Найсвіжіше:
• Екстрасенс Роман Шептицький: «Кожен має свій основний сценарій життя. Все ж решту можна змінити. Але коли людина не хоче докладати зусиль, а тільки ходить до екстрасенсів з надією, що хтось за неї щось вирішить, то вона все життя буде шукати крайніх у своїх невдачах» • Коли чоловік любить жінку, він полюбить і її дітей… • Фермерські господарства можуть отримати фінансову підтримку від Укрдержфонду • Яким буде навчання з 1 вересня? • Вступна кампанія-2020: що зміниться для абітуpієнтів • У Збаражі чоловік тричі спокусився «Джеком Даниелсом» • Де на Тернопільщині не буде світла • Як вирішити проблему неприємного запаху взуття: ефективні способи • За безкоштовними консультаціями до енергетиків звернулися понад 200 споживачів • Як боротися із дрозофілами? • Смертельні аварії: чому суд одних водіїв карає, а інших – відпускає? • На Тернопільщині 5 випускників отримали найвищі бали у ЗНО • Чи впаде гривня до кінця 2020 року? • “Кредит під 0%”: НБУ попереджає українців про шахрайства • Кожен господар Лановецької громади безкоштовно отримає контейнер для збору сміття • Власники дорогих авто спрямували до бюджетів Тернопільщини понад 1,5 млн. гривень • ТОМЛЕНИЙ ЯЗИК ІЗ ЛИСИЧКАМИ ТА ХРОНОМ від Оксани Вознюк • Студент, який яйцем звалив з ніг Януковича, став топменеджером УЗ • Як позбавити капусту від слимаків? Народні методи • У Тернополі стартував новий проєкт, мета якого – нагодувати тих, хто голодний • У футбольному чемпіонаті області немає явного фаворита • Спрощено підтвердження водійського стажу • У Польщі за підозрою в корупції затримали екскерівника “Укравтодору” • Вступники можуть отримати відстрочку від призову • Юний винахідник із Заліщиків отримав перемогу в міжнародному конкурсі
rss
Історія успіху Петра Гадза: від сільського музиканта-баяніста до провідного аграрія області

Опубліковано: 22 Лютого о 15:58



Щодо постаті нашого земляка, відомого в краї аграрія, Героя України Петра Гадза влучно підходить теза: «Ця людина настільки талановита, що за яку би справу не бралася, вона її успішно виконає». Нині мало хто знає, що керівник ТзОВ «Бучачагрохлібпром» ще до середини 1990-х був не менш успішним музикантом,  керівником провідних самодіяльних колективів, наставником юних обдарувань і представляв Тернопілля на різних всеукраїнських та міжнародних конкурсах.

Однак економічна скрута на зламі епох у гуманітарній сфері та необхідність заробляти для сім’ї бодай на хліб насущний змусили Петра Івановича вдатися до підприємництва. І нову справу Гадз освоїв з успіхом. Та на цьому, як і свого часу в музичній кар’єрі, він не зупинився, а продовжив свій розвиток і придбав акції Бучацького зерносховища. Згодом очолив це господарство і розвинув його в успішне, велике, багатогалузеве сільгосппідприємство. На думку Петра Івановича, щоби не бути залежними від іноземців, українцям, окрім сировинного напрямку, треба розвивати й переробні галузі. Тому налагодив у своєму господарстві повний цикл агропромислового виробництва.

Про це, а також про своє становлення зі звичайного сільського хлопця у провідного музиканта, а потім – успішного підприємця та господарника, Петро Гадз розповів нашим читачам.

У 10 років виступав солістом на великій сцені

-Петре Івановичу, як проходило Ваше дитинство? За якими принципами Вас виховували батьки?

-Народився я в селі Зелена Бучацького району в селянській сім’ї. Батьки важко працювали в колгоспі. Тато 36 років трудився на тракторі, а мати 32 роки сапала буряки. І мене виховували в праці та любові до землі. Разом з батьком і орав, і вантажив компост,і косив, і виконував усі інші сільськогосподарські роботи. Мати завжди брала щонайменше 5 гектарів буряка на просапку – теж доводилося їй допомагати. Тож я виростав, як звичайна селянська дитина, і виховувався на принципах чесності, порядності і працелюбності.

-А як Ви вчилися в школі? Які предмети вдавалося засвоювати краще, а які гірше?

– Дуже любив географію та історію. Але й з усіх інших навчальних дисциплін мав відмінні оцінки. Швидко все вловлював і гарно вчився.Вісім класів закінчив із похвальною грамотою. Після цього вступив до Тернопільського музичного училища ім. Соломії Крушельницької.

– Що сприяло у Вашому виборі майбутньої професії музичного фаху?

– Мені в дитинстві мати купила гармошку, на якій я грав. Батьки побачили, що у мене це добре виходить, тож вирішили розвивати це уміння відповідною освітою. Мама повела мене до музичної школи. Але це вже було не 1-го, а 10 вересня, і директор повідомив, що набір завершився і діти вже вчаться. Моя мама була настирливою і сказала: «Ми із сином приїхали сюди з села з інструментом і повертатися назад без результату не будемо. То бодай послухайте, як він грає». Заграв дві пісні, після яких мене одразу без жодних перепон зарахували  до музшколи. Тут я навчався за класом баяна.

-З баяном Ви не розлучаєтеся й досі – граєте на різних сільськогосподарських святкуваннях. Усі,хто чув хоча б одну пісню у Вашому виконанні, кажуть,що у Петра Гадза є талант від Бога до цього культурно-мистецького напрямку. Можливо, ще й хтось із Ваших предків умів гарно співати і віртуозно грати на якомусь інструменті?

-Яскраво це не виражалося ні в кого із родичів. Щоправда, казали, що любив грати і співати мій дід. Та, на жаль, я його не бачив, бо дідусь загинув під час Другої світової війни в Німеччині.

-Наскільки мені відомо, Вас неодноразово удостоювали різних культурно-мистецьких відзнак?

– Справді, таких відзнак і визнань було чимало. Але найбільше мені запам’яталася перша. Колись була непогана традиція творчих звітів кожного з районів області в Тернополі. У другому класі музшколи, коли мені було лише 10 років, виступав як соліст величезного хорового колективу. Як нині пам’ятаю, яскраве світло, повен зал людей. І я співаю разом із зведеним колективом дитячого і дорослого хорів. Це був мій дебют на обласній сцені, який не залишився непоміченим увагою глядачів та музичних фахівців.

-Після музичної школи Ви поглиблювали свої знання та уміння у цій мистецькій царині вже у Тернополі та Києві. А коли почали трудову діяльність за музичним фахом?

– Закінчивши музучилише, я за направленням пішов працювати в Монастириську музичну школу. Тоді ж паралельно здобував вищу освіту в столичному інституті культури, де навчався вокалу і диригентсько-хоровому мистецтву.А працювати за музичним фахом розпочав ще під час навчання в училищі. Після занять працював музкерівником у чотирьох тернопільських дитсадочках. Окрім цього, ще й був акомпаніатором у чудовому тоді аматорському хоровому колективі «Кооператор». Він мав звання народного, був досить популярним, і з ним я часто гастролював не лише Тернопіллям, а й Україною.

-Переглядаючи Вашу біографію, намагався знайти у ній перехідний період від музиканта до господарника. Це часом не була Ваша праця у Бучацькому радгоспі-технікумі?

– Ні, хоча, можна сказати, тоді я справді дебютував у галузі сільського господарства, до якої належить цей заклад. Коли одружився, то жив у Трибухівцях (тоді це була Дружба). У зв’язку з сімейними обставинами, перевівся до Джуринської музичної школи і паралельно упродовж восьми років за сумісництвом працював художнім керівником у Бучацькому радгоспі-технікумі.Там було досить серйозне ставлення до художньої самодіяльності. Ми займали перші місця на різних культурних конкурсах серед закладів аналогічного типу. Наш колектив запрошували до себе в студії і транслювали виступи навіть Чернівецьке і Львівське телебачення. А перехідним періодом від музики до господарки,швидше за все, у мене була підприємницька діяльність.

«У п’ятому класі відіграв перше весілля»

-Ще будучи музикантом, Ви ледь чи не з юнацьких років уже вміли заробляти гроші?

– Коли закінчував музичне училище, у мене на книжці було 22 тисячі радянських карбованців. Хоч на той час був студентом і жив у гуртожитку, але вже досить добре як на той час заробляв. Окрім вже згадуваних робіт,у музучилищі серед студентів було декілька гуртів. Вони грали на різних забавах, у тому числі й весіллях, а також працювали в тернопільських ресторанах.

-А хто Вам дав перший урок бізнесу?

-Перший урок бізнесу мені дала мама. У п’ятому класі я відіграв перше весілля.Коли у Старих Петликівцях захворів учитель музики, який потрапив до лікарні, мене запросили на його місце акомпаніатором. Я з цим успішно впорався і заробив перші у своєму житті гроші – 22,як тоді казали, «рублі». У першій половині 1970-хце були чималі гроші! Нас було 5 музикантів, а за весілля заплатили 100 радянських карбованців, які керівник гурту рівномірно розподілив між усіма учасниками. А ще 2 карбованці мені дісталися з «маршових».

Я приніс ці гроші мамі, на що вона мені сказала: «Петре, рубель – тобі на цукерки, другий рубель – мені. За нього я тобі куплю на зиму теплі шкарпетки. А двадцять рублів ми покладемо на твою ощадну книжку». Так і зробили, і відтоді я накопичував з кожного наступного заробітку свій рахунок. Щороку мама водила мене до «Ощадбанку», щоби підписатися за дивіденди. Тож вона дала мені перший урок бізнесу. Пізніше ці гроші мені стали в нагоді. Я своєчасно, розуміючи тодішню фінансово-економічну ситуацію, зняв ці гроші та вклав їх у власну справу.

-А як Ви безпосередньо долучилися до бізнесу?

– 1990-ті аж до перших років 2000-х – важкий період не лише у моєму житті, а й для всієї країни. Тоді в музикантів були невеликі заробітки, а підростали мої дітки. Треба було годувати сім’ю. На цей крок я зважився після однієї з поїздок до Польщі, де брав участь у музичних конкурсах.Там я познайомився з колегою, з яким ми потоваришували. Він працював у музичній школі і паралельно з цим мав власний бізнес, бо казав, що на одну зарплату важко вижити. А я був у подібній ситуації. Тож, приїхавши додому, зробив теж саме. І в мене це вийшло. Для власної справи використав згадувані накопичення. Бо ані мої батьки, ані дружини, працюючи в колгоспі, не мали особливих заощаджень та статків і не могли бодай чимось допомогти. Відкрив невеличкий кіоск, з якого і розпочалася моя підприємницька діяльність.

«Петре, рятуй ситуацію, поїдь на біржу і придбай акції підприємства»

– А як Ви долучилися до діяльності тоді ще зернозаготівельного підприємства, яке Вашими стараннями розрослося у потужну агропромислову компанію ТзОВ «Бучачагрохлібпром»?

– Коли відбувалася ваучерна приватизація, частину акцій продавали на біржі. Тоді директором цього підприємства був, на жаль, нині вже покійний Василь Михайлович Жирук. Час був складний, і мабуть, щоб усунути цього справжнього професіонала від керівництва заводу заготзерна, зацікавлені спритники через своїх людей у тодішній правоохоронній системі сфабрикували проти нього дві кримінальні справи. Василь Михайлович прийшов до мене в магазин і сказав: «Петре, рятуй ситуацію. Продаються акції нашого підприємства. Я через певні обставини не можу взяти участі у приватизації. А ти – успішний підприємець. Поїдь до Івано-Франківська на біржу і придбай їх. Я впевнений, що й ця справа у тебе вийде». Я спочатку засумнівався, нащо мені це, але Василь Михайлович переконав придбати частину акцій його заводу. Купив спершу один пакет, а через півроку викупив другий і так увійшов у підприємство.

– У такий спосіб Василь Жирук, мабуть, прагнув уберегти це підприємство від розвалу, що на той час було типовим явищем? І не прогадав, поставивши ставку саме на Вас?

– Василь Михайлович був першим директором й уже новоствореного ТзОВ «Бучачагрохлібпром». Згодом пішов на пенсію, а коли я вже очолив компанію, то повернув цього талановитого фахівця на підприємство. Він працював у мене заступником із господарського виробництва. На жаль, рік тому ця чудова людина відійшла у вічність.

– До Вас підприємство займалося винятково держзакупівлями зерна. Ви ж його перетворили на багатогалузеву агропромислову компанію.

– Нинішнє підприємство порівняно зі своїм попередником є зовсім іншим суб’єктом господарювання. Спершу ми взяли для обробітку 200 гектарів землі і так поступово збільшували кількість площ. Потім започаткували тваринництво, ввели насінництво. У всіх цих напрямках у нас найпередовіші технології і найсучасніша техніка. І завдяки цьому, незважаючи на будь-яку економічну ситуацію, досі успішно працюємо і впевнено крокуємо вперед. До нас приїжджають делегації із США та провідних країн Європи і вони стверджують, що ТзОВ «Бучачагрохлібпром» не поступається їхнім кращим взірцям у галузі сільгоспвиробництва та переробної промисловості.

-Те, що Ви маєте талант менеджера, засвідчила Ваша успішна робота як керівника хорових колективів. Адже митцями значно важче керувати, ніж трудівниками. Але самотужки Ви б не змогли досягнути таких вражаючих результатів у ТзОВ «Бучачагрохлібпром».

-У мене хороша команда. Це високопрофесійні спеціалісти агропромислової справи, яких я шаную і поважаю. У роботі, звісно, буває різне, але ми розуміємо один одного. Моя команда-це професіонали, які працюють не лише на сьогодення, а й на перспективу.

– У Вас не існує типової для багатьох сільгосппідприємств проблеми – відтоку кваліфікованої і робочої сили до сусідньої Польщі?

– Певний відтік кадрів має місце завжди, бо є люди, які не можуть сидіти на одному місці. Але загалом у нас майже 80 відсотків стабільних працівників. Торік вони отримували зарплату 9 тисяч гривень, а з 1 лютого ми збільшили їм грошове заохочення до праці на 50 відсотків. Тож у березні за підсумками цього місяця наші працівники вже отримають зарплати десь на рівні 13-14 тисяч гривень. Проблема, щоби втримати цих людей на робочих місцях є, бо щоразу дорожчає життя в державі. Але завдяки успішному менеджменту, запровадженню інновацій, добре продуманому стратегічному розвитку, нам вдається її вирішувати.

«Коли вийду на пенсію, то повернуся до спеціальності музиканта»

– Навіть у господаря звичайної сільської господарки немає вільного часу. А Ви є керівником великої агропромислової компанії. Чи маєте тепер хоч трошки вільного часу для музики?

– Графік у мене, справді, щільний і напружений. Тому дуже рідко беру до рук баян. Але сподіваюся, що коли вийду на пенсію, то повернуся до спеціальності, з якої починав трудовий шлях.

– Можна сказати, що спеціальність, з якої Ви починали, стала для Вас хобі? І тепер Петро Гадз, уже як меценат, підтримує музичне мистецтво на Бучаччині та сприяє розвитку його віртуозів.

– Думаю, що так. Цьогоріч у бюджеті підприємства я виділив 450 тисяч гривень на цю благодійну мету. Ми допомагаємо нашим шести колективам, які мають звання народного. Окрім цього, я є генеральним спонсором фестивалю духової музики, який щороку проводимо в Бучачі. У цьому році плануємо до нього долучити 40-50 колективів. Будуть гості не лише з України, а й з Америки та Європи.

– Як зазвичай відпочиваєте?

– Я люблю грати у великий теніс, захоплююсь плаванням, катаюся на гірських лижах. Також не проти зіграти в команді у волейбол чи футбол. Хочу рухатися, і хоч не надто маю вільного часу, роблю все для цього.

– Петро Гадз ще й опікується соціальною сферою Бучацького району і навіть спонсорує одну з провідних спортивних команд Тернопілля.

– Так. Лише в цьому році ми заклали для допомоги місцевим громадам і радам 5 мільйонів гривень. Усіляко сприяємо нашим орендодавцям. Окрім цього, я справді є спонсором волейбольної команди «Галичанка-ТНЕУ-Гадз». Хотілось би більше виділяти коштів не тільки  на розвиток громад, мистецтво,  спорт  і  зарплату нашим працівникам, а й на допомогу нужденним.

-Чи стоїть на заваді збільшенню обсягів Ваших благодійницьких намірів нинішня економічна ситуація в державі?

– Я би сказав – радше кредитна політика вітчизняної банківської системи. Ми змушені самі витрачати багато коштів на погашення життєво важливих для нашого виробництва кредитів. А вони у нас досить дорогі. Якщо в Америці чи Європі фермер може взяти позику під кредитну ставку від 0,5 до 3 відсотків, то в нас сільгоспвиробник чи переробник – під 17-18 відсотків. Тож значна частина наших обігових коштів спрямовується на обслуговування фінансових запозичень.

«Найбільшим серед усіх своїх здобутків вважаю сім’ю»

– Петре Івановичу, а яка у Вас сім’я? Коли Ви її створили?

– Коли я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марійкою, то їй було лише 16 років. У сімнадцять вона вийшла за мене заміж і вже майже чотири десятиліття ми разом. Коли мені було 19 років, то я вже мав двох донечок. Маю внука і трьох онучок. Старшій вже виповнилося 20 років. Тож я і тут виявився швидким, але час біжить і не помічаєш, як минають роки.

– Тож Ви є успішним не лише в роботі, а й у сімейному житті. Чи є у Вас якісь родинні традиції?

– Традиції типові для більшості галичан. Сім’я і родина у моєму розумінні є однією з підвалин нашого суспільства та української державності. Тож я найбільшим серед усіх своїх здобутків вважаю сім’ю.

– Ви, на перший погляд, уже досягнули стільки, що колись, напевне і  не мріяли. Чого прагнете досягнути нині?

-У мене є дуже багато задумів та планів, але вся проблема у фінансуванні. Біда, що в нас короткотермінові кредити. Якщо би ми мали змогу скористатися банківською позикою на 10-20 років, то є ще багато майданчиків, на яких можна побудувати переробні цехи і тваринницькі комплекси та, що найголовніше, створити багато робочих місць і сплатити до казни ще чимало податків. Це могло би принести користь і людям, і державі. Тому що  країна, яка економічно розвивається, не продає сировину, а продукти переробки. У такої держави з’являється шанс на щасливе  майбутнє. Але я впевнений, що ще багато зроблю для людей та України…

-Що із задуманого та бажаного Ви би хотіли, щоби збулося якомога швидше?

– Я би віддав усі свої нагороди, відзнаки, визнання і пошанування, аби в Україні настав мир і черевик окупанта не топтав нашу рідну землю.

Олесь Миколайчук


Джерело: Тижневик "Номер один"
Рубрика: ,
Мітки: , , ,



Новини
28 Липня
27 Липня
26 Липня
25 Липня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше