Однак сплинув термін повернення позики, а грошей так ніхто не віддав. Дарма прочекавши ще три з половиною роки, жінка звернулася до суду м. Монастириська.
На засіданні пані Світлана розповіла, що довший час перебувала на заробітках в Італії. Тож коли наприкінці 2008 року дочка попросила позичити їм із чоловіком 30 тис. євро, якийсь час роздумувала та вагалася. Адже сума була чимала. Однак її дочка Анжела, яка тоді працювала в одному з районних судів Тернопільщини, пояснила, що у них на роботі вирішили побудувати житловий будинок для своїх співробітників. Дозвільні документи місцева влада надала, потрібні лише кошти. Позику обіцяла повернути через 9 років, наприкінці 2017-го, про що й написала у присутності знайомої розписку. Утім давно вже сплив зазначений термін, а борг їй не повернули. Більше того, декілька років тому дочка розлучилася з чоловіком і з тих пір подружжя активно ділило майно у суді. Зважаючи на ці обставини, Світлана просила стягнути порівну з дочки та колишнього зятя по 15 тис. євро, що еквівалентно 446 тис. 550 грн., та ще по 3% річних – 41 тис. 142 грн.
Анжела з позовом матері погодилася: «Вважаю, буде справедливо повернути матері позичені кошти, які вона витратила на купівлю будматеріалів для зведення житлового будинку для нашої родини».
Однак її колишній чоловік відмовився сплачувати колишній тещі будь-які кошти, а судовий позов назвав «спланованою акцією» родиною ексдружини, щоби змусити його відмовитися від поділу подружнього майна, у тому числі недобудованого житлового будинку, пояснив він у суді.
«Я за освітою інженер-технік, з 1998-го по 2001 роки перебував на сезонних роботах у Польщі та Німеччині, потім три роки працював будівельником у Києві. Повернувшись додому, я дня не відпочивав, а влаштувався на роботу в місцевий центр зайнятості. Водночас продовжував будувати свій будинок: штукатурив, заливав сходи та сходові клітки як у себе, так і за відповідну оплату сусідам. Потім знову поїхав на заробітки – спочатку до Росії, згодом до Польщі. Восени 2016 року через проблеми зі здоров’ям змушений був повернутися додому, а невдовзі отримав групу інвалідності. Я 12 років будую свій дім, однак він і досі не добудований. Якби теща насправді позичила нам таку солідну суму, запевняю вас, ми б уже давно відсвяткували новосілля, а так я змушений був призупинити роботи. Однак я вже оселився в будинку, адже всюди вставив вікна та двері, провів електрику й воду, повністю облаштував декілька кімнат. Стосовно позичених 30 тис. євро, то про кошти я дізнався вже у суді», – розповів чоловік і наголосив: чому колишня дружина належно оформила розписку, водночас не отримала від нього письмової згоди на позику – укладення такого правочину в інтересах сім’ї. Тим часом, відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу, така згода повинна бути обов’язково.
Більше того, Анжела мала би довести в суді, по-перше, що позичені гроші вона використала саме для будівництва будинку, тобто для задоволення потреб сім`ї, а не витратила на власні потреби. По-друге, що її колишній чоловік дав згоду на укладення договору позики. Однак цього жінка підтвердити не змогла.
Зважаючи на це, Монастириський районний суд своїм рішенням лише частково задовольнив позов пані Світлани та зобов’язав її дочку повернути матері позичені 15 тис. євро та 32 тис. 776 грн., що складає 3% річних за договором позики.
Тернопільський апеляційний суд скаргу матері-позивачки залишив без задоволення, щоправда, трохи змінив суму річних – 33 тис. 717 грн.
Верховий суд залишив ці рішення без змін, а касаційну скаргу горе-позичальниці – без задоволення. І ця постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
З етичних міркувань всі імена діючих осіб у публікації змінено.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
8423