Найсвіжіше:
• Тренер із бойового гопака Владислав Лавнікович: «Вірю, що підписувати договір про капітуляцію і повернення Криму та територій Луганщини й Донеччини буде наш гетьман в оточенні справжніх козаків» • Судинний хірург Юрій Свідерський: «Варикоз трапляється у 40% населення планети – це своєрідна плата за прямоходячість» • Біатлоніст, фехтувальниця та футбольний тренер стали орденоносцями • Анонси газети «Номер один» від 18.09.2019 р. • ДВАНАДЦЯТА ТОВАРИСЬКА ГРА з нагоди Дня рятувальника, дня всіх працівників Міністерства надзвичайних ситуацій України • Легендарний політик Павло Сливка: «Коли мерську посаду залишав Негода, він сказав, що я один з небагатьох депутатів, хто у нього нічого не попросив» • Що і чому відкрито курять сучасні діти? • Бережіть дитину в собі, і вона вам допоможе у найскрутніших ситуаціях • Дістати наркотик – як зробити селфі • Депутат і директор Лариса Римар: «На мене неможливо тиснути, мене можна лише переконати аргументами» • Серія вибухів у Тернополі: перед замахом жертви отримували повідомлення із погрозами • Роботодавцям Тернопільщини потрібні працівники на 29,4 тисячі вакансій • Де на Тернопільщині не буде світла • Дитячий фотограф Катруся Бородайко: «Беріть на зйомку грудне молочко та довіру, а все інше ми зробимо за вас» • Сімейний бізнес на Козівщині: син корів крав, а мати – здавала • Як народними засобами вилікувати запальний процес • В’ЯЛЕНІ ПОМІДОРИ із ПРЯНИМИ ТРАВАМИ • Патріарха Йосифа Сліпого вшанували філателістичною виставкою • Останній день переходу на єдиний податок з IV кварталу – 13 вересня 2019 року • АМКУ вирішив примусово поділити групу Ostchem Фірташа • У BlaBlacar назвали найпопулярніші літні маршрути українців • У парку Тернополя гвардійці спіймали наркоманів • Голова НБУ обіцяє кредити під 12% річних • Тернопільський став збираються зарибити хижаком та «мирною» рибою • Борщів фестивалив: хизувалися вишиванками та їли борщ
rss
Ярослав Бачинський – людина з великим добрим серцем і широкою щирою творчою душею

Опубліковано: 12 Вересня о 10:15



Минає 9 днів, як передчасно відійшов у вічність відомий тернопільський журналіст Ярослав Бачинський. У нашому краї немає жодного населеного пунку, де б за майже 50-річну масмедійну діяльність не побувала ця знана для багатьох невеличка на зріс людина з великим добрим серцем і широкою щирою творчою душею.

Уродженець Бедриківців Заліщицького району, Ярослав Мар’янович на все життя залишився вірним селу та аграріям, яким він присвятив більшість публікацій у місцевій та республіканській пресі та в радіо- і телеефірах. Однак у долі Бачинського вагомі місця посідають і два міста нашого краю  Тернопіль і Збараж.  В останньому з них він ще в першій половині 80-х розпочинав трудову діяльність, сюди ж повернувся у другій половині 90-х. Але не надовго, бо з раннього дитинства сама доля пов’язала Ярослава Бачинського з нашим  обласним центром, куди би він не від’їжджав, завжди повертався до Тернополя.  Саме тут вона обрала йому професію на все життя, у цьому місті відбулося його фахове становлення, тут він відійшов у засвіти.

абуть, немає села на Тернопільщині, де не ступала нога Ярослава Бачинського

Свій творчий шлях у журналістиці Ярослав Бачинський розпочав зі Збаразької районки, після цього тривалий період був спершу кореспондентом-редактором, а згодом і головним редактором Тернопільського районного радіо, а в 2000-х – автором і ведучим сільської програми «Господар» на обласному державному радіо. Починаючи з цього періоду і до останнього свого подиху Ярослав Мар’янович повністю присвятив себе сільській журналістиці –  у різні періоди був власкором у нашому краї таких всеукраїнських видань, як «Селянська правда», «Сільські вісті». Загалом у масмедійній справі він співпрацював із багатьма місцевими та всеукраїнськими виданнями. Торік Бачинський вів аграрну сторінку і в газеті «Номер один». Автор цих  рядків, який три десятиліття дружив з покійним і котрому доводилось неодноразово писати матеріали про Ярослава Бачинського, редагувати його друковані та радійні матеріали і практично до останніх днів спілкуватися і переписуватися з ним, на основі власних архівів відтворив основні життєві й творчі віхи особистості покійного журналіста.

Доленосне у житті Бачинського місто

У Ярослава Бачинського було нелегке дитинство зі складними життєвими обставинами. Однак вони поріднили його з містом, яке стало для маленького Ярослава доленосним у житті і визначальним у професійній діяльності. 

У нашій надзвичайно бідній селянській сім’ї було четверо дітей, наймолодшим серед яких був я. Мати була першою ланковою у колгоспі села Бедриківці, важко працювала, не шкодуючи власного здоров’я. На початку 1948 року захворіла на туберкульоз. Перед цим хворів мій батько, він мав так звану чорну хворобу – епілепсію. Матері вдалося його повністю вилікувати, а сама не врятувалася. Тато працював їздовим у колгоспі, мав чотири класи польської освіти. Він був щирим, добрим і розумним чоловіком, прожив майже 80 років, – завжди із щемом у серці розповідав про своє раннє дитинство Ярослав Мар’янович.

Оскільки мати Бачинського хворіла на важку небезпечну недугу, то його забрали до дитячого будинку. Там він прожив 4 роки, потім батько забрав Ярослава назад додому на 3 роки. А в семирічному віці, у 1963 році, він повернувся до Тернополя, де пішов навчатися до Тернопільської середньої школи-інтернату. І вже тоді вніс свій посильний дитячий внесок у розвиток масиву «Дружба».

Школа-інтернат функціонувала в одному із теперішніх навчальних корпусів ТНПУ імені В.Гнатюка. У зв’язку з такою життєво вимушеною ситуацією, я став тернополянином, чому власне дуже радий. Моїми руками та руками моїх колег-однолітків було посаджено дерева, які досі ростуть у парку мікрорайону «Дружба» та обабіч дороги на Львів. Тоді ця місцевість була ще неповністю освоєною, тому ми часто знаходили міни, снаряди. Тільки потім почалося в Тернополі активне будівництво панельних житлових будинків («хрущовок»), зокрема появилася вулиця Карпенка, згадував Ярослав Мар’янович.

У 1969 році наказом Міністерства освіти і науки тодішньої УРСР Кременецький педагогічний інститут було перебазовано в приміщення цієї школи-інтернату. А всіх вихованців (майже триста) було переведено по різних інтернатах області. Внаслідок цього юний Ярослав Бачинський потрапив до Чортківської школи-інтернату, де й здобув атестат про середню освіту. Проте вже до цього в Тернополі він зробив свої перші кроки в журналістиці, до якої він долучився через популярну в ті роки пошукову діяльність.

Ярослав Бачинський (другий зліва) разом з однокурсниками у студентські роки

У Тернополі я був слідопитом (юні члени такого загону здійснювали пошуки звитяжців війни, фактів героїчних подій тощо). З приємністю згадую співпрацю з такою прекрасною людиною, як Мамаєва (завідуюча бібліотекою школи №4). Також познайомився із сім’ями визволителів Тернополя. Писав розповіді очевидців запеклих боїв у нашому місті 1944 року, спогади рідних і однополчан про загиблих воїнів. Зокрема, зустрічався і спілкувався із сестрою Анатолія Живова. Тоді за зібраними слідопитами  матеріалами навіть видали спеціальний альбом. Після четвертого класу за дослідницьку діяльність був нагороджений путівкою в республіканський  табір «Молода гвардія». Тоді ж у молодіжній газеті «Ровесник» було надруковано мій перший матеріал «У клубі «Пошук». Моє прізвище також згадувалось і в обласному виданні «Вільне життя». Тож саме в Тернополі – місті мого дитинства і юності, відбувся мій журналістський дебют. У сьомому класі виграв вікторину «Знай і люби рідний край». Тоді ж побував у Каневі, Києві – саме цей період Ярослав Бачинський вважав дебютним у своїй журналістській діяльності.

Доля була щирою для Ярослава на відомих у нашому краї і далеко поза його межами постатей, які відіграли в його становленні неабияку роль. Він вдячний їй  за знайомство з тодішнім педагогом-новатором і талановитим освітянським організатором Петром Федоровичем Наконечним, який всебічно сприяв розвитку майбутнього журналіста в Тернопільському інтернаті. А наприкінці 60-х, коли Бачинського перевели на навчання до Чортківського інтернату, там він познайомився зі знаними в українській журналістиці і культурі творчими особистостями.

Дякую долі, яка мене звела з Чортківською районкою. Тоді набув поширення юнкорівський рух, який ще зі шкільної парти готував для журналістики якщо не професійних кадрів, то громадських кореспондентів. Пощастило, що першим моїм літредактором був Степан Петрович Галябарда, тепер знана у вітчизняній культурі постать – відомий поет, Заслужений діяч мистецтв України. Після нього на цій же посаді працював Заслужений журналіст України, нині вже покійний Ігор Петрович Мороз. Ці особистості, за словами Ярослава, остаточно вплинули на його професійний вибір.

Навчаючись у дев’ятому класі, він уже був позаштатним кореспондентом районки, дописував і в інші газети. Виграв вікторину телепалацу «Сяйво» Чернівецької студії телебачення, керівником якої був Василь Селезінка. Там познайомився з творчістю ансамблю «Смерічка» і його виконавців Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича, Софії Ротару. У цей же час почав друкувався і в обласній газеті «Вільне життя».

На шляху до масмедійної справи здобув фах зварювальника, але не зрадив мрії

Після здобуття середньої освіти, маючи у своєму творчому доробку понад сто публікацій, Ярослав Бачинський не одразу вступив на журфак Львівського університету. Однак ані здобуття фаху зварювальника, ані наступна служба у війську не лише не стали на заваді цьому, а й певною мірою сприяли реалізації його мрії.

Не зумівши, на жаль чи на щастя, за першої спроби вступити на журфак, опинився у Скалатському технічному училищі, де на відмінно завершив навчання за фахом зварювальника. Але й тоді співпрацював із Підволочиською районною газетою. Цим завдячую таким журналістам, як Мар’ян Шпікула, Людмила Сівкова, Йосип Прихалюк. Цікавою особистістю також є Степан Лукасевич, нині журналіст «Вільного життя», який на той час був фотокореспондентом у районному виданні. У них я власне переймав ази журналістики, – згадує Ярослав Бачинський.

Доля не розлучала Ярослава Бачинського з масмедійною творчістю навіть під час дійсної строкової служби в армії, де він ледь не став військовим журналістом.

Під час військової служби у Свердловську друкувався в газеті Уральського округу та у виданні Міноборони тодішнього СРСР «Красная звезда. Окрім цього, мої статті про товаришів по службі публікували видання на їхніх батьківщинах – у Казахстані, Грузії, Росії, Вірменії, різних регіонах України тощо. Під час служби поступив до Львівського військового училища на спеціальність військової журналістики. Але на другому році навчання був змушений покинути здобуття цього фаху через сімейні обставини, з жалем розповідав Бачинський.

Своєму професійному становленню завдячував метрові української журналістики

Незважаючи на складні життєві обставини, Ярослав усе ж вперто та  наполегливо торував шлях до омріяної професії і таки досягнув бажаного. На його становлення у ній знову вплинула видатна постать – цього разу коваль творчих кадрів української журналістики Володимир Здоровега.

Після завершенню військової служби вступив у 1977 році на факультет журналістики Львівського університету імені І.Франка. На моє становлення як майбутнього фахівця масмедійної справи суттєво вплинув наш земляк із Зборівщини, заслужений журналіст України Володимир Йосипович Здоровега, який упродовж п’яти років був куратором нашої групи. У студентські роки набував як журналістського, так і життєвого досвіду. Доводилось водночас і вчитися, і працювати. Тричі їздив у Сибір, а також Сургут, Нефтеюганськ. Дуже вдячний своєму декану, історику, професору, доктору історичних наук Йосипу Терентійовичу Цьоху за те, що познайомив мене з українською письменницею Іриною Вільде та іншими відомими вітчизняними постатями, – згадував про студентський період свого життя Ярослав Мар’янович.

У своїй професійній діяльності на журналістській ниві Ярослав Бачинський двічі працював у Збаразькій районці. Тут він розпочинав її і сюди ж повернувся у 90-х. Ярослав дуже пишався цим містом, районом і його людьми. Але життєві обставини його щоразу повертали до Тернополя.

Після здобуття вищої освіти мене запросили працювати кореспондентом до Збаразької районки. Місто і район з великою та славною історією, з чудовими і працьовитими людьми – від рядового аграрія  до керівника. І я вважав за честь писати про них. У Збаражі пропрацював до 1985 року, після цього переїхав до Тернополя. Хоча наприкінці 90-х знову повернувся у місто-музей у цю ж редакцію. Пишаюся тим, що деякий час працював під керівництвом знаного журналіста Богдана Георгійовича Гарасимчука. Я дуже люблю ці обидва міста. А до Тернополя мене притягували спогади дитинства і сімейні обставини. Адже дружина працювала тут на ВО «Ватра». Довелося перепрофілюватись на радійника, але й газетну справу не залишив. Друкувався практично щономера у газеті «Подільське слово», дописував у «Вільне життя», – з ностальгією згадував той період Ярослав Мар’янович.

Ярослав Бачинський із сином Михайлом

Журналістику не проміняв навіть на престижні «Сонячні кларнети»

Особливими та певною мірою спрямовуючими до аграрної тематики в журналістській діяльності Ярослава Бачинського були два періоди його радійної діяльності.

– Будучи на межі 80-90-х років  кореспондентом-редактором та головним редактором Тернопільського районного радіо, я відчував підтримку з боку керівництва Тернопільського обласного телерадіокомітету, який тоді очолювали Созонт Степанович Чабан та Микола Миколайович Лівінський. Вони сприяли розвитку не лише очолюваної ними обласної телерадіоорганізації, а й районних, які були її своєрідними корпунктами. Чимало фахового досвіду я перейняв в одного з корифеїв радіожурналістики Ігоря Євгеновича Барова, який для мене був взірцем професіонала нашої справи. Тоді ж плідно співпрацював і товаришував з колишнім власкором Українського телебачення, який згодом був гендиректором ТОДТРК, а нині є одним із керівників обласного осередку НСЖУ Романом Заяцем. Я тоді був єдиним журналістом з тернопільських державних видань, який їздив на Запорізьку Січ. Писав декілька разів про Леоніда Кравчука, створив радіофільм про першого Президента України. На межі 80-90-х років мені пропонували перейти на комсомольську роботу, до речі – творчу, очолити літературне об’єднання «Сонячні кларнети». Але я віддав перевагу журналістиці. Саме в той період познайомився з багатьма провідними аграріями області. Чимало із них, як-от Юрій Березовський, Іван Чайківський, тоді робили лише перші кроки в галузі, а зараз є її обличчям.

На початку 2000-х Ярослав знову повернувся на радіо, але цього разу вже до обласного. І тут він уже більше сконцентрувався на сільськогосподарській тематиці, що найбільше проявилось у щотижневій понеділковій програмі «Господар», яка виходила о 8.10.

– Тоді ТОДТРК уже очолював мій творчий побратим Роман Михайлович Заяць. У його підрозділі – облрадіо – в мене була чудова творча співпраця з Олегом Лівінським та нині вже покійним Ярославом Бензою. Також пліч-о- пліч у дружній атмосфері ми працювали з тодішнім власкором Українського радіо Євгеном Баровим (до речі, сином уже згадуваного Ігоря Барова). У ТОДТРК я готував і виходив в ефір з інформаційними випусками та інформаційно-аналітичними передачами про суспільно-економічне і культурне життя  Тернополя та області. Тут мав змогу висвітлювати улюблену аграрну тематику в щотижневій програмі «Господар». Саме в ТОДТРК я отримав запрошення стати власним кореспондентом всеукраїнської газети «Селянська правда» Івана Бокія у Тернопільській області, – саме відтоді, за словами Ярослава Бачинського, він займався  переважно аграрною тематикою в журналістиці.

Журналістика була для Бачинського другою матір’ю, сутністю і способом  його життя

За свою масмедійну діяльність Ярослав Мар’янович співпрацював із багатьма як місцевими, так і республіканськими виданнями. І про співпрацю з ними завжди мав світлі спогади.

– Перед виходом на пенсію знову повернувся до редакції газети «Подільське слово», співпраці з якою не полишав ніколи. З приємністю згадую спільну роботу з Антоном Грицишиним, Галиною Мацейків, Марією Безкоровайною, Євгеном Коверком, а також зі Степаном Червінським, з яким ми об’їздили та зробили масу матеріалів про трудівників села. Останніми роками у мене була чудова співпраця з об’єктивним і порядним виданням як за своїм змістом, так і колективом, яких зараз не так уже й багато, – тижневиком «Номер один». За що завдячую видавцеві газети і талановитій журналістці Тетяні Вербіцькій та майстру пера – головному редактору Віталію Поповичу. Вдячний долі, що мав змогу публікуватися у першому демократичному виданні нашого краю «Тернополі вечірньому» за редакторства Святослава Півторака, Інни Сирник та Олега Лівінського, там потоваришував із фотокором цього видання Іваном Пшоняком. З приємністю згадую про співпрацю з обласною газетою «Свобода», коли її очолювали Микола Ротман і Богдан Новосядлий, а також з її нинішнім керівництвом – Віктором Уніятом і Василем Томином. Плідні і творчі взаємини із «Сільським господарем», яке очолює вже згадуваний Богдан Новосядлий. Вдячний, що в журналістиці перетинався з такими постатями, як Василь Тракало, Михайло Ониськів, Богдан Мельничук, Валентина Баца, Василь Балюх, Тарас Савчук, Михайло Лисевич, Софія Лінчевська, Володимир Бурма. Василь Балюх, Богдан Приймак, Михайло Ониськів, Богдан Мельничук. Віктор Уніят, Микола Мартинчук, Оксана Смільська. Оксана Яциковська, Денис Лучка, Василь Балюх, Петро Бубній, Галина Сіра, Микола Добровольський. Ярослава Пархомчук, Василь Тракало, Оксана Дяків, Ярослав Сиривко та інші, усіх не перелічиш,  – вважав Ярослав Бачинський.

Ярослав Бачинський у компанії з художниками Богданом Ткачиком та Іваном Марчуком

Де фальш, там нема журналістики

У своєму останньому інтерв’ю Ярослав Мар’янович наголосив, що підвалинами його професійної діяльності є любов до людей і справедливість.

– Журналістика – це моя друга мати, сутність і спосіб мого життя. Тому не уявляю себе без цієї професії. Її для мене обрала сама доля і зробила це в Тернополі. Я сам виріс в інтернаті, а в цієї категорії людей якраз сильне почуття соціальної справедливості. Такі люди завжди виступають борцями за рівність між усіма прошарками населення. На мою думку, це повинно бути стрижневими рисами для працівника масмедійної галузі. Хочеться, щоби в майбутньому журналістська хлібина була не глевка, а духмяна й чесна. Щоб її скроплювали сльозою творчості і щирим, добрим розчерком пера, який іде від струн серця і ніколи не від фальші.  Бо де фальш, там нема журналістики, – стверджував пан Бачинський.

Як вважав покійний Ярослав Мар’янович, журналістика не повинна бути прислугою влади, навпаки, вони мають бути партнерами, які спільно працюють на благо людей. А серед місцевих політиків та господарників його кумиром була лише одна постать – теж уже нині спочилий Борис Косенко.

– Представники влади повинні професійно виконувати  свою роботу та з повагою ставитися і до журналістів, і до пересічних громадян. На мою думку, таким був колишній очільник нашої області і Тернопільського району Борис Григорович Косенко, який добре знав аграрну справу, цінував працю селянина і шанував журналістів. Істориків Ярослава Сухого, Івана Стойка і нарешті пана Барну ми пережили, і слава Богу! Оскільки в економіці нашого краю домінує сільськогосподарська галузь, то варто, щоби наступним її президентським посадником став аграрій. Думаю (на той час ще не відбулися парламентських виборів), таким може бути призначений Іван Чайківський, – вважав пан Бачинський.

Ярослав Бачинський за роботою

Останніми місяцями Ярослав боровся з важкою недугою

У Ярослава Бачинського хоч і не все ладилося в особистому житті, але він завжди пишався своєю сім’єю.

– Щасливий рідними людьми, щирими друзями та надійними колегами по перу.  Дякую долі й  Господу Богу, що нам із дружиною Марією подарувала двоє чудових і розумних дітей – дочка Оля у свій час була однією з перших випускниць новозбудованої СШ№24, де  талановитий й молодий педагогічний освітянський колектив очолював професор педагогіки і дитячих сердець  Микола Миколайович Даценко з Черкащини. Вона закінчила цей навчальний заклад із золотою медаллю, а згодом  інститут банківського бізнесу Тернопільської  економічної академії та й магістратуру з червоним дипломом. Разом із чоловіком Олександром створили хорошу й люблячу сім’ю. Спільно виховують дочку Настю, ученицю одинадцятого класу, відмінницю навчання Тернопільської першої гімназії. За фахом економіста знайшов добру роботу і син Михайло, котрий з невісткою  Оксаною виховують прекрасну донечку  Валерію, а для нас із Марією чудову й дуже цікаву внучку, – пишався своїми рідними покійний Ярослав Бачинський.

Народний журналіст Тернопілля Ярослав Бачинський, як свого часу його влучно охарактеризував нині уже покійний голова обласного осередку НСЖУ Микола Ротман, був, як дехто стверджує, людиною різною. Йому таланило  в журналістиці, але часто не фартило в житті. Як кажуть про таких відомих людей словами Булата Окуджави: «Як умів, так і жив!». А жив Ярослав без фальші каменя за пазухою, був відвертим у стосунках і завжди готовим допомогти чим міг кожному нужденному. Міг і щиро поділитися останнім. Будучи борцем за справедливість, ніколи не йшов на компроміс із власною совістю. У житті він був борцем, і не лише тому, що в молодості займався цим видом спорту, а тому що, як і кожен вихованець дитбудинку, виборював у житті все собі сам. Останніми місяцями Ярослав боровся з важкою недугою.

Я не знаю, скільки Богом мені відпущено літ. Але через постійно прогресуючий, а іноді регресуючий стан хвороби серця прогнозую, що небагато зим і осеней мені залишилося, писав важкохворий Ярослав, прагнучи ще багато чого зробити, в тому числі написати історичний альманах про рідне село Бедриківці.

Не судилося, народний журналіст відійшов у вічність, залишивши про себе світлу пам’ять у різних, навіть інколи кумедних історіях та ситуаціях, від яких завжди навіювало добром і позитивом! Вічна Тобі пам’ять, Славку!

Олег Лівінський


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
18 Вересня
17 Вересня
16 Вересня
15 Вересня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше