Найсвіжіше:
• Людина-легенда Тернопілля Ярослав Бенза: робота радійника й поезія – це дві жінки, яким він служив усе життя • Вдова загиблого у ДТП чемпіона світу Світлана Пушкар: «Після смерті чоловіка я не придумувала сину казок, що тато на небі або полетів у космос. Не хочу спотворювати реальність про смерть!» • Засновники Українського реєстру донорів кісткового мозку: «Для нас надзвичайно важливо, щоб у реєстрі були українці, адже ми генетично споріднені і шанс на збіг стовбурових клітин більший» • У Підгороднянському лісі знайшли унікальний архів, який може серйозно змінити бачення історії ОУН • Де на Тернопільщині не буде світла • У Чорткові рецидивіст-ігроман обікрав матір і набрав кредитів на батька • Віктор Кміта: З 1 квітня в силу вступить нова медична реформа, і це буде прорив • Історія успіху молодої бізнес-леді Надії Шликової: від безробітної до власниці рекламної агенції • «Ощадбанк» знизив ставки за іпотечними кредитами • На Зборівщині голова виборчої дільничної комісії шахраювала з коштами • Дві платіжки за газ об’єднають на одному аркуші • Адмінреформа: гарячі точки на Тернопільщині • Син поранив власного батька, перев’язав рану і… залишив помирати • У Копичинцях дружина чоловіка відбивала кулаками • Архів УПА із криївки в Кордишеві оформили у вигляді унікальної книги «Бандерівська скриня» • В Україні з’явиться електронний паспорт громадянина • На «Кубку Пушкарів» розіграють 150 тисяч • Екскерівник «Тризуба» отримав орден • У Чорткові капітально відремонтують дорожню розв’язку біля костелу • ГОРОСКОП • «Маємо чимало прогалин, котрі згодом можуть призвести до повної руйнації галузі охорони здоров’я у краї» • В Андрія Горбатюка є розлади психіки, але що відбулося у ніч вбивства тату-майстрині, він розумів та може нести відповідальність (ВІДЕО) • Зменшено плату за обслуговування мереж при відсутності споживання газу • Масові заворушення на Тернопільщині: вся правда про ймовірне перебування українців евакуйованих з Китаю у санаторії «Медобори» • Анонси газети «Номер один» від 19.02.2020 р.
rss
Захід Рудого сонця

Опубліковано: 14 Червня о 13:46



35х50НЗа небокрай життя пішов скульптор Борис Рудий

…Усе життя митця було пов’язане з природою: прокинувшись далеко до світанку, брав вудку, весла і гайда на Тернопільський став. По дзеркальному плесу ще стелиться туман, об борт човна тихо хлюпоче вода, а у парку вже дзвенить, набираючи сили, величний хор пташиного співу. Став ще спить, лише коли дамбою проїде автомобіль, човен хитне стиха хвилька.

Та ось нарешті обрій прорізує перший промінчик, і миттю веселішає пташиний спів, а по темному водному плесу навсібіч розбігаються сонячні зайчики. І раптом вудку смикає й тягне десь у бік, назустріч сонцю. О, є улов – сріблястий короп! Що ж, час до праці. І поки Тернопіль рушає на роботу, Богдан Рудий вже у майстерні заварював собі густу і гіркувату чорну каву, запалював цигарку, брав до рук вчорашні ескізи – і поринав у творчість. Свій шлях у мистецтві Борис Рудий починав різьбярем по дереву, але невдовзі сміливо почав експериментувати з камінням і металом.

Розірвані струни серця Висоцького

Аналізуючи творчість скульптора, мистецтвознавець і дослідник Ігор Герета писав: «Дерево в руках Бориса – матеріал чарівний, чародійний, проте не менш дивовижним виявився для нього метал. У деяких випадках скульптор досягає такого ефекту, якого дерево не дає. Йдеться про рвані, незакінчені площини. Це те, чого легко досягають фарбами на полотні, проте значно дієвіше, оскільки уривчастість існує тут у просторі». Скажімо, надзвичайно високо Герета оцінив портрет актора та музиканта Володимира Висоцького: гриф гітари в розірваних грудях і різкий згин лівої кисті, яку музикант ніби щойно підняв від струн. Пісня ще звучить у відкритих грудях співака, пронизаних сімома напнутими, мов жили, струнами. Скульптор віртуозно передав щастя і трагізм мистця, який так і не пізнав свободи птаха, і це все в поєднанні металу і глини. А фігуру “Нескореного” Бориса Рудого він взагалі порівнював із роботами Огюста Родена: «Його вже збили з ніг, проте, лежачи, він чинить одчайдушний опір. І він ще встане. Запорука цього – широкі плечі, могутні мускули, а головне – незламний дух».

Проте міг метал у руках Рудого не тільки плакати, а й співати. Згадаймо його лірично-філігранні жіночі фігурки («Паросток», 1989 р.) – ідеально струнка, горда постать дівчини могла виринути як із Стародавнього Єгипту, так і з нашого Трипілля.

IMG_6006«Його роботи завжди тяжіли до алегорії: деструкцією форм відображався процес напруженої роботи думки, творчої уяви митця, – зазначив голова правління Тернопільської обласної організації Національної спілки художників України Ігор Дорош. – Борис Іванович створив низку портретів митців: “Володимир Висоцький”, «Художник», «Архітектор» (Іван Осадчук). Та одним із кращих я вважаю останній, в якому обличчя Осадчука передано з документальною чіткістю – ледь підняте енергійне підборіддя, задивлений у далину погляд – одна з найприкметніших професійних рис архітектора, який спочатку в уяві бачить те, що згодом постане наяву. А на першому плані – великі, виразні руки зодчого, руки, що ніколи не мали спокою». 

Телеграма Василю Зінкевичу

«Мало хто знає, що Борис учився разом з відомим співаком Василем Зінкевичем. Тільки Рудий – на відділенні художньої обробки дерева Вижницького художнього училища прикладного мистецтва (тепер – коледж прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка), а Зінкевич – декорації костюма. До речі, у Вижниці вчився і Назарій Яремчук, – згадує, трохи хвилюючись, фотохудожник Дмитро Б’ялий. – Пригадую, у Тернополі, в палаці культури «Березіль», мав відбутися концерт В. Зінкевича. Ясна річ, що Борис із дружиною приготували квіти, але як повідомити співакові, що у залі є давні друзі? Борис купив рулон широкої атласної стрічки, написав фломастером довжелезне привітання, а потім знову скрутив її та поклав у букет. Квіти передали співакові. Зінкевич почав розгортати незвичну телеграму і читати зворушливі слова, а тоді шукати по залу друзів студентських років!

Десь на початку 1980-х у місто зі Львова завітали «заньківчани» (Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, – авт.). Після вистави Федір Стригун (народний артист, головний режисер театру), тоді ще досить худорлявий та стрункий, у модних джинсах із широким ременем разом із дружиною, Ігор Герета пішли на гостини до Рудих у гуртожиток на вул. Затонського (нині вул. Богдана Лепкого). Поки чоловіки обговорювали виставу, жінки наліпили вареників. І от усі сіли вечеряти, Герета – посередині, як зараз бачу: краватку закинув за плече і щось дотепне розповідає. Стригун пригадував різні казуси на сцені, Борис Рудий жартував. І досі дивуюсь, як ми всі вмістилися в їхній 401-ій кімнаті!       

Взагалі Борис був надзвичайно щирою, щедрою і гостинною людиною. Із робіт бізнесу не робив, а здебільшого дарував їх друзям. Увечері, повертаючись із майстерні додому, обов’язково заходив у магазин: «Треба Іринці щось купити». І як би скрутно не було, приносив дружині морозиво, солодощі чи цукерки. А вже якщо гостювали онуки, влітку вибирав найсолодшу диньку чи кавун, взимку – фрукти.      

6 соток озера

Із дитинства Борис Іванович захоплювався рибальством і мистецтвом. І не зрадив їм до кінця. «Він так чекав відкриття сезону на озері, та не дожив буквально кілька днів! – зітхає Дмитро Б’ялий. – Якось він мені запропонував: «Їдьмо на озеро, побачиш, як світає». І от о 4-ій ранку зустрілися, зайшли до нього в майстерню за веслом, йдемо до озера: він – довгоногий, високий, я за ним ледь поспіваю. Він і човен під себе змайстрував. Хлопці-художники жартували, що в нього вміщається 11 чоловік! Борис любив повторювати, що на озері, як на городі, кожен рибалка має свої 6 соток, тобто своє місце, де він рибу підгодовує, а потім – ловить».

«Борис постійно працював, навіть під час розмови сидів і робив шкіци (невеликі ескізи, – авт.), – ділиться спогадами художник Василь Стецько. – І все любив повторювати, що походить із роду довгожителів і проживе 130 років! Справді, його батьки прожили понад 90 років! А от йому не судилося. А ще він так пишався рідним селом, від шосе йшов пішки, насолоджуючись краєвидом із озером та зеленими садами. Борис розповідав, що в них у селі був млин із такими кам’яними жорнами, що борошно виходило дуже дрібне. Його продавали за кордон, особливо воно цінувалося у Канаді та Америці.   

У 1997 році я запропонував Борису разом розписати церкву в с. Троїцьке біля Звенигорода під Москвою. У ті роки скульптори, композитори і поети стали не потрібними, от ми і поїхали. Зима видалася люта, морози – до 20-30 градусів. Та найгірше, що я – живописець, а Борис – таки скульптор, але він швидко адаптувався. Варто відзначити, що він ніколи не повторювався у роботі, кожний раз робив усе оригінально, цікаво, експресивно, був точним до дрібниць. Скажімо, перш ніж ліпити коня князя Данила, поїхав на Ягільницький кінний завод, дивився, робив ескізи».  

Коляда під стелею

«Якось наприкінці січня у центрі, біля «Сніжинки» (зараз – «Челентано») я зустрівся з Богданом Ткачиком, Рудим і ще двома художниками. Ткачик повертався з інтерв’ю і дуже хотів встигнути переглянути передачу. Я й запросив зайти до мене, – пригадує пан Б’ялий. – Але програму ми проґавили, тоді Ткачик запропонував мені поколядувати, та не просто так. Хлопці повставали на табуретки, по одній нозі витягнули в центр, створивши таку собі різдвяну зірку, і, стоячи на другій, почали колядувати. Найбільше я переживав за Бориса, бо його голова впиралася у шафу. Співати він не дуже любив, але жарти, розіграші завжди підтримував. До того ж був надзвичайно гостинним. Мало до кого з художників запросто можна було прийти у майстерню. До нього ж постукаєш, він вийде: «Чо прийшов?», й одразу запрошує. У нього навіть був такий чавунок із написом: «Гості раптові – бараболі готові». Борис у майстерні обладнав камін і пік у ньому картоплю, бо ж працював цілий день, а так обід є, ще капуста квашена, огірочки, сало. У майстерні пахне дерев’яна стружка, кава і щось творче».     

«Я вам сонце привіз»

«Борис належав до справжніх патріотів. Він не зважав на гроші, не рахувався з часом, а працював. Коли в Тернополі почали реставрувати катедру, вирізьбив іконостас і царські ворота, виконав орнаментальний розпис хорів, – пригадує народний художник України Богдан Ткачик. – Під час Майдану вони з дружиною весь час були на Тернопільському майдані – тут також була потрібна підтримка! А потім ішов працювати у майстерню. Знаєте, він же родом із Хмельниччини, і коли хтось кепкував, він лише щиро посміхався: «Я вам сонце привіз!»

….На жаль, вранці 6 червня на 69-му році життя закотилось за обрій сонце Бориса Рудого. Митець 2 тижні не дожив до дня народження. І вже тепер лишились у минулому улюблений більярд і велосипед, яким він намагався всюди встигнути. І  сподівання ще раз доплисти на човні до середини ставу. Не судилося… Але залишилися теплі спогади рідних і друзів, а їх Борис Рудий мав тисячі.       

Жанна Попович

P.S.: Редакція газети «Номер один» висловлює щире співчуття рідним Бориса Рудого з приводу тяжкої втрати – смерті чоловіка, батька, дідуся. Нехай Господь упокоїть його душу.

 

Фото Дмитра Бялого

 

Біографія

Народився Борис Рудий на Хмельниччині 20 червня 1948 р. у с. Кривовілька Теофіпільського району. Після закінчення школи поступив у Вижницьке художнє училище прикладного мистецтва на відділення художньої обробки дерева. Працював у Чигирині на Черкащині. З 1972 р. жив і працював у Тернополі.

В 1985 р. у співавторстві з архітектором Іваном Осадчуком працювали над створенням меморіального комплексу «Молотківська трагедія» (с. Молотків Лановецького району). Борис Рудий – автор погруддя братам Тимошу та Михайлу Бойчукам (с. Романів на Теребовлянщині), а також створив хрест скорботи на горі Лисоня (Бережанський р-н) та пам’ятник Данилу Галицькому, що височіє у центрі Тернополя (2002 р., архітектор Олександр Міщук). Біля кафедрального собору встановлено кам’яний хрест роботи Б. Рудого, а у парку скульптур на набережній Тернопільського ставу встановлено його композицію з каменя «Межа» (1989 р.).

Борис Рудий вирізьбив іконостаси та розписав понад 20 церков.

Роботи скульптора експонувались у Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі, Дніпрі, Києві, Москві. Член творчого гурту «Хоругва», у складі якого став лауреатом обласної мистецької премії ім. Михайла Бойчука.  

Помер 6 червня 2017 р. після тяжкої хвороби.

Тернопiль._Пам'ятник_Данилу_Галицькому


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
25 Лютого
24 Лютого
22 Лютого
21 Лютого
20 Лютого
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше