Найсвіжіше:
• «Дністер» переміг на ветеранському турнірі пам’яті Петра Дідика • Фіскальний звітний чек: заокруглення сум розрахунків готівкою • Тернопіль відзначили у номінації «Відкрите інноваційне місто» • Смачна піца від Ірини Семків • США продають Україні 150 ракет “Javelin” • «Агрон» у 2020 році стане професійним клубом! • Держава може продати частину акцій “Укрзалізниці” та “Укрпошти” • Медики Файного міста – серед лідерів в Україні • За «Кубок честі» змагалися 32 футбольні команди! • «Формула Штайнмайєра» –Тернопільщина проти! • З українських виробників зняли заборону на експорт яблук та груш до ЄС • Перша осічка «Ниви» в сезоні • На Тернопільщині запрацював мобільний додаток «My Pol» • Збільшено штрафи за відмову у пільговому перевезенні пасажирів • Хто швидший – людина чи автомобіль? У Тернополі провели незвичні перегони між легкоатлетом і спорткаром • У Тернополі – чергова смерть на підприємстві • Із 2020 року російськомовні школи перейдуть на українську • ГОРОСКОП • Ексголова обласної податкової Ігор Комендат: «Функціонування такої інституції, як облдержадміністрація, у найближчому майбутньому взагалі не бачу, вже не кажучи про райдержадміністрації. Я би ці сараї всі скопом закрив і через «Прозоро» виставив, щоб їх придбали» • Від’єднатися від центрального опалення – ціни, процедура та проблеми на шляху • Віктор Овчарук: «Усі фракції одностайно спільно із громадськими організаціями виступили єдиною силою на захист цілісності та незалежності нашої держави» • Укрпошта із 7 жовтня відкрила передплату газет і журналів на 2020 рік • Анонси газети «Номер один» від 09.10.2019 р. • Головний освітянин Вишнівецької ОТГ Марія Погранична: «Коли молоді вчителі чують, скільки вони будуть отримувати, відмовляються від роботи в школі. Кажуть, що їм краще працювати деінде і заробляти вдвічі більше» • Режисер Ігор Кусяк: «Тарас Шевченко був надзвичайним аналітиком, він дуже добре розумів, хто наш головний ворог!»
rss
Відійшов у засвіти відомий легкоатлет та тренер Василь Матвійків

Опубліковано: 24 Травня о 9:59



16 травня на 62-му році життя перестало битися серце відомого у минулому легкоатлета, дитячого футбольного тренера та наставника відомої віндсерфінгістки Ольги Маслівець, директора Тернопільського міського стадіону та керівника ФК «Тернопіль» Василя Матвійківа. З Василем Олександровичем познайомився понад 15 років тому, багато з ним спілкувався, неодноразово бував у нього вдома, знайомий з його родиною. Пан Василь був неординарним чоловіком, який мав свої погляди на багато речей як у громадському житті, так і в спорті. Не всім він був зручний, але справжні професіонали відзначали його як класного спеціаліста і не моголи з ним не рахуватися. Про Василя Матвійківа розповімо детальніше, адже його життя і те, що він залишив після себе, заслуговує того.

Василь Матвійків не всім був зручний, але справжні професіонали відзначали його як класного спеціаліста і не могли з ним не рахуватися

Чесно признався, що не стрибнув на рекорд Європи

Василь Матвійків – корінний тернополянин. Народився 18 листопада 1957 року. Зайнятися спортом заставило життя.

– На місці, де нині розкинувся мікрорайон “Канада”, малим ходив з однолітками грати у “війну”. Там знаходили воєнні атрибути – автомати, гранати тощо. Неподалік жив сусід — депутат і працівник ремдепо, який дуже любив нас, малих дітей, навчати життю. І одного разу, коли він ремонтував автівку, ми, маючи 5-7 років, без задніх думок кинули йому під машину гранату. Він, рачкуючи, втікав метрів із 50, боячись, що вона зірветься. Згодом цей чоловік намагався спіймати нас і відлупцювати. Ми ж тікали від нього. І це, можна так сказати, були перші кроки в легкій атлетиці. Також великий поштовх до занять спортом дали футбольні матчі з зеками, які в ті часи будували бавовняний комбінат. Останні, не наздоганяючи нас під час футбольних баталій, кидали цеглою. Тим самим, дякуючи сусідові-депутату і зекам, у дитинстві почав швидко бігати та непогано грати у футбол, – розповів під час однієї з наших багатьох розмов Василь Матвійків.

Під час одного з виїзних турнірів один відомий тернопільський тренер “попросив” молодих футболістів програти суперникам, після чого в малого Василя з’явилася неприязнь до футболу і він подався в легку атлетику.

– У школі в мене вже був перший розряд у потрійному стрибку, а міг стати і рекордсменом Європи серед 14-річних. Одного разу підставним поїхав на першість УРСР серед профтехучилищ, яка відбувалася в Кривому Розі. Змагання виграв без особливих зусиль, стрибнувши на 14,31 м. Натомість вирішив налаштуватися на останню спробу, щоби подолати 14,50 м, адже це був той рубіж, який дозволяв би здобути перший дорослий спортивний розряд. Я заступив десь на 2 метри і в загальному стрибнув на метрів 16-ть. Суддя, який мав слідкувати за планкою відскоку, не побачив заступу і підняв білий прапор, мовляв, спроба зарахована. Рекорд Європи тоді складав десь близько 15 м. Але я чесно визнав, що зробив заступ, і суддя підійняв червоний прапорець, – пригадував свого часу пан Василь.

Василь Матвійків був чемпіоном Союзу серед сільських товариств “Колос”, на змаганнях серед педвузів постійно здобував призові місця, став третім на молодіжних іграх України, був фіналістом кубка СРСР (Москва, 6 місце). Його “чистий” рекорд у потрійному стрибку склав 15,49 см. До кандидата у майстри спорту не вистачило сантиметра, і йому згодом “зробили” потрібний результат (15,72 м), чесно признався Василь Олександрович.

«Хотів на поромах ловити рибу та побачити уссурійського тигра»

У той час пан Василь серйозно захворів, переніс операцію, після якої “зав’язав” із легкою атлетикою і пішов до… армії. Служив у ПВО в спортроті (м. Брянськ). Після війська трішки попрацював у Центрі олімпійського резерву (м. Орел) і повернувся до Тернополя, щоби поїхати на… Далекий Схід.

– Тоді багато читав, був великим романтиком, хотів на поромах ловити рибу, побачити уссурійського тигра. Так я опинився докером у Владивостоці, потім дістався до одного з риболовецьких колгоспів у Приморському краї. Поки чекав корабля, щоби піти в море, побував на полюванні на уссурійського тигра, який часто навідувався у тамтешні села. Кілька днів мисливці його шукали, але нарешті стомилися і почали безпробудно пити горілку. І так продовжувалось кілька днів. У підсумку ніякого тигра ми не знайшли, і як слід порибаливши, повернувся на Батьківщину, – пригадую нашу розмову з паном Василем.

У Тернополі Василь Матвійків здійснив свою юнацьку мрію – працював учителем фізкультури молодших класів і мав півставки тренера з легкої атлетики. Враховуючи те, що дуже хотів працювати з дітьми, незадовго його вихованці стали показувати хороші результати. Тоді найпопулярнішим легкоатлетичним стартом серед школярів було “Піонерське чотириборство” (біг на 60 та 800 м, стрибки у довжину, метання м’яча). Цілий рік діти цілеспрямовано готувалися до змагань і спершу в Рівному виграли першість України, а на Кубані (Російська Федерація) здобули і союзну першість, випередивши суперниць із Росії на 1 очко.

У буремні 90-ті провідні легкоатлетичні тренери Тернополя створили клуб “Кенгуру”, але грошей тоді на спорт не виділяли, ситуація була дуже складна, і Василь Олександрович подався у бізнес. Маючи зв’язки на митниці, він кілька разів організував перевезення телевізорів «Електрон» для професорів економічного інституту з Польщі, які ними отримували зарплату. Коли особисто познайомився із ректором, той запропонував спершу роботу в ДЮСШ з легкої атлетики при вузі, а потім і посаду комерційного директора у жіночому волейбольному клубі «Галичанка». Там як міг заробляв для клубу гроші, організовував поїздки за кордон, намагався знайти для тернопільських волейболісток іноземні клуби. А під час його роботи тернополянки вперше стали фіналістками кубка України.

Бідність не дозволила підопічній Матвійківа стати олімпійською призеркою

Із часом з волейболу перейшов на футбол. Допомагав президентові ФК «Нива» В. Ковалю, згодом, на початку 2000-х, був віце-президентом клубу при президентові О. Кривому. Вже працюючи директором міського стадіону, був одним з організаторів тренувального збору молодіжної збірної України під керівництвом легендарного «динамівця» Павла Яковенка. За цей час практично постійно перебував з командою, бачив методику й особливості тренувального процесу футболістів, потоваришував з Яковенком і саме від нього отримав благословення на тренерську роботу з молодими футболістами.

Понад шість років тренували команду «Соколята» (хлопці 1993 року народження), з командою виграв всеукраїнські змагання “Діджус-гол”, яка в нагороду отримала поїздку до Італії на матч Серії А «Мілан» – «Лаціо», а школа, яку представляла команда, – ноутбуки. Кілька гравців «Соколят» виступали і виступають за професійні команди: В. Пришнівський («Скала» Стрий, ФК «Тернопіль», «Нива» Тернопіль), І. Курило (ФК «Тернопіль», «Агробізнес» Волочиськ), А.Слотюк («Агробізнес» Волочиськ), брати Сороцькі (ФК «Тернопіль»), О. Мдінарадзе («Нива»).

Василь Олександрович мріяв з цією командою вийти на дорослий рівень, змагатися з найкращими колективами області й України, навіть заявив її під назвою «Топільче» в аматорський чемпіонат України. А далі сталося непередбачуване, тернопільські тренери стали перетягувати футболістів у свої команди та навчальні заклади, і як наслідок збита команда, яка у повному складі мала вступити до Європейського університету, розлетілася. 

Пан Матвійків сильно переживав, адже «Соколята» були, як його рідні діти, однак доля пов’язала його з майстринею віндсерфінгу Ольгою Маслівець. Він як тренер із фізпідготовки готував відому нашу землячку до виступів на Олімпіаді в Лондоні. Так сталося, що через українську бідність на Ігри Василь Олександрович не поїхав. У розмовах він часто говорив, що якби був із нею в Англії, зробив би все, щоби Маслівець була на фініші не четвертою, а хоча б третьою чи навіть олімпійською чемпіонкою. В підсумку – не судилося.

Не отримав справедливої винагороди за виховання футболістів

Так сталося, що кілька «Соколят» заграли у професійних клубах, однак належної компенсації, яка була передбачена регламентом за підготовку молодих футбольних талантів, Василь Олександрович не отримав. Кілька років він потратив на те, щоби відшукати правду в органах футбольного правосуддя. І таки добився свого. Однак навіть на рішення компетентних органів у клубах не збиралися реагувати. Один із них, щоби не платити компенсацію, пішов із Василем Матвійківим на компроміс і влаштував його директором ФК «Тернопіль». Пан Василь погодився, бо побачив, що з існуючою системою у футболі заставити керівників клубів дотримуватись регламенту – марна справа. Так з 2015-го по 2017 роки Матвійків очолював муніципальний тернопільський клуб. Коли покинув команду головний тренер Іван Марущак, Василь Олександрович ще й обіймав посаду виконуючого обов’язки головного тренера. Він добре розумів, що професійний футбол – це не його, однак зберегти команду в Тернополі було потрібно і тому взяв на себе цю невдячну роботу, адже коли перемагає команда, то вся слава дістається футболістам, а коли програє – винен тренер. Пан Василь довіряв своїм гравцям, які мали великий досвід у футболі, і часто саме вони пропонували варіанти проведення тренувань та формування стартового складу на офіційні матчі. Був випадок, що команда-суперниця звернулася до тренера, щоби той здав гру. Після спілкування з футболістами цю пропозицію було відкинуто. Взимку 2017-го до Тернополя запросили «іноземного» тренера, котрий, попрацювавши один день, був звільнений з посади через порушення спортивного режиму, і далі ці обов’язки виконував пан Василь. Із ФК «Тернопіль» він поїхав до Києва, де став фіналістом престижного Меморіалу Макарова. У команді його любили та поважали, однак біда прийшла звідти, звідкіля її ніхто не чекав. 2017 року лікарі йому поставили страшний діагноз – онкозахворювання. Усі ми добре знаємо, наскільки дороге лікування. Пан Василь, не маючи серйозних заощаджень, звернувся до всіх українських футбольних клубів за фінансовою допомогою. Як потім стало відомо, на заклик про допомогу відгукнувся лише один ФК «Балкани» (Зоря, Одеська область). Знаючи ситуацію Василя Олександровича, футболісти вирішили скинутися йому грішми, однак тодішні куратори клубу пообіцяли виділити необхідну суму з бюджету. На жаль, окрім кількох тисяч гривень, своєї обіцянки воно не виконало. На щастя, у пана Василя знайшлися хороші друзі в Тернополі, які оплатили кілька «хімій», і його здоров’я пішло на поправку. У всякому разі він про це саме так говорив, при цьому розповідав, що постійно вживає «важкі» препарати, часто день і ніч у нього змінювалися місцями, він дуже схуд, але тримався, як міг. Коли йому виповнилось 60 років, розрахувався із ФК «Тернопіль». Отримавши першу пенсію, зрозумів, що це не ті кошти, за які можна жити та допомагати синам. Планував поїздку за кордон, а тим часом один добрий товариш із хорошою посадою, сина якого він свого часу навчав футбольних премудрощів, запросив його покращити здоров’я на Кременеччині в комплексі з чудовою природою, яка мала б сама лікувати. Пробувши там нетривалий час, пан Матвійків таки поїхав до Польщі, працював на фірмі, з якої часто їздив у сусідні країни – Німеччину, Чехію. На сторінці у «Фейсбуку» виставляв позитивні світлини, на яких завжди був у чудовому настрої. Робота була непростою, постійні роз’їзди важко давалися вже немолодій людині. Тому як тільки випадала нагода, вів перемовини, щоби його взяли на тренерську роботу. Не судилося…

Три тижні тому він повернувся на Батьківщину із дуже поганим станом здоров’я. 6 травня пан Василь зібрав своїх вихованців і відкрито сказав, що це, мабуть, їхня остання зустріч. Ніхто в це не хотів вірити, однак відчуття колишнього спортсмена, який добре знав свій організм, на жаль, справдилися. 16 травня близько 22 години перестало битися його серце. За його заповітом, тіло було кремовано. 

P.S.: Редакція “Номер один» висловлює щирі співчуття рідним і близьким Василя Олександровича.

Віталій Попович


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
13 Жовтня
12 Жовтня
11 Жовтня
10 Жовтня
9 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше