Найсвіжіше:
• Канада скасовує візи для українців • Резонансна справа у вбивстві тату-майстрині: суд перейшов до оцінки доказів • ЗНО-2020: усі зміни та нововведення • Раніше судимий тернополянин вчинив крадіжку із торгового центру та ломбарду • Родинам загиблих в авіатрощі у Тегерані виплатять по 200 тисяч • У Тернополі перерахували плату за послуги з опалення та постачання гарячої води • У Тернополі оперативникам попався «залізничний» грабіжник з великим «послужним» списком • Тернопільщини з другої спроби отримала бюджет-2020 • Слідчі призначили ряд експертиз щодо встановлення причин вибуху на Підгаєччині • За безкоштовними консультаціями до енергетиків звернулося понад 500 споживачів • Жителі Тернопільщини можуть скористатися сучасним освітнім порталом служби зайнятості • Дружина відомого спортсмена каже, що справу про його загибель хочуть сфальшувати • Книгиня Світлана Козелко: «Бібліотеки не можуть весь час перебувати на бюджетному фінансуванні, а повинні творити цікаві проєкти та розвиватися» • Анонси газети «Номер один» від 14.01.2020 р. • У Тернополі троє людей померли через пневмонію • Ми з вами – диво, не варто його чекати! • Заслужений артист України Олександр Папуша: «Я би вижив без акторства і знайшов би, можливо, себе, а от чи кайфував би від того – це відкрите питання» • Призначення субсидій та пенсій перевірятимуть жорсткіше • Скіфська пектораль із клубочка ниток • «Добре» 1 січня – із похміллям та головним болем • «Він був неконфліктним і чуйним. Але його погубили погана компанія і… наркотики», – ексклюзивна історія про Андрія Горбатюка, якого звинувачують у жорстокому вбивстві • За піднятий і неповернутий гаманець тернополянка потрапила на лаву підсудних • Отець Олексій Філюк: «Колись були золоті священники з дерев’яними хрестами, а зараз є багато дерев’яних священників із золотими хрестами – і це правда» • Де на Тернопільщині не буде світла • ФК «Тернопіль-ТНПУ» переміг на турнірі у Литві
rss
«Як тато – Олег дуже хороший, а як чоловік – просто нереальний деспот»

Опубліковано: 26 Листопада о 11:56



У наше видання звернулася молода жінка за порадою та допомогою. У відчаї вона погодилася розповісти свою історію, бо виговорившись, стає хоча б морально легше жити. Жінка просила не називати прізвища, аби, за її словами, залишитися живою. Своїм прикладом вона хоче застерегти молодих дружин, котрі потерпають від домашнього насилля, не втрачати віру в себе і знаходити на новому місці хоча б когось, до кого можна прийти…

«Ніколи не бачила, як колядують та співають пісень разом»

Спочатку в цій історії все було добре, традиційні молодечі залицяння.

– Познайомились ми з Олегом шість років тому на весіллі у моєї подруги. Я була у неї дружкою. Як розповідав Олег, сподобалася йому тим, що відмовлялася цілуватися з дружбою (за звичаєм). Мене завжди вважали скромною, тихою, якщо хтось ображав, постояти за себе могла, але переважно вночі плакала через це. Довго він за мною ходив, навіть у Дніпро приїздив, звідки я родом. Довгими вечорами теревенили по телефону. Розповідав про свою родину. У нього величезна сім’я, п’ятеро рідних братів і сестер. Вони в мить зацікавилися мною, хоча для мене це було дико, інколи телефонували, просили, щоб я не припиняла спілкування з Олегом, бо він, напевне, закохався в мене. Чесно кажучи, де Тернопіль, я не уявляла, на карті знала, де знаходиться, більше нічого. У думках навіть не було, щоб я їхала сюди жити, а тим паче – заміж виходити.

Наше спілкування набирало стрімких обертів, почався контроль. Коли ішла з роботи, він телефонував мені й розпитував, чи йду сама, чи не чіпляється хтось до мене, коли б щось подібне трапилось, то щоб я голосно кричала. Давав поради, і поки я не зайшла у квартиру, Олег слухавки не кидав. Звісно, було приємно, адже раніше у мене не було такого, і відверто кажучи, не сильно розуміла, добре це чи погано, – каже наша співрозмовниця Олена.

Одного разу, перед новорічними святами, Олег запросив молоду дівчину до себе в гості.

– Звісно, я відмовилась, так як більше, ніж на спілкування, не розраховувала. Перетелефонувала Катя (подруга, на весіллі в якої ми познайомились) і запросила поїхати в Тернопіль, мовляв, їдуть до батьків чоловіка відзначати свята, чи не хотіла б я з ними. Одразу запідозрила щось не те, але подруга мене вмовила, тим паче компанії у мене як такої не було. Зустрівши Новий рік у колі друзів та його родини, я на щось сподівалася, та на що – не знаю. Олега в полі зору не було, та й Каті я не все розповідала. Але хмільний настрій і якась певна туга в моїх очах змусили подругу розпитати, що зі мною. Я все й розповіла.

Довго не думаючи, вона подзвонила до Олега. Він приїхав через пару днів. Ці зимові канікули були для мене чимось романтичним та незабутнім. Ми сміялися, гуляли, вечеряли, співали пісні просто край неба, і це було так гарно. Наближалося Різдво. Олег запропонував мені поїхати відсвяткувати до нього в село, казав, що таких традицій я ще не бачила. Так і сталося. Ніколи не бачила, як ходить вертеп, як колядують, колядників запрошують за стіл і співають новорічних пісень разом. У Дніпрі такого не побачиш, – пригадує жінка.

Олена виросла в дитячому будинку, в сім років її взяла на виховання родина, в якої не було дітей. Дівчина так і не змогла свого прийомного батька назвати татом. Названій матері завжди допомагала та робила так, як вона скаже. Коли Олена закінчил школу батько помер. Дівчина одразу пішла працювати, без вищої освіти робота була не дуже високооплачуваною. Вона мила посуд у ресторанах, прибирала будинки у вихідні. Коли їй виповнилось 20-ть, мама Наталя переїхала у глухе село до сестри та брата, а дівчині залишила однокімнатну квартирку, яку невдовзі «віджала» племінниця, на яку квартира була оформлена.

«Та які ми родичі…»

Я повернулася додому. Коли почалися непереливки із квартирою, Олег мене дуже підтримував, давав номери телефонів юристів, Катруся приїжджала, морально підтримувала. Не можу сказати, чому так сталося. Просто одної миті все рухнуло, я довго спілкувалася з мамою, просила пояснити, куди мені йти і що робити, але вона, напевне, боялася мені сказати, що квартира не моя. Довго плакала, бо податися не було куди. Дякую племінниці Ірині, що вона мені дала 3 місяці, щоб я знайшла собі житло. Образливо було до глибини душі. Я багато бачила, чула, переживала, але ніколи не розуміла, як родичі можуть робити такі пакості через гроші. Хоча які ж ми родичі (Олена ледь стримує сльози, – авт.). Коли точилася війна за квартиру, усвідомлювала, що це, напевне, знак долі, можливо, дійсно варто все кинути й почати життя спочатку. Покидаючи Дніпро, навіть не плакала, всі мої речі помістилися в одну валізу і пакет. Єдине, з ким попрощалася, це зі своїм дитячим будинком, – розповідає Олена.

Перший рік наша героїня жила на квартирі у Тернополі. За цей період подруга Катя, її чоловік та Олег буквально носили її на руках.

– Вони якось так прикипіли до мене, до моїх проблем, а я – до них. Цей рік ми з Олегом продовжували спілкуватися, він допоміг мені з роботою, поступила на заочну форму навчання. Зустрічалися, проводили час  у веселих компаніях. З ним я розуміла, хто така жінка, наскільки важлива для нього сім’я, – каже Олена.

«Коли кличе мене до себе, то йду зі страхом…»

А далі було одруження і життя змінило кольори.  

– Любила Олега і люблю. Як мені так вдається досі, не розумію. Олег поміняв роботу, працює водієм. Відповідальна та небезпечна робота. Щовечора дякую Богу, що він приходить додому. Робота емоційна, часто розповідає, як мало не збив собаку чи кота, він так болісно це переживає, аж серце крається. Три роки тому народився синочок. Ім’я вибирав сам, я не заперечувала… Ростемо, радіємо, поки наш тато не перехиляє чарчину… Сусіди чують лише мій плач, часто питають, що відбувається за стінами квартири, та я все жартую, що це від радості, – говорить плачучи Олена. 

”Корю себе, що приїхала до Тернополя, повірила цій людині!” ”Корю себе, що приїхала до Тернополя, повірила цій людині!”

– Чоловік чинить насильство? – прямо запитуємо нашу співрозмовницю.

– Він мене б’є, тричі зверталася у травмпункт. З мене сміються, думають, напевне, що я алкоголічка або якийсь безхатько. Останній раз зафіксували перелом перенісся через «падіння зі сходів».

Усе почалося після народження сина. Я не розумію, в чому справа. Нікуди не ходжу, спілкуємося лише з його друзями. Це все пляшка винна. Йому достатньо однієї чарки. Через роботу в нього зриви, але не можу втямити, чому я потрапляю «під роздачу!. Душив, брав ножа і казав, що заріже. Коли він з роботи приходить, я ховаюся з сином у кімнату. Чекаю, поки повечеряє і ляже спати. Коли кличе мене, щоб я посиділа поруч, то йду зі страхом, бо знаю, що дістанеться. Не усвідомлюю, що відбувається, бо після перехиленої чарки проходить не більше трьох хвилин, як він скаженіє. У нас вдома спиртного немає. Він купує собі маленьку пляшечку, – мовить жінка і додає, що сина Олег і пальцем не чіпає. – Не кричить на нього, не сварить. Він його не боїться, не тікає, не ховається в куток кімнати, як це роблять інші діти. Вони бавляться. Сусіди навіть увагу звертають, який хороший батько, гуляє з малим. Із пакунками з магазину йде. Як тато – Олег дуже хороший, а як чоловік – просто нереальний деспот. Коли він починає скаженіти, то ходить по хаті туди-сюди і тяжко дихає, його очі, як у навіженої людини, – бідкається наша співрозмовниця.

«Свекор сказав, що як б’є, значить любить»

Запитуємо, чи зверталася Олена у поліцію.

– Ні. Коли в лікарні мене запитують, звідки синці, завжди брешу. Останній раз він їздив зі мною, медсестра, старша жінка, попросила його чекати в коридорі, підійшла до мене і сказала, щоб я того звіра перестала прикривати, бо такі синці від падінь зі сходів не бувають. Я плакала і все заперечувала. Приїхали додому, зняв ремінь зі штанів, почав мене душити і сказав, коли я хочу жити, щоби стулила рота і мовчала. Мені немає куди йти, більшість знайомих – це його друзі, які не прикриватимуть мене. Їхати в Дніпро? Куди, до кого? Найгірше те, що я його люблю. Кидайте у мене камінням, але я люблю цю наволоч. У мене ніколи не було чоловіків, це перша й остання людина, котру я так сильно люблю. Готова пробачити все, лікувати, чекати, але щоб сім’я була, – плачучи, говорить Олена.

Чи розглядали цей стан чоловіка як хворобу? – питаємо жінку.

– Не знаю. Я одного разу розповіла його татові про це. Він привіз дитині подарунок, а я з синцем на шиї. Тоді розпитав, що й до чого, я розповіла. Відповідь мене шокувала. Свекор сказав, що як б’є, значить любить і ніде не хоче відпускати, а я маю потерпіти, бо завжди так не буде. Люди добрі, я не знаю, чи доживу до завтрашнього ранку. Перечитала в інтернеті різні думки багатьох психологів, чому так відбувається. Можливо, це «біла гарячка»? Наближаються свята, я їх не чекаю, а максимально намагаюся відтягнути. Він повністю забезпечує родину, допомагає батькам, але чому в нас так, не розумію, – бідкається Олена і навіть роздумує над розлученням. – Я не хочу, щоби син мав лише тата, а мама не дожила до його повноліття. Це страшно, коли немає з ким поділитися, немає кому розказати, поплакатися, бо отримуєш за це стусанів. Корю себе, що приїхала до Тернополя, повірила цій людині! Не знаю, як відбуваються всі юридичні процеси і де гарантія, що Олег не вб’є мене після вироку суду, – на завершення каже збідована жінка.

Олена довго не могла заспокоїтися, просила про допомогу бодай словом. Жінка отримала контакти психолога та юристів. Поінформована про нову патрульну поліцію, котра фіксує сімейне насильство та надає захист постраждалим.

Іванка Біла

 

КОМЕНТАР

Оксана Королович, психолог, експерт кампанії ЮНІСЕФ та UNFPA «Говори проти насильства»:

– У нашій психіці ще живуть моделі поведінки наших бабусь і дідусів, яким доводилося виживати у суворому світі. Ми несвідомо переймаємо їхні спотворені уявлення про те, що ми є значущими, коли жертвуємо собою. Тоді як здорові відносини – це рівність та взаємоповага партнерів. Сьогодні вже не потрібно виживати. Ми можемо любити та спілкуватися як зрілі люди. Засновники травмотерапії говорять, що всередині агресора завжди є травмована жертва. І якщо ми не розірвемо цикл агресії, то ніколи не вирішимо проблему. Нейробіологічне дослідження каже, що людина в будь-якому разі реагує на насильство щодо неї, навіть коли хоче здаватися байдужою. Наш мозок завжди негативно реагує, коли нас зневажають, переживаючи коктейль із різних емоцій: страху, злості, смутку. Ці накопичені емоції не тільки руйнують людину з середини, а й можуть виливатися в образи й маніпуляції у відповідь. Тоді жертва й агресор міняються місцями, а цикл насильства продовжується. Тому, говорячи щиро про свої почуття, ми не тільки зупиняємо насильство в конкретний момент, а й розриваємо його цикл. При цьому робити кроки до вільного від агресії майбутнього повинна сама жертва насильства, а не сторонні помічники.

 

Олена Степанова, юрист:

– З юридичної точки зору пані Олена таки повинна звернутися до поліції. Це щодо побоїв. Якщо б жінка це зробила, то були б докази домашнього насилля. І тоді б поліція реагувала. Зараз у Тернополі створено окремий підрозділ у поліції із запобігання домашньому насиллю. Проте можна спробувати звернутися до поліції превентивно, тобто наперед, і написати заяву, що чоловік погрожує. Нагадаю, домашнє насильство, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до двох років.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Автор: Рубрика:
Мітки: , ,



Новини
17 Січня
16 Січня
15 Січня
1 Січня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше