Злодійська доля у черговий раз зіграла злий жарт із 22-річним Юрієм С. Як він не намагався уникати спокус, але багаторічний кримінальний хист і численні судимості таки брали гору. Бідаці навіть часом здавалося, що неприємності, мов ті будяки, самі чіпляються до нього.
От хоча би взяти останню справу. Тієї суботи у середині квітня Юрій поїхав у Кременець. Пройшовся містом, водночас, сам того не помічаючи, прицінювався, де що погано лежить. Аж раптом покликав його якийсь дядько, попросив дещо потримати, поки він лагодив мотор свого вже далеко не нового ВАЗ-2106. Потім на радощах запросив до найближчої кнайпи на пиво. Так вони і просиділи до вечора. У сутінках новий знайомий простягнув руку, щиро подякував і пішов собі додому, залишивши Юрка стояти посеред вулиці. От тільки тоді хлопчина й зрозумів, що знову «потрапив в історію» – порушив накладену судом заборону покидати домівку після 20-ої години. Та ще й вживати алкоголь!
«Я й не покидав – бо взагалі не дійшов до хати, – виправдовувався він сам перед собою, ніби репетируючи розмову з дільничним на випадок, якщо той випадково приїде перевірити. – Так, грошей на таксі нема, перший автобус їде лише вранці. Може, спробувати попуткою? Але хто буде їхати вночі світ за очі кудись на «кучеряві села»?» – міркував переляканий Юрко, походжаючи неподалік двору, де жив його новий знайомий.
І тут раптом помітив припарковану на узбіччі червону «шістку», ту саму, що вдень допоміг відремонтувати. Ще до кінця не усвідомлюючи, що він робить, рецидивіст потягнув на себе дверцята – вони легко відчинилися. Швидко озирнувшись на подвір’я, злодій стрибнув у салон, і руки звично та вправно зламали замок запалювання, з’єднали дроти. Ще не вірячи, натиснув на педаль газу – двигун неохоче завівся, і машина рушила з місця.
Серце Юрія затьохкало від щастя, водночас на душі зашкребли коти. «Нічого, – заспокоював він себе, – якось воно буде!»
Однак коли під’їхав до свого двору, зрозумів: тепер йому точно «світить» тюрма.
«Але той чоловік не знає, хто я і звідки, тільки ім’я – Юрко. Хіба мало чоловіків на таке ім’я живе у Кременці? А поки поліція згадає про мене, я ці «Жигулі» розберу, а запчастини продам», – вирішив злодій, і совість одразу заспокоїлась.
Наступного дня він так і зробив – зняв акумулятор і продав. Усе решта не встиг – про свого «підопічного» згадав дільничний. Побачивши приховане авто, правоохоронець одразу зрозумів про новий кримінальний злочин.
Кременецький районний суд був невблаганний і засудив неодноразово судимого до 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
4822