Найсвіжіше:
• Ремонт тернопільської площі подешевшав на 3 мільйони після втручання правоохоронців • Через конфлікт влади з інвестором 5 районів області можуть втратити дешеве тепло • Хабарний скандал в міськраді Тернополя: до головного архітектора виламували двері • Уся правда, чому в Тернополі немає гарячої води • Степан Барна: «Аграрний сектор Тернопільщини – могутній комплекс ведення с/г виробництва в Україні • Якість ремонту дороги Львів – Тернопіль – у центрі уваги • Працівники лісового господарства молилися до чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері • Замість зустрічі з виборцями народний депутат… писав заяву в поліцію! • Де файні мрії – там файне свято! • В обласній прокуратурі – облава столичного СБУ • Анонси газети «Номер один» від 20.09.2017 р. • Консультує  Міністр юстиції Павло Петренко • Олександр Починок – про перепалку з Президентом, знахабнілих «мажорів», закулісні ігри в біатлоні та зрадників-чиновників • Де на Тернопільщині не буде світла • У Тернополі вшанували Героя Небесної сотні Тараса Слободяна • Договір довічного утримання та оподаткування доходу • Самозайнята особа. Хто вона? • Тернополян запрошують до лав патрульної поліції • Як віддати дитину в перший колектив? Усе про дитсадочки Тернополя • У Тернополі відтворили храм, який раніше стояв на місці універмагу • Дослідники встановили нові межі давнього Тернополя • Григорій Трачук – людина, що збирає… комікси! • РЕДАКЦІЙНА КОЛОНКА: Кредитна петля • Петицію підтримали, бібліотеки не віддали – школа мистецтв залишається у старому приміщенні • Комунальним аптекам Тернополя не можуть знайти місця
rss
В українській армії можна служити і без військового квитка?

Опубліковано: 28 Серпня о 12:00 Переглядів: 341



Саме таким чином служив на передовій солдат із села Іванівка Теребовлянського району, 50-річний Ігор Михайлович Лисий під час піврічного контракту, а потім ще півроку. Він і донині не може отримати документа, стукаючи у всі можливі бюрократичні двері владних військових кабінетів. Документи боєць втратив під час сепаратистського шквального артобстрілу біля с. Кримське Новоайдарівського району Луганської області у 2016 році.

IMG_9523Ігор Лисий до війська був призваний за шостою хвилею мобілізації у липні 2015 року. Після Яворівського полігону в складі 24-ої Залізної механізованої бригади потрапив одразу на передову гранатометником в район с. Кримське, під Бахмутську трасу.

– Весною мого молодшого сина, який лише одружився, тоді 20-річного Тараса, хотіли мобілізувати, ним постійно «опікувались» працівники райвійськкомату. Але я не хотів його пускати на війну, тому пішов і попрохав, щоб забрали мене. Написав заяву і з чистою совістю виконаного батьківського обов’язку пішов воювати. Скажу вам, добре, що все так склалося, бо війна – це найгірше, що є в світі. У мене є ще старші син і донька, от за них, за матерів, за всіх мирних людей України ми і стояли на передовій. Під час служби різне було, найперше – це подолати внутрішній страх. Таке не кожному вдається, особливо під час першого артобстрілу. Пам’ятаю, був такий випадок, коли молоденький лейтенантик забився в куток і його дуже трясло. Так бідолаха і не відійшов, його забрали в медчастину і подальша доля його мені не відома. Яка там психологічна реабілітація бійців АТО!? Про таке із солдатів ніхто за роки війни і не чув. Була і є одна реабілітація – це горілка. Зрозуміло, не у великій кількості і не постійно. Хоч багато хлопців через цю війну в кінцевому результаті спилися… Та кому до них є діло? – розповідає Ігор Лисий.

Ще солдат каже, що багатьох із його бойових побратимів поранило, декількох убило. В одного із загиблих він був на похороні. Говорить, що у ближніх боях не довелося побувати, брав участь у постійних дальніх перестрілках.

– Диверсійні ворожі зграї часто нам дошкуляли, але завдяки злагодженим діям нашої розвідки, їх знешкоджували на дальніх підступах. Також попереджали про обстріли і в переважній більшості нам вдавалося вчасно сховатися в укриття. Побутові умови життя солдатів на передовій далекі від ідеальних чи хоч би наближених до стандартних у європейських військах: бліндажі, нари з дощок, взимку – буржуйка, страви готували самотужки. А харчами були добре забезпечені, дякуючи, в першу чергу, волонтерам. Зброю та боєприпаси Міноборони доставляло справно, а от амуніцією та техзасобами знову ж допомагали волонтери, як і медикаментами та засобами особистої гігієни. До речі, під час своєї служби на передовій мені жодного  разу не довелося бачити військовослужбовців вищих рангів, наприклад генералів, проте наш командир до підлеглих ставився добре, – згадує ті непрості часи Ігор Михайлович.

IMG_9522«Коли у хаті завелися пацюки.., господар їх просто травить»

Ось як відповідає солдат на запитання про Мінські угоди й перемовини з сепаратистами: «Не шукати ж господарю нової хати через пацюків. Я ще ніколи не чув такого, що можна вести переговори з різного роду «пацюками». Хай йому грець, не чув! У нас в державі ще багато є внутрішньої отрути, ось від неї суспільству потрібно очиститись швидше, інакше діла не буде, бо тяжко ж воювати на два фронти.

А ще Ігор Лисий згадав про страхи…

– Страх паралізує людину, викликає паніку, і коли його вдається побороти в собі, то ти просто ніби пробуджуєшся, знаєш, що і як робити. Ворога ми могли б здолати повністю та швидко, якби пішли в наступ, а так… У народі кажуть: на диявола є хрест, а на ворога – меч. Дуже добре це відображає козацька поговірка: коли всім народом дмухнути, то ураган буде, – певен пан Ігор.

Солдат не захотів розповідати про свої поранення та різного роду травми, а медобслуговуванню на передовій побажав бути кращим. На запитання, чи було у них подібне, як часто розповідають і показують у ЗМІ про порятунок поранених, солдат лише посміхнувся і мовив: «Ні, у нас такого не було, ми самі собі чи товаришам надавали першу долікарську допомогу».

Здоров’я солдата і швидка його реабілітація – запорука міцності держави. Ці слова придумані не автором цих рядків, такий був девіз римського війська. Так, ще у Римській імперії надзвичайно дбали про вояків, краще, ніж за цивільних. Піклувалися не лише про здоров’я кожного солдата, а й про краще їх харчування, дозвілля, не кажучи вже про оплату. Ще у ті далекі часи в римському війську були добре обладнані польові військові шпиталі з лазнями та зливними туалетами. У війську тоді працював хірург Гален, грек за походженням, який жив у 130-200 роках нашої ери. Саме він ввів особливий підхід до лікування солдатів, оперував в умовах повної стерилізації. Цікаво, а що ж нині робиться в плані надання першої допомоги на самій передовій?

IMG_9521– Найбільшу підтримку, – розповідає солдат, – я мав від своїх діточок. Вони кожного дня до мене телефонували і всіляко підтримували. Якби не вони, то не знаю, чи витримав би те пекло. Так якось сталося, що під час одного з артобстрілів усі мої документи згоріли і демобілізувався я вже без військового квитка (маю тільки посвідчення учасника бойових дій). Так от, прибув до рідного дому і ніби ожив, усе здавалося привітним, радісним. Та не довго тішився, десь за два тижні захотів відновити військовий квиток та звернувся до райвійськкомату. А там мене загітували підписати піврічний контракт на подальшу службу, новий військовий квиток пообіцяли зробити згодом. Я й підписав угоду та служив у районі с. Попасна Луганської області. По закінченню контракту так і не отримав обіцяного військового квитка, а без нього не можу офіційно влаштуватися на роботу чи хоч би стати на біржу праці (а це втрата кожного місяця в межах 5 тис. грн., – авт.). У пошуках правди мені дуже допомагають волонтер із Теребовлі Любомир Заверуха і мої діти.

До сьогодні солдата «футболять» від райвійськкомату до відділу кадрів військової частини у м. Яворові (Львівська область) та навпаки. Останнього разу з Ігорем Лисим до військкомату ходила його донька Дарина, яка розповіла: «Комісар під час розмови з нами постійно опирався на їхні військові закони, яких ні я, ні мій тато не знаємо. Проте і цього разу нам уже вкотре пообіцяли, що військовий квиток таки буде. Для цього татові потрібно написати заяву у військову частину, звідти мають прийти документи у райвійськкомат і після того питання вирішиться. Хоча, до слова, комісар сказав, що, можливо, військовий квиток тата був давно готовий, та ніхто не поминався. Але ж скільки разів батько звертався у всі ці інстанції, навіть на «гарячу» лінію Міноборони телефонував, та результат завжди один – ніякий.  Будемо сподіватися, що таки доб’ємося істини, шкода тільки, що стільки часу й коштів втрачено… Нам дуже прикро, що у ЗСУ такий безлад. Ми чекали тата, переживали за нього, коли він був на війні, і ось тепер нам разом доводиться «воювати» з бюрократами. Таке враження, що солдати потрібні державі лише тоді, коли вони її захищають. А як тільки демобілізувалися, то за них усі забувають. Кажуть, що такі випадки не поодинокі, але ми разом з батьком усе здолаємо!»

На фото: 1. Ігор Михайлович Лисий з дітьми – старшим сином Михайлом та донькою Даринкою

  1. Ігор Лисий в гостях у волонтера Любомира Заверухи
  2. Вояк демонструє прапор 24-ої Залізної механізованої бригади

Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
21 Вересня
20 Вересня
19 Вересня
18 Вересня
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 377 votes
    377 votes 42%
    377 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 215 votes
    215 votes 24%
    215 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 115 votes
    115 votes 13%
    115 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 76 votes
    76 votes 9%
    76 votes - 9% of all votes
Total Votes: 889
Червень 22, 2016
Vote
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше