Останнім часом я отримую багато звернень із запитаннями про безпеку дитини, про те, як ми, дорослі, можемо захистити своїх дітей від зовнішніх загроз. Для прикладу наведу одне із запитань: “Я не можу почуватися безпечно – як доросла людина, тож, однозначно, я не вважаю свою дитину захищеною, якщо вона сама наодинці зі світом. Що ж робити? Як чинити?”
Дійсно, тема дитячої безпеки стає все більш актуальною з цілком зрозумілих кожному з нас причин. Все частіше в соцмережах і на батьківських форумах можна знайти мало непокрокові інструкції, що робити, щоби дитина не загубилася, її не викрали, не пограбували, не вчинили насильства і т.д.
Однозначно, що такі інструкції є важливими і потрібними, оскільки дають дитині чіткий алгоритм, як поводитись у громадських місцях, із незнайомцями та в непередбачуваних ситуаціях. Усе це дуже добре, проте навіть найкраща, досконало продумана схема поведінки не спрацює, якщо не буде основного – чіткого розуміння власник психологічних меж. Це саме те внутрішнє підґрунтя, на якому із впевненістю можна вибудовувати правила поведінки у нестандартних ситуаціях.
Цілком закономірно, що загроза фізичній безпеці виникає значно частіше, якщо ми не вміємо відстоювати свою психологічну безпеку – сказати вчасно «ні», не піддатися на маніпуляції, не посоромитися і закричати або попросити про допомогу в разі небезпеки, відмовитися від ідеї подивитися за залишеними без нагляду речами і т. д.
Якщо з самого малечку дитина звикла, що її думка нічого не варта, її речі будь-хто може без дозволу брати, в сім’ї з нею не прийнято рахуватись, є хтось, хто знає краще, що їй робити, відчувати, думати – вона значно швидше стане жертвою насильства ніж та, хто має досвід самоповаги. Саме батьки закладають це.
Ось кілька важливих моментів, на які варто звернути увагу батькам, щоби навчити свою дитину поважати власні психологічні межі та межі інших.
- Визначте й опишіть те, що є найціннішим для вас, вашої дитини і кожного члена сім’ї. Такі речі є в кожного з нас, щось, що без перебільшення є частиною нас.
Це можуть бути: особистий простір і речі, те, як ми їх організовуємо і використовуємо, час сну і їжі, робота, гроші, віросповідання, здоров’я, продукти (хочу – їм, хочу – не їм), стосунки і т.д.
Важливо записати або озвучити всі речі, нехтування якими з боку інших заподіюють біль і страждання. Таким чином ми формуємо свої особисті межі, куди поміщаємо все цінне для нас – те, що вважаємо своїм.
Чітко окреслюючи власні межі і допомагаючи дитині визначити її кордони, ми одночасно полегшуємо наше спілкування – щоби розуміти один одного, не потрібно кричати або повторювати по кілька разів одне і те ж.
– Сонечко, ти розумієш, що це мій планшет?
– Так, розумію.
– Добре, тоді поклади на місце.
- Захищайте «своє» і відразу кажіть «стоп», не доводячи ситуацію до вибуху.
Як тільки ми відчуваємо загрозу, що хтось наближається до того, що є цінним для нас, спрацьовують “сигнальні вогні” – ми відчуваємо гнів, страх, відчай, розпач… Ці ж емоції проявляють інші люди, коли щось загрожує їхнім цінностям, і це сигнал, що в небезпеці щось дуже важливе для людини.
Від уміння вчасно сказати «стоп» залежить як наша безпека, так і самопочуття.
- Захищайте перед іншими цінності і принципи дитини.
Залишайтеся на боці дитини, навіть якщо її цінності здаються вам дивними та недоречними.
- Визначте і відразу домовтесь, що ви будете робити в ситуаціях, коли дитина вирішить порушити чужі межі.
Наприклад, для найменших, якщо малюк тягнеться до чужого, варто сказати: «Стоп! Це чужа річ». Можна допомогти дитині запитати дозволу: «Чия ця іграшка? Можна мені погратися нею?»
Якщо господар дозволив, ми говоримо, що можна погратися. Якщо ж не можна – то не можна, навіть якщо це викличе бурхливий протест.
- Дозволяйте дитині самостійно діяти в межах її психофізіологічного розвитку.
Не зупиняйте постійно і не лякайте небезпекою на кожному кроці. Їй необхідно отримати власний досвід під вашим турботливим, а не тривожним чи авторитарним наглядом.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
10662