Найсвіжіше:
• Тренер із надання домедичної допомоги Віктор Шацький: «Екстрена медицина чи домедична допомога – це симбіоз науки і… рок-н-ролу» • Королева манікюру Тетяна Штаблава: «Якщо хтось думає, що манікюр – це лише підпиляти й обрізати кутикулу, то він дуже помиляється» • «Чорна п’ятниця» у «Червоній руті» • Де на Тернопільщині не буде світла • Ремонт дороги у Залісцях: як працюють соціальні кошти • На Підгаєччині заради хати онука підробила заповіт • Тернопільський бізнес запрошують на форум у Криницю • Скільки коштує народитися на світ, або Чому «подяка у конвертах» має значення? • Думали, що рятують рідних, а насправді збагатили шахраїв • Якщо хочеш допомогти людині – не допомагай • Іспит із водіння може суттєво подорожчати • Захмелілий молодик влаштував погоню, як у кіно • Координатор проєкту «Танцюю, як усі» Олена Коваль: «На велику сцену вийдуть дітки з інвалідністю разом зі здоровими дітьми і будуть танцювати, незважаючи ні на що» • Коли втрачено статус неприбуткового підприємства • Герой студентського чемпіонату Європи Юрій Заставецький: «Коли ще вчився у школі, то брав собі 5-7 м’ячів, воротаря-сусіда, йшов на власне футбольне поле і вчився бити штрафні» • Вартість бензину знизиться на 3-5% • В Україні з’явилася послуга “е-пенсія” • Безробітний під Чортковом викрав фруктовий сад • Змінилися терміни передачі показників електролічильника • Орати якісно ще й на швидкість вчилися трактористи компанії «Контінентал» • Багатофункціональну актову залу урочисто відкрили у Старовишнівецькій школі Вишнівецької ОТГ • На ремонт усіх вітчизняних доріг треба 10 років і трильйон гривень • Індустріальний парк «Chortkiv-West» запланували створити у Чорткові • ГОРОСКОП 14 – 20 серпня • Горе-”оператор”, який зняв на відео сцену вбивства, залишиться під вартою
rss
Весільний церемоніймейстер Валерія Климчук: «Коли у мене крадуть тексти і я чую їх на чужих відеозаписах – це ницість і підлість»

Опубліковано: 11 Червня о 11:42



Від її слів бігають по шкірі мурашки. Правильний підхід до написання і вливання всієї душі у кожен рядок. Так працюють професіонали. Написання індивідуального і неповторного тексту для найщасливіших моментів життя. Словом можна окрилити, саме так думає жінка, на очах у якої плаче не одна сотня мужніх чоловіків, а наречені немовби тануть від сказаного. Ведуча весільних церемоній Валерія Климчук розповіла нам про специфіку своєї роботи.

«Роботи ніколи не шукала, вона сама мене знаходила»

– Валеріє, наскільки я чула, Ви народилися в Росії?

Я – українка, хоч і народилася в м. Омськ Російської Федерації. Дитинство моє пройшло там. Пам’ятаю прогулянки Тайгою і неймовірно високі кедрові ліси. Коли почалися політичні перебудови, наша сім’я переїхала на батьківщину тата. Мову вивчала по книгах, тому коли пішла у школу, дуже важко розуміла діалекти дітей. Усі звертали увагу на мою літературну мову. Але згодом це дуже допомогло. Закінчила 13-ту школу, поступила у Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти. Це був дійсно експериментальний заклад, який заснував відомий педагог, метою якого було створити дружній, міцний колектив, який буде нести інформацію дітям виважено та правильно, без психологічного тиску. Але його методика, на жаль, не прожила довго. Навчання було дуже цікавим,  різнилося відношенням до абітурієнтів. Лояльне ставлення та гармонія царювали в цьому навчальному закладі, його закінчив Андрій Підлужний, Владзьо (із «Вар’ятів»). Здобула освіту психолога в ньому і я.

– Коли розпочалася Ваша трудова діяльність?

Працювати почала, ще коли навчалася. Займалася громадською молодіжною організацією, організовувала багато заходів, писала статті про різноманітні заходи. Журналістом була і літредактором, працювала в газетах. Старалася не стояти на місці, всіляко себе розвивати. Роботи ніколи не шукала, вона сама мене знаходила.

– Психологію залишили?

Ні, спеціальність моя мені дуже допомагала завжди і досі супроводжує мене. Психологом працювала перед декретною відпусткою у школі села Товстолуг. Її я ніколи не забуду. Це був цікавий досвід. Там зрозуміла, що наша освіта потребує максимальних капіталовкладень та цінування праці вчителів. Але я мала віддачу від дітей, бо вони потребували певних душевних розмов, приходили до мене на індивідуальні заняття. Із початковими класами старалася довго працювати, за цей час бачила, що насправді відчувають діти, виховання яких поклали на бабусь, поки батьки за кордоном. Дуже багато було болю та образи в дітей. Не вистачало тепла та розуміння. Діти сковані були. Тому якщо плануєте десь виїжджати, двічі подумайте.

«Вирішила не просто писати душею, а й говорити нею»

– Як потрапили у весільну сферу?

Коли працювала в одній туристичній газеті, писала публікації для весільного журналу. Згодом цей журнал втратив свою популярність, але матеріал у мене залишився, і я запропонувала його журналу «Наречена». Взявши до рук мій матеріал, мені запропонували ще одну роботу, яка полягала у написанні деяких статей та текстів. І згодом отримала пропозицію щодо ведення всеукраїнського порталу «Пара Молода». Для них також писала тексти. Ось таким цікавим шляхом доля підвела мене до найголовнішого – до роботи мого життя.

– Як виникла ідея стати весільним церемоніймейстером?

Дуже не люблю цього слова. Коли працювала у весільній сфері, мене знали як авторку текстів. Багато людей замовляли у мене тексти, приурочені певній події. Потім до мене почали звертатися наречені щодо написання літературного сценарію свята. Пізніше мене радили як авторку написання обітниць, а потім і сценаріїв весільних церемоній. Я писала тексти, а зачитували їх уже ведучі, яких обрали собі молодята. Спочатку побачила відео, як звучить мій текст із вуст інших людей, а згодом стала очевидцем. Мені було жаль свого тексту, який просто ганебно перекручували і подавали дуже некрасиво і без свого власного ставлення. Пишучи текст, вкладаю у нього позитивні емоції, певні свої переживання, а у фіналі маємо перекручені слова і неправильні наголоси. Через деякий час познайомилася із Христиною Паньків, котра має великий досвід у цій роботі. Вона запевнила мене, що краще за автора текст не подасть ніхто. Мені вселили віру у власні сили, і я вирішила не просто писати душею, а й говорити нею.

– Пам’ятаєте свою першу церемонію?

Так, ця церемонія відскакувала від зубів. Весь текст я знала досконало. Працювала з дуже хорошою командою професіоналів. Хвилювалася, голос тремтів, але розуміла, що роблю і для чого. Мої наречені дізналися про мій дебют уже після завершення і були здивовані. І ця похвала додала мені ще більше впевненості. Я взялася за цю роботу сміливо!

– Як пишете тексти?

На даний час пишу текс після підбору правильного нетривіального музичного супроводу. Дуже бережно відношуся до цього, оскільки від музики багато чого залежить. Стараюся, щоби музика не повторювалась, підкреслювала кожне слово, кожну емоцію – як мою, так і молодяток. Останніми роками стараюся підбирати лише українську музику, українських виконавців, і коли наречені дізнаються, що це наш популярний виконавець, дивуються, що раніше не дослухалися до слів і не вдумувалися у зміст пісні. Тексти міцно стоять на анкетах, які заповнюють молоді люди. Я стараюся максимально часто зустрічатися з ними, розмовляти, ділитися своїми історіями, слухати, як вони говорять між собою, розпізнати ставлення одне до одного. Добиваюся того, щоби вони почали мені довіряти. І ось коли карти розкрито, історію кохання почуто, музичний супровід підібрано, я вмикаю його, і мої руки починають писати історію народження молодої, щасливої сім’ї.

– Які найцікавіші історії кохання доводилося почути?

Наречені дали дозвіл, щоб її озвучити. Історія цікава тим, що відбулася вона не на просторах інтернету, а на вулиці. Катруся із подругою слухали вуличних музикантів, підтанцьовували, співали, а Тарас зі своїм товаришем прогулювались містом і вирішили підійти та познайомитися з дівчатами. Запрошення на каву дівчата проігнорували, натомість призначили зустріч наступного дня на тому ж місці, о тій же годині, без номера мобільного телефону. Наступного дня Тарас провів Катю додому і більше вони не розлучалися. Але незвичність цієї історії в іншому. Відносини молодих людей дуже насичені, подорожі, багато отримують вражень разом. Дуже трепетні почуття у пари. І якось Тарас згадав момент, що за пів року до їхньої зустрічі він приходив на місце роботи Каті на медичну консультацію. Тоді дівчина йому дуже сподобалась і він чітко запам’ятав риси її обличчя і колір одягу. Катя підтвердила цей момент. Пара була дуже здивована і вирішила, що їхня зустріч – це доля. Однак та сама доля підготувала ще один сюрприз. Хлопець розповів про випадок, який він запам’ятав на все життя. Одинадцять років тому в соціальній мережі він переписувався з дівчиною, яка йому дуже сподобалась. Вони не встигли зустрітися, але їхнє віртуальне знайомство було дуже ніжне. Як виявилось, цією незнайомкою була Катруся. Тому ця історія кохання заслуговує оплесків. Вона справді є дуже чуттєвою. І мені надзвичайно приємно було чути розповідь цієї історії кохання від обох сторін. Церемонія видалась надзвичайно романтичною.

«Є люди, котрим просто необхідно почути на весіллі «що то за кума, що під кумом не була»

– Чи є попит на проведення Вами не лише церемонії, а й усього свята?

Я починала працювати як ведуча весільної церемонії. Вважала, що забавляти публіку – це не моє і не жіноча справа загалом. Проте коли до мене почали звертатися з такими пропозиціями, серйозно задумалась. Сценарії свята писала, то чому б не спробувати, подумала я. І спочатку почала вести повністю весілля дуетом, а зараз працюю сама. Попит є!

 У якому форматі ведете весілля?

Формат ток-шоу. Я обрала стиль, у якому комфортно мені і який не надокучає  гостям. Є люди, котрим просто необхідно почути на весіллі «що то за кума, що під кумом не була», а є й ті, котрі бажають більш романтичного та феєричного підходу. Для цього напередодні зустрічаюся з молодятами, навіть із батьками, обговорюю сценарій свята, вставляю корективи та прислухаюся до їхніх побажань. Я не працюю за одним сценарієм, як більшість, а пишу сама свою програму вашого ідеального свята.

“Де є любов, там є життя” Цією фразою, було переплетене все весілля Соломійки та Віталія

– Яке весілля запам’яталося найбільше?

Не повірите, пам’ятаю кожне своє свято і можу пригадати, дивлячись на фото, певні дрібниці. У травні вела весілля, яке також полоскотало мені душу. Напередодні бабуся й дідусь молодят святкували своє золоте весілля. Це був такий ліричний момент, коли вони, тримаючись за руки, побажали новоспеченій сім’ї мудрості та дали настанови, як прожити щасливо й довго. Діти вручили їм подарунок – медову подорож, і це було дуже гармонійно.

– З чого складається весільна церемонія?

Є сталий скелет, за яким працює більшість, але я вношу свої корективи, додаю різноманітні обряди, якщо не проти, звісно, винуватці свята. Перший етап – це вступ. Він є дуже важливим. Оскільки гості, котрі приходять на дійство, розгублені, зажаті, не знають, де стати, сісти, чекають певних настанов. Моє завдання – завоювати їхню довіру. Щоби вони налаштувалися не лише віддавати емоції, а й приймати їх. Усі гості – це частинка свята, їх хотіли бачити, вони запрошені, їх люблять та їхню думку поважають. На цьому етапі музика відіграє немалу роль, вона впливає на настрій та стан навколишніх людей. Другий крок – це зустріч друзів молодят. Вони можуть виходити поодинці або ж разом, їхній вихід супроводжується драйвовою мелодією, під котру я розповідаю про щасливі миті знайомства з закоханою парою. Можу надати їм слово, якщо потрібно. Наступним етапом є зустріч самого нареченого, його вихід заздалегідь обговорюється і, як правило, його поява викликає бурю емоцій, бо це головний гість свята. Про молодого також іде розповідь, про його риси характеру, погляди на життя. І настає момент, який мені найважче коментувати та вести. Зустрічаємо наречену. Як правило, до її появи готую публіку, адже ця персона стане королевою сьогоднішнього дійства. Наречена виходить під звуки ніжної мелодії, під руку з татком, який оберігав її для майбутнього чоловіка. Коли всі зайняли свої місця і милуються закоханою парою, настає також важливий момент, без котрого я не можу почати розповідь історії кохання, – подяка батькам. Слова говорю я від імені молодяток. Згадую історії з дитинства, піднімаю найсокровенніші секрети, які для батьків були такі важливі. До прикладу, як батько вчив сина рибалити або як ніс на руках у травмпункт, коли донечка зламала руку. Ці речі залишаються у пам’яті надовго, адже коли є перші досягнення та перші страждання, вони закарбовуються у голові на все життя і викликають бурю різних емоцій. Стараюся своїми словами перенести батьків у час, коли їхні діти були маленькі, коли робили перші пакості та досягали успіху. Переважно в такі моменти білі хусточки обтирають красивий макіяж як наречених, так і всіх гостей. Це дуже сльозливий момент, але я не роблю це для того, щоби похвалили мою роботу, що я довела до сліз усе весілля, ні. Коли батьки занурюються у спогади, вони усвідомлюють, що діти виросли і їх треба відпустити, відірвати від серця, як би боляче це не було.

«Момент давання обітниць можу назвати сакральним»

– Весільні обітниці займають особливу роль у церемонії?

Звичайно, церемонія базується на обітницях. Хоча є й такі, які не хочуть їх говорити. Тоді ми вдаємося до іншого секрету. Напередодні весілля ці обітниці у формі листа молодята пишуть одне одному, на церемонії вони кладуть конверти у скриньку й обіцяють відкрити їх через рік або ж через п’ять років. Але ті, котрі наважилися прочитати свої обітниці, чекають та хвилюються перед цим моментом, адже зараз вони оголюватимуть свої почуття перед людьми. Момент давання обітниць можу назвати сакральним. Під час читання замовкають усі навколо, легка музика підтримує молодят у такий непростий момент. А всі присутні, ковтаючи сльози, радіють за молоду пару. Я практикую читання обітниць з аркуша або ж смартфону, як кому зручно. Бо, як показує практика, пам’ять у такій хвилюючій ситуації підводить, і я даю нареченим аркуш, де заздалегідь друкую обітниці.

– Обітниці повинні писати самі молодята?

У моєму досвіді скачаних з інтернету не було. Кожні обітниці редагую, якщо дозволяє пара, у плані правильних відмінків або ж розділових знаків. Я не додаю свого і не вигадую. Якщо майбутня дружина або ж чоловік вирішили замовити у мене обітницю, я до дрібниць слухаю історію знайомства, відносин та момент зізнання в коханні. Максимально точно стараюся передати їхній душевний стан. І коли тремтячі голоси промовляють: «Я ніколи тебе не покину» або інші важливі для них речі, ці моменти є дуже красивими і надзвичайно чуттєвими.

– Найбільш вразливі, напевне, жінки?

Скажу так: жінкам плакати і співпереживати дозволено. Чоловіки, а особливо батько, – також емоційні особи. Коли через мене донечка дякує татові за те, що він її захистив від хуліганів або ж не сварив за отриману погану оцінку, для тата це найвища точка емоційного піднесення. Вони не стримують сліз. І ось тоді це найкращий момент для прочитання весільної історії кохання, коли всі чисті та відкриті.

– Чи корегуєте історії наречених?

Я вношу певні маленькі поправки. Якщо в історії молодят немає нічого особливого, як вони самі кажуть, то тоді опрацьовую їхній душевний стан, розпитую, в якому були настрої, з якими емоціями зустрілися поглядом, розпитую друзів. І чую ту ж саму правдиву історію, але котра має свіжі нові барви, котрі не залишають нікого байдужим.

«Голубів випускають у небо, хоча останніми роками не користуються цією послугою»

– Чи є додаткові обряди?

Звісно, коли я знаю своїх замовників, придумую для них свій індивідуальний обряд, який притаманний буде лише їм. Загальні, звичайно, є, голубів випускають у небо, хоча останніми роками не користуються цією послугою, замінили її на рибок у спільний акваріум, пісочну анімацію, кульки в небо, перший танець на церемонії і багато є різного, що подобається людям і робить їхнє свято оригінальним.

– Чи були каверзні моменти? Можливо, хтось хотів завадити церемонії?

Ні. Дякувати Богу, такого не було. І я гадаю, що не буде, хоча бувають різні люди. Але думаю, що виходили б із ситуації толерантно. Єдині моменти на моїй пам’яті – це коли родичі піджартовують або кидають репліки, які досить голосно чути. У такі моменти я не гублюся, а навпаки, підтримую їх і продовжую розповідь. За рахунок того, що не читаю, а розповідаю історію кохання, певні вислови навіть допомагають і стає зрозуміло, що люди слухають мою розповідь. Одного разу, коли наречені обмінювались обручками, батько крикнув: «Ви запитайте, що на них написано?» Я, звісно, це обіграла і запитую у молодят, що ж написано на обручках. А там чітко і зрозуміло: яке їхало, таке здибало. Веселий видався момент.

– З якою командою працюєте?

У мене дуже хороший звукорежисер, один із найкращих у Тернополі. Сміливо довіряю йому. Звук на церемоніях або позакадрова начитка завжди звучать ідеально, тому якщо комусь потрібно професіонала  у плані звуку, звертайтеся (сміється, – авт.).

«Мої послуги варті цих коштів»

– Чи є конкуренція серед ведучих?

Звичайно, і то страшна. Причому конкуренція дуже не здорова. Коли у мене крадуть тексти і я чую їх на чужих відеозаписах, коли мої творіння нагло перекручують привласнюючи собі, то я вважаю, що це ницість і підлість. Я на місці не стою, відвідую багато заходів, які мене надихають, читаю багато книг, щоби поповнювати словникових запас. Ну як можна говорити один і той же текст на чотирьох весіллях поспіль? Я не розумію, це говорить про непрофесіоналізм. У такому випадку не варто себе рекламувати і кричати про те, що ви найзатребуваніший ведучий вашого свята.

– Яка вартість Ваших послуг?

– Ціна залежить від того, веду я лише церемонію чи все весілля. Моя цінова політика не лякає наречених, частенько чую фразу «досить нормально». Суму я залишу в секреті. Але скажу так: мої послуги варті цих коштів. Ні, не подумайте, що я зарозуміла. Просто ціную свою працю. Повірте, я кайфую від того, що для кожних своїх замовників створюю щось нове та свіже. І повірте, це робота не однієї ночі.

– Що можете побажати майбутнім нареченим?

– Кохати, а що ж іще? Якщо Ви же сказали «так», женіть від себе всі сумніви та страхи, а вони обов’язково будуть. Частіше дивіться в очі коханій людині. Наше життя таке швидкоплинне, не встигаєш оком моргнути, як діти вже підросли і стоять біля вівтаря. Наше життя просякнуте любов’ю, не соромтеся її дарувати.

На завершення Валерія Климчук додає, що ведучого свого свята варто обирати інтуїтивно. Якщо людина вам не приємна, а послуги її одні з найкрутіших, не варто вдаватися до цього. Будьте на одній хвилі з людиною, котра зможе зробити справді казку з вашого свята. Вашу казку.

Пам’ятаєте, як казав М. Ганді: «Де є любов, там є життя».

Соломія Вершигора


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,



Новини
20 Серпня
19 Серпня
18 Серпня
17 Серпня
16 Серпня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше