Найсвіжіше:
• Щодо ситуації із виявленими печатками ДВК в Тернопільській ТВК, розповів Ігор Процик • «Нива» уперше в історії виграла в «Чорноморця» на його полі • Концепцію покращення дорожнього трафіку презентували у Тернополі • Навчання студентів ЗУНУ за програмою академічних обмінів DAAD • На Тернопільщині планують створити геологічний заказник • Гороскоп на тиждень із 26 жовтня по 1 листопада 2020 року • Об’єкти «Великого будівництва» готують до відкриття • Листопаде листопаде, чи зустрінеш ти нас заморозками? • Водій маршрутки переїхав пенсіонерку – і знову сів за кермо • У Тернопільській громаді голосуються за проєкти «Громадського бюджету-2021» • Віктор Овчарук став керівником обласного перинатального центру «Мати і дитина» • Як пройшли місцеві вибори на Тернопільщині? • Українців очікує значне підвищення ціни на газ • Анонси газети «Номер один» від 28.10.2020 р. • Майже півтори тисячі роботодавців Тернопільщини вже мають власні «електронні кабінети» • Де на Тернопільщині не буде світла • Сучасну студію робототехніки відкрили у Підволочиську за сприяння «Контінентал Фармерз Груп» • Чи обов’язково вкривати кущі троянди на зиму • Коли садити часник на зиму? • Салат із куркою та мандаринами «Смакотулька» • Залишайте на грядках коріння капусти і помідорів до весни • Які квартири обирає покоління Z? • Чи такий хороший господар, як його рекламують: успіхи та провали тернопільського мера за 10 років • Класичний університет Тернополя взяв участь у Всеукраїнському проєкті «Озеленення України» • Працівники медичної галузі Тернопільщини отримали державні нагороди
rss
Боєць зі Збаражчини в АТО пише… вірші

Опубліковано: 3 Липня о 11:00



kaznoveckuj

«… І щоб не вмерла Україна, вона одна-єдина є!»

Це рядок із вірша 41-річного солдата і водночас поета-аматора із с. Бутин Збаразького району Віктора Казновецького. Він пішов добровільно у райвійськкомат та невдовзі пройшов навчання на полігоні біля Рівного. А потім на практиці дізнався, що ж це таке насправді війна, хоч до того не служив у війську, навіть автомата в руках ніколи не тримав. Багато чоловіків прагнуть екстриму, відчуття адреналіну, а ще як при цьому Батьківщина в небезпеці, то й поготів. Такий і Віктор. Окрім того, у бійця надзвичайно чуттєва натура, інше бачення і розуміння навколишньої дійсності, він пише вірші з дитинства, але так і донині не видав жодної збірки.

Ось слова із вірша-листа, якого писав Віктор 10 грудня 2015 року з-під Горлівки до свого товариша-побратима: «… Ми з тобою добровільно пішли разом на війну, це тому що ми не різні, маємо братську кров одну…».

На полігоні солдат навчався військовому ремеслу три тижні, новобранець добре усвідомлював, що без якісних умінь та знань на війні тяжко вижити. Незабаром Віктор уже добре стріляв із АК, більше того – із власної ініціативи ходив на додаткові стрільби, перед тим вимінявши пачку-дві патронів по 30 шт. у кожній на цигарки. Потім солдату пропонували піти у спецназ, але він відмовився і прохав командирів, щоб його відправили якнайшвидше в зону АТО. І так вийшло, що із 38 чоловік, з якими він проходив навчання, лише його направили в Донецьку область, у м. Дзержинськ (нині після перейменування – Торецьк), яке недалеко від Горлівки і Зайцевого. Це було 6 березня 2015 року. На териконах солдати випробовували іншу зброю, ніж на полігоні, бойову, кидали бойові гранати тощо. Перший бій Віктора застав 12 березня біля Горлівки, де він перед тим стояв на блокпосту.

«Пам’ятаю, – розповідає Віктор Казновецький, – мені тоді попався якийсь іржавий АК, я не встиг його почистити, хоч комбат кожного з нас про те попереджав. І тут почалося: ворог лупив зі всіх видів стрілецької зброї, з гранатометів, навколо гуло, дзижчало. Я все чекав, коли ж то до мене страх прийде… Де там, так і не було його ні тоді, ні пізніше. У мене на передовій чомусь виникала думка, що це несправжня війна, що я граю на комп’ютері у «контр-страйк». Я та мої товариші переживали найбільше  за друзів, щоб з ними нічого не сталося, а страху за себе не було. Бог мене милував, я не зазнав значних уражень, служив у 17 батальйоні 57 бригади, яка вважається Кіровоградською, бійці у ній були переважно з цього регіону».

Віктор так написав про бійця АТО під час своєї служби: «…Його душа – відкрите небо, він вірить в Бога, в чудеса. Іконка є в бронежилеті, молитва часто на устах…».

Солдат розповідає, що за час його перебування на передовій сепаратистсько-російські обстріли бували щодня, інколи й по декілька разів на добу. Лупили зі всіх видів стрілецької, а також важкої зброї, наприклад: мінометів великих калібрів, САУ, танків. Також на світанках мінімум два рази на тиждень намагалися прорватись ворожі диверсійні групи. Вони вибирали цей час доби, бо вже тоді «не брали» тепловізори й через біноклі погано було видно. Спершу, ще поночі, йшли сепаратистські сапери, знешкоджували наші мінні загородження, роблячи таким чином проходи для ударних диверсійних груп. Та жодного разу їм не вдалося близько підійти до українських укріплень.

«Найгірше, – продовжив розповідь Віктор, – було у Зайцевому, там ворог вів вогонь, з чого тільки міг і мав. Земля підіймалася догори разом із залишками будівель, деревами, кущами, воронки-вирви стояли кругом, залізяччя осколків всіяло рясно землю… Пізніше ми дізналися, що сепаратисти хотіли цей населений пункт стерти з лиця землі, бо, на їхню думку, там не було нікого. Але, за нашими даними, там залишалося до 20-25% місцевих жителів, і лише одному Богу відомо, як вони там виживали. Ми не раз їм допомагали харчами, роботами по господарству. Проте вони й надалі ставилися до ЗСУ якщо не вороже, то насторожено, бідні, задурманені московською пропагандою люди… До нас неодноразово приїздили з передачами збаразькі волонтери на чолі з Володимиром Голоднюком, ми їм дуже вдячні, як і кіровоградським волонтерам та всім волонтерам України».

Першу нагороду на війні Віктор отримав саме в Зайцевому, потім ще дві, але про це неохоче розповідає. Він на кожен життєвий випадок має вірші, от словами з них і відповідає. Так про важкопораненого бійця Віктор 20 березня 2015 року, знаходячись поблизу Горлівки, написав: « … І знову біль, палата біла, його кохана поруч є. Вона молилась і терпіла, що він нарешті оживе… Для нього радість – має сина, він хоче жити, він живе. І щоб не вмерла Україна, вона одна-єдина є!»

Бойовий позивний у Віктора на війні  – «Генерал». Боєць каже, що сам не знає, чому його так назвали, думає, напевно, через те, що у всьому і завжди любив дисципліну, власним прикладом показував іншим, як можна цього дотримуватись і що воно дає. Коли Віктору підвищували військове звання, стався цікавий випадок. Офіцер повідомив, що його з рядового підвищили до старшого солдата. На це Віктор не забарився пожартувати: «Чого так мало? Я ж маю вже вище звання – генерал». Офіцер знав про Вікторів позивний і засміявся. Вони ще довго жартували.

Всі нагороди та бойові виходи Віктора відмічені у його військовому квитку, каже, що у їхньому підрозділі навіть платили «тисячки» (бойова тисяча) за ті виходи.

Віктор Казновецький пізно одружився і саме в зоні АТО, куди приїхала до нього кохана. Нині солдат пригадує все побачене й пережите на тій клятій війні. Напевно, невдовзі з-під його пера вийде ще не один десяток віршів про правдиві «будні» війни.

Віктор Аверкієв


Джерело: Тижневик "Номер один"


Перегляньте також:


Новини
29 Жовтня
28 Жовтня
27 Жовтня
26 Жовтня
25 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше