Найсвіжіше:
• «Народнофронтівці» закликають узгодити повноваження Президента і парламенту згідно з Конституцією • Клієнти ПриватБанку відзначили «чорну п’ятницю» на AliExpress півмільйоном купівель • На борцівському Меморіалі Сцібайла тернополяни лише вчилися у закордонних гостей, а перемогти вдалося збаражчанам • Через борги за світло не пускатимуть за кордон • Для дітей бійців АТО безкоштовно проводять курси англійської мови • Ремонт дороги Порохова – Космирин – на етапі завершення • Директор Державного бюро розслідувань має… акції Борщівського сирзаводу • Екоготель, хостел, ресторан… Тернопільська влада таки хоче будувати у парку Національного відродження • Засудили теребовлянського вбивцю власної доньки і рідної сестри • Куди йдуть тернопільські бюджетні гроші? • Степан Барна: «Жертви «Ягільницької трагедії» – це приклад патріотизму та боротьби за Україну» • «МРІЯ» покращила виробничі показники та активізувала соціальну підтримку громад • З Тернополя до польського кордону – європейськими дорогами • Підволочиський суд дав час укласти мирову угоди сторонам у справі про заборону руху вантажівок через Новосілку • Анонси газети «Номер один» від 22.11.2017 р. • Де на Тернопільщині не буде світла • Санаторій «Медобори» здійснює оздоровлення бійців АТО • Комунальні аптеки кинуть виклик приватникам • Житло-2018: нарешті подорожчає чи знову впаде у ціні? • Ангіна лікується 5 днів без антибіотиків і 5 днів з антибіотиками • У Тернополі рецидивіст обікрав горе-екстрасенса • Екс-ректор педагогічного університету Володимир Кравець – про будзагони, роботу до 17.00, резерв у 20 мільйонів та… секс • «Тернопільобленерго» попереджає про шахраїв • Ігор Хоружий: «Своєчасне виявлення захворювань залежить у першу чергу від бажання кожного з нас бути здоровим!» • Кращі сорти яблук із садів Петра Гадза експортують до Швеції
rss
Василь Щиренко: «Доля подарувала мені щастя працювати на «Ватрі»

Опубліковано: 31 Жовтня о 9:00 Переглядів: 104



Ідучи на розмову до генерального директора Тернопільської світлотехнічної корпорації «Ватра» Василя Щиренка, мимоволі подумав: а що я знаю про цю шановану у середовищі промисловців і наших краян людину? І виявилося, що особисто знайомий з ним 37 років. На світлотехнічному підприємстві Василь Васильович працює уже півстоліття, а з 1996 року – його генеральний директор. За його плечима – навчання у престижній Німецькій академії менеджменту. А ще він – заслужений машинобудівник України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня та депутат Тернопільської міської ради кількох скликань. Сьогодні, напередодні сімдесятирічного ювілею, розмовляємо про особисті, родинні, приятельські, професійні та державні узори барвистого рушника його життєвої долі.

img061-1Василю Васильовичу, за плечима у Вас – щедроврожайний лан життя. Ви у хорошому настрої і при доброму здоров’ї зустрічаєте свій вагомий ювілей. Як оцінюєте пройдені літа?

– Знаєте, раніше я ніколи не думав про цю ювілейну дату, коли справді доведеться оцінювати пройдений шлях. Але підсвідомо розумів, що такий час настане. Тож завжди намагався бути принаймні щирим і відвертим у стосунках із людьми, які мене оточують і з якими працюю десятки років.

Дитинство моє було нелегким. На жаль, дуже рано не стало мого батька, але завжди пам’ятаю його повчальні слова: «Коли хочеш зробити добро чи, не дай Боже, прикрість іншій людині, намагайся поставити себе на її місце». Власне з таким кредо я завжди іду по життю.

У Тернопіль приїхав за братом

– Практично вся Ваша трудова біографія нероздільно пов’язана з «Ватрою». А як Ви, тоді ще зовсім молодий хлопець із хмельницької глибинки, опинилися в Тернополі?

– Мабуть, так розпорядився сам Господь. Виїхати після школи у велике місто з віддаленого села Жижниківці Білогірського району, де я народився, у шістдесятих роках минулого століття було нелегко. Навіть при тому, що школу закінчив дуже добре і лише одна четвірка в атестаті позбавила мене права без складання іспитів вступити до інституту. А Тернопіль вибрав з однієї причини. Мій старший брат Анатолій після закінчення Львівського технікуму отримав направлення на «Ватру», тоді вона ще прозаїчно іменувалася «Електроарматура». Звісно, я хотів бути поруч із братом, бо що у чужому місті міг самотужки зробити сільський хлопчина – вчорашній школяр?

Відразу після школи вступав до Тернопільського філіалу «Львівської політехніки», але трапилося так, що після двох успішно складених екзаменів через казусний випадок мені з товаришем показали на двері. Тоді було неймовірно лячно, а сьогодні, думаю, може добре, що так трапилося.

29 вересня 1967 року мене прийняли на «Електроарматуру» учнем слюсаря механоскладальних робіт. Через кілька місяців пішов до армії, а через два роки знову повернувся на тепер уже рідну «Ватру». Одночасно вступив на вечірнє відділення Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту. Звичайно, без особливих проблем міг іти і на стаціонар, але на той час батька уже не було на світі, а мати в селі й сама не розкошувала…

Пройшовши велику життєву школу, сьогодні з гордістю можу сказати, що доля подарувала мені щастя – працювати на «Ватрі». Цьогоріч виповнилося п’ятдесят років мого перебування у лавах цього славного колективу. І тут принагідно хочу нагадати усім, що цей колектив і підприємство загалом формував світлої пам’яті перший президент «Ватри» Роман Яремчук. Він зробив дуже багато для того, аби сьогоднішня корпорація жила. Не можу сказати, щоби процвітала, але на сумному фоні зруйнованих і загублених великих підприємств, яких у Тернополі було з десяток, досягненням є уже те, що вона живе, виробляє високоякісну продукцію, справно платить податки державі, колективу – зарплату і тримається на плаву.

Від першого побачення – до золотого весілля

– І все ж повернемося до особистого життя. Як Ви його влаштовували?

– З дружиною Надією Богданівною також познайомився на «Ватрі». А зустрілися вперше за, так би мовити, «бойових» обставин. Ми працювали в цеху, де виготовляли комплектуючі до військової продукції. Того дня я виконував монотонну технологічну операцію на конвеєрі, а за мною сиділа якась дівчина. Раптом вона, як потім з’ясувалося, цілком випадково оперезала мене проводами світильника по голові. В очах потьмяніло і я миттєво оглянувся, аби побачити ту, яка згодом стала супутницею мого життя. Так ми й познайомилися, потім разом ходили на модні вечори відпочинку, танці і через три роки  побралися (тоді не було так, як тепер: вчора побачилися, сьогодні одружилися, а завтра розлучилися). Разом виховали двох синів – Віктора і Василя. Вони нині працюють у структурі «Ватри». Дочекалися шестеро онуків. Найстарший із них після здобуття вищої освіти в Україні навчається в університеті Чикаго, внучка Ніна закінчує магістратуру ТНЕУ, інші – ще маленькі школярі – наша радість, втіха й розрада. А ми з дружиною невдовзі святкуватимемо золоте весілля.

img062-2Романа Яремчука завжди ставлю у приклад

– Ви добрим словом згадали Романа Яремчука. Власне від нього перебрали естафету управління світлотехнічної корпорації. Чому цю почесну і відповідальну місію доручили саме Вам?

– Чому вибір упав на мене – судити не мені. Я можу сказати лише те, що на життєвому шляху мені траплялося багато людей, про яких я високої думки і вдячний їм за життєву та  професійну мудрість. Але ніколи не зможу забути і завжди ставлю у приклад своїм співробітникам і дітям Людину з великої букви, дійсного члена Академії економічних наук України Романа Яремчука. Це був великий талант і патріот, яких, на превеликий жаль, навіть в усій Україні «не густо». Кажуть, людину треба оцінювати за плодами її праці, а вони вражаючі. Роман Юліанович на базі невеличкого «заводика» розвинув виробництво і сформував потужне науково-виробниче об’єднання, у складі якого функціонували три підприємства, прикладний галузевий інститут, одне з перших у Радянському Союзі спільне українсько-бельгійське підприємство «Ватра – Шредер», кілька філій, де було створено майже одинадцять тисяч робочих місць. А стрімкий науково-технічний прогрес, який супроводжував наше світлотехнічне виробництво, ставив у приклад на загальнодержавному рівні тодішній керівник СРСР Михайло Горбачов. І все це, зауважте, робилося на Тернопільщині, в аграрному краї, де на початках не було ні належної матеріально-технічної бази, ні відповідних кадрів.

А з перших днів самоствердження незалежної України Роман Яремчук активно включився у державотворчі процеси. Пригадайте «живий ланцюг» єднання між сходом і заходом. Я особисто не бачив на цій акції керівників інших підприємств, а ми з ним там були. Ви гадаєте, що в тих умовах було так просто пережити усі подальші образи, гніви, тиск і гоніння влади? Але він прийняв таке рішення, бо жив із переконанням: «Ми люди цієї епохи, але водночас громадяни і патріоти незалежної України». І хоч у засвіти пішов передчасно, він багато зробив для міста, краю, України і, звичайно, для «Ватри» та її колективу, яким присвятив своє яскраве життя.

До Вас нерідко навідувався поет і перекладач з Івачева Долішнього Тернопільського району Петро Тимочко. Що єднало вас?

– Коли я прибув у Тернопіль, пан Петро уже повернувся із заслання. А, як відомо, він у роки Другої світової війни належав до повстанського підпілля, був репресований і відбував покарання у далекому Забайкаллі. Одночасно з ним у тому суворому краю перебувала моя бабуся, яка виїхала туди, рятуючись від голоду. Вона й розповіла мені про цю чудову людину і великого українського патріота. Згодом ми заприятелювали і він з дружиною часто гостював у нашій сім’ї. У ті непевні часи він не боявся кадебістських посіпак і розповідав мені всю правду про повстанський рух, про злочини НКВС і брехливу радянську пропаганду. Тож завдяки йому я дуже швидко зрозумів багато речей.

– За півстоліття на «Ватрі» Ви мали змогу переживати її розквіт, коли там працювало майже одинадцять тисяч людей. І на Ваших очах відбувалася велика драма – скорочення чисельності працюючих та ущільнення виробничих площ. Як прокоментуєте це?

– На превеликий жаль, цей болісний процес триває й досі. Навіть мені до кінця незрозумілі деякі кроки, які робилися і робляться ще й сьогодні з боку держави. Але, з іншого боку, ніде у світі не було і немає такої гігантоманії, як у нас. На Заході підприємства, зокрема нашого профілю, будують технічно грамотно, раціонально і компактно з тим, аби економіка працювала ефективно, а люди отримували належну зарплату.

І якщо, скажімо, для випуску автомобілів потрібні великі ангари, то для виготовлення світильників корпуси висотою у 6-8 метрів не потрібні. Спробуйте їх обігріти та забезпечити людей теплом. Це не реально. Тому для мене вже давно стало зрозуміло, що такі виробничі площі потрібно зменшувати й ущільнювати.

– Ще до двохтисячних років «Ватра» випускала різноманітні світильники культурно-побутового призначення, широкий спектр пускорегулювальної апаратури, які користувалися високим попитом у споживачів. Сьогодні усе це, як мовиться, кануло в Лету. Це що, стратегічний прорахунок чи програна битва із зарубіжними конкурентами?

– Відмова «Ватри» від згадуваної номенклатури – правильний крок. Я вважаю, що одне підприємство не може одночасно виробляти усе, що тільки існує у зоні освітлення. Треба своєчасно обирати правильні пріоритети, вкладати кошти у розвиток технологій і займатися вузькою спеціалізацією. Адже промисловий і побутовий світильники – це різні речі.

Так, свого часу ми випускали прекрасні культурно-побутові світильники, але на ринку з’явився китайський блискучий і ефектний ширпотреб, який за якістю на порядок програвав нашим виробам. Але, щоб нам змагатися з ним, потрібно було купувати новітні технології за фантастичні гроші. І ми вирішили, що робити це не доцільно.

Другий момент пов’язаний з відмовою випуску пускорегулювальних апаратів. І тут пояснення доволі просте. Із номенклатури світильників на основі ПРА, яку ми продукували у вісімдесятих роках, залишилося не більше 5-10 відсотків. Та й самі ПРА, які ми випускали мільйонними партіями, інші виробники уже давно поміняли на непритаманну для нас продукцію – електронні ПРА. Словом, усе дуже швидко змінюється і ми також намагаємось бути на передньому фронті світлотехнічних технологій

– Що конкретно маєте на увазі?

– Уже кілька років предметно займаємось революційною технологією – світлодіодною технікою, за яку великий авторський колектив удостоєний Державної премії у галузі науки і техніки. Так ось, завдяки тісній співпраці з Національною академією наук, ми створили низку світлодіодних виробів з високим коефіцієнтом корисної дії і тривалим терміном служби, які успішно експлуатуються в Україні. Ними освітили приміщення Київського національного університету імені Тараса Шевченка, столичний і Львівський політехнічні університети, три тернопільські виші і місцеві лікарні. Цю продукцію вже експортуємо до Польщі та Чехії. І є надія на розширення нашої географії ринків збуту й на інші країни Євросоюзу.

– До речі, про західні ринки. Дорога туди торується легко?

– Наша економічна історія бере початок ще з часів колишнього Союзу. Тоді конкуренції як такої просто не було, а ринки збуту були необмежені – від західних кордонів до Середньої Азії і Владивостока. Ще кілька років тому свою продукцію ми експортували в основному в Росію. Нині з’явилися інші ринки – в Європі, на яких потрібно змагатися з тамтешніми виробниками. Ми наполегливо працюємо у цьому плані, відкрили там власні торгові доми, але входження в ЄС супроводжується не тільки необхідністю зміни технологій, а й високою вартістю сертифікації. І саме в цьому питанні ми би хотіли отримати підтримку держави. Але нас не чують, лише радять: конкуруйте. А шкода, бо якби держава заснувала в Україні власні сертифікаційні центри на Європу, ми могли би там упевнено почуватися і суттєво поповнювати державну казну валютою.

Попри велику зайнятість виробничими справами, Ви займаєтесь і науково-технічною творчістю…

– Можливо, це сказано занадто голосно, але певні напрацювання справді є. Я – автор і співавтор десятків наукових праць у спеціалізованих виданнях, на моєму рахунку – 12 винаходів. Тут доречно сказати і про причетність до створення  «Історії української світлотехніки», яку ватрівські спеціалісти у співдружності з провідними українськими фахівцями видали два роки тому.

– У такий урочистий момент, очевидно, слід згадати і про золотий фонд підприємства – його трудовий колектив…

– Славний трудовий колектив нашого підприємства формувався десятками років і постійно оновлюється. Але головне, що нам вдалося зберегти унікальний інженерний потенціал, основу якого складають такі яскраві особистості, як Степан Пилипчик, Роман Пилипчук, Леонід Прокопов, Ігор Сидько, представники молодшої генерації Андрій Криса, Володимир Іванко, Юрій Мойсей, директор із продажів в Україні Олег Кумчик і десятки інших. Уже багато років поспіль управлінський штурвал корпорації впевнено тримають її ветерани Мирослав Живчик, Ярослава Хориняк, Орест Драган, Василь Недошитко, які виконують свої функції чесно, продуктивно й ефективно. Працювати з ними – одне задоволення. Тож я вдячний їм, а також кожному з тих ватрівців, хто сьогодні на трудовій вахті, і тим, хто вже на заслуженому відпочинку, за їхній вагомий внесок у розбудову нашої світлотехнічної корпорації.

Дякую Господу Богу за все

– І якби Господь дав Вам змогу знову стати на початок життєвої дороги, як би Ви розпорядилися цим скарбом?

– Звичайно, я б не відмовився від пройденого шляху, але багато що у ньому поміняв би. Але це бачиться тільки з висоти прожитих літ. А загалом щиро дякую Господу Богу за все, що довелося пройти, прожити та звершити, і сподіваюся, ще зможемо чимало зробити для розбудови рідної України.

Богдан Новосядлий


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
23 Листопада
22 Листопада
21 Листопада
20 Листопада
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 382 votes
    382 votes 42%
    382 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 216 votes
    216 votes 24%
    216 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 118 votes
    118 votes 13%
    118 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 77 votes
    77 votes 9%
    77 votes - 9% of all votes
Total Votes: 899
Червень 22, 2016
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше