Найсвіжіше:
• Вокаліст Гурт «Ті, що падають вгору» Ольга Чіркова: «Усі дороги ведуть до любові – інтимної, дружньої, людської» • Вихідні у грудні: скільки днів будуть відпочивати жителі області • Біля «Подолян» встановили незвичайний світлофор • Хачапурі від Оксани Пушкиної • РРО: новації у сфері застосування • На підприємствах області загинуло 11 осіб • Бізнесмен відсудив понад 200 тисяч гривень у правоохоронців • У Підгайцях водій автопоїзда потерпілого поховав живцем • Громадський бюджет у Тернополі: вчителі та школярі влаштували «облави» за голосами • Не заплатив вчасно за «комуналку» – плати пеню • Схеми тернопільської влади стають усе хитрішими • Авіакомпанія «Мотор-Січ» скасовує більшість рейсів із Києва до Одеси та Львова • 80% окупованих територій обіцяють охопити українським мовленням • Кремлівська пропаганда в серці Офісу Президента • Міністр Кабінету Міністрів попросив собі охорону • На Кременеччині батьки побили трирічного малюка • На три дні Тернопіль стане столицею кіно • Перепалка між головою ОДА та його першим заступником: що сталося? • Відомий і невідомий Чортків покажуть у документальному фільмі • Прогноз погоди на тиждень: буде тепло • У Тернополі домашнього насилля буде менше • Тернопільщина отримала нового начальника СБУ • Адвокат вбитої тату-майстрині не чув, що вбивця розкаявся • Політичний експерт Олексій Роговик: «Володимир Зеленський знає, що його позиції на Тернопільщині є слабшими, а в його політичних конкурентів – сильнішими. Тому він використовує улесливу тактику співпраці» • Анонси газети «Номер один» від 13.11.2019 р.
rss
Відомий тернополянин Павло Федик: «Картаю себе за те, що не зумів зберегти життя людині та дозволив статися трагічному пострілу»

Опубліковано: 29 Серпня о 10:24



РУБРИКА: ЕКСКЛЮЗИВ

Відомий тернополянин Павло Федик: «Картаю себе за те, що не зумів зберегти життя людині та дозволив статися трагічному пострілу»

«Если по всей Украине просто царит беспредел и преступность цветёт и пахнет, то территории, оккупированные ВСУ на юго-востоке страны, похожи больше на ад или охотничьи угодья для всяческого националистического сброда. И выжить там получается не у каждого». Саме так у 2015-му редакція новоросійського сайту (NOVO24) цитувала поведінку тернополянина Павла Федика, який наприкінці жовтня 2015 року, перебуваючи в Лисичанську в службовому відродженні як депутат Тернопільської обласної ради, затримав колишнього учасника незаконного збройного формування (НЗФ), що закінчилось смертю останнього. А завершується та публікація про нашого земляка, для якого ця трагічна історія супроводжується судовим і тюремним переслідуванням, побажанням сепаратистського сайту віддати Павла Федика не “на поруки, а ополченцям в руки!» Тому ми й розпочали бесіду з колишнім депутатом облради відомий тернополянином Павлом Федиком із розгляду його справи в суді.

«Прикро, що загинула людина, які би погляди і наміри у неї не були»

– Пане Павле, як складається судова справа у Лисичанську, де Вас звинувачують в умисному вбивстві?

– У мене так складалася доля, що я відчув ледь не всі негаразди і зловживання правоохоронної системи. От навіть зараз лисичанський прокурор – просто виконавець, який відвідує засідання. Думаю, він розуміє, що я не винен, відчувається готовність якимсь чином справу закривати, але прокуратура не може відмовитись від обвинувачення, адже може постраждати система.

Нагадайте нашим читачам, що тоді трапилось, вже у далекому 2014-му?

Мені вдалося врятувати своє життя і не допустити в Лисичанськ озброєного противника завдяки його ж зброї. Але для себе я сприймаю такі дії все-таки як неправильні. Бо майстерністю воїна не є забрати чиєсь життя, а не допустити до ворожих дій, знівелювати агресивну енергію, чужими руками здобути бажаний результат… Але так не завжди вдається.

Не думайте, що я не маю неприємних відчуттів. Прикро, що загинула людина, які би погляди і наміри у неї не були. Горе близьких можна тільки трохи втішити щирим співчуттям. Усе інше лікує час. Картаю себе за те, що не зумів зберегти життя затриманому та дозволив статися трагічному пострілу. І ось тут дилема – фізично я не міг застрелити людину. Хоча вже після пострілу в мене мені майже вдавалося вирвати автомат Калашникова з рук нападника, що відбувалося в процесі бійки на землі. Приємного там не було нічого – у мене була зламана кисть, ледь не відгризений палець, який потім гнив два місяці в тюрмі, все тіло в синцях… Нападник молодший на десять років і фізично міцніший, на 10 кілограмів важчий. А в мене за плечима наплічник, а спереду на грудях – портфель із ноутбуком… Це все було в якомусь нереальному світі і постріл був несподіваний. Виходить так, що, мабуть, у процесі бійки нападник, намагаючись не дати мені вирвати зброю, яка знаходилась у нього, натиснув на спусковий гачок…

«Через кілька пияків чи грабіжників із знаком «Тризуба» донеччани ставляться до тебе, як до «укропівського» бандита»

– Пригадую, тоді не лише проросійські пропагандисти, а й українські ЗМІ відкрито засуджували Ваш вчинок.

Стосовно справи із трагічним затриманням озброєного колишнього учасника антидержавного збройного спротиву, то одразу з’явився вал односторонніх звинувачувальних замовних публікацій. Апогеєм став ефір телеканалу «Інтер», з якого відкрито лився бруд на «вбивцю» Павла Федика.

Найбільше дошкуляли не брехливі публікації на кшталт «тернопольскій дєпутат всаділ шєсть пуль», а підленькі, анонімні пости і статейки про мою громадську діяльність на Луганщині, які створювались і поширювались «онанімними патріотами». Власне прикрість викликала не брехня, а реакція 90-річної мами, яка з покоління, що вірить опублікованому навіть в інтернеті. Знаєте, один із побратимів, проглянувши пасквілі проти мене, запитав, риторично дивуючись: «Павле, а чого твої «приятелі» так переймаються долею «сєпара», а не долею обстріляних сіл та міст Донбасу?»…

Хто тоді реально став на Ваш захист та не повірив у всі ці брудні звинувачення?

– Тоді за допомогою до громадськості звернулася моя мама. І будете дивуватися, єдиний із тодішніх народних депутатів, який відгукнувся на мамине звернення, був «свободівець» Михайло Головко. Його депутатський запит посприяв тому, що луганський представник Уповноваженої із прав людини у Верховній Раді нарешті зацікавився умовами утримання атовців у тюрмі. Завдяки ініціативі пана Михайла, адміністрація СІЗО на Луганщині отримала сигнал про те, що долями атовців переймаються парламентарі. Мушу зауважити, що це не завадило якомусь тернопільському «писаці», що величає себе журналістом, звинуватити Головка у «пособнічєствє» колишнього «регіонала». Щоправда, анонімний автор забув зазначити, що на відміну від «патрійотів», цей колишній ще з 2014-го зробив свідомий вибір, ставши рядовим добровольчого батальйону українських правоохоронців.

Що робилось у 2014 році, а зрештою продовжувалось і в 2015-му, просто страшно згадувати… І справа не у численних звірствах ополченців, які своїми діями сприяли прихильності до нас місцевих мешканців. Найгірше, що «вмєстє с украінскім войском к нам опять прішла продажная українская власть і корупціонная украінская міліція». Як Ви думаєте, які почуття охоплюють, коли ти бачиш, що через кілька пияків чи грабіжників із знаком «Тризуба» на ґудзиках чи шевронах донеччани ставляться до тебе, як до «укропівського» бандита. І коли знайомишся із брехливими публікаціями в «наших» виданнях, які перекликаються із відкрито ворожими, починаєш задавати собі запитання: а чим вітчизняна, в тому числі тернопільська, журналістика принципово відрізнялася від продажних проросійських пропагандонів?

«У час великої біди я був там, де треба, і коли ворожа напасть залазила в наш дім, довелось зіткнутися у смертельному поєдинку, захищаючи свою Батьківщину»

Як проходить розгляд Вашої справи і коли варто очікувати на кінцеве рішення?

Судові справи розглядаються відкрито, будь-яка людина може слідкувати за ними. Зрозуміти суддів можна – йшла «зачистка» добровольців і до тюрем запроторювали навіть за військові події 2014 року. Але все ж в Україні існує хай і неефективне, але правосуддя, тому маю сподівання, що у найближчі пів року-рік рішення щодо мене буде ухвалено. Для мене важливо, щоби при розгляді справи не відбувався тиск на суддів (це вже було зроблено у чисельних брехливих опусах про «вбивцю», тиражованих в Україні та на Тернопільщині).

Неупереджений погляд грамотного юриста однозначний – мої дії на Луганщині трактуються як законне затримання злочинця, який зі зброєю прямував до міста, що відповідає вимогам статті 207 Кримінального кодексу України.

Мабуть, варто пояснити, що потерпілого затримував не за його погляди (які той не приховував – «бандєри і фашісти, будєтє єщьо умиваться кровью на нашіх площадях») чи приналежність до незаконного протидержавного військового формування – «комєндантскій взвод Лісічанска» (що визнано навіть сайтом «Миротворець»), а саме за протизаконну спробу збройно проникнути в Лисичанськ. І мені довелося вступити у протистояння з фізично дужчим, молодшим і озброєним молодиком. Проте прагнення сторони обвинувачення залишається незмінним: «Не дамо зробити з Федика героя!» Знаєте, в мене цього ніхто не забере, хоч би всі «професійні патріоти» вс..ались. У час великої біди я був там, де треба, і коли ворожа напасть залазила в наш дім, хай і не на передовій, але довелось зіткнутися в смертельному поєдинку, захищаючи свою Батьківщину. Скажу більше – Європу. Мабуть, тому улюбленою моєю піснею є твір під назвою «Де був ти» групи «Позивний Алькор». Хоча я й сам нічого героїчного у смертельному протистоянні не бачу, а лише людські трагедії та втрату людей і земель нашої країни…

Павле, а чи багато таких, як Ви, котрих система переслідує за захист України і її територіальної цілісності?

Прикро, що громадськість не знає і не реагує на той факт, що в країні вже ухвалено понад 12 тисяч рішень судів щодо атовців. Вісім тисяч наших бійців позбавлені волі і ще не отримали судових рішень. У той же час рік тому засуджених представників “ополчєнчєского” руху було приблизно 1200-1300 осіб.

Також називаю красномовні цифри. Понад 13 тисяч жертв, загиблих із початку 2014-го, в тому числі тисячі українських вояків загинули, понад десять тисяч – з інвалідністю. Цивільних з інвалідністю в результаті військових дій навіть боюсь підраховувати…

Звичайно, служба в АТО (ООС) не повинна рятувати від судового переслідування за злочини. Але щось із пропорціями втрат протистояння на Донбасі не те, якісь вони дуже дивні і вражають, якщо порахувати, що через АТО “пройшли” щонайменше 350 тисяч військовослужбовців. Також не чутно про операції Генштабу, які би дозволили взяти в полон хоча б одного російського військового, хоча “без наказу” вони потрапляли, особливо в 2014 році. Якась дивна війна чи то протистояння, чи не так? Як на мене, пора закінчувати цю «бодягу», невже ми не можемо протистояти агресору, використовуючи інші методи та форми?

Ви значний час провели на сході України. На Ваш погляд, чому більша частина місцевого населення так негативно ставиться до всього українського?

Давайте будемо щирими – значна частина людей на Донбасі, перелякана ворожістю на Майдані, регіональними вождями та російськими ЗМІ, відкрито підтримала ідею сепаратизму і притулення до Росії. Думаю, це очевидно. І сьогодні це дається взнаки на побутовому чи виборчому рівні, в соціальних мережах почасти зашкалює фізична ненависть до всього українського.

У річницю Незалежності ми маємо пам’ятати, що українська держава існуватиме лише тоді, коли даватиме змогу реалізуватися в її кордонах усім українцям, незалежно від рівня їхньої національної самосвідомості. Щоби ми могли помиритися, спочатку треба порозумітись. Маємо знати, що для одних Україна – це мрія, де керують не магнати УРОДа (Української радянської олігархічної держави), а об’єднані суверени (вільний народ, історично їх називали козаками). Україна не пов’язана із Порошенком, Тимошенко, Яценюком чи Гройсманом-Турчиновим. Радше навіть навпаки. Для інших Донбас – це край, де вони виросли і який вони теж люблять. Це той регіон, який “порожняка нє гоніт”. Донбас – це також Святогір’я & “Шахтар”, але не Ахметов, Єфремов, Янукович та їм подібні. Зрештою Донбас – це і не «ЛНР» з «ДНР»…

Тому через вирішення питання «як зробити наші мрії реальністю» починається шлях до порозуміння. Це краще, ніж буцатись за те, чия мрія прекрасніша!

«Волонтери показували «скріни» обговорень у «Контактах» і побажання «вирізати» саме мою точку нашого блокпоста»

– Знаю, що з 2014 року Ви займаєтесь миротворчістю, навіть адмініструєте групу «Стоп війні»…

З 2014-го намагаюсь займатися миротворчістю, але не на умовах поразки, а протидії (не обов’язково військово-жертовній), всупереч агресору. Переконаний, що теперішня «вогнева» збройна форма протистояння виснажує нас більше, ніж агресора. Затяті луганські «патрійоти», які допустили ворога у свої міста, чи галицькі партійні вояжери зони АТО як змовились із магнатами і ледь не піною захлинаються у закликах «войни до побєдного конца». Так ніхто ж не проти! Але чому ці Аніки-воїни самі не служать і власним прикладом не демонструють, як знищувати ворога?

Тому, як на мене, цей погляд почали поділяти і підтримувати вже більше половини українців, треба закінчувати цю «бодягу», розвивати самооборону, готуватися до зброї НАТО і проводити активне протистояння агресору в інших немілітарних формах. Тому нам треба розвивати військове співробітництво із Польською Республікою, синхронізуючи громадські та державні устремління з нею. Такий вектор відповідає й історичним традиціям та подіям, що дозволяє нам спільно уникнути минулих помилок між двома народами.

А ще я відкрито модерую найчисельнішу Фейсбук-спільноту Луганщини – понад 25 тисяч учасників, і неодноразово отримую погрози саме за виважену проукраїнську позицію. Якщо до укрватників диверсанти застосовують нецензурну лайку, то щодо таких, як я, а в групі зростає патріотичний конструктивізм лисичан, від проросійських ботів лунають відкриті погрози фізичного насильства. Не те, щоб я безпечно оцінював таку ворожість, але вже трохи звик, бо ще в 2014-му волонтери показували «скріни» обговорень у «Контактах» і побажання «вирізати» саме мою точку нашого блокпоста. Очевидно, було «за що»…

– Давно знаю Вас як людину, яка перебуває у постійному русі. Цікаво, а в яких ще проєктах берете участь?

За останній час вдалося реалізувати декілька цікавих ініціатив. Скажімо, за допомогою тиску громадських активістів Лисичанська, у проєкті співпраці із громадською організацією «Трансперенсі Інтернешнл Україна» за даними Рейтингу прозорості міст України нам вдалося «покращити» місце міста з 94 до 47. Так що і в Лисичанську можливі зміни, тільки треба цього прагнути і відповідно діяти!

Тернополянам було б цікаво знати, що «Transparency International Україна» підтримується Томашом Фіалою, генеральним директором найбільшої в Україні інвестиційної компанії Dragon Capital. Таке поєднання громадської спільноти та бізнесу є добрим прикладом того, як розумний бізнес починає виконувати роль типових грантових донорів та сприяти проходженню громадських представників до парламенту України, як приклад – частина депутатів партії «Голос». І не тільки в тій політичній силі з’явилися подібні депутати. У той же час «рентний» бізнес, наприклад латифундистів, продовжує будувати палаци та працювати із «гречкою», за що й «пролітає» у мажоритарних округах. А на купівлю ефіру телеканалів, які фактично належать чотирьом-п’ятьом магнатам, у такого бізнесу або немає ресурсів, або можливостей, або конкурентного контенту. Впровадження ринку землі та продовження антикорупційної реформи призведуть до того, що “динозаврів” почнуть заганяти у стійло, як колись “червоних директорів”. Якраз час подумати над виживанням.

– Пане Павле, ще одне, мабуть, із неприємних запитань, яке ми не могли не задати, пов’язане зі смертельною ДТП за Вашої участі. У ній загинула 50-річна мешканка села Мшанець…

– Щодо ДТП мені важко і дуже прикро говорити. Але найважливіше для мене, що родина покійної не тримає на мене зла, а в суді відкрито заявлено про відсутність претензій до мене. У мене склалося стійке переконання, що якби в країні була ефективна і справедлива, по-справжньому народна правоохоронна система, то і в першому, і в «лисичанському» випадку справи навіть не дійшли б до суду. Щодо ДТП, то, як відомо, із самого початку досудового розслідування я ініціював журналістське розслідування, з’явилися навіть поодинокі публікації про справу. Якби журналісти і далі тримали руку на пульсі розгляду справи, то, можливо, і не довелось би проводити вже судове розслідування. Але давайте дочекаємось рішення суду, сподіваюся, воно з’явиться ще цього року.

«Не треба гнутися, щоби потім не виходити на майдани»

– Пане Павле, знаємо, що тривалий час знаходитесь у важких, насамперед психологічних умовах. А яким бачите майбутнє, які плани?

Як людину, яка «хворіє» громадською активністю, мене цікавить можливість згуртувати як експертів, так і громадських активістів задля громадського впливу на ухвалення владних рішень, у тому числі парламентських. Прагну, щоби такі ініціативи вдалося реалізувати найперше у двох східних містах Галичини і Донбасу – Тернополі та Лисичанську.

Зараз включився у кампанії підтримки вимог щодо отримання відповідей, які б дали зрозуміти ставлення нардепів до стану мовного законодавства і передусім розвитку державної мови, стимулюючи її використання на сході та півдні України. Також цікавить, як депутати думають сприяти вирішенню питання права ВПО на участь у місцевих виборах. Як тернополянин, зацікавлений у побудові діалогу між міською радою та її опозиціонерами, які за допомогою судових рішень намагаються знизити проїзд у громадському транспорті.

Як журналіста мене зацікавив стан видачі довідок у новому приміщенні “Відділу реєстрації і проживання” міської ради. Для мене це виглядає парадоксально, що у Лисичанському ЦНАПі таку довідку можна отримати за прийнятний час і без будь-якої черги. Із власного досвіду бачу, що у Тернополі ця послуга є некомфортною для людей. Адже щоб отримати довідку, треба зранку зареєструватись і лише тоді, а це може бути і в другій половині дня, відвідувач може отримати бажаний документ. Як на мене, це неприпустимо. Тому всім нам слід зрозуміти – не варто гнутись, щоби потім не виходити на майдани.

«Тюремне псевдо «Депутат» додавало чималої роботи у юридичній допомозі та написанні заяв і документів»

Свого часу Павло Федик хоч і перебував у далеко не симпатичній політичній силі, все ж журналістською спільнотою Тернополя був визнаний одним із трьох депутатів-лідерів Тернопільської обласної ради, які мали найкращі показники депутатської активності. Двоє інших – Олег Сиротюк та Степан Барна – здобули посади голів обласних держадміністрацій. А Ви не претендуєте на цю посаду?

Щоби відповісти на це запитання, давайте продовжимо відкриту бесіду. Маємо сказати, що неупереджено було здійснено визнання не просто депутата, а керівника фракції Партії регіонів в облраді. Того, якого після Майдану на замовлення моїх колишніх партійних колег частина інтернет-ресурсів краю шельмувала як найбільшого «регіонала» області. Зауважте, не голову ОДА чи його заступників, багатіїв із партійних виборчих списків, яких звинувачували у податкових чи земельних зловживаннях, не учасників сепаратистських зібрань у Сєверодонецьку чи Харкові… Щоправда, брехнесловам не вдалося знайти не те що фактів, навіть ознак зловживань у діяльності Федика. Більше того, мій вихід із партії відбувся гідно, без образ і нещирих емоцій. До речі, в АТО чи тюрмі мені не згадували про старе, більше того, хлопці називали мене своїм. Повірте, це дорого вартує! Більше того, тюремне псевдо «Депутат» додавало чималої роботи в юридичній допомозі та написанні заяв і документів.

П’ять останніх виборчих сезонів пройшли без моєї активності, хоча на парламентських виборах як координатор Ради експертів громадського руху Лисичанська і мешканець Тернополя підтримував партійну силу та мажоритарних депутатів, які мали громадське «походження». Вважаю, що тільки мережа громадських лідерів здатна створити впливову партійну силу, а претендувати на виборчі посади можна тільки тоді, як люди про це попросять. Тому важливіше не те, хто очолить Тернопільську ОДА, яка ще з минулого року мала би бути «децентралізованою», а якими якостями, програмовим баченням і принципами формування команди мав би володіти лідер інвестиційного прориву нашого краю.

Для цього ефективніше зосередитись на згуртуванні громад області задля скоординованої вимоги до нової влади і президента – розпочати публічне обговорення кандидатур на посаду системного реформатора і президентського представника на Тернопільщині. Особисто завершую формування пропозиції до лідерів громадської думки та експертів краю з цього приводу. Також чекаю зворотного зв’язку як вислову готовності до співпраці.

А що би Ви побажали новообраним народним депутатам?

Як би парадоксально це не звучало, перш за все почати перейматися станом утримання в’язнів, створенням людських умов для перебування підозрюваних та злочинців… До речі, одне із перших моїх відвідувань міського відділу поліції Лисичанська було присвячене екскурсії в ізолятор тимчасового тримання, де раніше перебував сам. Скажу так: зміни відбулися на краще, замість поганого харчування – пайок, камери, як і кімната відпочинку охорони, відремонтовані, дія камер і світла налаштована на рух замість цілодобового стеження при включених світильниках. Місця для прогулянок використовуються більш ефективно… Звичайно, не райські умови коштом народу-платника податків, але й крок у сторону людяності від стану звірячого ставлення. Так має змінюватись і все наше суспільство, наші громади. Чого, зрештою, і всім бажаю!

Віталій Попович

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
17 Листопада
16 Листопада
15 Листопада
14 Листопада
13 Листопада
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше