12 лютого виповнилось 4 роки з дня загибелі на Луганщині, у м. Щастя, воїна-добровольця Ростислава Якубіка із позивним «Кубік».
Швидкий і непосидючий, мов ртуть, він ніколи не був зразковим сином і навіть мав проблеми з законом, але був люблячим, щирим і часом наївним. Він був її сином! Після трагічних подій на столичному Майдані без вагань поїхав до Києва і вже незабаром став командиром «12 сотні». Коли ж «шахтарі» й «трактористи» у зелених шоломах і без розпізнавальних знаків почали захоплювати Донбас і Луганськ, хлопці всією сотнею добровольцями увійшли до складу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» і поїхали боронити Україну. Напередодні по телефону сказав матері, що не може зі сторони дивитися на те, як його країну винищує ворог.
…У місце розташування своєї частини він повернувся напередодні своєї смерті буквально за пару днів. Його минали кулі й снаряди, і «Кубік» уже повірив у власне воєнне щастя. От тільки почав помічати, що серце раптом то запече, то починає часто-часто битися. «Нічого, – думав про себе, – закінчимо війну і «підремонтую свій моторчик».
На жаль, не судилося. 12 лютого 2015 р. під час ворожого артобстрілу Ростислав помер. Факт смерті встановив місцевий медик і підтвердила прес-служба «Айдару» в оприлюдненому повідомленні: «Обстріли міста Щастя тривають. Внаслідок учорашнього загинули двоє жителів міста, троє отримали важкі поранення. Загинув «айдарівець» – Якубік Ростислав Зенонович 1979 року народження».
Однак цього для Міністерства оборони України, військового комісара та інших державних установ виявилось замало. Більше того, військкомат категорично виступив проти визнання смерті добровольця в зоні АТО.
Відтак старенькій матері, інваліду 2 групи, довелось у серпні 2016-го розпочати власні «військові дії» у судах. Жінка не могла зрозуміти, чому товариші сина по службі одразу отримали статус учасника бойових дій, а їй доводиться це доказувати у різних інстанціях та судах? Як доказ, наводила свідчення бійців, які служили разом зі Славком, та публікації у різних виданнях. Пенсіонерка зазначає, що встановлення даного факту їй необхідно для отримання офіційних документів, оскільки вважає, що як мама загиблого воїна має право на підвищену пенсію та пільги.
Отож спочатку справу понад рік не могли почати розглядати у Козівському районному суді, бо всі судді… пішли у відставку. Зрештою заяву розглянули та відмовили. Ганна Степанівна подала апеляцію, і рішення скасували та направили на новий розгляд уже в інший суд першої інстанції.
Відтак справа потрапила у Бережанський районний суд. Тут Феміда довго не барилася і знову закрила провадження у справі. Проте мати знову подала апеляцію. Тернопільський апеляційний суд це рішення скасував, факт загибелі Ростислава у зоні проведення антитерористичної операції підтвердив і направив справу в той же район для продовження подальшого розгляду.
Утім Ганна Якубік часу даром не витрачає. За ці роки жінка не тільки встигла зібрати добрий стос документів, підтверджуючих участь її сина в бойових діях у період з листопада 2014-го по 12 лютого 2015 р. у м. Щастя Луганської обл. Але вже має рішення спеціальної комісії від 27 березня 2018 р., яким Ростислава Якубіка визнано учасником-добровольцем АТО (посмертно) та надано відповідний статус.
Наостанок хотілось би згадати про командира батальйону «Айдар», а нині депутата Верховної Ради Сергія Мельничука. Так, зрозуміло, він пройшов скрізь вогонь і смерть. І поховав не одного «Кубіка». Проте невже за всіма парламентськими справами він зовсім забув про свого підлеглого і йому не болить страждання його осиротілої на схилі літ матері? Все ж таки він бойовий офіцер!
Олекса Чиж
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернопільщини, новини Тернополя
13346