Найсвіжіше:
• Анонси газети «Номер один» від 12.12.2018 р. • За побиття депутатів Тернопільської міськради – 140 тисяч застави та 10,2 тисячі штрафу • 100 років тому Тернопіль став столицею Західно-Української Народної Республіки • «Дід Майдан» Іван Мандрик: «Тягнибок міг узяти владу, як Ленін, прибравши до рук пошту, телеграф, телефон, банки і жандармерію. Вся влада була би в його руках, однак не було єдності Майдану» • Де на Тернопільщині не буде світла • «Агрон» став третьою командою в історії футболу Тернопільщини, яка в чемпіонаті області не програла жодного матчу! • За порушення на Тернопільщині нарахували понад 71 тисячу гривень • Як розмитнити авто з іноземною реєстрацією • “Тернопільводоканал” надалі боргує енергетикам • Як народними засобами лікувати відмороження та обмороження • Понад 60 мільйонів гривень на те, щоби закрити заборгованість по зарплатах для бюджетників Тернопільщини • 20 соток, кілька тисяч саджанців, праця рук і хороший прибуток для сім’ї «Так квітне сад мого життя», – стверджує хоростківчанин Іван Дрозда з Тернопільщини • Україна посіла третє місце у світі за обсягами імпорту секонд-хенду • Тернополянка відкрила біатлонний сезон «бронзою» • Рекордних 60 команд змагаються у футзальній лізі • Тернопільщині відзвітував про досягнення, нагородив кращих співробітників та розповів, яким буде 2019 рік • Війна за парк Відродження у Тернополі перейшла в судову площину • «Дякую вам за те, що захищаєте від ворога!» – Степан Барна звернувся до військовослужбовців у зоні проведення ООС • Насіров роздав податкових розстрочок на 18 мільярдів • На Зборівщині браконьєр залишився без човна і сіток • Тернопільські спортсмени повернулися зі столиці з перемогою • В Україні створять електронний реєстр “лікарняних” • Театральний майдан у Тернополі перетворили у «Шанхай» і залишили тернополян без центральної площі • У Чорткові жінка довірилась «валютнику» • 55 ФАПів Тернопільщини отримали від агрохолдингу «Мрія» набори фельдшера
rss
Що таке посттравматичний стресовий розлад і як з ним боротися

Опубліковано: 19 Вересня о 9:00



ПТСР – це те, про що розповідають із телеекранів та шпальт газет, говорять психологи, політики, громадські діячі, військові, члени їхніх родин, але їх голос то дзвінкою луною розходиться по всіх куточках країни після чергового самогубства військового, то стихає знову… до наступного смертельного випадку. А все чому? Тому що через певні обставини військові не отримали психологічної допомоги.

Чотири літери абревіатури – що в них заховано? Відчуття безпорадності та непотрібності, сльози рідних, непорозуміння у мирному житті, і цей список можна продовжувати. У країні четвертий рік триває війна, східні землі України пропускають крізь себе багатотисячні маси людей, і не всі повертаються додому такими, як були раніше, адже стреси мають різну силу та тривалість, відповідно впливають на особистість неоднозначно: хтось справляється із наслідками пережитих подій краще, хтось – гірше.

Помилкою буде вважати, що посттравматичним стресовим розладом страждають лише військовослужбовці. Він може проявитися у членів родин військових, волонтерів, військових кореспондентів, мирного населення, яке стало заручником обставин. Та оскільки військовослужбовці – це основні учасники війни, мова піде саме про них. Термін «розлад» використовують свідомо, так як ПТСР не можна вважати хворобою у класичному розумінні. Це реакція психіки на обставини, які викликають страждання та заважають людині повноцінно функціонувати.

Цей синдром є небезпечний тим, що зачіпає усі рівні людського життя – особистий, міжособистісний та соціальний. Встановити цей діагноз самостійно не можливо, оскільки ПТСР включає в себе різноманітну симптоматику. Науковці виділяють три групи симптомів:

– надмірне збудження, що проявляється в порушеннях сну, тривозі, нав’язливих спогадах, уникненнях ситуацій, що асоціюються з травматичною подією;

– періодичні напади депресивного настрою, що проявляються у притупленості почуттів, емоційному заціпенінні, відчаї, відчутті безвихідності;

– риси істеричного реагування, що проявляється у паралічі, сліпоті, глухоті, нервовому тремтінні.

Окрім усього вищенаведеного, людина  може відчувати провину за те, що залишилася живою, проявляти агресивність, чинити насильницькі дії по відношенню до оточуючих, зловживати алкоголем.

Нам важко зрозуміти мотиви таких вчинків, та й, мабуть, той, хто не відчував цього на своїй шкурі, ніколи не зрозуміє, як це, але беззаперечним є той факт, що психічний стан людини перебудовується під потреби військової ситуації. Потім, після повернення у мирне життя, цей стан виявляється непридатним для перебування у мирній обстановці.

Мені доводиться часто спілкуватися з військовими, бійцями добробатів та ЗСУ, у кожного з них своя історія, своя правда і своя мотивація. Мабуть, саме це і стало поштовхом для написання цього матеріалу. Багатьох тих, хто побував або продовжує перебувати там, не оминають постійні стреси, які негативно на них впливають. Таке навантаження витримують далеко не всі бійці. Це стається тому, що на війні «картина миру» простіша: є ти, ворог, зброя, питання життя та смерті й вибір, на який тобі відведено долі секунди. У мирному ж житті у нас є багато варіантів розвитку подій: куди поїхати відпочити, де попити кави, який фільм обрати для перегляду в кіно. Вони ж мають війну, і ціль у них одна – виконати своє завдання якісно, інакше постраждають вони та їхні побратими. Вдома їм дійсно складно, тут вирує інше життя. Люди не завжди говорять правду, часто лицемірять. На війні вони навчилися довіряти один одному, вони впевнені один в одному. Точно знають, що вистріл пролунає у потрібний момент, що побратим саме в той момент подивиться у певний кут чи квадрат. Часто спостерігаю, що у тих, хто брав участь у бойових діях, змінюється коло спілкування, вони обирають таких же, як вони, тих, хто там був і добре все розуміє. До цивільних ставляться насторожено. І проблема не лише у ПТСР, а й у мирному середовищі, яке часто їх провокує. Непоодинокі випадки, коли можна почути звинувачення в їхню сторону, що вони «психічнохворі», або закиди на кшталт того, що вони «дурні, яким не вистачило грошей, щоби «відмазатись». Окрема каста і тих, хто вважає за необхідність повідомити їм, що «я тебе туди не посилав». Причому лунають такі закиди від людей, яким варто було б взагалі мовчати, оскільки нічого корисного вони у своєму житті не зробили і тільки завдяки цим воїнам мають можливість жити на мирній території України. Для багатьох такий військовий – це подразник, адже він нагадує тим, «втомленим від війни», що та війна нікуди не зникла і продовжується, а вони хочуть «жити для себе, розважатися, заробляти та витрачати гроші, провокувати хабарництво». А хлопцям справді складно, найтяжче буває жити зі спогадами, які постійно переслідують бійця. Це вже абсолютно інші люди. Війна закінчується тільки для тих, хто загинув відстоюючи свою правду на Донбасі. Для родичів та сімей загиблих, поранених і їхнього оточення ця війна триватиме. Дуже часто трапляються ситуації, коли людина не визнає наявності у неї певних проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям, вона замикається у собі, воліє не ділитися нічим із близькими, бо це для них надзвичайно особисте, це виливається у серію постійних сімейних конфліктів, як наслідок, розпадаються міцні шлюби, чоловіки повертаються назад на війну, там, де почуваються впевнено і комфортно. Їхній світ вже змінився, а в звичайному мирному житті вони можуть відчути себе зайвими або недооціненими. Тут ще важливо зазначити, що на адаптацію та психологічну реабілітацію впливають особливості нашого менталітету, в нас просто не прийнято звертатися до спеціалістів, багато хто воліє сподіватися, що все мине само собою.

Психологічна реабілітація ховається за фізіологічною, яка зараз займає провідне місце, хоча вони мали б існувати нероздільно і разом. Це необхідність, яку диктує ця війна. Існує потреба у спеціальних державних програмах, які будуть працювати не тільки на папері. Це не та проблема, яку можна пустити на самоплив, це те, над чим потрібно працювати спільно усім: органам влади, бійцям, їхнім сім’ям та друзям.       

Ми поспілкувалися із психологом Катериною Глинчак та задали їй кілька запитань, пов’язаних із ПТСР.

Поки що ґрунтовних досліджень щодо ПТРС в Україні немає. Існує гостра нестача фахових спеціалістів, які працюють із ПТСР. Досвід яких країн, на вашу думку, необхідно запозичати?

США та Ізраїлю, у них багатий досвід і в психологічній роботі з бойовими підрозділами, і після повернення.

Існує така думка, що про ПТСР говорити ще зарано, оскільки пройшло дуже мало часу, а багато спеціалістів вважають, що синдром активно проявиться не раніше, аніж через 5-6 років. Що Ви можете сказати з цього приводу?

Під активним проявом мають на увазі незворотні особистісні зміни у поведінці та реакціях на збудники. Проте складнощі у контролі поведінки та «флешбеки» можуть виникати і набагато раніше – від півроку з моменту кризової ситуації. Бувають випадки, коли для хлопців ПТСР може розпочатися ще у лікарні.

– У чому полягає робота фахового спеціаліста з учасником бойових дій?

Це ціла система психологічних, психотерапевтичних і психолого-педагогічних заходів, що спрямована на відновлення психічного здоров’я, порушених психічних функцій і станів, особистісного та соціального статусу військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в районах військових конфліктів. Реабілітаційна робота, орієнтована на подолання наслідків, симптомів минулого воєнного досвіду військовослужбовця, має спиратися на його індивідуальні потреби. Після повернення в мирне життя військовослужбовці мають бути залучені до реадаптаційних заходів та отримувати повноцінну комплексну реабілітацію згідно з індивідуальними програмами.

– Чи завжди бійцю необхідна допомога фахівця?

Принаймні базова консультація потрібна кожному. Оскільки військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, піддані воєнно-травматичному стресові, що викликаний такими обставинами. По-перше, військовослужбовці перебувають у ситуації, яка безпосередньо загрожує їхньому життю, вони опосередковано переживають смерть та поранення товаришів, психологічна напруга підтримується постійними негативними очікуваннями. По-друге, військовослужбовці в бойових умовах знаходяться в стані психічної депривації, що викликана неможливістю довгий час задовольнити важливі життєві потреби (зміна цивільного життя на воєнне, розлука з близькими). По-третє, бійці в зоні ОСС, які здебільшого стримують натиск супротивника, а не проводять активні наступальні дії, переживають психічний стан фрустрації, який виникає при невідповідності реальної дійсності очікуванням людини.

– Чи може людина після курсу реабілітації ніколи не повертатися до теми війни?

Це дуже індивідуально. Військовослужбовці з ПТСР, які пройшли реабілітацію і реадаптацію, вимагають тривалого соціального супроводу. Найбільш дієвими є індивідуальні консультативні форми роботи та групові корекційні заняття. Найкращі результати зменшення наслідків посттравматичного стресового розладу досягаються в тому випадку, якщо військовослужбовець, інтегруючи свій негативний досвід, використовує його для особистісного зростання, саморозвитку, самореалізації.

– До чого необхідно бути готовим членам родини, які чекають повернення військового з фронту? Які основні правила поведінки?

Відбувається зміна соціального статусу військовослужбовця, який на війні є професіоналом, від якості роботи котрого залежить результат війни, до того ж його місія почесна і відповідальна, бо саме від нього залежить перемога та доля всієї країни. При поверненні до звичайного мирного життя військовослужбовець не може застосувати свого військового досвіду, він виявляється неконкурентоспроможним на ринку праці, що змушує його займатися некваліфікованою працею, а часом і вдаватись до правопорушень, оскільки в “силовій сфері” він почувається більш упевнено, ніж в “інтелектуальній”. Зміни особистісних рис можуть стати перепонами для налагодження комунікацій в умовах миру, викликаючи соціальну ізольованість, контакти підтримуються лише з бойовими товаришами. Щоб утекти від реальності, використовують алкоголь, наркотики, ігри тощо. Девіантна поведінка військовослужбовців часто проявляється як у насильстві по відношенню до інших, так і в аутоагресії, що може характеризуватися ризикованими діями, суїцидальними спробами. Щоби попередити такі прояви та підтримати вашу рідну людину, я б рекомендувала приготуватися до того, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, – це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше прийняття сім’ї воно стане практично неможливим. При проявах агресії на словах говоріть із людиною спокійно. Так, усередині все закипить, але піддаватися на ці агресії не варто. Своєю поведінкою, інтонацією і реакцією дайте зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає. Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади типу “він зі мною не говорить, тому що …” Не потрібно робити себе жертвою. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті: там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так не зроби. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти. Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається наодинці зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт, який буде лише посилюватись. Виходів із конфлікту може виявитись багато, та всі вони будуть деструктивними для особистості й соціуму.

– Що робити, якщо він починає сам розповідати про те, що бачив і що з ним відбувалося?

Слухайте його без оцінки сказаного. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поряд людина, яка прийме його будь-яким. Що він потрібен. Багато хто закривається в собі, якщо бачить, що дружина відкидає його новий досвід, не хоче чути про вбивства і кров. Але він цього не може забути, а поділитися йому більше ні з ким. Це може спровокувати серйозні проблеми із психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитись і розкритися.

– Що робити близьким, якщо військовий самостійно не справляється із психологічними проблемами і не хоче звертатися за допомогою до фахівця?

Якщо боєць не хоче йти до психолога або психотерапевта, хоча потребує їхньої допомоги, то фахівець сам має прийти до нього. Знайдіть спосіб, аби у вашому колі спілкування з’явилася людина, що встановить довірчі взаємини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці. Тому якщо у вас виникла в родині така ситуація, не ігноруйте її з думками, що все минеться.

Вікторія Ушакова


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,



Новини
11 Грудня
10 Грудня
9 Грудня
8 Грудня
7 Грудня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 38%, 6 votes
    6 votes 38%
    6 votes - 38% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 31%, 5 votes
    5 votes 31%
    5 votes - 31% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 19%, 3 votes
    3 votes 19%
    3 votes - 19% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 13%, 2 votes
    2 votes 13%
    2 votes - 13% of all votes
Total Votes: 16
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше