернополі стартував новий проєкт, мета якого – нагодувати тих, хто голодний • У футбольному чемпіонаті області немає явного фаворита • Спрощено підтвердження водійського стажу • У Польщі за підозрою в корупції затримали екскерівника “Укравтодору” • Вступники можуть отримати відстрочку від призову • Юний винахідник із Заліщиків отримав перемогу в міжнародному конкурсі
rss
Журналіст та поет Євген Безкоровайний відверто в очі вказував кожному на творчі промахи і професійний брак, але не цурався й самокритики

Опубліковано: 26 Травня о 15:00



19 травня минуло вже 5 років, як відійшов у вічність відомий журналіст, поет, публіцист і громадський діяч Євген Безкоровайний. Він був неперевершеною особистістю, чий внесок у розвиток журналістики і літератури, які були двома нероздільними крилами його творчого польоту, та  в  розбудову демократичної Української держави важко переоцінити. Відомий поет і колишній голова обласної організації НСПУ помер у дорозі – на шляху до Шевченківських святкувань. Нелегким і тернистим та водночас самоутверджуючим і чесним та в чомусь ліричним був життєвий шлях Євгена Івановича.

У ранньому дитинстві втратив батька

Народився майбутній майстер пера і слова в березні повоєнного 1947 року у Ворвулинцях Заліщицького району. І вже з раннього дитинства зазнав трагічної долі. Коли маленькому Безкоровайному ще не виповнилось і рочку, ряжені під упівців, як пізніше з’ясувалося, енкаведисти цинічно вбили його батька – ветерана, який пройшов від початку до переможного кінця всю німецько-радянську війну, був учасником фінської баталії та оборони Ленінграда. Мати ж від шоку втратила молоко, а час був важкий і голодний. Тому маленького Женю підгодовували сусідські жінки, які виховували такого ж віку дітей.

Майбутній журналіст і письменник, за словами родичів, добре вчився спершу в місцевій восьмирічці, а середню освіту здобув у Заліщицькій тоді одинадцятирічці. Уже з середніх класів більше тяготів, відповіно проявляючи неабиякі нахили, до гуманітарного спрямування предметів, особливо  мов і літератур, але не пас задніх і з математичних дисциплін. Уже в шкільні роки почав писати поезії та нариси, які публікували у заліщицькій районці та обласному молодіжному виданні. Кажуть, що відтоді Євген Безкоровайний і поставив собі за мету пов’язати майбутню професійну діяльність із журналістикою. Але задля  досягнення мрії йому довелося докласти значних зусиль і здолати життєве випробування.

На шляху до журналістики рік працював шахтарем-забійником

Незважаючи на творчий доробок, зафіксований у публікаціях в пресі, що завжди було і досі залишається вагомим підґрунтям для вступу на журфаки, а також непогано здані вступні іспити, юний Євген Безкоровайний недобрав лічених балів для проходження конкурсу в студенти Львівського університету. Однак, не змирившись із ситуацією і не зрадивши медійній мрії, не проміняв її на шанс здобути іншу професію. Вирішив, що не повернеться до рідного села доти, поки не стане студентом саме факультету журналістики одного з найпрестижніших вишів України. Подався до Червонограда тієї ж Львівщини, де рік важко працював шахтарем-забійником. Паралельно публікувався у місцевих виданнях. Продовжував писати ліричні твори. А вже наступна вступна кампанія сповна віддячила юному обдаруванню за його наполегливість до здобуття журналістського фаху.

Два крила творчого польоту Євгена Безкоровайного – журналістика і поезія

За словами одного з синів Євгена Івановича, відомого в Україні та далеко за її межами музиканта Зоряна Безкоровайного, журналістика й поезія гармонійно переплелися в його діяльності.

– Поетична зокрема і загалом літературна  творчість і журналістика корелювалися в творчості мого батька. І за способом викладу матеріалу в газетних та журнальних виданнях, і за стилістикою його публікацій були з поетичним відтінком, у яких спостерігалося багато ліричних відступів. І це були своєрідні огнисті ін’єктиви, – зауважує Зорян Безкоровайний.

І справді, читаючи різні за жанром публікації майстра пера і слова, слухаючи його виступи на тодішньому обласному державному радіо, навіть у часи, коли Євген Іванович працював чи то речником голови облдержадміністрації, чи то начальником обласного управління у справах преси та інформації та доносив до громадськості позицію влади, відчувалося, що за постаттю журналіста або чиновника Безкоровайного проглядається творча особистість поета-лірика. Це спостерігалося у його багатому образному мовленні та віртуозному володінні майстерністю пера і слова.

Талановитий журналіст, успішний медіаменеджер і чиновник із людським обличчям

Євген Безкоровайний реалізував свій творчий потенціал у різних напрямках журналістики: в газетах, на радіомовленні й телебаченні. І скрізь проявив себе як талановитий журналіст та успішний медіаменеджер. Зокрема, у Заставнівській Чернівецької області, Заліщицькій і Тернопільській районних газетах. У першій половині 80-х років перейшов на громадську роботу, але не надовго. Згодом працював кореспондентом Держтелерадіо України в Тернопільській області. І саме він висвітлював на всю Україну відкриття в Тернополі першого в колишній УРСР Співочого поля та всеукраїнського фестивалю народної творчості.  Особливими сторінками у творчому житті Євгена Безкоровайного були очолювані ним редакції легендарних видань «Ровесник» (19761980 рр.) і «Селянська доля» (19901996 рр.). Під його керівництвом у гармонійній творчій атмосфері працювали цілі плеяди нині відомих медійників. Щиро пишаюся, що перші кроки в журналістиці під творчою орудою Євгена Івановича робив і автор цих рядків.

З другої половини 90-х Євген Іванович перейшов на ниву державної служби, проте й там опікувався журналістською сферою. Очолював прес-службу й управління у справах преси та інформації Тернопільської облдержадміністрації. Євген Безкоровайний також був одним з очільників обласного осередку НСЖУ.

Він завжди дбав про очолювані ним колективи та підопічних журналістів. Євген Іванович не вмів і, мабуть, не хотів лукавити, тому інколи бував різким та емоційним, але завжди був об’єктивним і справедливим. Відверто в очі вказував кожному на творчі промахи і професійний  брак, але не цурався й самокритики. І якщо з’ясовувалось, що він помилявся, то міг навіть вибачитись перед рядовим кореспондентом. Зокрема, майже чверть століття тому в одому з чергових випусків «Селянської долі» трапився ляп, що нерідко й досі буває в друкованих виданнях. Першим, хто попав на очі головному редактору, виявився я й отримав за це порцію наганянь. Хоч провина виявилась не моєю, але редакційна справа є колективною, то я її сприйняв за належне. Але минуло небагато часу і, на моє здивування, поважний керівник підійшов до мене і вибачився. Мене, тоді ще молодого, але вихідця із радянської системи з учнівським, армійським, студентським і незначним учительським досвідом, де завжди правим був той, хто мав більше прав, це неабияк здивувало і водночас високо підняло в очах постать Євгена Безкоровайного. Незважаючи на  посадовий стан, Євген Іванович був дуже доброю і щирою людиною. У середині важких 90-х через фінансові проблеми в економіці засновники видань, як і в багатьох інших галузях, розраховувались із редакціями натуроплатою. То я на свої очі бачив, як наш керівник власним авто розвозив кожному працівникові мішки із цукром та борошном, які не цурався разом з ними носити. Опікуючись журналістським напрямком роботи в облдержадміністрації, знаючи специфіку нашої роботи достеменно, сприяв, щоби медійники не лише були забезпечені необхідною інформацією, а й могли працювати над висвітленням тієї чи іншої події або певного заходу в належних умовах. Допомагав вирішувати проблеми кожному журналісту, хто б до нього не звернувся.

Два нероздільних крила творчого польоту Безкоровайного

За словами сина Зоряна, наприкінці 2000-х батько відійшов від журналістики, бо не міг бачити фальші, джинси та загалом продажності медійників, яка нині ледь чи не домінує в інформаційному просторі України.

– За журналістами радянської доби постійно чатувала цензура, до того ж їхня діяльність була під пильним оком каральної машини. Відійдеш хоч трошки від компартійно-радянської лінії, то матимеш величезні проблеми і на роботі, і загалом у житті. Я не розумію, через нині в Незалежній Україні, коли цього всього немає, журналісти почуваються скутими в діях, відверто працюють на замовлення тощо, – свого часу з цього приводу висловлювався Євген Безкоровайний.

В останні роки Євген Іванович майже повністю сконцентрувався на літературній діяльності. До неї він уже долучався і раніше – на межі 80-90-х років, коли волею долі був відповідальним секретарем обласної організації Товариства книголюбів. А з  2008 року і до останньої миті життя працював головою обласної письменницької організації та був членом ради Національної спілки письменників України. І не просто був очільником спільноти місцевих літераторів, а завдяки своєму ентузіазмові та  активній діяльності став її серцем. Не відірвався Євген Іванович і від свого другого творчого крила – журналістики. Бо був активним учасником усіх найголовніших медійних та офіційних заходів культурно-мистецького та національно-патріотичного спрямування. Активно виступав на радіо і телебаченні, його тези з різних актуальних гуманітарних питань були частими на шпальтах місцевих і республіканських друкованих видань.

Євген Безкоровайний із хорошим другом Богданом Хаварівським

Поет, який вийшов із Симоненківського поля

У творчому доробку Євгена Безкоровайного п’ять поетичних збірок: «Яворина» (1997), «Профіль любові» (2003), «Душа, як сонях» (2006), «Осіння сльоза» (2008), «І так живу» (2012). Його вважають передусім талановитим ліриком. За словами теж уже нині спочилого творчого побратима Безкоровайного Петра Сороки, поезія Євгена Івановича є такою, що не може залишити байдужим  жодного читача.

– Це тому, що за плечима цього поета великий життєвий досвід, непроста доля і він прийшов у літературу зі своїм колом оригінальних і незбитих тем, а відтак мотивів і виражальних засобів. Що горує в поетиці Євгена Безкоровайного? Як на мене, життєдайна невичерпна імпульсивність, всепоглинаюча енергетика, що силою свого вогню мимоволі запалює інших. Здається, він з усього може викресати іскру поетичного сяйва і кинути її гарячий відсвіт на інших. Є. Безкоровайний вийшов із Симоненківського поля. І сьогодні, як і в шістдесяті та сімдесяті роки, для цього треба мати не тільки чуле серце, відкриту багату душу, незрадливе чуття, а й громадянську мужність та чисте сумління, – так свого часу проаналізував творчість Євгена Безкоровайного відомий поет і літературознавець.

«Нехай не міліють джерела нашої любові»

Ці слова Євгена Івановича були його життєвим і творчим кредо. Однією із провідних тематик у поетичній творчості Євгена Безкоровайного була тема любові. Ще зі шкільного дитинства юний Євген присвячував свої вірші майбутній дружині, з якою вчився в одному класі. Свої душевні емоції на тему кохання до жінки Євген Іванович відтворив у поезіях «Профіль любові», «Диво», «Дружині», «Кохана жінко!», «Мадонна», «Спогад», «Пастушка», «Наївність» та інші. Зі своєю другою половиною поет разом прожив 44 роки. І одразу після її смерті почав згасати.

– Знаєш, світ став немилим! Ми з Галею разом прожили стільки років. Бувало, мабуть, як і в інших людей, по-різному, але в скрутний час підтримували один одного, виростили синів, які вже стали самостійними. А нині… Мені здається, що невдовзі і я піду вслід за дружиною і твоїм батьком! – із сумом невдовзі після пережитого горя сказав мені при зустрічі Євген Іванович.

Зі щирою любов’ю Євген Безкоровайний ставився і до друзів, яких серед відомих громадських і культурно-мистецьких діячів у нього було дуже багато. Чимало років він товаришував і з моїм батьком, а про тріо друзів Безкоровайний – Лівінський – Омелько у 90-х знав весь медійно-поліграфічний бомонд. Як стверджував сам поет: «У мені вітцівське полум’я не згасне, не гасне віра батькова в людей» («Друзям», поезії з циклу «Посвяти»).

Ну і, звичайно, Євген Іванович дуже любив своїх дітей. Цій тематиці присвячений його «Епісто­лярний триптих».

Поет творчо роздвоївся у мистецтві своїх синів

Євген Іванович завжди гордився синами – Гордієм і Зоряном, які ще за життя батька стали досить відомими у різних культурно-мистецьких колах не лише України, а й далеко за її межами. Гордій теж поет, нині займається книжковою торгівлею у США в Нью-Йорку, посприяв навіть у відкритті відділу української літератури у ньому, чим дуже гордився батько. Зорян очолює гурт «Неймлес» і є автором його пісень. У колективі з 5 учасників він разом із дружиною Світланою є солістами. Гурт випустив понад десяток дисків і нині є популярним як в Україні, так і  за кордоном.

– Нас об’єднує творча родинна дружба, в якій ми почуваємось щасливими, і це мене тішить.  Обидва мої сини хоч особливої матеріальної віддачі від творчості і не мають, але вірні мистецтву. І цим я гордий за них! – свого часу розповідав про свою родину Євген Безкоровайний.

Остання дорога через Київ до Великого Кобзаря

Євген Безкоровайний дуже любив Київ, був безмежно закоханий у красу нашої столиці. На підтвердження цього у мене навіть збереглося відео, зняте відомим відеооператором Василем Панчуком для телесюжету самого директора ТОДТРК Романа Заяця про відзначення Дня журналіста у серці нашої держави в 2001 році, в якому журналіст Безкоровайний виражає ці почуття. А як поет, він у житті й творчості багато чого унаслідував у Великого Кобзаря. Символічно так сталося, що 19 травня 2015 року, переживши дружину лише на три роки, Євген Іванович помер у потязі, який курсував до Києва, звідки письменницька спільнота України мала організовано відправитись на вседержавне Шевченківське свято.

Вічна пам’ять добрій людині, неперевершеній творчій особистості і справжньому патріотові Євгенові Безкоровайному!

Олег Лівінський


Джерело: Тижневик "Номер один"
Рубрика:
Мітки: , ,



Новини
28 Липня
27 Липня
26 Липня
25 Липня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше