Найсвіжіше:
• Похоронні традиції. Чи можна ховати жінку, одягнуту в штани? • У Тернополі шахрай-рецидивіст на восьми поштових відділеннях підмінив комп’ютерні мікропроцесори • Тимчасове припинення електропостачання • Змінено розміри ставок збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при першій реєстрації легкових автомобілів • Міненерго пропонує знизити ціну на газ для «вразливих» споживачів • Тарас Гром’як: «Перший тренер, як і перший вчитель, дає важливу основу. Віру в себе, характер – усе це в мені відкрив Борис Романович Палюх» • Хто керує автомобілем – ви чи ваш мобільний телефон? • Студенти на Зборівщині за пів години обікрали два авто • Гороскоп на 2021 рік для всіх знаків Зодіаку. Що очікувати від року Бика • У Чортківській громаді придбали ще один сміттєвоз • Рецепт від господинь: джамбалайя від Іванки Білої • У центрі Збаража молодик на іномарці збив бабцю • У Кременці новорічна ялинка та її встановлення обійшлося у 120 тисяч • Як змінити постачальника газу • Голова Теребовлянської громади подав у відставку • У Заліщицькій громаді незаконно видобували гальку та гравій • ТОП-12 головних змін в Україні з 1 січня: від росту тарифів до нових санітарних правил у школах • На Бучаччині дідусь осиротив трьох онучат • Іван Чайківський: «Якщо громада не закладає бюджетів розвитку, то через п’ять років такої громади не буде» • «Ми ризикуємо до кінця місяця отримати 70 летальних випадків», – епідеміолог • Локдауну бути: мер Тернополя змушений підкоритися центральній владі • Сумлінна сплата податків – принципова позиція ТОВ «Тернопільбуд» • Хотіли зиму – отримуйте морози • Анонси газети «Номер один» від 13.01.2021 р. • Тарас Гром’як – кращий футболіст на Тернопільщині в 2020 році
rss
Як проста сільська команда стала дворазовим переможцем Ліги чемпіонів Тернопільщини

Опубліковано: 1 Грудня о 11:00



Футбол люблять не лише в мегаполісах, а й у маленьких містах та селах, де подекуди навіть частіше виростають відомі футболісти. Сьогодні наша розповідь не звичайна. Ми багато знаємо про київське «Динамо» чи тернопільську «Ниву», натомість мало звертаємо уваги на провінційні команди. А вони теж заслуговують на своє місце у футбольній історії. Зовсім поруч із Тернополем знаходиться мальовниче село Шляхтинці. Здавалося б, чим воно може зацікавити любителів футболу? Виявляється, там здавна грають у футбол, а команда цього села має свою цікаву історію, вершиною якої є дві перемоги у Лізі чемпіонів Тернопільщини.

“Лісма” (Шляхтинці) – перший переможець Ліги чемпіонів Тернопільщини (2018 р.)

«Душа» і плащ м’яча

Як пригадують старожили Шляхтинців, організовано почали збиратися і грати у футбол молоді тутешні хлопці у 1959-60 рр.

– Це не була команда, 6-8 хлопців у неділю збиралися поганяти копаного м’яча. Футбольне поле постало на місцині, яку називали долиною. Раніше там було просте поле, де сіяли та косили і сіно формували в копиці. Потім там випасали худобу, гуси. Наше бажання облаштувати місце для гри у футбол викликало супротив серед місцевих жителів. Перші футбольні ворота були дерев’яні. Один тутешній дядечко, який не хотів, щоби тут ганяли м’яча, під вечір чи вночі зрізав їх. Ми в посадці наламаємо дерев, щоби знову встановити ворота, а він вкотре їх зріже. Тривалий час ішла боротьба за футбольне поле, аж поки люди, які жили поруч, дали собі на спокій і дозволили місцевій молоді грати у футбол на цій місцині, – пригадує учасник першої футбольної команди в Шляхтинцях Микола Ховалко.

Тоді не було календаря ігор, щоби за ним грали. Шляхтинецькі хлопці просто домовлялися з командами сусідніх сіл, їздили до них, а потім їх приймали у себе. Перший і фактично єдиний успіх до команди із Шляхтинців прийшов у 1963 році. 

– Перші офіційні матчі почали проводити, як утворився Підволочиський район. У чемпіонаті цього району почали виступати з 1963 року. Там грали команди зі Скалата, Гримайлова, Підволочиська, Нового Села та інші. Пам’ятаю, 15 червня 1963 року приїхав до нас колектив із Нового Села. На 5-й хвилині ми вже «горіли» –  0:1. Пройшло ще кілька хвилин, прибігає на стадіон моя тітка і кричить: «Миколо, Миколо, маєш сина!» Я тоді кажу хлопцям: маємо виграти, бо народився футболіст! Після цих слів ми заграли активніше і в підсумку одного м’яча забив я, іншого – мій брат Степан, і цей матч ми виграли – 2:1. Чемпіонат того року ми завершили на високому четвертому місці, яке довгий час було найбільшим досягнем шляхтинецької команди на районному рівні, – каже Микола Юліанович.

У 1960-ті команда зі Шляхтинців грала за схемою 1х3х3х4. Її ворота боронив Микола Чоловічок. У центрі захисту дуже добре грав Богдан Балабан, Зіновій Васюта був лівим оборонцем, а Мирослав Чижов – правим. У центрі півзахисту діяв Микола Ховалко, Богдан Михалик грав зліва, а Ярослав Цесля – справа. У нападі переважно грали Федір Баран, Богдан Дейнека, Орест Лагіш та Степан Ховалко.

У ті далекі часи на гостьові поєдинки команда зі Шляхтинців діставалася по-різному.

– Йшли до голови колгоспу і просили машину. Як попали під настрій, то він давав «летучку». Щодо однієї із поїздок був один цікавий випадок. Сідаємо ми в машину, щоби їхати на гру до Дичкова. Приходить моя дружина і вимагає, щоб я залишився вдома. Хлопці просять її: «Марійка, нехай Славко їде». Біля школи вона таки зняла мене з машини. Я кажу: хлопці, не переживайте, ви їдьте, а я якось доберуся. Прийшли ми додому, поки дружина десь відвернулася, я беру ровер, сідаю і їду. Польовими дорогами через Байківці та Смиківці потрапив до Дичкова. Поки команда автівкою їхала через Тернопіль, я вже був на місці. Проїздять вони і хтось каже: «Дивіть, Славко вже тренується!»  (сміється, – авт.). А загалом часто їздили на футбол роверами, і навіть по двох на одному, адже не у всіх був велосипед, – пригадує ще один місцевий ветеран Ярослав Цесля.

Цікаву історію пригадав Ярослав Цесля щодо футбольного м’яча.

– Тоді м’яч був не такий гарний, як тепер, міг у сторону відкачувати, а могла і гуля вилізти. Грали таким м’ячем, поки не трісне. Тоді доводилося міняти камеру, яку називали «душею» м’яча. Грошей не було, а у футбол грати хотілося. Збирали по селі пляшки, мили їх, складала у сумки по 15-ть у кожну і четверо чоловік везли їх до Тернополя. Пунктів склотари ще не було, тому заходили в магазини чи буфети на вокзалі та просили продавців, щоби взяли пляшки. Так, продавши їх, купували в місті «душу» для м’яча. Вже потім камери продавали в сільському магазині. Збирали яйця і вимінювали на камеру. Яке ж то було свято, коли нову «душу» запихали в плащ (шкіра м’яча, – авт.), накачували, зашнуровували і знову ганяли копаного м’яча, – мовить Ярослав Цесля

Чемпіони з протестами і без них

У кінці 1970-х – на початку 1980-х років футбол у Шляхтинцях завмер. Велику роль у відродженні команди, до якої прийшли перші успіхи, відіграв син Миколи Юліановича Ховалка – Юрій Ховалко. У 1985 році, повернувшись з армії, він згуртував навколо себе місцевих хлопців, яких заявили вже у чемпіонат Тернопільського району. У дебютному сезоні-1986 шляхтинецька команда пробилася до фіналу першості району, де стала третьою. Того ж року до команди прийшов і перший серйозний успіх. Вона виборола кубок «Золота осінь», перемігши у фіналі команду з Мишковичів (2:0).

У наступному 1987 році команда зі Шляхтинців знову боролася за районну першість.

– У Великих Гаях відбувалася пулька за чемпіонство. І я так до кінця не зрозумів, стали ми чемпіонами чи ні. Наш суперник – команда з Баворова – грав в один день два матчі поспіль, другий – з нами. Не можу пригадати, з ким відбувся перший матч, але точно знаю, що районне спортивне керівництво після перемовин із представниками цієї команди через пів години після першого матчу призначило поєдинок з нами. Ми цю зустріч виграли – 3:0 (голи забили: Богдан Смаль, Ігор Луб’янський, Володимир Маличок), однак суперник результат опротестовував, мовляв, їм складно було грати два поєдинки одночасно. Стався каламбур, і так до кінця не відомо, кого тоді визнали чемпіоном району. За правилами ми мали виграти те чемпіонство, але як вирішили у кабінетах – мені не відомо. У всякому разі святкувань з приводу нашої перемоги в тому році не проводилося, – зауважив Юрій Ховалко.

У 1990 році команда зі Шляхтинців уже без будь-яких сюрпризів здобула чемпіонство Тернопільського району, хоча цей матч легким назвати не можна. Практично три колективи – Застав’я, Скоморохів та Шляхтинців – ішли очко в очко.

– Пригадую, остання наша гра в чемпіонаті відбувалася з футболістами із Застав’я. Вдома ми, програючи по ходу матчу 0:2, зуміли звести його внічию – 2:2. Забиті м’ячі на рахунку Василя Панахиди й Олега Микитюка. Цього очка нам вистачило, щоби стати кращими в Тернопільському районі! – каже Юрій Ховалко.

Загалом за період, відколи Юрій Ховалко опікувався командою та виступав за неї, вона один раз стала чемпіоном Тернопільського району (1990 рік) та здобула чотири районних кубки – один весняний на приз газети «Подільське слово» (1997 рік) та кубки «Золота осінь» (1986, 1991, 1994 рр.).

«Після фінального свистка я… плакав»

У 1999 році Юрій Ховалко переїхав до Києва і знову футбол у Шляхтинцях на деякий час завмер. Золотий період в історії шляхтинецького футболу припав на період, коли командою став опікуватися вихованець місцевого футболу Володимир Льошка. 14-річним хлопцем він уперше одягнув футболку дорослої команди і з тих пір вона стала для нього рідною.

– У 1996 році, коли я навчався у 9 класі, а команда зі Шляхтинців виступала у нижчій лізі чемпіонату Тернопільського району, мене, маленького та худорлявого, залучили до дорослої команди. Командою у той час керували Юрій Хавалко та Михайло Шемеля. Мене поставили на позицію правого півзахисника. Перших два місці випускали на заміну на 15-20 хвилин, а потім уже постійно грав в основному складі. З дядьками трохи важко було, але тоді був непростий період, вибору особливого не було, тому доводилися набивати собі гулі в суперництві з набагато старшими футболістами, – пригадує Володимир Льошка.  

Володимир Льошка був знаним у краї футболістом , виступав у чемпіонаті Тернопільської області за «Бровар» (Микулинці), «Товтри» (Козлів), «Агрон» (Товстолуг), і час від часу, коли випадала така нагода, допомагав команді рідного села на районних змаганнях. А коли вона у 2008 році пробилася у вищу лігу чемпіонату Тернопільського району, він зосередився виключно на щляхтинецькій команді.  

– Мені зробили пропозицію, щоб я повністю перейшов грати у Шляхтинці і закінчив з виступами на область. Я розповів про реалії вищої районної ліги, скільки для цього потрібно грошей, запрошення легіонерів тощо. Пішли до одного спонсора, до іншого, товариство «Промінь», яке постало на місці колгоспу, дихало тоді на ладан, тому його керівник пообіцяв лише допомогти з ігровою формою і м’ячами. Правдами неправдами назбирали певну суму і заявилися в найвищу лігу чемпіонату Тернопільського району. У дебютному сезоні ледь втрималися в ній, боролися за рятівне місце і таки зберегли прописку на наступний сезон. Я знайшов багатшого спонсора – власника мебельної фабрики «Лісма», котрий виділив певну суму грошей. Тоді до команди, вже під назвою «Лісма» та з суттєвим підсиленням легіонерів, прийшли перші успіхи. У 2010 році ми стали третіми в районі, а 2011-му лише програш в останньому турі футболістам із Домаморича (2:3) завадив нам стати чемпіонами, – каже Володимир Льошка.

У другій половині 2010-х «Лісма» вийшла на обласний рівень й одразу заявила про себе.  

– У 2017 році ми знову стали третіми у чемпіонаті Тернопільського району. І нас запросили грати в Лізі чемпіонів Тернопільщини – новому турнірі серед чемпіонів районів. Команди В. Бірок та Плотичі, які зайняли перших два місця в районному чемпіонаті, відмовилися грати, бо в них було багато гравців із чемпіону області (тоді це дозволялося). Буквально за день потрібно було дати відповідь. Спочатку я не хотів у цьому турнірі брати участь, тому що закінчився сезон, а з грошима була певна нестабільність. Коли я сказав своїм хлопцям, що є можливість заявитися у Лігу чемпіонів, у них загорілися очі, адже ніхто з них вище чемпіонату району не грав. І таки прийняли рішення заявитися, – каже Володимир Льошка.

Перша обласна Ліга чемпіонатів видалася для «Лісми» непростою, лише в останньому матчі групової стадії команда пробилася до плей-оф, вигравши на виїзді у «Стрипи» з Купчинців (Козівський район). Далі був непростий півфінал із колективом з Бережанщини, а коли стали відомі фіналісти, то «Лісма» не була фаворитом.  

– Точно знаю, що у вирішальному матчі ніхто на нас не ставив. У суперечці з командою «Січ» із Ягільниці (Чортківський район) ми були, як це зараз модно казати, антидоди, мовляв, пропустили у свої ворота багато м’ячів. Але за результатом вийшло зовсім по-іншому. Перемога – 3:0, а  героєм матчу став Іван Ясенко на прізвисько «Кінь», котрий зробив гру. Після матчу давав коментар, у якому сказав, що я вигравав кубок області, але цей трофей для мене був ціннішим і приємнішим. Адже «Лісма» – це сільська команда, більшість футболістів якої грають на ентузіазмі і лише кілька  отримують так звану премію, яку формують добові всієї команди. І тут вона виграє Лігу чемпіонів Тернопільщини! – емоційно мовить Володимир Льошка. 

По поверненні в рідне село односельці зустрічали футболістів, як героїв. З кубком проїхали селом коло пошани, після чого до четвертої ранку на стадіоні було святкування, в якому зібралося все село, від малого до великого.

Того ж 2018 року «Лісма» вперше в новітній історії здобула золоті медалі чемпіонату Тернопільського району. Сталося це за два тури до завершення чемпіонату, перемігши в домашньому матчі конкурента – «Говерлу» з Дубівці (2:1).

– Після фінального свистка я… плакав. Діти підбігли до мене і запитали, чому я плачу? Сльози накочувались, бо ця перемога була дуже важлива як для мене, так і для всієї нашої команди. До неї ми йшли дуже довго, і вболівальники постійно просили, щоби ми колись таки стали чемпіонами. Не просто було хлопцям із села зійти на вершину, але це таки зробили! – каже пан Льошка.

Хоча шляхтинецька команда постійно підсилювалась, її кістяк залишався незмінним упродовж десяти років. Сьогодні «Лісму» важко уявити без таких гравців, як Юрій Федорчук (незмінний капітан), Павло Бутрин, Юрій і Андрій Стець, Ярослав та Олег Агрес, Богдан Заполух, Василь Ятищук, Володимир Мацюх, які пробилися з низів чемпіонату району і майже всі й далі продовжують грати.

У 2019 році «Лісма» знову стала переможцем Ліги чемпіонів Тернопільщини, перемігши у фіналі ФК «Заруддя» (Зборівський район) – 1:0, а в 2020-му  поступилася у фіналі землякам із ФК «Плотича» (2:3).

Ці досягнення стали каталізатором будівництва на сільському стадіоні у Шляхтинцях, єдиному на Тернопільщині, штучного освітлення. Вартість проєкту – 880 тис. грн. Вперше освітили стадіон у грудні 2019 року, а перший матч при штучному освітленні відбувся 17 березня 2020 року. Тоді у товариському матчі «Лісма» приймала чемпіона області – великогаївський «Агрон».

Шляхтинецька команда стала прикладом для наслідування, адже з правильним підходом і великим бажання можна досягнути високих футбольних звитяг… 

Віталій Попович


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,



Новини
19 Січня
18 Січня
16 Січня
15 Січня
14 Січня
Як ви плануєте відсвяткувати Новорічні свята в період карантину?
  • Взагалі поїду з України 29%, 2 votes
    2 votes 29%
    2 votes - 29% of all votes
  • Вдома, в родинному колі 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • З друзями, дотримуючись усіх карантинних обмежень 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • Інше 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • Одягну маску та піду в гості 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • У ресторані 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
Total Votes: 7
Voters: 7
Листопад 17, 2020 - Січень 10, 2021
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше