Найсвіжіше:
• Apple Pay безкоштовно заправить кавою на ОККО • У центрі Тернополя утворилася величезна корка (+фотофакт) • Кредитування  житла у Тернополі доступне від ПриватБанку • Чи законно влада Тернополя передала персональні дані містян приватному підприємству? • Пільги з податку на нерухомість не буде, якщо нерухоме майно використовується у підприємницькій діяльності • На трасі Івано-Франківськ – Бучач – Тернопіль відремонтували місток • Віктор Овчарук: «Успіх медичної реформи можливий лише за умови тісної співпраці МОЗу з органами місцевого самоврядування» • За що заступника прокурора Тернопільської області Ігоря Мукана хочуть вигнати з прокуратури? • Розподіл на «своїх» та «чужих»: Тернопільська мерія стоїть на своєму і вимагає підписувати договори заднім числом • Степан Барна про Сагринську трагедію: «Маємо докласти зусиль, аби такі трагедії не повторилися в майбутньому» • Юнак, якого побили біля нічного клубу в м.Тернополі, помер, не виходячи з коми • Отець Михайло Пиняга: «Відбулася наруга над Хрестом, потоптано і зневажено Христові заповіді, окрадено Господній дім» • Анатолій Гриценко: «Для виходу України з кризи необхідно запровадити механізми відповідальності влади і ліквідувати корупційну піраміду» • Головний поліцейський Тернопільської області став генералом • Гороскоп від тернопільського екстрасенса Романа Шептицького 11.07.2018 –17.07.2018 • Вишнівецька громада окультурює свою територію • У «Бучачагрохлібпромі» вже збирають перші врожаї • Юна тернополянка стала фіналісткою конкурсу «Miss Ukrainian Canada» • Оплатити комунальні з дому та без комісії легко з ПриватБанком • Анонси газети «Номер один» від 11.07.2018 р. • Щоби врятувати Івачівське водосховище, потрібен… земснаряд • Як народними засобами лікувати гострий гастрит • Як влада Тернополя провокує в обласному центрі нову сміттєву кризу • Потрібна довідка про несудимість – звертайтесь в сервісні центри МВС • Стартували жнива: «Мрія» збирає врожай
rss
Ігор Швець: «Зарізали барана і кров’ю змастили ворота та бутси футболістів, а з м’яса приготували плов»

Опубліковано: 3 Липня о 17:09 Переглядів: 853



В історії тернопільського футболу було чимало яскравих нападників. Один із них – бережанець Ігор Швець, який пограв у вищій лізі чемпіонату України, встиг пізнати футбол одразу п’яти країн світу на трьох континентах. Сьогодні знайомимо своїх читачів із цим неординарним футболістом та дуже цікавою особистістю, який продовжує тішити своєю грою шанувальників тернопільського футболу, а в майбутньому хоче виховати не одну футбольну зірочку.

«Футболом почав займатися в… костелі»

– Ігорю, за яких умов почав займатися футболом?

У 7 років батько Богдан записав до футбольної секції бережанської спортивної школи. Першим тренером був нині покійний Володимир Миколайович Підфігурний. Пригадую, займалися у колишньому костелі, який у радянські часи переобладнали під спортивний зал. Уже згодом польська громада його назад собі повернула і нині він слугує за своїм прямим призначенням для прихожан-католиків.  

– Чи мали батьки відношення до футболу?

Ні, вони більше були схильні до культурної сфери. Батько грав на різних музичних інструментах, а матір виступала у танцювальному колективі. В цьому напрямку бачили й мене. Адже паралельно з футболом відвідував музичну школу. По класу фортепіано займався чотири роки. Брав участь в академконцертах, де були присутні батьки, родичі, знайомі та викладачі. Однак футбол все ж таки взяв своє і батьки змирилися з моїм вибором.

– Перші твої серйозні змагання були у дитячо-юнацькій футбольній лізі за тернопільську ДЮСШ. Як вийшли на тебе тренери з обласного центру?

Виступаючи за бережанську ДЮСШ, неодноразово доводилося суперничати з командами Тернополя. У цих поєдинках мене помітили тренери і запропонували виступати за обласну ДЮСШ. Коли туди перебрався, то команда цієї школи вже  виступала у всеукраїнському чемпіонаті, а тренував її Валерій Дорошенко. А на наступний рік вона об’єдналася з міською ДЮСШ і вже нас тренував тандем наставників Валерій Дорошенко – Роман Курдупель.

– Якими були твої досягнення на дитячо-юнацькому рівні?

Наша команда, складена із хлопців 1985 р. н., перемагала на традиційному турнірі ім. Віталія Полянського, а в дитячо-юнацькій лізі України, якщо не помиляюся, ми виграли групові  змагання, а я став кращим бомбардиром нашої зони. У нас була дуже сильна команда, до сьогодні чимало футболістів виступають на хорошому рівні – це Сергій Лук’янов, Сергій Шум, Андрій Кукурудза, Юрій Беркита (нещодавно виїхав у США, – авт.).

«Відмовився підписувати 5-річний контракт із ФК «Тернопіль»

– Першим твоїм професійним клубом став ФК “Тернопіль» першого скликання. Чому так мало зіграв за цю команду?

Шість чи сім футболістів нашого року запросили до ФК «Тернопіль», який створився на початку 2000-х. У тій команді я не заграв, бо не захотів підписувати контракт на 5 років. Хоча пройшов з нею двомісячні тренувальні збори і навіть відіграв за муніципалів один поєдинок. Тоді можна було за згодою батьків і по паспорту молодим футболістам грати без підписання контракту. Так я у 17 років дебютував у професійному футболі. Пригадую, отримав у клубі свої перші футбольні гроші – за два місяці 320 гривень. На той час це була хороша сума, порівнюючи з 20-ма гривнями, які батьки давали на тиждень, коли їхав на навчання до Галицького коледжу.

– Знаю, що освіту здобув у рідних Бережанах.

Коли ми завершували виступи у ДЮФЛ, особливих перспектив для себе у Тернополі не бачив, а в Бережанах формувалася команда, якій ставили завдання через аматорську вийти до другої ліги. Так після другого курсу коледжу перевівся до Бережанського агротехнічного інституту, де здобув фах економіста.

«Прогнозували, що у списку запрошених до «Шахтаря» буде і Швець»

– Великий крок у кар’єрі зробив, коли перейшов до “Борисфена». За яких умов це сталося?

Валерій Дорошенко запропонував мені поїхати на перегляд до вищелігового київського «Арсеналу», тренером у якому був відомий український спеціаліст В’ячеслав Грозний. В «Арсеналі» був фарм-клуб «Борисфен» із Борисполя з першої ліги, і тренерський штаб «канонірів» мене, як вони говорили, молодого і перспективного, відправили туди набиратися досвіду. З цією командою зумів пробитися з першої до вищої ліги чемпіонату України.

– Пам’ятаєш свій перший матч у вищій лізі?

Авжеж.  Мені було тоді 19 років і я вийшов на заміну у виїзному матчі проти одного з лідерів українського футболу – дніпровського «Дніпра». За суперника грали футболісти, яких я раніше бачив лише по телевізору. Той матч ми виграли –1:0, однак він для мене став першим і єдиним того сезону, адже почав здебільшого грати за іншу команду – «Борисфен». 

– У «Арсенал» ти так і не потрапив. Три сезони відігравши за «Борисфен», так повноцінним гравцем основного складу і не став. А один повний матч від дзвінка до дзвінка провів лише з донецьким «Шахтарем» (0:2). Пригадаєш, як він для тебе склався?

– Тренери «Борисфена» сказали мені, що після тієї гри, яку я продемонстрував, «гірники» мали би запросити Швеця до себе. Для мене той поєдинок був і справді дуже успішним, гарно себе зарекомендував, мав кілька моментів, щоби відзначитися забитим голом, але цього не дозволив зробити голкіпер «Шахтаря» Плетікоса, котрий у кількох епізодах зі мною вийшов переможцем. Тоді особливо налаштовуватися на такі поєдинки було не потрібно, адже емоції били через край і ти добре розумів, що проти тебе грають такі футболісти, як Тимощук, Срна, Матузалем, Жадсон.

– Слова тренерів пророчими не стали, тебе так і не запросив «Шахтар»?

Після того сезону зі складу «Борисфена» запросили трьох футболістів до «гірників» (Трусевич, Деркач, Карамушка). Прогнозували, що у цьому списку буду і я, але цього не сталося. У моїх партнерів на той момент були трішки кращі агенти, і, можливо, це зіграло вирішальну роль у тих переходах.

«Зробив дуже велику помилку, про яку й донині жалкую»

– Однак у Борисполі ти більше не залишився, перейшовши до полтавської «Ворскли».

Мій контракт викупив ФК «Ворскла». Спершу «Борисфен» за мене хотів виручити 20 тисяч доларів, а коли його керівники почули, що на мене є покупець, то, якщо не помиляюся, цю суму збільшили до 30 тисяч.

– У «Ворсклі» ти провів, мабуть, найплідніший період футбольної кар’єри, маючи значно більше, ніж у «Борисфені» ігрової практики?

У Полтаві провів два дуже хороших роки. Я завжди з радістю буду згадувати той період моєї футбольної кар’єри. Було приємно грати і прогресувати з такими футболістами, як П’ятов, Кравченко, Ярмаш, Чижов.

– За “Ворсклу» ти зіграв 17 матчів, у яких забив три голи. Який гол і матч для тебе найпам’ятніший?

Дебютний гол за полтавську команду забив харківському «Металісту» Мирона Маркевича. Тоді тренер полтавчан Носов за сніжної погоди випустив мене на заміну при рахунку 0:2 не на нашу користь. Наприкінці поєдинку зумів відзначитися і вселити партнерам віру, що вдасться врятувати матч. На жаль, «Ворскла» тоді так і поступилася супернику – 1:2. У наступній грі довелося зустрітись із донецьким «Металургом». Спершу відзначився голом за дубль, а на наступний день, знову вийшовши на заміну, забив і за основний склад. Той матч ми вже виграли – 2:0. Ще одного разу, вже потрапивши до основи, вразив ворота суперника «Ворскли» у кубковому поєдинку проти ФК «Харків».

Що ж до матчів, то найбільше запам’ятав поєдинки проти грандів. Виходив на заміну в зустрічі з київським «Динамо», з яким зіграли внічию – 0:0. Також брав участь у протистоянні з «Шахтарем» (вдома і на виїзді), якому теж мав забивати, як колись у «Борисфені», але, на жаль, цього не сталося. 

– У вищій лізі проти кого із захисників тобі було найважче грати?

– Особисто мені складно було діяти проти Сергія Сімініна з луцької «Волині». Він не давав розбігтися, граючи жорстко. Дуже розумно тоді грав Дмитро Чигринський у «Шахтарі», який давав грати нападникам, але до певної міри. Загалом у ті часи оборонці були доволі високого рівня та й рівень вищої ліги був значно вищим, ніж теперішньої Прем’єр-ліги.   

– Помер тренер «Ворскли» Віктор Носов, і після того ти пішов з команди, чи це сталося за якихось інших обставин?

Я отримав важку травму в матчі за дубль, зіштовхнувшись із голкіпером «Карпат» (розірвана пахова зв’язка). Керівництво ФК «Ворскла» в особі покійного президента Олега Бабаєва до мене дуже добре відносилося, оплатило лікування, хоча я не грав, мені виплачували преміальні як гравцям першої команди. Навіть були розмови, якщо я не повернуся на футбольне поле, то мені обов’язково знайдуть роботу в клубі.

На той час у мене закінчувався контракт і в клубі запропонували його поновити на трохи гірших фінансових умовах. І я вирішив піти з цієї команди до сімферопольської «Таврії». Тоді зробив дуже велику помилку, про яку й донині жалкую, це мені було наукою на все життя. Напевно, так сталося, бо був молодий і не знав прислів’я, що краще «Синиця в руках, ніж журавель у небі».

«Погнавшись  не туди і зв’язавшись не з тими людьми, більше не хотів працювати з агентами»

– Залишивши «Ворсклу», у «Таврію» ти так і не перейшов…

У «Таврії» провів два тренувальних збори, в тому числі в Туреччині. Все було добре, тренер Михайло Фоменко постійно повторював, що його влаштовую, що він шукає саме такого форварда, як я – працелюбного і головне – українця. Я теж був платнею, яку мені пропонували, задоволений, але за тиждень до початку чемпіонату мене «відчепили» з команди. Там була якась гра агентів, які, переслідуючи свої цілі, не могли домовитися з клубом за кошти, і так я залишився за бортом.

– А загалом футбольні агенти у твоїй кар’єрі відігравали велику роль?

Після того випадку, як обпікся з «Таврією», погнавшись  не туди і зв’язавшись не з тими людьми, більше не хотів працювати з агентами. Хоча ще агенти, але вже інші, допомогли влаштуватися у чернігівську «Десну» (перша ліга) та в Узбекистані (вища ліга). Всі решта команд уже шукав без агентів. Було неприємно, коли отримував травми і виявлялося, що ти нікому не потрібен.

– Як вважаєш, чому подаючи великі надії, так і в елітному футбольному дивізіоні України після «Ворскли» не заграв?

Краще бути в команді-аутсайдері вищої ліги, аніж у лідері першої ліги. Бо якщо ти даєш крок назад, то повернутися дуже важко. Тоді отримав пропозицію «Десни», яка ставила завдання виходу до вищої ліги, футболістам створили хороші умови, але тоді команда пробитися до «вишки» не зуміла, закінчивши чемпіонат на 4 місці. На жаль, не зміг після травми в Полтаві набрати потрібних кондицій і тому більше у вищу лігу не повернувся.

– Покинувши «Десну», в тебе у кар’єрі було багато команд першої та другої ліг, однак довго в жодній не затримувався. Чому?

Хотів знайти стабільність, свою команду, щоби через неї повернутися на вищий рівень, але не завжди це виходило, тому так було, що більш як на півроку ніде не вдавалося «зачепитися».

– У той період постійних переходів якусь команду для себе можеш виокремити?

Напевно, «Кизилкум» із Узбекистану. Тоді вперше поїхав грати за кордон. Там мав честь виступати проти володаря «Золотого м’яча» та екс-нападника «Барселони» Рівалдо, який ще у 36 років грав за команду «Буньодкор». Але і від цієї поїздки залишилися неприємні спомини. У матчі з «Пахтакором» зламав ногу. Знову доводилося тривалий час лікуватись та відновлюватись…

«Мав операцію, 5-місячне відновлення, після чого виявився «Ниві» не потрібен»

– Певний час ти пограв у тернопільській «Ниві» під керівництвом Ігоря Яворського. Той колектив виконав завдання виходу до першої ліги, але чомусь ти зіграв у команді мало матчів.

Тоді дійсно в Тернополі зібралася дуже хороша команда із кваліфікованими виконавцями – братами Баранцями, Кікотем, Лазориком. Пригадую, дуже важкі збори ми проходили у Криму, по 10 кілометрів набігали на тренуваннях зранку і ввечері. А в одному зі спарингів перемогли Прем’єр-лігову луцьку «Волинь». Після матчу їхній тренер Віталій Кварцяний сказав, що ми могли б сміливо замість них грати серед еліти українського футболу. Дуже шкода, що в одному з весняних поєдинків того сезону проти черкаського «Славутича» порвав ахіллове сухожилля. Мав операцію, 5-місячне відновлення, після чого виявився не потрібен ФК «Нива», який не захотів зі мною продовжити контракт.

– Після «Ниви» ти фактично завершив виступи на професійному рівні в Україні. У 28 років не зарано це зробив?

Мені постійно допікали травми, ніяк не міг вийти на попередній рівень. А згодом у мене була можливість поїхати за кордон, де сподівався по-новому себе розкрити. Так я опинився в команді однієї з нижчих ліг Німеччини. Її представники хотіли, щоб я залишився  довше, однак, оскільки не був громадянином ЄС, не маючи можливості продовжити візу, поїхав додому.

«За кордоном здобув досвід, намагався пізнавати футбол інших країн, вивчав їхній тренувальний процес, пізнавав ментальність людей»

– У тебе було кілька закордонних періодів (Узбекистан, Польща, Німеччина, США, Італія). Це були вимушені поїздки, щоби заробити грошей, чи все-таки прагнув плідно провести ці етапи кар’єри, щоби повернутися на вищий рівень?

Підсвідомо хотів ще продовжити кар’єру на більш вищому рівні. А ще за кордоном здобув досвід, намагався пізнавати футбол інших країн, вивчав їхній тренувальний процес, пізнавав ментальність людей.

– Якщо з польським футболом усе зрозуміло, все-таки сусіди, то чим особливим був футбол у США, Німеччина та Італії?

Футбол у кожній країні має свої особливості. Найбільше він мене вразив у Італії, де провів три роки. Насамперед тим, як італійці до нього фанатично ставляться, як тренери багато працюють з підопічними. У тактичному плані, намагаючись грати у думаючий футбол. Пригадую, на початках приїхав а одну з тамтешніх команд на перегляд. Тренер поставив мене на позицію лівого інсайдера. Я, намагаючись добре себе зарекомендувати, почав бігати по всій бровці. Тренер підійшов до мене і запитав, що я роблю, для чого бігаю вперед і назад. Я ж кажу, що потрібно грати і на атаку, і на оборону. Він відповів: «Для чого тобі захищатися, ти ж не будеш мати сил  бігти уперед, у тебе «бензин» скінчиться на 20 хвилині».

У США грав у так званих національних змаганнях, коли в суперниках були серби, бразильці та команди, складені із представників інших країн, що там проживали. В Америці футбол був для мене не на першому місці, адже доводилося працювати у компанії з перевезення вантажів.

– Свого часу Петро Бадло розповідав, що у Казахстані був такий звичай, що перед футбольним матчем різали барана. Чи було щось подібне в Узбекистані?

Граючи там, у двох матчах моя команда не могла забити гола. І перед третьою грою нам тренер повідомив, що потрібно прийти на стадіон, де буде проведено певний ритуал. А було все так: привели барана, зарізали і його кров’ю змастили ворота та бутси футболістів. Щоправда, українці, а їх у команді було п’ятеро, цього не робили. З м’яса зарізаного барана приготували плов і разом його з’їли. Ритуал подіяв, у матчі, який був наступного дня, наша команда вже забила гол і набрала очки.

– Чи вивчив мову країн, у яких грав у футбол?

Італійська далася мені легко, часто на ній спілкувався із сестрою, яка тривалий час  там проживає. Польську теж знаю, бо моя бабця була полячкою. В Узбекистані говорив російською, в Америці ж здебільшого спілкувався українською, бо багато часу знаходився в українськомовному середовищі. Хоча при нагоді пробував розмовляти ламаною англійською, у всякому разі пояснити, що саме мені потрібно, вмів. Найважче давалася німецька мова, напевно тому, що у школі вивчав англійську.

«В Італії моє бачення футболу перевернулося з ніг на голову»

– Ти згадував виснажливі тренування Яворського. А в кар’єрі ще зустрічався коуч із подібним тренувальним процесом?

Важкі тренування з акцентом на «фізику» були у Михайла Фоменка та Миколи Павлова. Пам’ятаю, коли Павлов очолив «Ворсклу», то одразу запитав, чи в команді є медм’ячі. Представник клубу сказав: так, є три штуки. Він відповів, що цього мало, треба, щоби кожен футболіст мав по такому м’ячу. Медичний – це м’яч вагою п’ять кілограмів, з яким доводилося працювати на тренуваннях. 

В Україні більшість тренерів працюють з акцентом на фізичну підготовку. Коли ж три роки пробув у Італії, моє бачення футболу перевернулося з ніг на голову. Був на тамтешніх курсах, пройшов заняття, на яких викладали, як працювати від дитячої до дорослої команди. Там тренують зовсім по-іншому, ніж у нас. На жаль, не вдалося отримати тренерського диплома, бо мав проблеми з документами, але дуже багато від тамтешніх фахівців для себе почерпнув.

– У тебе було багато тренерів, хто з них дав тобі найбільше у футбольному плані?

Віктор Васильович Носов, який був дуже кваліфікованим тренером і відкрив українському футболу багато особистостей. До сьогодні пам’ятаю його слова: «Знаєш, чому я взяв тебе до себе в команду? Ти ніколи не боїшся іти в обіграш, що мені дуже імпонує, а перегравши суперника,  команда має більше варіантів для розвитку атаки». Також відкрили очі на багато футбольних речей італійські тренери. І хоча вони працюють із командами четвертих-п’ятих ліг, але можу із впевненістю сказати, що в Україні наставники прем’єр-лігових команд багато чого в них можуть повчитися.

– Останнім часом виступаєш у чемпіонаті Тернопільської області. Вже дограєш чи все-таки у 33 роки ще можна засвітитися в якійсь серйозній команді?

Скажу відверто, після тих травм, які мені довелося перенести, важко повернутися на попередній рівень. Тим більше, зараз уже не той тренувальний процес. Якщо ти працюєш щодня, то можна тримати себе в тонусі і на щось сподіватися. Водночас не можу сказати, що чемпіонат області – це мій останній рубіж у кар’єрі футболіста. Буду старатися, дасть Бог, ще засвітитися на вищому рівні.

– Останнім часом тебе турбують травми, через які змушений передчасно покидати футбольне поле.

Це власне і є наслідком того, що постійно не тренуюся. Виходячи на поле, підсвідомо думаю, що за рахунок майстерності можу зробити те чи інше, але це оманливі думки, на якому б ти рівні не грав у футбол. Постійний тренувальний процес – це у футболі найголовніше!

– Чи довго ще плануєш виходити на футбольне поле?

Якщо триматиму себе у формі, не набиратиму ваги  та хоча б тричі на тиждень тренуватимусь і минатимуть стороною травми, то міг би ще 3-5 років виходити на футбольне поле.

«Хочу внести в український дитячий футбол європейський стиль»

– Де себе бачиш після активних виступів у футболі?

Хотів би спробувати себе у дитячому футболі. Для цього власне і повернувся в Україну. Бачу багато хороших українських хлопців, які, на жаль, у нинішніх умовах втратили віру, що вони можуть грати у футбол на високому рівні та заробляти достойні гроші. Водночас хочу внести в український дитячий футбол європейський стиль, який побачив за кордоном. До прикладу, в Італії ніхто в дитячі роки не робить акцент на фізичній підготовці. Мене італійці запитували, чому 15-16-річні українські хлопці, їздячи по Європі, виграють усі турніри, а куди ж вони пропадають у старшому віці, чому не грають у провідних клубах. Справа в тому, що саме у фізичному плані наші юні футболісти «перетоптують» опонентів, але коли переходять у дорослий футбол і потрібно грати тактично і технічно, вони просто губляться. В Італії дають дітям спершу розвиток у напрямку тактики, координації, техніки, а вже потім працюють над «фізикою». Коли я відвідував у Італії курси, то там була велика вивіска з  надписом: «Найперше грай головою, потім – серцем, а далі – м’язами! » Наші ж тренери роблять усе навпаки, спершу хочуть, щоби їхні вихованці грали м’язами, а все решта на другому плані.

Також хочеться більш серйозного ставлення до виховання юних футболістів з боку держави. У нас зараз думають, що одними спортивними майданчиками вдасться вирішити проблему низької зацікавленості дітей футболом. Не робив  би головного акценту на цьому! Нещодавно мав можливість бачити, як на такому майданчику діти розпивали спиртні напої. На мій погляд, насамперед потрібно шукати тренерів, які займатимуться дітьми на цих спортивних майданчиках. У Європі та Америці саме для таких людей, фанатів своєї справи, створюють відповідні умови, а вже вони готують дітей, які в майбутньому гідно представляють свої регіони у різного роду змаганнях. Мені нині боляче дивитися на бережанських дітей, яких нині майже  нічим не можна мотивувати!

Віталій Попович

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Ігорю, в тебе економічна освіта, за фахом працювати не плануєш?

Поки – ні. Хоча в школі мені дуже добре давалися математика, робота з цифрами не дуже мене лякає, але на даний момент хочу продовжити працювати у сфері, яка мені до вподоби, приносить задоволення.

– Як родина ставиться до твого кочівного футбольного життя, переїздів із міста в місто, з країни в країну?

Дружина Наталія завжди була зі мною, в якій команді чи країні я б не був. Хіба що останній рік, коли старша донька пішла до школи, я був в Італії, а дружина з доньками Міланою та Ніколь мешкали у Бережанах.

– Доньок у футболі не бачиш?

Представників прекрасної половини мені більше імпонує бачити в тенісі, легкій атлетиці, гімнастиці. Хоча в тій же Америці жіночий футбол дуже сильно розвинутий. Для мене головне, щоби дитина була здорова і мала мету в житті.  Як сьогодні пам’ятаю, всі зимою відпочивають, а я у снігу по коліна бігаю, бо знаю, якщо не буду працювати, то нічого в житті не доб’юся.

– Вище ти розповів, що залишаєшся в Україні, але таки час від часу навідуєшся в Італію?

У мене там живе сестра з родиною. Разом з нею мешкала і матір, котра через хворобу, на жаль, там померла. На її прохання саме в Італії її поховали, щоби донька мала можливість доглядати за могилою. Я ж із сім’єю часто їжджу їх провідувати.

– Ти провів довгу футбольну кар’єру, чи заробив достатньо, щоби не переживати за майбутнє?

Коли була можливість заробляти хороші гроші, багато чого не розумів. Думав, що так буде завжди. Мав можливість придбати хорошу автівку, поїхати на відпочинок практично у будь-яку країну світу та купувати телефони чи ноутбуки за тисячі доларів. Через усе це пройшов, спробував, як то добре, коли заробляєш багато, але футбольний вік дуже короткий. Зараз сказати, що я маю велику потребу в грошах, не можу, але, з іншого боку, і не скажу, що заробив собі на все наступне життя. У принципі я така людина, що на місці стояти не буду, постійно працюватиму, а значить, ще щось зароблю для себе і родини. Життя тим і цікаве, коли ти постійно в русі й до чогось прагнеш.

– Сьогодні бич українського футболу – ставки, тоталізатори, контори. Як було у часи розквіту твоєї футбольної кар’єри?

Відповідними службами доведено, що справді таке ганебне явище нині існує в нашому футболі. Я і команди, за які виступав, у подібних речах ніколи участі не брали. Завжди вірив, що сильніший визначається саме на футбольному полі.

– Маєш кумира у футболі чи команду, за яку вболіваєш?

Завжди імпонувала гра бразильця Рональдіньо в його кращі роки, коли він виступав за «Барселону». Таких футболістів зараз немає. Колись уболівав за італійський «Мілан», де виступав українець Андрій Шевченко. А останнім часом подобається гра іншого італійського гранда – «Наполі».

– Поділися цікавою футбольною історією, яких, мабуть, у тебе є багато.

Буквально з моєї останньої поїздки до Італії. Перемовляємося з партнером по команді. Кажу, що падає рівень українського футболу, криза. А він говорить коучу: «Чуєш, що він каже? Та в деяких українських професійних командах навіть немає тренера з фізпідготовки, про що ще можна говорити!» А той дещо в іронічній формі йому відповідає: «Українці – мають яйця! Йдуть уперед, запихають голову туди, куди італієць боїться запхати ногу. Воюють за свою землю. Ось це і є справжні мужики, а ви – боягузи!»

– Дуже стильно одягаєшся, слідкуєш за модою чи імідж формує дружина?

Одягатися – це завжди було моє індивідуальне! Більшість футболістів, які пройшли вищу лігу, намагалися чимось особливим відрізнятися від інших і одяг у цьому плані завжди був на одному з перших місць. А останнім часом, перебуваючи в Італії – фактично столиці моди, ще більш прискіпливо почав до цього ставитися, адже бачив, який великий акцент у своєму іміджі італійські футболісти роблять на одязі, зачісці тощо. 

ДОСЬЄ:

Ігор Швець

Дата народження – 14 березня 1985 року.

Місце народження – м. Бережани.

Амплуа – нападник.

Перший тренер – В. М. Підфігурний.

Виступав за команди: ДЮСШ (Тернопіль), ФК «Тернопіль», «Борисфен» (Бориспіль), «Інтер» (Боярка), «Борекс-Борисфен», «Ворскла» (Полтава), «Десна» (Чернігів), ФК «Олександрія», «Кизилкум» (Узбекистан), «Енергетик» (Бурштин), «Арсенал» (Біла Церква), «Нива» (Бережани), ФК «Полтава», «Зірка» (Кіровоград), «Нива» (Тернопіль), «Сангерхаузен» (Німеччина), «Сталь» (Сянок, Польща), «Леви» (Чикаго, США), ФК «Бережани», «Солофра», «Екланезе»  (обидві – Італія), «ДСО-Поділля» (Тернопільський район).


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: ,



Новини
17 Липня
16 Липня
14 Липня
13 Липня
12 Липня
11 Липня
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 382 votes
    382 votes 42%
    382 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 216 votes
    216 votes 24%
    216 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 118 votes
    118 votes 13%
    118 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 77 votes
    77 votes 9%
    77 votes - 9% of all votes
Total Votes: 899
Червень 22, 2016
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше