Я вже писала про жінку в стані емоційної залежності. Це був, так би мовити, погляд із середини – так, як цей стан проживає людина. На жаль, жінки набагато частіше, ніж чоловіки, цим страждають.
Справа в тому, що чоловіки краще захищені – почуттям не надається таке важливе значення, тому їх легше при потребі “відключити” або ж, якщо з почуттями та емоціями справитися все ж таки складно, знайти “віддушину” можна в інших залежностях – трудоголізмі, алкоголізмі тощо.
Жінка теж може захищатися іншими залежностями. А ще вона може піти “з головою” в материнство або вибрати “безпечний” шлюб – там, де люблять її і вона може контролювати свої почуття.
І все ж жінки часто переживають стан емоційної (любовної) залежності. Найжахливіше в цій ситуації те, що вона не піддається ніякому контролю. Неможливо контролювати нічого з того, що відбувається. Спробуємо розглянути детальніше, як усе відбувається.
…Жінка зустрічає чоловіка. І якщо він “потрапить” у збережені в її психіці першообрази – батька, а ще сильніше – матері, народжуються почуття. Тут можливі різні сценарії розвитку подій – чоловік може відразу ж її відштовхнути або ж, якщо образ жінки теж “потрапив” у його психологічну «комірку», що зберігає спогади про перші близькі стосунки, можлива взаємність.
Що відбувається далі?
Із самих глибин психіки жінки починають підійматися всі приховані досі дефіцити любові. Вони “переносяться” на чоловіка у вигляді неусвідомлюваних очікувань, що він нарешті дасть ту любов, яку вона у свій час не отримала від батьків.
І чим давнішою була травма втрати любові, тим “важче” жінці протягом емоційної залежності. Про яку травму йде мова? Це травма покидання.
Мати залишає дитину, і дитина її “втрачає”. У психіці немовляти можуть початися незворотні зміни вже через кілька хвилин. Дитина віком півтора року витримає без матері пару днів. Справа, звичайно, не у фізичному догляді, а в тому, що мати для дитини в ранньому віці – їжа, любов, друг, божество, рятівник і т.д. Втративши без перебільшення джерело життя, дитина не просто страждає, в неї формується травма втрати, покидання, яка переростає в емоційну залежність, а через неї – в усі інші залежності.
Втрата залишає найсильніший дефіцит у любові, який нічим неможливо заповнити (хоч багато хто і намагається – їжею, алкоголем, роботою та ін.)
Щось подібне відбувається у жінки в стані любовної залежності.
Вона намагається заповнити цей дефіцит, але їй завжди буде недостатньо.
“Він провів зі мною надто мало часу”, “він займався своїми справами”, “він мені дав надто мало…”мало говорив про любов, мало доводив свою любов справами». Всі ці “мало” підсилюють страждання.
Її мучать сумніви у своїй потрібності, значущості та бажаності. При цьому “доказів” ніколи не буває достатньо, щоби повірити і заспокоїтися. Далі жінка намагається контролювати чоловіка. Різними засобами: маніпуляціями, погрозами, шантажем.
Часто маніпуляція полягає в тому, що вона намагається “підлаштуватися” під нього, ігноруючи свої інтереси, коли вона замовчує чи не договорює і взагалі жорстко контролює себе, щоби не сказати зайвого, не видати правди про себе. Вона не хоче його “злякати” – адже найбільше на світі боїться втрати цього джерела – хоч і ілюзорного…
Як варіант, може почати рятувати або вчити… А ще у неї є дитяча надія на те, що вона зможе “заслужити” його увагу хорошим, правильним поводженням.
Але контроль даремний. Навпаки, чоловік, зіткнувшись із контролем, починає посилено тікати, часто не пояснюючи причин.
Маніпуляції теж не допоможуть
Сама ідея про те, що люблять “за щось”, не відповідає дійсності. Тому що ми просто любимо і просто не любимо. Нізащо.
Так само й чоловік.
Коли спроби контролю, маніпуляцій не спрацьовують, відчай і жах наростають. Відчай посилюється ще й від того, що ніщо і ніхто не здатний замінити Його – ні друзі, ні інтереси, ні свої діти.
Саме так почувається немовля, коли матері немає поруч – все втрачає сенс, якщо вона пішла. Йому залишається тільки завмерти. Життя зупиняється.
Дійсно, в цій ситуації досить важко усвідомити, що всі ці почуття – не до чоловіка, а до батьків.
Я думаю, без терапії це зробити практично не можливо, бо проекція володіє такою властивістю, що, занурюючись у минулий стан, вона залишає ілюзію того, що все це відбувається в сьогоденні.
Однак поступово, через аналогії (“що з того, що відбувається зараз, схоже на те, що було з батьками?”), спогади, занурення в минулі стани, відділення конкретного чоловіка від батьківської фігури все ж відбувається.
Коли ми починаємо оплакувати образу, пов’язану з травмою покидання, поступово “звільняємо” внутрішні сховища із психічними відходами – нелюбові, недооціненості, непотрібності і незначущості. І тоді емоційний тиск тривоги, очікувань на поточну ситуацію знижується.
Одночасно необхідне визнання своєї залежності. Допомагаючи собі визнати залежність, ми більше приймаємо себе в слабкості, нездатності завжди “бути на висоті”, перестаємо відчувати жах від того, “що про мене подумають” і страху, що “моїми слабкостями скористаються”. Ослаблення психологічних захистів також знижує тиск на стосунки. Коли менше страху оступитися, завжди легше.
Поступово жінка все більше наближається до реальності – вона перестає сприймати чоловіка як месію, який їй поверне все, що не додали, його образ починає набувати все більш реальних рис.
Вона вчиться піклуватися про себе.
Приходить відчуття, що так багато страждати у стосунках – це не так вже й нормально.
Страх втрати знижується, і тоді більше видно власні бажання і потреби, а також стає зрозуміло, чи можливо їх задовольнити в цьому конкретному союзі.
Коли бажання бути “за себе” перевищує страх бути “без нього”, то можна сказати, що нездорова, зумовлена первинною травмою емоційна залежність поступилася місцем більш здоровій залежності, там, де “ти мені потрібен”, алея передусім на своєму боці, і мій захист, моє благополуччя – найважливіший пріоритет.
Завершення стосунків – цілком здоровий і закономірний результат – без втечі, розриву і надриву (за законом ретравми в залежних стосунках чоловік часто “відтворює” образ неповноцінного батька).
Відчуття немовляти “коли матері немає поруч, життя зупинилося” змінюються.
Приходить цінність світу, де є все необхідне для життя, і ще багато чого цікавого. А потім на більш “здоровий” ґрунт приходять нові, більш здорові стосунки.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
10676