Майже дві сотні авіабомб часів Другої світової війни, більшість з яких вагою 100 кілограм, за останні два роки виявили та знешкодили тернопільські піротехніки у селищі Великі Бірки Тернопільського району. Ці випадки класифіковано “надзвичайною ситуацією техногенного характеру об’єктового рівня“. Досі, кажуть, такої кількості потужних боєприпасів в одному місці на Тернопільщині не знаходили. Історією походження бомб на цій території з читачами газети “Номер один” поділився Великобірківський селищний голова, краєзнавець Роман Мацелюх, батько якого 72 роки тому був тут начальником районної команди з розмінування.
Жахлива містика трьох Руд
Власне, нова сторінка “історії бомб” у Великих Бірках розпочалася торік з несанкціонованого сміттєзвалища у східній частині селища. Безробітні з сусіднього Малого Ходачкова з метою наживи шукали кольоровий метал, відтак випадково знайшли предмет, зовні схожий на застарілий боєприпас, який виявився фугасною авіаційною бомбою часів Другої світової війни. Благо, одразу повідомили про це службу «101». Структурний підрозділ управління ДСНС України у Тернопільській області працював упродовж чотирьох діб, як результат – знайдено 23 вибухонебезпечних предмети, з них 18 авіаційних бомб вагою 100 кг.
Територія у Великих Бірках, де часто знаходять бойові снаряди, називається Велика Руда. Це яр, куди стікають, як правило, меліоративні або підшкірні води. Обабіч Великої Руди є Савкова Руда і Мараняча Руда. «Мараняча» від слова «мара», тобто блуд. Як розповів Роман Мацелюх, у середньовіччі, в ХVІ столітті, на цьому місці було так зване дворище Калинова Руда – окреме село між с. Малий Ходачків і смт Великі Бірки. Але татари знищили його, село більше тут не відродилося. «Це місце містично не щасливе, адже у різні часи тут відбувалися жахливі події: вбивства, губилися люди, знищували бомби, тепер – стихійне сміттєзвалище», – підкреслив Роман Євгенович.
Де взялися бомби?
– Більшу частину інформації про бомби в нашому селищі я дізнався від свого батька Євгена Романовича, – розповів Роман Мацелюх. – У кінці березня 1944 року відбувалася тотальна мобілізація: всіх чоловіків віком від 18 до 50 років у короткі терміни забрали до війська. З Великих Бірок тоді мобілізували 300 чоловіків. Підлітків, як тоді був мій 17-річний батько, відправляли на навчання мінерів. Згідно з направленням місцевого військкомату, його спрямували у смт Сатанів на Хмельниччині, де він пройшов 2-місячний(!) курс мінерів. Мабуть, у нього добре виходило виконувати розмінування, оскільки незадовго Великобірківський військкомат видав батькові довідку про те, що “він дійсно є начальником усіх команд, які розміновують ділянки збору трофейної та вітчизняної зброї, боєприпасів, мін, військового майна у всьому Великоборківському районі (від 17 січня 1940 р. до 2 липня 1941 і від 21 березня 1944 до 1 січня 1963 р. Великі Бірки були районним центром, – авт.). Усім керівникам команд дано наказ виконувати накази начальника товариша Мацелюха, а головам сільських рад – надавати йому допомогу” (цитата з документа, який зберігся, – авт.). Восени 1945 року тата забрали в армію на о. Сахалін, теж у саперний батальйон, але до цього він понад рік займався розмінуванням Великих Бірок і району. Його нагороджено знаком відмінника-мінера, грамотою за проведену роботу від центрального органу комсомолу, тобто з Москви.
Нагадаємо, Євгену Мацелюху було тоді всього 17 років, за рік він долучився до знищення сотень, а то й тисяч боєприпасів. “Батько розповідав, що авіабомб у Великих Бірках його команда не підривала, вони займалися знищенням лише різних боєприпасів, мін, снарядів, – зазначив Роман Мацелюх. – Після взяття Тернополя, 15 квітня 1944 року, фронт на кілька місяців зупинився в районі села Озерна Зборівського району. Тим часом прифронтову смугу, яка прилягала до лінії фронту, нагромаджували зброєю, боєприпасами, готуючись до чергового наступу. А Великі Бірки були вельми вигідним місцем для “штабістів”, зокрема, тут була локальна залізниця у напрямку на м. Скалат, відгалуження від головної лінії Проскурів – Тернопіль, де й обладнали склади боєприпасів під відкритим небом. Відтак, під час наступу зручно було передавати їх до лінії фронту в вагонах.
Не всі боєприпаси здетонували
Коли війна закінчилась, постала потреба утилізувати боєприпаси. Частину відвезли у невідомому напрямку, але багато з них вирішили знешкодити в яру Велика Руда у Великих Бірках. Зокрема, на топографічній карті Великих Бірок 1950 року позначено ями завглибшки 1 і 2 метри – це ніщо інше, як сліди від знищення боєприпасів. Чи через те, що тут трясовина, чи через порушення техніки підривів, не всі боєприпаси здетонували.
Коли почалася кампанія з меліорації у 70-их роках – осушення земель для збільшення площ посівів, проблема постала знову: рівень води у Великій Руді впав, а земля, як відомо, з часом має властивість виштовхувати залізо на поверхню, що і стало причиною появи бомб.
“Бірківський випадок”
– Нині справа з утилізацією небезпечних боєприпасів триває. За моїми даними, їх у ґрунті залишилося небагато, – сказав Роман Євгенович. – Відрадно, що підрозділ тернопільських піротехніків почав аналітичні дослідження та інженерну розвідку потенційно небезпечної території. Адже раніше рятувальники працювали у так званому режимі пожежної команди: з селищної ради ми надсилали телеграму про випадок виявлення боєприпасу в військкомат, який викликав черговий підрозділ Збройних сил України. Як правило, це були піротехніки аж із Хмельницької області. Треба було довго чекати, коли до нас дійде черга і поки вони ще приїдуть. До того ж, це була разова “акція”: приїхали, забрали бомбу, поїхали. Але на повідомлення, що в грунті є ще боєприпаси, не реагували. “Бірківський випадок” потребував ґрунтовної, серйозної роботи, яку нині виконують тернопільські піротехніки. Розроблено відповідну програму для фінансування з бюджету Тернопільської обласної ради.
– Спочатку ми думали, що там є до 50 боєприпасів, потім – що 100, але після проведення розвідки та у ході робіт зрозуміли, що їх набагато більше, – розповів “Номер один” начальник групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення управління ДСНС України в Тернопільській області Сергій Гоцуляк. – Станом на кінець червня 2016 року з ґрунту в Великих Бірках ми вже підняли 160 авіабомб. Загалом, цьогоріч таких запитів уже було 90 по всій Тернопільській області. В середньому на такий виклик виїжджає 8 осіб нашого підрозділу.
За словами Сергія Гоцуляка, щоб утилізувати одну авіабомбу, з державного бюджету витрачається кілька тисяч гривень.Сюди входить: заробітна плата рятувальників, обслуговування техніки (крім міношукачів, цьогоріч тернопільські піротехніки планують застосовувати ще й екскаватор, – авт.), вилучення бомби, перевезення її у кар’єр, поліцейський супровід, підготовка траншеї, підрив.
Кожен боєприпас, який піротехнічна служба вилучила з грунту на території селища Великі Бірки, повинен бути знищений, тому на кожен цей об’єкт складають акт зі строгим фіксуванням походження предмета. Акт підписують піротехніки, які брали участь у розмінуванні, та Великобірківський селищний голова. Переважна більшість віднайдених боєприпасів у Великих Бірках – діючі…
Ірина Юрко, спеціально для «Номер один»
На фото: Піротехніки під час роботи
Джерело: Тижневик "Номер один"
13284