У Бережанському краєзнавчому музеї презентували інтерактивний постійно діючий проект «Життя. Яке воно є?..». Детальніше про нього ми говоримо з його автором – заступником директора з наукової роботи музею Миколою Процівим.
«Коридор Проціва» – хаос, якого так багато в житті
– Кілька слів про ідею і реалізацію проекту. Коли все почалося?
– Перші файли у комп’ютері з ідеєю проекту, перші записи в робочому зошиті датуються січнем 2010 року. Робоча назва – «Коридор Проціва». Рік за роком накопичувалась інформація, змінювались окремі теми, акценти, цитати, аби зміст і форма відповідали «філософії проекту».
Експозиція розміщена в коридорі, який символізує життєвий шлях. Це дає можливість кожному відвідувачу «пройти» життя паралельним шляхом, побачити в ньому точки дотику зі своїми прожитими роками (речі, гасла), відчути дух відповідного періоду. Тут немає ні хронології, ні чітко визначеної іншої логічної послідовності. Радше – своєрідний хаос, якого так багато в житті…
Проект – інтерактивний, постійно діючий, зі змінними елементами. Відвідувач може взяти в ньому безпосередню участь і стати учасником проекту: прокоментувати будь-яку тему, залишивши запис у відповідному місці; зробити світлину на згадку; залишити запис у книзі «Коментарі та вподобайки»; подарувати експонат з авторським підписом-коментарем; доторкнутись до минулого: спробувати дещо «на дотик»; взяти на згадку картку (45х90 мм) з цитатою, гаслом, віршем…, що сподобалися.
– Одне з видань написало, що в Бережанах відкрилася виставка незвичайних предметів.
– Це не так. Сама виставка – візуалізація проекту – складається з-понад 500 найзвичайнісіньких експонатів. Питання – в контексті і подачі інформації. Експозиція має кілька основних засад:
– у житті бувають світлі та темні смуги, тому стіни коридору так і розписані. Ці смуги різної ширини;
– всі написи зроблено червоним (то любов) і чорним (то журба) кольорами;
– експозиція складається з окремих експозиційних вузлів, кожен з яких розкриває якусь сторінку життя людини (праця, відпочинок, захоплення, стосунки, сутність…);
– кожна окрема тема має назву та одне або кілька запитань, які провокують відвідувача дати відповідь на них самому собі. Тема розкривається відповідним набором предметів, зображень і текстів;
– експозиція обрамлена двома дзеркалами («Альфа» й «Омега»), які символізують початок і кінець життя, старт і фініш, народження і смерть… У дзеркалі «Альфа» ти бачиш «планку», до якої треба тягнутися ціле життя; «рамки», які треба відчувати і постійно розширювати; «колір», яким малюєш своє життя, і «час», якого катастрофічно бракує. А в дзеркалі «Омега» – старому, запиленому, з написом «Memento more» наприкінці проекту відбивається весь пройдений шлях, що дає можливість відвідувачу ніби оглянутись назад.
«Проект може використовуватись для інтерактивних виховних заходів для старшокласників і студентів»
– На кого розрахована виставка?
– Спочатку я задумував «Коридор Проціва» для виховних заходів учнів і студентів у рамках проекту «Музей як навчальна платформа». «Коридор» мав стати майданчиком для дискусій чи обговорень. Але під час його підготовки після перших відвідувачів я визначив для себе кілька своєрідних рівнів «подачі» чи життя проекту: Light – просто інформація про проект як про виставку; «18 +» – із відповідним філософським навантаженням; тематичний (куратори студентських груп, історики, спортсмени, працівники позашкільних установ, держслужбовці…); Hard talk (важка розмова) – музейники, депутати районної ради, вчителі і директори шкіл.
Ці рівні я означив після багатьох екскурсій для різних категорій.
Є розроблена окрема тема з використанням «Української хартії вільної людини», бо тези хартії досить тісно переплітаються з темами проекту. Серед експонатів теми «Рамка» є брошура «Українська хартія вільної людини», відкрита на сторінці з текстом: «Бути вільною людиною. Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації».
– Для знайомства з проектом чи огляду виставки потрібний автор, екскурсовод чи можна самому просто пройтися «Коридором Проціва»?
– Як кажуть у народі, можливі варіанти. Виставку можна оглядати наодинці чи групою без коментаря працівника музею в контексті відвідування музею; окремо без решти експозицій музею; з авторським коментарем, тим паче, що мені завжди цікаво почути реакцію відвідувачів. Також проект може використовуватись для інтерактивних виховних заходів для старшокласників і студентів у рамках академічної години. Спочатку група отримує загальну інформацію про проект. Тоді відвідувачі діляться на 2-4 команди, кожна з яких вибирає собі відповідну тему (як варіант – тягнуть жереб). Команда має за 10 хвилин підготувати презентацію обраної теми (задум, філософія, деталі…), і головне, дати відповідь на запитання. Академічної години достатньо, аби в інтерактивній формі обговорити кілька тем.
Проект має версію презентації у форматі PowerPoint, що дає можливість проводити виховні заходи за межами музею. Зараз готую до видання опис проекту (робоча назва «[Не] каталог виставки «Життя. Яке воно є?..») – своєрідну методичку, з допомогою якої вчитель чи куратор студентської групи сам зможе провести виховний захід за обраною темою.
«Техніка як засіб не тільки інформування, а й зомбування народу»
– Кілька слів про окремі експозиційні вузли – теми проекту?
– Одні з моїх улюблених образів – це «Планка» і «Рамки». На світлому тлі стіни – тема «Планка». Планка – як образ мети. Для когось такою планкою є горизонт… На межі Неба та Землі. У кожного в житті – своя планка, навіть три:
- Планка життя – до неї тягнуться всі роки! (вона найвище).
- Щоденна планка, яку треба кожного дня піднімати хоч на йоту. Завтра не важливо бути кращим за всіх. Завтра важливо самому стати кращим, ніж сьогодні.
- «Плінтус – теж для когось планка…» – напис на плінтусі.
І тема ця завершується запитаннями: «Як ставиш планку ти?», «А яку планку готовий взяти ти?»
На чорному тлі розкривається тема «Рамки». У повсякденному житті ми постійно обмежені ними: посадові обов’язки, статут громадської організації, правила поведінки в школі, свідоцтво про одруження… Важливо вміти відчувати рамки. Коли людину довго тримати в тісній рамці, а потім раптово відпустити за її межі, то вона часто п’яніє від отриманої свободи. Кожний сам собі має вміти шукати розмір рамки… І на цьому тлі рамок, що обмежують, є одна «розірвана», з якої «вириваються на свободу» слова блаженнішого Любомира Гузара: «Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити».
Запитання теми: «А чи відчуваєш рамки ти?»
Тема «Час» показана різними годинниками і висловами відомих людей про те, що нам завше бракує часу. Ми не встигаємо… Родзинка в тому, що всі годинники стоять, а час – іде! І запитання: «Скільки часу залишилося в тебе?»
Чимало дискусій викликала тема «Епітафії», яка починається словами Кузьми: «Жити треба так, щоби було з чого поржати!», а закінчується запитанням: «А що буде написано на твоїй надгробній плиті?»
– Досить цікавою виглядає тема «ЗоМбІ». Що скажете про неї?
– Первинний задум – показати відвідувачам засоби масової інформації різного періоду, щоби дід з онуком могли одночасно побачити телевізор «Весна-3», який показував чемпіонат світу з футболу в Мексиці (1970 р.), і новітню плазму, гучномовець зі стовпа і сучасний музичний центр… Потім у рамках проекту «Діючий експонат музею» я захотів, щоби вся та техніка грала. Почали потрохи реставрувати і ремонтувати. А тоді я подивився на цю всю техніку як на засоби не тільки інформування, а й зомбування народу. І слово «ЗМІ» я написав так: «ЗоМбІ». І запитання відповідне: «А що слухаєш і дивишся ти?»
– В експозиції чимало цитат відомих людей. Як їх добирали?
– Я намагався використовувати в проекті відомі цитати Тараса Шевченка, Івана Франка, Григорія Сковороди, Ліни Костенко, Василя Симоненка… Вони, значно, підсилюють контекст, а з іншого боку – є можливість нагадати відвідувачам про наших класиків. На виставці чимало книг, окрім того, що є окрема тема «Твоя бібліотека».
– Як сприймають Ваш проект відвідувачі музею?
– По-різному. Але майже всі готові прокоментувати якісь теми. Ось відгук Зінаїди Токарської: «Серед старих, нікому не потрібних речей музейники заставили заново замислитись над змістом життя, головними його цінностями, власною гідністю, реальною свободою і т. д. Оригінальний тренінг-майданчик для педагогів і психологів…».
Попри всі світлі та темні смуги проекту, він завершується мажорним акордом – гаслом «Усе буде добре!».
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: бережани, газета "Номер один", музей, новини Тернопільщини
13269