Найсвіжіше:
• Кількість водіїв Тернопільщини збільшується • Анонси газети «Номер один» від 15.08.2018 р. • Студенти Галицького коледжу отримали дипломи Бізнес-Школи від ПриватБанку • Нове у термінах подачі показників за електроенергію • На Шумщину дійшла африканська чума свиней • У Миролюбівці селяни на дві години перекрили дорогу державного значення • Борис Довгаль: «Тактика цьогорічних жнив проста – оперативно використовувати наявну техніку і кожне погоже вікно» • Хоростківський спиртозавод отримає нове дихання та вироблятиме… біоетанол • Народний артист України Ігор Сачко: «Не прогинався й не прогнуся і ніколи не дав би нагнути театр» • Степан Барна: «Лемківська культура – невід’ємна складова української нації» • Гороскоп 08.08.2018 –14.08.2018 • На переформатування медцентру для лікування і реабілітації учасників АТО Тернопільська облрада виділила півтора мільйона гривень • «Файне місто-2018» очима завзятого фестивальника • Тернополяни замовляють банківські картки зі світлинами рідного міста  • Анонси газети «Номер один» від 8.08.2018 р. • Більше половини міжнародних переказів в Україні проходить через ПриватБанк • За натовськими стандартами військовослужбовцям збудують житло на Тернопільщині • У Кременці планують реконструкцію меморіалу Слави • Apple Pay безкоштовно заправить кавою на ОККО • У центрі Тернополя утворилася величезна корка (+фотофакт) • Кредитування  житла у Тернополі доступне від ПриватБанку • Чи законно влада Тернополя передала персональні дані містян приватному підприємству? • Пільги з податку на нерухомість не буде, якщо нерухоме майно використовується у підприємницькій діяльності • На трасі Івано-Франківськ – Бучач – Тернопіль відремонтували місток • Віктор Овчарук: «Успіх медичної реформи можливий лише за умови тісної співпраці МОЗу з органами місцевого самоврядування»
rss
Екс-генпрокурор України та прокурор Криму, тернополянин Віктор Шемчук: «Кримський олігарх Константінов набрав величезних кредитів в українських банках, тож анексію підтримав, щоб їх не повертати. А Аксьонов – це місцевий, навіть не середнього рівня кримінальний авторитет на кличку «Гоблін»

Опубліковано: 16 Березня о 11:00 Переглядів: 132



Віктор Шемчук – відомий в Україні правник, який пройшов шлях від помічника прокурора Тернополя до прокурора Криму і навіть 10 днів очолював Генпрокуратуру України. Під час роботи в автономії Віктор Вікторович проявив себе борцем із корупцією та організованою злочинністю, за що був удостоєний найвищих відзнак кримського парламенту. Поряд із цим Шемчук ще з початку 2000-х років інформував керівництво держави про потенційну загрозу для  півострова економічної експансії з боку північного сусіда і про прояви місцевого сепаратизму. Цьому наш земляк активно протидіяв як прокурор, державний службовець та парламентарій.

А ще Віктор Шемчук – єдиний у нашому краї представник нардепівської династії. Віктор Вікторович всебічно сприяв Революції Гідності, а нині є заступником голови атестаційної комісії з призначення нових прокурорів. Також він очолює  Федерацію водно-моторного спорту України. У її діяльності Віктор Шемчук вагому роль відводить рідному місту і його перлині – Тернопільському ставу, яким залишився вірним з раннього дитинства і на все життя. Саме його зусиллями майже через чверть століття після проведення у 1988 році на водному плесі нашого обласного центру чемпіонату світу було відновлено проведення міжнародних змагань з водно-моторного спорту. Про все це та інше Віктор Шемчук поділився з нашими читачами в ексклюзивному інтерв’ю.

«Якщо у всіх будуть джинси, то й ти їх матимеш!»

– Пане Вікторе, які чинники впливали у 70-ті роки на розвиток малого Віктора Шемчука? 

Напевно, мною найбільше займався двір на вулиці тоді Правди, 6 (тепер – Камінна). У нас були дуже хороші сусіди, у цей час там проживало багато дітей. І саме у дворі формувався наш тодішній світогляд. Мама зранку до вечора працювала медсестрою в залізничній лікарні. Батько йшов на роботу, коли ми з братом ще не прокинулися, а приходив, коли ми вже спали. Щоправда, мати, прийшовши втомленою після важкого робочого дня, жертвувала своїм відпочинком, приділяла нам кожну вільну хвилину. Я ходив до дитячого садочка, що функціонував неподалік від нашого будинку на колишній вулиці Московській. Але саме через це мав певні труднощі. Бо батьки мене віддали до російськомовного дитсадка, після якого навчався в українській школі. Навіть з цього приводу по-дитячому дорікав їм. На що мама відповідала: «Ніякої політики в тому не було, просто в Тернополі тоді не надто багато було садочків, а цей діяв практично в сусідньому дворі». Із приємністю згадую, як ми з батьками хоч зрідка, під час їхніх відпусток і наших канікул, та все ж їздили на відпочинок. Але переважно все літо, як тепер говорять, оздоровлювалися в селі на Хмельниччині у дідуся й бабусі.

Вулиця і двір, безперечно, мали вплив на наше покоління – дітей 70-80-х років. Однак багато чого залежало й від тата з мамою. Ваш батько був у 70-ті одним із очільників Тернополя, а у 80-ті – одним із керівників області. Проте разом із Вашою мамою зумів виховати достойних їхній світлій пам’яті продовжувачів роду…

– Я не можу згадати, щоби тато колись підніс на мене руку чи підвищив голос. Він якось умів сваритися навіть пошепки. А ми з братом його дуже поважали. Мама весь час переживала за кожного з нас. Якщо щось не так, то завжди плакала. І ми намагалися її не розчаровувати. З того часу я взагалі не переношу ані жіночих, ані дитячих сліз. Коли таке бачу, то згадую свою маму, яка трусилася над своїми синами, як квочка над маленькими курчатами.

Хто із батьків більше впливав на Ваше формування як особистості?

– Таким дороговказом і порадником для мене завжди був батько. Він щодо кожного приводу мав свою точку зору, яка не завжди збігалася із загальноприйнятною. Ми не ходили в рожевих окулярах, бо тато з нами говорив відверто. Хоч батько займав високе становище, ми нічим не виділялися і ніяких не мали привілеїв. Наприклад, я хотів мати джинси і, мабуть, батькові не важко було цю річ мені придбати. Але тато з мамою мені говорили: «Якщо у всіх будуть джинси, то й ти їх матимеш! Зараз такої можливості нема». Ми жили за мірками середньостатистичної сім’ї радянського чиновника. Звичайно, з мамою могли більше пошепотітися, порадитися з якихось дитячих питань. А на формування нашого світогляду все ж більше впливав батько.

На змаганнях зі спелеології (Віктор Шемчук – другий справа у верхньому ряді)

Середню освіту Ви здобули в першій тернопільській школі. Як вчилися?

– Я горджуся, що закінчив цей загальноосвітній навчальний заклад, який уже багато років по праву є гімназією. Там я займався у фізико-математичному класі. У нас було 14 уроків фізики на тиждень: щоденно – по два і в четвер – чотири. Із щемом у серці згадую педагогів, які тоді мене вчили. Саме вони формували нашу дитячу свідомість і багато в чому були для своїх вихованців прикладом в усьому. А вчився я на «чотири» і «п’ять».

Після першого курсу покинув педінститут, бо зрозумів, що обрав не те

Після закінчення середньої школи Ви мали належного рівня фізико-математичну підготовку. Чому не вступали до вишу за цим фахом, а прагнули здобути спеціальність природничого напрямку?

– У роки мого раннього дитинства наша вулиця ще не впиралася в адмінбудинок облдержадміністрації. З неї був прямий вихід у парк Шевченка, через який ми з друзями часто бігали до ставу. Там любили спостерігати за риболовлею та усім, що відбувалося довкола, милувалися природою, робили чудернацькі походи набережною довкола тернопільської перлини. До того ж у шкільні роки я займався спелеологією, туризмом. Звичайно, тут не обійшлося без відомого в усьому Тернополі Володимира Олександровича Радзієвського, який заразив цілий наш клас у хорошому розумінні «вірусом» подорожей. Ми разом ходили у різні походи, їздили на Кавказ і в Карпати. Торік збиралися з нагоди 30-річчя закінчення школи, на жаль, уже не стало кількох однокласників. Але ми із приємністю згадували усі наші гірські, водні та спелеомандрівки. Окрім цього, я ще й займався у Станції юних туристів, яка теж була поряд з моєю вулицею. Загалом, як і більшість нашого покоління, пробував себе у різних гуртках та секціях. Однак найбільше полюбляв саме ті, які мали природниче спрямування. Мабуть, внаслідок цього я й опинився на першому курсі факультету географії, біології і хімії Тернопільського тоді ще державного педагогічного інституту.

Однак згодом Ви передумали пов’язувати свою долю з природничими науками і загалом з педдіяльністю?

– Так. Я почав вчитися в педінституті, але після першого курсу покинув. Зрозумів, що природничі науки були дитячим захопленням, але не прагненням у моєму житті. Тому поступив на юридичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Там я не лише здобув фах мого життя – спеціальність юриста, а й створив сім’ю. Саме в університеті зустрів свою майбутню дружину Наталю, яка навчалася на факультеті слов’янської філології. Ми проживали в одному під’їзді на Броварній, а познайомилися у Львові. У тому ж 1993 році разом повернулися в Тернопіль і тут одружилися.

«Хрещеним батьком моєї прокурорської діяльності вважаю Михайла Лисюка»

Юриспруденція, прокуратура – це була зовсім нова для Вас справа. Для її освоєння, мабуть, і здобутого навіть на юрфаку престижного вишу фаху та знань бракувало?

– Я вважаю, що мені часто щастило на мудрих старших порадників – учителів, наставників. Після завершення навчання у Львові прийшов на роботу в Тернопільську прокуратуру. Тоді дуже важливі для мого професійного зростання настанови зробив тодішній прокурор міста Михайло Кирилович Лисюк. У нас був хороший колектив, з якого він сформував справжніх професіоналів прокурорської справи. Він не повчав нудними настановами, а власним прикладом демонстрував: «Роби, як я!» У цієї людини я вчився буквально всьому. І надалі свої вчинки на тій чи іншій прокурорській посаді я порівнював із тим, як це робив Михайло Кирилович. І завжди намагався в подібних ситуаціях робити саме так, як це робив він. Тож якщо свого батька вважаю найбільшим порадником у житті, то Михайла  Кириловича – хрещеним батьком моєї прокурорської діяльності.

Ви розпочали працювати в прокуратурі у буремні 90-ті роки. Тоді діяльність у правоохоронних органах була досить небезпечною.

– Мене взяли на роботу в прокуратуру Тернополя 16 лютого 1993 року ще під час проходження переддипломної практики. Час справді був непростий, із мізерними зарплатами та злиденним рівнем життя працівників усіх сфер і галузей. Не були винятком у цьому й стражі закону. А щодо небезпечності роботи в прокуратурі, то, на мою думку, вона була не більше небезпечною, аніж робота інших правоохоронців. До того ж Тернопіль за рівнем криміногенності і тоді, і тепер є доволі спокійним містом. Це не порівняти з тим, що я згодом побачив під час стажування у Харкові й особливо – за прокурорської діяльності в Криму. Для порівняння: коли я переїжджав з Тернопілля в автономію, у нас за статистикою було 9 вбивств на рік, а лише в самому Сімферополі тільки за один лютий було скоєно злочинів із фатальними наслідками аж 39. Це були речі не для порівняння.

– Ви були першою ластівкою серед тернопільських правоохоронців, які поїхали працювати в Крим?

– Після Помаранчевої революції туди перевели на роботу багатьох відомих силовиків, які є вихідцями або свого часу працювали на Тернопіллі. Серед них: начальник СБУ, генерал Володимир Пшеничний, його заступник Ігор Бабінець, уже нині покійний генерал податкової міліції Мирослав Свистун та низка інших керівників і фахівців правоохоронних органів. А я поїхав працювати в прокуратуру півострова ще у 1998 році. До переїзду в Крим мене передусім спонукали сімейні обставини, бо моїй доньці через захворювання на бронхіт з астматичним синдромом необхідно було змінити клімат. А найкращі для лікування цієї недуги природні умови в нашій країні саме в Криму. До того ж на той час я вже пропрацював у тернопільській прокуратурі п’ять років. Вважав, що у професійному плані треба було рухатися вперед. Я неодноразово бував у відрядженнях в автономії, непогано знав її криміногенну ситуацію. І так з тихої набережної Тернопільського ставу потрапив у шторм на кримське побережжя Чорного моря.

Приїхав у Крим працювати слідчим прокуратури Сімферопольського району. Попрацювавши на цій посаді півроку, мене спершу призначили заступником, а потім і начальником підрозділу, який здійснював нагляд за спецпідрозділами, що займалися виявленням організованої злочинності і корупції в Криму. Відтоді і аж до завершення кар’єри в прокуратурі я був пов’язаний із цим напрямком її діяльності.

– У Криму Ви пройшли шлях від слідчого районної прокуратури аж до прокурора АР Крим і навіть певний період очолювали Генеральну прокуратуру нашої держави.

– У лютому 2005 року мене призначили заступником Генпрокурора України – прокурором Автономної  Республіки Крим. Цьому передували цікаві резонансні справи, які ми розслідували в автономії. Очолюваний мною підрозділ прокуратури повернув у власність держави тільки незаконно виділеної переважно представникам російського бізнесу землі приблизно на 2 мільярди доларів США. Тоді я і моя команда завдяки цій та іншим антикорупційним справам нажили собі багато ворогів. Бо виявили їхні злочинні схеми та корупційні дії, які вели аж до Кремля. Звісно, що моя діяльність стояла поперек горла як кримським, так і московським ділкам. У 2007 році, згідно з рішенням столичного Печерського суду, мене раптово звільнили з посади прокурора Криму та повернули на неї попередника, за період роботи якого й відбувалися вищезгадані масштабні зловживання на півострові. Наступного дня Віктор Андрійович Ющенко призначив мене представником Президента в Криму саме для протидії наступу організованої злочинності, що вже добралася до місцевого парламенту, уже за наданих мені державою нових повноважень. На цій посаді пропрацював, якщо не помиляюся, понад три місяці. Справедливість восторжествувала – я виграв апеляцію в суді і поновився на посаді прокурора Криму.

Десять буремних для всієї держави днів очолював Генпрокуратуру України

– Вам хоч на короткий термін, але в кризовий для держави період довелося очолювати Генеральну прокуратуру України…

– Буквально через два місяці після поновлення на посаді прокурора Криму, відповідно до Указу Президента, Святослава Піскуна було усунено з посади Генпрокурора України, а виконання цих обов’язків покладено на одного з його заступників – за сумісництвом прокурора Криму Віктора Шемчука. Це відбувалося у період найбільшого, мабуть, за всю історію Незалежної України протистояння між Кабінетом Міністрів та Адміністрацією Президента і Верховною Радою України. Тож і справді, десять буремних для всієї держави днів я очолював Генпрокуратуру України.

Дружина Наталя та донька Тетяна разом із главою сім’ї люблять мандрувати, милуватися природою і фотографуватись на її фоні

– Тоді Ви пережили не лише протистояння гілок влади, а й «війну» між правоохоронними структурами?

– Головним каменем спотикання стало питання дострокових парламентських виборів. Ющенко видав указ про розпуск парламенту. Справді, міліція штурмувала Генпрокуратуру, щоби не допустити мого вступу в повноваження. Врешті-решт усе стало на свої місця. Парламент таки пішов на дочасні вибори, а я повернувся в прокуратуру Криму. Однак цього разу працювати в автономії мені довелося не довго. Під час цього позачергового всенародного волевиявлення мене у складі політичної сили «Наша Україна – Народна Самооборона» обрали народним депутатом.

– Завдяки цій обставині виникла Ваша нардепівська династія. Адже на Тернопіллі наступністю поколінь у парламентській діяльності може гордитися лише родина Шемчуків. Ваш, на жаль, нині покійний батько – Віктор Миколайович – теж свого часу був народним обранцем до парламенту України.

– Стати нардепом не було моєю самоціллю. Обставини дійсно склалися так, що у 1985 році мій батько був обраний депутатом Верховної Ради України. А через двадцять років парламентарієм став уже я. Звичайно, що його і моя Верховні Ради і за депутатським складом, і за повноваженнями та функціями дуже відрізнялися одна від одної. Але, як ви підмітили, це сталося. І навіть працювали ми в дещо подібних за напрямками діяльності парламентських структурах. Батько – у комітеті з питань законодавчих передбачень, а я – з питань законодавчого забезпечення і правоохоронної діяльності. Тож у діяльності парламенту залишився і наш родинний слід.

– Якби в той період вище керівництво держави взяло до уваги Вашу спільну з колегами-силовиками інформацію, а парламент підтримав законодавчі ініціативи Віктора Шемчука, то й, можливо, не було би російської анексії Криму.

– Ще в середині 2000-х керівництво прокуратури, СБУ та МВС автономії повідомляли в Київ про прояви сепаратизму, елементи економічного вторгнення на півострів російського бізнесу, формування прокремлівських партій і протестного антиукраїнського електорату, ініційовані проросійськими силами різні надумані референдуми на мовну тематику тощо. Зважаючи на цю небезпеку для цілісності нашої держави, вже будучи народним депутатом, я виступив із законодавчою ініціативою внести зміни до Конституції Криму і надати Верховній Раді України право приймати зміни і доповнення до неї, оскільки це можна було зробити лише за погодженням з парламентом Криму. І я мав рацію, бо цю прогалину місцеві сепаратисти використали для незаконного референдуму про приєднання півострова до Росії. За цю ініціативу кримські депутати позбавили мене наданих їхніми попередниками високих почесних нагород автономії. Адже за розкриття резонансного вбивства парламент Криму свого часу удостоїв мене найвищої своєї відзнаки – «За вірність обов’язку», а ще до цього нагородив почесним званням «Заслужений юрист Автономної Республіки Крим». Згодом за моїм поданням суд відновив мені ці нагороди.

«Поклонську прийняли на роботу в прокуратуру Євпаторії саме в той тримісячний період, коли я перебував на посаді представника Президента»

– Як сталося, що з анексією Криму всі її силові структури перейшли на бік окупантів?І Звідки взялася «Няша»?

– Не всі. Прокуратура стояла на українських позиціях навіть тоді, коли наші військові частини вже захопили «зелені чоловічки». Звідки і чому взялася «Няша»? Та саме тому, що жоден із професійних прокурорів не погодився очолити промосковську псевдопрокуратуру Криму. Я знав в обличчя практично всіх наших працівників, а її чомусь не пам’ятаю. Як згодом з’ясувалося, Поклонську прийняли на роботу в прокуратуру Євпаторії саме в той тримісячний період, коли я перебував на посаді представника Президента. Хоч пізніше повернувся на прокурорську посаду, але майже одразу став народним депутатом і більше не мав стосунку до прокуратури Криму.

Два Віктори Шемчуки (останнє фото батька із сином) у родинному гнізді в селі Воронівці Теофіпольського району Хмельницької області

– А що являли собою інші одіозні для України особи – теперішній очільник промосковського парламенту Криму Володимир Константінов і голова маріонеткового уряду Сергій Аксьонов? Чи знайомі Ви з ними?

– У період моєї прокурорської діяльності і навіть на посаді представника глави держави в Криму місцевий олігарх Константінов не проявляв жодних політичних амбіцій. Він набрав величезних кредитів в українських банках. Тож російську анексію півострова він швидше за все підтримав, щоб їх не повертати. А з Аксьоновим я аж ніяк не міг спілкуватися – це місцевий навіть не середнього рівня кримінальний авторитет на кличку «Гоблін». На політичну поверхню його вивів винятково збіг обставин, спричинених російським вторгненням.

– Чи можна було зберегти Крим у складі України?

– Думаю, що шанси були. Але маємо те, що маємо. Нині треба жити майбутнім та робити все для повернення півострова до складу України. Юридичними та міжнародними аспектами цієї справи займаються фахівці. А нам усім треба збудувати успішне і заможне суспільство, до якого кримчани би самі прагнули повернутися.

«Після Криму моя професійна кар’єра була пов’язана з Києвом та Львовом, а спортивна з Тернополем»

– У Вашій біографії є ще один короткий, але досить відповідальний період роботи у виконавчих органах державної влади, коли Ви очолювали Львівську облдержадміністрацію.

– Строк моїх депутатських повноважень закінчився у кінці 2012 року. Тобто тоді Віктора Шемчука мали повернути в Крим на попереднє місце роботи. Мотивів того, чому саме вибір упав на мене, не знаю. На Львівщині тоді був значний спалах криміналу. Тож припускаю, що це призначення пов’язане з моїм прокурорським минулим і юридичним фахом.

– Ви були активним учасником Революції Гідності?

– Не можу сказати, що був активним учасником, ночував і днював на Майдані, але зі свого боку доклав максимум зусиль до всенародної перемоги в ній.

– Чим займаєтеся нині? З якими містами зараз пов’язуєте свою долю?

– Після завершення держслужби викладав у Львівській академії сухопутних військ. Нині працюю заступником голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (незалежний від Генпрокуратури України і самостійний у своїй діяльності орган) з відбору та призначення прокурорів. Оскільки там також проводимо з кандидатами на цю відповідальну посаду, окрім іспитів, ще й профільні заняття, то можна сказати, що й надалі у такий спосіб займаюся викладацькою діяльністю. Тож у професійному плані нині пов’язую свою долю з Києвом, а громадську і спортивну діяльність, будучи тернополянином і головою федерації водно-моторного спорту України, – з рідним містом.

«Прагну, щоби Тернопіль став столицею водно-моторного спорту в Європі»

– Нині Вашим найбільшим хобі і є водно-моторний спорт?

– Цим видом спорту я захопився у 16 років. Потім була пауза  як у змаганнях, так і хобі. А в 2006 році мені з друзями вдалося побувати на найбільших перегонах водно-моторного союзу і тоді виникла ідея повернутися до цього спорту і відродити ідею проведення таких змагань у Тернополі. Адже на нашому ставі  наприкінці 80-х відбувся чемпіонат світу. Тоді на нього мене привів батько. Ще за його життя я вирішив відродити в мальовничому куточку Тернополя цей видовищний вид змагань. Паралельно з цим разом з однодумцями створили команду «Ukrainian spirit» («Український дух»), для якої ставили собі за мету здобуття не лише найвищих нагород на таких змаганнях, а й щоби вона, як потяг, витягнула Україну до високотехнологічних змагань. І через два роки ми вперше стали чемпіонами світу на водних перегонах. А в 2011 році у США ми перемогли одразу в двох класах цих змагань. І паралельно напрацьовували базу та інфраструктуру для проведення гонок у Тернополі. Ви пам’ятаєте, в якому жалюгідному стані тоді перебувала набережна нашого ставу, кули було стидно завозити не лише іноземні команди, а й навіть уболівальників. За два роки разом з міським головою, місцевими фахівцями та ентузіастами зробили найкраще у Європі спеціалізоване місце для різних видів змагань на воді.

– На сьогодні, у чому найбільша Ваша заслуга, Тернопіль не лише поновив проведення міжнародних водно-моторних змагань, а й навіть став столицею цього виду спорту в Україні.

– Я прагну, щоби наше рідне місто набуло цього статусу в Європі і було одним з його провідних центрів навіть у світі. У нас підписано контракти на три роки наперед. Зараз проводимо один етап чемпіонату світу і два етапи чемпіонату Європи. А з наступного року прийматимемо вже три етапи світової водно-моторної першості. Наразі змагання, за якими спостерігають понад 50 тисяч уболівальників,  відбуваються упродовж двох днів – під час відзначення свята Незалежності України і Дня міста. На перспективу, можливо, будемо вести переговори з міською владою щодо розширення спортивних меж цього соціального проекту. Ставимо собі за мету, щоби кожен, хто чогось досягнув у світі в різних сферах – від культури до бізнесу, приїхав на наш захід. Щоби він тут провів свій мистецький, спортивний, науковий чи економічний форум і, можливо, започаткував тут свою справу.

– Окрім водно-моторної справи, яка поряд зі спортивною є ще й Вашою громадською діяльністю, які ще захоплення маєте?

– Продовжую своє хобі з дитинства, яким захопив рідних. Дуже любимо за наявності вільного часу і можливості подорожувати нашою сім’єю. Найбільше задоволення отримуємо від піших мандрівок у Карпатах. З юнацьких років захоплююся і вмію фотографувати. Також хобі для нашої сім’ї, яке ми вважаємо корисним, є читання – причому не на гаджетах, а паперових книг. Дружина останнім часом полюбляє збирати гриби і захопила цим нас із донькою. Тож хобі у сім’ї Шемчуків – приземлені, але вони гармонійно поєднані з природою.

«Моє повернення в політичне життя цілком можливе, але це вже буде в іншій якості»

На початку нашої бесіди Ви розповіли про фах своєї дружини. А чим нині займаються друга половина і донька Віктора Шемчука?

– Моя дружина за спеціальністю фахівець із південно-слов’янських мов, нині займається перекладами із сербської, болгарської і чеської мов, консультаціями щодо них, бере участь у переговорах. До цього у неї був бізнес, пов’язаний із дизайном інтер’єрів, у тому числі, коли ми проживали в Криму, – кораблів. Нині її основною місією є турбота про нас.

А донька Тетяна здобуває освіту в американському університеті. Цьому передувало два роки навчання у Київському національному торговельно-економічному університеті. У квітні завершує навчальний процес і вирішуватиме, де їй працевлаштуватися. Вона – фахівець за спеціальністю «піар і комунікації». Але вже упевнено заявила, що не рекламуватиме якийсь товар, а займатиметься політичним піаром.

– Тож саме життя дає Вам можливість повернутися до активної політичної діяльності. Піар-менеджер для цього у Вас вже є, а робота нинішнього парламенту так і напрошується на дострокові вибори.

– Порівнюючи нашу (шосту) каденцію з теперішньою, усвідомлюєш, наскільки її склад був набагато фаховішим, продуктивнішим, здатним до пошуку здорового компромісу і вмінням  домовлятися з колегами та з іншими гілками влади на користь держави. Мені як правнику дуже не подобається нинішня ультимативна форма діяльності парламенту з грубими порушеннями регламенту і Конституції України. Тож моє повернення в політичне життя цілком можливе, але це вже буде в іншій якості. Той Віктор Шемчук буде сильнішим, досвідченішим і фаховішим, можливо, більш дипломатичнішим, але не менш рішучим.

Олесь Миколайчук


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
15 Серпня
13 Серпня
12 Серпня
11 Серпня
9 Серпня
8 Серпня
1 Серпня
21 Липня
19 Липня
17 Липня
16 Липня
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 382 votes
    382 votes 42%
    382 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 216 votes
    216 votes 24%
    216 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 118 votes
    118 votes 13%
    118 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 77 votes
    77 votes 9%
    77 votes - 9% of all votes
Total Votes: 899
Червень 22, 2016
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше