Найсвіжіше:
• Анонси газети «Номер один» від 30.09.2020 р. • Громадсько-політичний діяч Володимир Колінець: «До мене під вартою попід руки привели самого прокурора району, в якого на подвір’ї знайшли поцуплені бетонні конструкції» • Заради дружини чоловік удруге постав перед судом • Де на Тернопільщині не буде світла • У Кременці проголошено вирок винуватцю смертельної аварії • Кардіохірург Ігор Гуменний: «Серце – це двигун, і лікарі не завжди встигають замінити його» • До класичного університету Тернополя завітав Руслан Стефанчук • Рада хоче знизити ставку ПДВ для аграріїв до 14% • Як зберігати буряк у квартирі та погребі: корисні поради для господарів • Розміри ставок для фізичних осіб-підприємців – платників єдиного податку четвертої групи • МВС запустило онлайн-сервіс для перевірки достовірності водійських прав • В Україні ввели нові номерні знаки • Люди, будьте людьми! • У Кабміні хочуть сполучити швидкісними дорогами всі облцентри Західної України • Президент ФК «Агрон» Юрій Березовський: «Я ніколи не скажу Роману Курдупелю прощай, а до нових зустрічей!» • Володимир Зеленський у Тернополі: 200 мільйонів на Гаївський міст, «Велике будівництво» доріг, шкіл, садочків • На Тернопільщині черговий новий прокурор • «Місцеві вибори мають стати потужним запобіжником, щоби не допустити реваншу проросійських сил» • Україна готова до опалювального сезону на 90% • У ЗУНУ здійснюють підготовку молоді до складання зовнішнього незалежного оцінювання та вступу до коледжів на базі 9-го класу • Обвинувачений у вбивстві тату-майстрині і далі залишиться під вартою • ГОРОСКОП • Західноукраїнський національний університет об’єднав науковців світу під час Другого Міжнародного Тижня! • Керівниця ідеологічного відділу «Правого сектора» Ірина Драгущак: «На місцевому рівні цілком реально творити незалежну від олігархічних впливів політику» • Якою буде погода на Тернопільщині у найближчі сім днів
rss
Голова Нараївської об’єднаної громади Євген Здебський: «Свою сім’ю я дуже люблю і поважаю, але до її складу також входить і… наша ОТГ»

Опубліковано: 18 Серпня о 14:20



Голова Нараївської громади хотів би, щоб доба мала більше, ніж 24 години

Тернопільщина налічує десятки різноманітних містечок та сіл. І кожне має свою історію, неймовірні краєвиди та жителів, які славляться своїм менталітетом та почуттям гумору. У Бережанському районі є село Нараїв, яке розташоване на березі річки Нараївка. Населення села цікаве тим, що всі як один стоять на варті спокою та добробуту свого селища. Один за одного – так можна охарактеризувати селян. Близько пів року тому Нараїв став центром об’єднаної територіальної громади (ОТГ), яка на даний час об’єднує 16 сіл. Цікавим фактом є те, що головою громади залишився сільський голова Нараєва Євген Здебський, який 34(!) рік займає цю посаду. У нього ми й поцікавилися специфікою його роботи, сім’єю та як любить проводити вільний від роботи час.

«Мені в армії було краще, ніж вдома…»

Наші журналісти домовилися про зустріч з Євгеном Григоровичем. Варто відмітити, що він не пошкодував часу та приїхав особисто в Тернопіль. Чекаючи на пана Євгена, в голові малювалася картина, як повинен виглядати голова ОТГ. Статний чоловік, у краватці, з дорогим годинником та не менш дешевою машиною. І, що характерно для посадовців, крутити носом, адже характер можновладців досить не простий. При зустрічі з Євгеном Григоровичем усі надумані образи в мить зникли. Перед нами постала настільки позитивна людина, що годі й думати. Простий чоловік, який із захватом розповідав про своє село, людей, дітей, дороги, людські проблеми та навіть, не боячись, висловлює свою думку про смерть. Дивлячись на нього, перше враження одразу позитивне, а поспілкувавшись, робиш висновок: нараївцям пощастило.

Євгене Григоровичу, розкажіть трішки про себе.

– Народився я в Нараєві, мої батьки також родом звідси. Колись село Нараїв мало статус міста. Батьки були простими колгоспниками. З дитинства бачив, як тато з мамою працювали, а я ходив до школи й допомагав батька по господарству. Приходив зі школи, брався за сапу і йшов на город. Свої шкільні роки можу пригадати за збором урожаю. Закінчував навчальний рік, треба було садити картоплю, йшов до школи, треба було збирати (сміється, – авт.). Після закінчення школи поїхав до Львова і поступив у сільськогосподарський інститут. Потім мене забрали в армію. Служив в Угорській Народній Республіці, був водієм БТР. Брав участь у багатьох бойових навчаннях. Відслужив два роки і хочу сказати, що мені цей час дуже запам’ятався, мені було в армії добре (сміється, – авт.), відверто вам кажу, краще, аніж вдома. Коли повернувся з війська, хотів поновитися на навчання, але односельці буквально почали нав’язувати, щоб я став головою села.

– Зайняти таку посаду у двадцять років, напевно, дуже відповідально?

– Спочатку я відмовлявся, потім подумав, що, можливо, варто спробувати, поки не розпочалося навчання, на період літніх канікул. А сталося так, що у вересні я поїхав до міста Лева і перевівся на заочну форму навчання, бо села покинути вже не міг. Будучи на посаді голови, закінчив ще один університет – ім. І. Франка, юридичний факультет. Можу сказати, що коли вчився у Львові, навчився бачити людей і спілкуватися з ними. Тепер я точно можу сказати, що інколи людині не потрібна матеріальна допомога, варто просто запитати, як справи та що її турбує. У наших людей є брак спілкування, і це дуже велика біда! Бо людина, яка журиться, яка сумує, прагне підтримки, шукає ту особу, з якою просто можна потеревенити. Коли ти спілкуєшся з людиною, цікавишся нею, їй стає легше, вона розуміє, що не одна в цьому світі.

З 20-річного віку Ви займаєте таку посаду, як думаєте, не розчарували своїх односельців?

– Знаєте, цікава історія вийшла, що до моменту, коли я став головою, на цій посаді були люди «заїжджі», вони не знали самого села, проблем, людей. Вони ставилися до цього як посадовці. Себе посадовцем не вважаю, для початку я така сама людина, як кожен, хто живе по сусідству. Чесно скажу, я не бачив себе на цій посаді, думав, що залишуся у Львові, можливо, викладав би певні дисципліни. Але доля і люди вирішили інакше. Напевне, такий досвід, який маю я, дає відповідь на це запитання.

«Знаю, що там, нагорі, краще відомо, коли кому йти на той світ»

Не набридає Вам робота голови села, а нині громади?

– Ми з вами говоримо відверто, тому даватиму і такі відповіді. Набридає! Десь до 40-ка років я сприймав роботу в задоволення. Зараз трішки інший час,  розумію, що є різні люди, які мають бажання керувати тобою. Вважають, що знають і вміють краще, і через якісь свої прийоми хочуть впливати на рішення і подальші твої дії. Але якщо я став на такий шлях, мушу з честю допрацювати до пенсії, щоби не зганьбитися у своїх очах і в очах тих, хто вірить у мене.

Що такого значущого можете відмітити у своїй роботі?

– У кожній хаті, в яку б не зайшов, господарі сприймають мене як свого. Я говорю з людьми, переймаюся їхніми проблемами, тим, чим вони не задоволені. Інколи можу слухати, про що мріють, що мають на меті зробити. Важливо з людьми налагодити контакт. До кожного мати свій підхід. Люди різні бувають: жадібні, злі, добрі й милосердні. Але важливо вміти говорити з кожним і давати поради лише тоді, коли тебе про це просять. Коли просять допомогти – допомагати, а коли хочуть просто розповісти – вислухати і не втручатися у вирішення проблеми. Пригадую випадок, коли одна особа хотіла вчинити самогубство. І коли зараз я бачу її на вулицях села, як ви думаєте, значущу я справу зробив у свій час, що вона жива і здорова?

– Спілкуючись із Вами, можна зробити висновок, що Ви – на своєму місці.

– Напевне, так. Коли трапляється аварія, хто перший на місце події приїжджає? Сільський голова. Бували випадки, що з машин витягував, а потім швидкій допомозі передавав. Із хати, яка горіла, жінку витягував. Багато різного було. Думаю, що не дарма я на цій посаді, якщо мене цим нагородили, то кинути не можу. Треба комусь передати, треба когось навчити. Бо обов’язки голови – це не лише садочок збудувати і дороги відремонтувати, є робота, про яку не напишуть у деклараціях чи грамотах, про неї можна почути лише від людей.

Що для Вас головне в житті?

– З честю дожити до того часу, коли Бог покличе до себе. Жити в багатстві, на шкіряних диванах спати і мати купу грошей – це не для мене. Люди – ось справжнє багатство. Дуже шкода, що багато хто не усвідомлює, чого насправді йому треба. Нам треба зовсім мало: хліб, до хліба і накритися теплою ковдрою. Багатий ти чи бідний,  все одно доживеш свій вік. І знаєте, як показує практика, багаті люди, ті, які завжди гоняться за чимось більшим, помирають скоріше. Я не боюся смерті. Не боюся вмирати. Знаю, що там, нагорі, краще відомо, коли кому йти на той світ.

«Маю сильне біополе, але звідки воно в мене взялося, не знаю»

Розкажіть трішки про Вашу сім’ю.

– Маю дружину та сина. Жінка моя, напевне, вже звикла, що я приділяю селу більше часу, ніж родині. Деколи прийду додому, а вона мені каже: «Ти мене не чуєш!», а я відповідаю, що чую, просто вже не маю сили говорити (сміється, – авт.). Я звик слухати людей, тому інколи мені не вистачає 24 годин у добі, щоби вислухати кожного. Село має більше уваги, ніж сім’я, тут я згідний. Деколи собі думаю, що на вихідні повністю присвячу себе родині, але ні, мушу в неділю виїхати з футбольною командою на змагання. Команда в нас сильна, ігрова, мушу їх і підтримати, і підвезти, коли треба. Маємо сина, цього року він закінчив Львівський університет. Це моя надія, можливо, він продовжить мою справу, це залежить від його бажання. Старається прислухатися, бути уважним до того, що я кажу. Свою сім’ю я дуже люблю і поважаю, але до її складу також входить і… наша ОТГ.

– Можливо, пригадаєте, що придбали на свою першу заробітну плату?

– Ой, як зараз пам’ятаю, отримав 130 карбованців. За них придбав фотоапарат. Це була давня мрія, дуже хотів його собі купити, але завжди соромився просити у батьків грошей. І коли його придбав, радості не було меж. Напевне, десять років я ним користувався. Все підряд знимкував. А де він зараз, ніхто не знає. Як це було цікаво вночі просвічувати плівку в підвалі, висушувати її, щоби на фотопапері проявилися постаті. Зараз не так (сміється, – авт.).

Усе життя Євген Здебський (у центрі) товаришує та підтримує колег і односельців

– Слухаючи про Вашу зайнятість, насмілюся запитати про хобі?

– Якщо можна господарство назвати хобі, то так, маю. Полів не маю, лише город. І дуже люблю займатися курчатами. Я їх не продаю, це все для себе, для душі. Взагалі будь-якого бізнесу не веду. Не маю магазинів чи ще чогось. Якщо буде це все, то не матиму часу на село. Маю курей, вони висиджують курчат, я за ними доглядаю. Зранку мушу дати їсти і ввечері також. Маю чорних качок-шипунів. Такі вони гарні! Є дуже цікавий факт про них: якщо торкнутися яєць, які висиджує качка, то більше вона на них не сяде і все потомство покине. Також маю двох поросят. Я за ними доглядаю, як за малими дітьми. Усі хочуть нормального ставлення. Є мрія зайнятися бджільництвом, але ніяк не можу знайти на цю справу часу. Знаю, що є одна методика, її рекомендує мій друг, – лежати на спеціальному ліжку, а під низом гудуть бджоли. Це гарно допомагає очистити енергетику від негативу. Раджу всім спробувати.

– До речі, розкажіть, як Ви справляєтеся з негативними емоціями?

– Скажу так: є люди, яких називають відьмами або вампірами, вони люблять розказувати про свій негатив і перекладати його зі своїх плечей на інші, таким чином їм стає легше. Я стараюся не дивитися такій людині в очі, не контактувати з ними і не працювати, хоч до мене і такі приходять. Якщо в такої людини є проблеми, то стараюся вирішити її швидко, але більше не працювати з нею. Колись до нас приїжджали екстрасенси і сказали мені, що маю сильне біополе. Звідки воно в мене взялося, не знаю, але чітко усвідомоюю, що треба на все завжди дивитися позитивними очима і говорити з людьми. Якщо ви відчуваєте, що з тою людиною вам незручно, не ґвалтуйте себе. Спілкуйтеся тільки з тими, від кого йде радість, кому ви зможете допомогти і вам радісно від цього буде…

Соломія Вершигора


Джерело: Тижневик "Номер один"
Рубрика:
Мітки: , , ,



Новини
29 Вересня
28 Вересня
27 Вересня
26 Вересня
25 Вересня
24 Вересня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше