Найсвіжіше:
• Труба – Зеленському: як директор ДБР обслуговує Офіс Президента • Тернополянин – кращий гравець у студентському футболі! • Влада обіцяє позбавити українців від паперових квитанцій • У їдальні Борсуківської школи виявлено фальсифіковане масло, яке виготовлене на неіснуючому заводі • У ДТП на Зборівщині травмувався учень автошколи й інструктор • Швидка доставка відправлень до США «Поштовим експресом» • «Чорна» п’ятниця зовсім не чорна • ГОРОСКОП • Сергій Ухачевський – авантюрист долі, «золотий письменник» і відважний лицар України • Під колесами іномарки загинула жінка • У Кременці жорстоко вбили пенсіонера, а тіло намагалися спалити • Головний архітектор Тернопільського району попався на хабарі • На Тернопільщині допомогли знайти роботу 363 особам з інвалідністю • Тернополяни зі сльозами на очах зустрічали тернопільських артилеристів, які повернулися з Донбасу • Анонси газети «Номер один» від 04.12.2019 р. • Голодомор очима пережитих: «Приходили в хату, відчиняли комори, всі глечики перевіряли, а хто чинив спротив, того засилали в Сибір» • Краєзнавець Тарас Ковальчук: «Не соромтеся казати, що ви з Тернополя, а не Чорнобиля» • Душа Сергія Сірого витає над Тернополем • Про таємного Санту та важливість подарунків… • Не оформити паї – заберуть землю • Де на Тернопільщині не буде світла • Китайці збираються інвестувати у Чортків мільйони доларів • На Тернопільщині демобілізовані учасники АТО знаходять роботу, відкривають бізнес за сприяння служби зайнятості • Розширено перелік видів діяльності, які заборонені для застосування спрощеної системи оподаткування • Сучасні рекетири: як із тернополян телефоном «вибивають» чужі борги
rss
Вояк з Теребовлянщини: «На передовій солдати прагнуть іти в наступ, щоб очистити Україну від бандитів та москалів»

Опубліковано: 28 Серпня о 11:00



teljagaПриклади доблесті не потрібно шукати десь, вони всі тут, з нами, у нас, у нашій історії, ходять поруч. Сьогодні «Номер один» розповість про 40-річного добровольця із смт Дружба Теребовлянського району Володимира Телягу, який має троє неповнолітніх дітей і який на самій передовій, як то кажуть, прослужив від дзвінка до дзвінка.

Як війна зустріла новобранця

У січні 2015 року Володимир, перебуваючи у гурті люду свого селища, який зустрічав тіло загиблого земляка-героя Володимира Питака із с. Дарахів, вирішив, що і йому пора допомогти Батьківщині, та пішов у лютому добровільно на війну. І ось три тижні навчань на полігоні біля Старичів Львівської області, а потім, з 25 березня, – зона АТО. Спершу – Попасна, а далі – Золоте Луганської області. Всі вояки у Володимировому підрозділі, в тому числі й командир, були необстріляними і практичні навички здобували під час реалій війни самотужки. Їх привезли і сказали: ось там мінне поле, з того боку можуть міномети стріляти, з іншого – до сепаратистів 1 км, туди не ходіть, бо там можуть бути розтяжки, а звідти лупить ворожий снайпер. Вчилися солдати переважно на своїх помилках, які деколи вартували життів. Першого разу, пригадує Володимир Теляга, під Катеринівкою, що розміщувалась у буферній зоні,  їх позиції обстріляла диверсійно-розвідувальна група сепаратистів із відстані 300-400 м. Недосвідчені вояки відразу й не зрозуміли, що сталося. Спершу почав стріляти ворожий снайпер, але, на їхнє щастя, безуспішно, за ним пішов масований обстріл. Новоприбулі наші солдати рефлекторно хаотично відстрілювались, дехто з них навіть не дивився, куди. Метою ворога було витягнути наших солдатів за собою, на вигідну для них територію. Все ж їм це не вдалося, українські вояки залишилися на місці.

Перша кров та смерть

Трагедія сталася 3 травня 2015 року. «Того разу, – як пригадує рядовий стрілець Володимир, – ми облаштовували секретний блокпост, на роботу прибуло 5 чоловік та екскаватор. Останньому не довелось попрацювати, бо сепаратисти постійно обстрілювали, тому роботи велися вручну. Наша група повинна була робітників прикривати вогнем. І ось коли всі роботи завершили, БРДМ (броньована розвідувально-дозорна машина) привезла на «точку» все необхідне для функціонування. Я тоді мав їхати старшим машини, але до мене підійшов товариш Юра і запропонував поїхати замість мене. Я подумав, нехай їде, це ж якихось 2 км від нас, але й досі картаю себе за це… Як тільки машина під’їхала до лісосмуги, пролунав гучний вибух. Поряд було заміноване нашими протитанковими мінами поле соняхів. У цей час із «точки» поверталася водовозка. Разом з командиром відділення та іншими солдатами ми розвернули водовозку і направились туди. А там все горить, стовп диму, ще й боєкомплект БРДМ почав зриватися. Сепаратисти стали обстрілювати дану ділянку. Як потім виявилось, це ворожа диверсійна група зняла нашу міну з поля і заклала замасковано на шляху. Взводний разом з іншими вояками почали шукати та витягувати з вогню наших хлопців, а я заліг за горбом і відкрив вогонь по ворогах, щоб таким чином відволікти їх увагу на себе та дати можливість врятувати тих, хто був ще живим. Почувши бій, наші сусіди допомогли нам і сепаратисти кудись зникли. Ми почали надавати допомогу пораненим. Знайшли трьох, я ледь зміг зробити обезболюючий укол одному з них, дуже обгорілому. Це був «Кортик», він сильно кричав. Мені руки тряслися, в голові гуло. Тоді я вперше побачив війну, кров, рани і смерті товаришів… Ще знайшли поранених Сергія й Алика Баранова, а Юри ніде не було, хоч обшукали всюди. Тоді я ввімкнув рацію і, перемикаючи режими, говорив: «Бармен, Бармен, відізвися», – такий був позивний у Юри. От скоро і почув свій голос у Юрковій рації, знайшов його в улоговині, він лежав лицем униз. Тоді взводний кричав, щоб я ніде не ліз, бо можливі розтяжки, але ж товариша потрібно було знайти. Я думав, що Юра живий, лише без тями. Потягнув його через кущі, він якось вивернувся обличчям до мене і я побачив його широко розплющені застиглі очі й землю в роті, напевно, затиснуту в останній судомі зубами. Мені пульсувало тоді в голові: «Юри вже немає, зранку був, а тепер немає…» Коли витягнув його, задзвонив телефон, це була його дружина, я не міг взяти трубку… Йому було 29 років, а вдома залишилося четверо діточок… Водія Аркадія, який був із Хмельниччини, витягли з БРДМ аж через добу, розрізавши метал болгаркою. Фактично у нього шансів врятуватися не було, адже в цю стару машину водію важко було залізати на шоферське місце, а вилазити й поготів, від солдата залишилося лише півмішка кісточок, він згорів заживо. Мені і моїм товаришам дуже прикро, що у нас така стара техніка, тоді як, наприклад, у нацгвардійців вона нова, також і зброя, і взагалі, їхній зовнішній вигляд – ніби вони тільки що з параду, тоді як ми ходимо ледь не обірванцями.

Володя розповів багато випадків зі своєї війни. Година розмови з ним пройшла, як одна хвилина, ніби ти сам воював той цілий рік на передовій.

Діти війни

Напевно через те, що у Володимира є малі діти, він і до обездолених дітей Сходу відносився по-особливому. Воїни ЗСУ отримують зарплату на карточки, тому й шукають у навколишніх селах та містах магазини з терміналами. А біля них вони щоразу бачать гурт обдертих дітей, підлітків. Так під Ясинуватою, у Верхньо торецькому, розповідає далі Володя, вони з друзями зустріли таку групу дітей, які привіталися словами «Слава Україні!». А далі мовчать, нічого не просять, лише зиркають з-під лоба своїми оченятами, а в них, у тих очиськах, – біль, зневіра, безпорадність, втома, нещастя. Це якісь дорослі очі. Володя каже, що ніколи їх не забуде, і не дай Боже, щоб таке він побачив колись в очах своїх дітей. Зрозуміло, солдати накупляли тоді тим дітям усіляких продуктів, а потім ще не раз приносили свої армійські пайки, передачі волонтерів. Володимир говорить, що там діти навчені вже війною і під час обстрілів біжать ховатися у підвали. Солдат був в одному з таких і побачив бочку з питною водою, довгі нари з дощок із ковдрами, свічки, посуд, невеликий запас продуктів, тобто все необхідне для життя.

Солдатське життя з середини

На війні сьогодні, за словами Володимира, є різні вояки:  патріоти-добровольці до останньої краплини крові, військові профі, є такі, які призвані до ЗСУ і чесно несуть свою службу. Але подекуди трапляються й такі (навіть серед добровольців), які прийшли на війну лише заради наживи, інші, так звані «лапані», всього бояться, топлять свій страх у горілці й на них немає жодної надії. Були подібні й у підрозділі солдата, наприклад, один навіть додому вислав електрогенератор, інші речі, зібрані волонтерами:  одяг, взуття, продукти, мед, цигарки тощо. Володя по житті – правильний чоловік, правдолюб, людина з честю і совістю, не боїться різати правду в очі за будь-яких обставин і перед командирами також. Через це його деколи «ховали» під час різних перевірок чи відвідин журналістів. Нині він каже, що, можливо, повернеться знову в армію (демобілізувався у квітні 2016-го) до своїх хлопців, бо його гризе несправедливість: як це він тут, а його бойові побратими воюють. Володя і тепер тримає з ними зв’язок, турбується їхніми клопотами. А коли дізнався, що загинув один з їхніх бійців із Житомирщини, то вже почав навіть було речі збирати, та, напевно, під тиском дружини й з любові до своїх діток поки що ще залишився вдома. Оте «вдома» також неабияк тривожить солдата. Він пригадує, коли воював, то всі казали йому «маладєц», а коли опинився вдома один на один з бюрократами від влади, то вже й не знає, як з ними боротися, адже на війні було простіше: ось ворог і потрібно його здолати. Каже, що йому та «положена» земля до одного місця, але ходить і оббиває владні пороги лише заради майбутнього своїх дітей. Деякі ж селищні депутати маніпулюють «добрими» та «поганими» ділянками землі й АТОвцям чомусь завжди попадають останні. Більше того, дехто з тих пихатих депутатів бійцям каже: «А я вас туди посилав?» І це депутати призовного віку, але з такими медичними довідками, що за ними вони вже мали б у сирій землі років з 10-ть лежати. До речі, Володимир зараз не має роботи, стоїть на біржі праці. Хіба за таке відношення влади він ризикував своїм життям?

Спогади солдата

Випадок у магазині. Володимир зайшов у магазин, де стояли дві старші жінки й почали йому дорікати, що він зі зброєю, а далі й взагалі «поперли» на Україну. Солдат стримався, лише повідомив, що екіпіровка, – згідно з військовим уставом у зоні бойових дій. Тут зайшла молодиця років із 40 і вступила в полеміку з тими жінками. Виявилось, що вона залишила 3-кімнатну квартиру в Донецьку і перебралася на підконтрольну Україні територію через нестерпне життя у так званій ДНР.

Випадок на дорозі з Золотого. Під час заміни колеса у БРДМ до колони наблизилися старший чоловік з донькою та онукою віком до 2-х років. Вони допомогли з питною водою і чоловік розповів історію своєї родини. Жили вони спершу по той бік, а чоловік доньки й досі служить у сепаратистів. Свою сильну любов до України чоловік пояснив саме поведінкою колишнього зятя. Той разом з «друзяками» приходив на відвідини, вимагав їжі та горілки, а коли бандити понапивалися й вкололи наркотики, то вимагали для розваг дружину свого служивого. Але батько її та онуку добре сховав і все того разу обійшлося, хоч і бувало по-всякому. Тож вони звідти втекли і тепер моляться на Україну.

Ще один випадок дорогою. Навперейми військовій колоні полем біг старий чоловік у картузі і сивими козацькими довгими вусами. Від несподіванки солдати аж затвори АК пересмикнули. Та коли чоловік привітався «Слава Україні!», зняв картуза і приставив до скроні зашкарублу відкриту долоню, віддаючи честь, всі вгамувалися. Так і їхала колона із солдатами, які віддавали честь старому патріотові, а він стояв до кінця, потім перехрестив вояків на щасливу дорогу.

Думки про Україну

«Мене й досі цікавить, – розмірковує солдат, – чому ж то все-таки почалася ця війна і чому вона так довго триває. З Україною в минулому багато сторіч воювали різні нападники, в тому числі й москалі. Невже їх історія нічому не навчила? Хіба можна змінити колір неба чи колір достиглого жита? Хіба можна примусити українця відмовитися від рідної мови чи вишиванок? Не дарма давнім гербом нашої країни є тризуб, піднятий зубцями догори. Не один і не одного разу на тих зубцях побували різні змії, звірі та й триголові орли. На мою думку, нинішня війна триває так довго тому, що вона вигідна для збагачення можновладців обох конфліктуючих сторін. Бо невже якісь 20 чи навіть 50 тисяч терористів-сепаратистів, хоч і озброєних до зубів москалями, можуть тероризувати країну із більш як 40 мільйонним населенням? Чого чекає наш Головнокомандуючий? На передовій солдати прагнуть іти в наступ, щоб очистити Україну від бандитів та москалів, бо, обороняючись, ніколи не можна перемогти. На мою думку, не потрібно боятися військового стану через припинення фінансування міжнародною спільнотою, МВФ та іншими. Це ж скільки наші Президенти, уряди та депутати, одним словом, олігархи накрали за 25 років незалежності України! Та тих коштів би вистачило на фінансування самого МВФ Україною, а не навпаки».

Також бувалий солдат висловлює думку про те, що ЗСУ достатньо зміцніли для вирішальних дій, адже набрано до них понад 40 тисяч контрактників. І хоч не всі вони патріоти, бо багато з них пішли до армії через убогість за коштами, щоб прогодувати свої родини, все ж у цілому армія монолітна і дієва, але потребує вмілих професіоналів, керівників-патріотів.

Подяка солдата

Володимир від себе особисто та всіх демобілізованих та діючих воїнів АТО висловлює щиру подяку ще одним нескореним, доблесним людям, а саме – волонтерам Міжнародного благодійного фонду «Чесна Україна» (голова Любов Солтис), ГО «Теребовлянська вежа» (голова Олексій Стадник), тернопільському «Автомайдану», волонтерам із смт Микулинці та с. Струсів, зокрема, сільському голові Роману Бойку, за їх невтомну благородну й богоугодну справу по підтримці всіх захисників Вітчизни.

Віктор Аверкієв


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: ,



Новини
5 Грудня
4 Грудня
3 Грудня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше