Свята великомучениця Варвара жила і прийняла мученицьку кончину за імператора Максиміна. Батько її, язичник Діоскор, був багатою і шанованою людиною в місті Іліополі. Рано овдовівши, він усю свою нерозтрачену любов зосередив на єдиній дочці.
Варвара росла неабиякою красунею. Дивуючись незвичайній вроді доньки, Діоскор вирішив продовжити її виховання подалі від сторонніх очей. Для цього він побудував вежу, де, крім Варвари, перебували тільки її вчителі-язичники. З вежі відкривався гарний пейзаж, було видно всю красу довколишньої місцевості. Вдень можна було дивитися на лісисті гори, на швидкоплинні річки, на рівнини, вкриті строкатим килимом квітів; уночі величний хор небесних світил чарував невимовною красою.
Незабаром дівчина стала задавати собі запитання про Творця настільки гармонійного і прекрасного світу. Поступово вона зміцнилася в думці, що бездушні ідоли — творіння рук людських, яким поклоняються її батько і вчителі, не могли настільки мудро і чудово влаштувати довкілля. Бажання пізнати істинного Бога настільки заполонило душу Варвари, що вона вирішила присвятити цьому усе життя і дала обітницю безшлюбності.
Тим часом містом ширилася слава про її красу, багато юнаків стали домагатися руки завидної нареченої, але вона, незважаючи на ласкаві умовляння батька, відмовлялася від шлюбу. Варвара попередила Діоскора, що його наполегливість може закінчитися трагічно і розлучити їх назавжди. Батько вирішив, що характер дочки змінився від замкнутого способу життя. Він дозволив їй виходити з вежі і дав повну свободу у виборі друзів та знайомих. Якось дівчина зустріла в місті своїх ровесниць, юних сповідниць віри Христової, і вони розкрили їй вчення про Творця світу, про Трійцю, про Божественний Логос. Через деякий час Промислом Божим в Іліополь із Олександрії приїхав під виглядом купця священик. Він здійснив над Варварою таїнство Хрещення.
У той час біля будинку Діоскора будувалася розкішна лазня. За наказом господаря робітники мали зробити в ній два вікна на південну сторону. Варвара, скориставшись відсутністю батька, попросила їх зробити третє вікно як символ Святої Трійці. Над входом до купальні Варвара зобразила хрест, викарбувавши його на камені. На кам’яних сходах лазні залишився слід її ноги, з якого згодом забило джерело прісної води великої цілющої сили, яку Симеон Метафраст порівняв із життєдайною силою струменів Йордану і джерелами Силоамськими.
Коли Діоскор повернувся й обурився, що не було дотримано його плану у будівництві споруди, дочка розповіла йому про пізнаного нею Триєдиного Бога, про рятівну силу Сина Божого і про марність поклоніння ідолам. Діоскор розлютився, оголив меч і хотів вразити її. Дівчина втекла, і він кинувся за нею в погоню. Шлях їм перегородила гора, що вмить розступилася і сховала святу в ущелині. Святій Варварі вдалося сховатися в печері на протилежному схилі гори. Після довгих і безуспішних пошуків дочки Діоскор побачив на горі двох пастухів. Один із них показав йому печеру, де ховалася дівчина. Діоскор жорстоко побив дочку, а потім посадив у в’язницю і довго морив голодом. Правитель міста Іліополя Фінікійського, Мартіан, віддав наказ про тортури Варвари. Дівчину жорстоко катували: її бичували воловими жилами, а рани розтирали волосяницею. Свята великомучениця залишилася незламною у вірі. Вночі у темниці вона гаряче молилася Спасителю, і Він з’явився та вилікував її рани. Вражені язичники піддали Варвару новим, ще жорстокішим тортурам. Та набагато тяжчою для неї мукою, ніж опоганена чистота тіла, був біль за батька, який став головним її гонителем і катом. У настановах афонського старця Іосифа Ватопедського є одне спостереження, що дозволяє глибше зрозуміти історію цієї святої і ту страшну метаморфозу, що відбулася з батьківською любов’ю: “Коли немає стриманості і любові духовної, від почуттів народжуються страсті”. Адже батько любив доньку більше за все на світі, піклувався про неї, оберігав, хотів їй достойного майбутнього, але неперехідною межею стало питання віри. Неосвячене істинною любов’ю батьківське почуття Діодора буквально розсипалось під дією страстей і упереджень. Теплота перетворилась у нестримну ненависть, піклування — у владолюбство, ласка — у лють. Її ж почуття, зміцнене вірою і любов’ю до Господа, навпаки, стрімко виросло, зміцніло — аж до висот християнського подвигу, до готовності покласти життя за Того, Хто був утіленням Любові. Під муками Варвара страшилась не болю, а можливості загубити ту провідну зірочку віри, і Господь укріпив її. Молода дівчина проявила у земній битві зі злом стільки ж мужності, скільки загартовані у походах римські легіонери, які приймали християнство і вибирали вірну смерть на противагу участі в язичницьких культах.
У натовпі зівак, які стояли неподалік місця катувань мучениці, була мешканка Іліополя, таємна християнка Іуліанія. Серце її сповнилося співчуттям до добровільного мучеництва красивої і знаної у місті дівчини. Іуліанія вирішила підтримати її і також постраждати за Христа. Вона почала голосно викривати мучителів. Дівчину відразу ж схопили і привели до Варвари. Святих мучениць дуже довго катували: терзали гаками тіло, відрізали груди, оголеними водили по місту зі знущаннями і побоями. Молитвами святої Варвари Господь послав ангела, який осяйними ризами сховав наготу святих мучениць. Тверді сповідниці віри Христової, святі великомучениці Варвара та Іуліанія були обезголовлені. Святу Варвару власноручно стратив її батько Діоскор. Відплата Божа за Його мучениць не забарилася: Мартіан і Діоскор невдовзі загинули від удару блискавки.
У VI столітті мощі святої великомучениці було перенесено до Константинополя. У XII столітті дочка візантійського імператора Алексія, княжна Варвара, взявши шлюб із князем Михайлом Ізяславовичем, перевезла їх до Києва. У Київському Володимирському соборі вони спочивають і тепер.
Святій великомучениці Варварі моляться, щоби не померти від наглої смерті, без Сповіді та Святого Причастя, просять уберегти від тяжких хвороб і передчасної кончини.
Джерело: Тижневик "Номер один"
13344