Найсвіжіше:
• Історія успіху молодої бізнес-леді Надії Шликової: від безробітної до власниці рекламної агенції • «Ощадбанк» знизив ставки за іпотечними кредитами • На Зборівщині голова виборчої дільничної комісії шахраювала з коштами • Дві платіжки за газ об’єднають на одному аркуші • Адмінреформа: гарячі точки на Тернопільщині • Син поранив власного батька, перев’язав рану і… залишив помирати • У Копичинцях дружина чоловіка відбивала кулаками • Архів УПА із криївки в Кордишеві оформили у вигляді унікальної книги «Бандерівська скриня» • В Україні з’явиться електронний паспорт громадянина • На «Кубку Пушкарів» розіграють 150 тисяч • Засновники Українського реєстру донорів кісткового мозку: «Для нас надзвичайно важливо, щоб у реєстрі були українці, адже ми генетично споріднені і шанс на збіг стовбурових клітин більший» • Екскерівник «Тризуба» отримав орден • У Чорткові капітально відремонтують дорожню розв’язку біля костелу • ГОРОСКОП • Людина-легенда Тернопілля Ярослав Бенза: робота радійника й поезія – це дві жінки, яким він служив усе життя • Вдова загиблого у ДТП чемпіона світу Світлана Пушкар: «Після смерті чоловіка я не придумувала сину казок, що тато на небі або полетів у космос. Не хочу спотворювати реальність про смерть!» • «Маємо чимало прогалин, котрі згодом можуть призвести до повної руйнації галузі охорони здоров’я у краї» • В Андрія Горбатюка є розлади психіки, але що відбулося у ніч вбивства тату-майстрині, він розумів та може нести відповідальність (ВІДЕО) • Зменшено плату за обслуговування мереж при відсутності споживання газу • Масові заворушення на Тернопільщині: вся правда про ймовірне перебування українців евакуйованих з Китаю у санаторії «Медобори» • Анонси газети «Номер один» від 19.02.2020 р. • Головний поліцейський області Олександр Богомол: «Як мені пропонували посаду начальника ГУНП, радився з дружиною, казав їй, яка це відповідальність, ми не зможемо вже піти у нічний клуб потанцювати, як раніше це робили» • Акушер-гінеколог Олег Данилюк: «Назвати причину, чому з’являється фіброміома матки у жінок, досі не можливо» • Легендарний воротар Федір Бокач: «Молодий футболіст у «Цукровику» мав половину зарплати віддати, це мене розізлило, і я більше в команду не повернувся» • У справі Віталія Гнатишина, якого побили до смерті, поставлено крапку: суддя оголосив суворий вирок (ВІДЕО)
rss
РЕДАКЦІЙНА КОЛОНКА: Куди ви всі поділися?

Опубліковано: 28 Листопада о 12:24



«Гей, пливе кача по Тисині. Пливе кача по Тисині…». Досі не можу слухати цю пісню без сліз. Щось у середині скуйовджується, стає клубком у горлі і душить спогадами. Та рука сама тягнеться увімкнути саме її, щоби перенестися на чотири роки назад. Туди, на Майдан Незалежності, на Інститутську, на Банкову, у КМДА. Взяти горнятко чаю в руки та сісти поруч із тими, хто не боявся у будь-який момент поповнити ряди Небесної сотні…

106 – вбили, 2 тисячі – покалічили

Ніби це було не з нами і з нами водночас. 21 листопада прийнято вважати початком Євромайдану. Тоді, у 2013-му,  розпочалися перші протестні акції у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Від мирних зібрань студентства – до масових мітингів, палаючих шин, “коктейлів Молотова” і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоюючи гідність та свободу, віддали свої життя 106 українців і ще понад 2 тис. отримали поранення. І це лише за три місяці… Здавалося б, країну не зміниш за три місяці, але …

Мені зараз так соромно, що не можу відтворити детальну хронологію тих подій. У голові уривки, ніби дитячі спогади-маркери: більше емоційного забарвлення, ніж фактів. Десь посеред дороги навпроти колони з «Беркутом» сидить хлопчина і грає на піаніно. Ось тут, поруч КМДА, ніби сьогодні, стаю у чергу, щоби зігрітися. Зі мною десятки інших таки же незнайомих, поріднених ідеєю людей… Де вони зараз? Здається, що такі не зникають, але…

Часом, як іду вулицею чи їду в маршрутці, намагаюся відшукати людей з очима тієї революції. Та не знаходжу. Опустивши голови вниз, кожен мчить у власних справах. Хоча серед них точно є ті, хто, хай навіть опосередковано, брав участь у Майдані. Хтось був там, у серці Києва, а хтось сидів перед телевізором, бо інший хтось із рідних тупотів ногами від холоду на розбитій бруківці. Хтось жив від дзвінка до дзвінка, бо знав, що там його діти…

Хтось збирав допомогу, хтось стояв на барикадах, когось оплакують, когось не знайшли, хтось закохався, хтось, хтось, хтось… Де всі вони тепер? Їх же не вивезли з країни, їх не стерли з пам’яті.

Страх перед байдужістю

Мені страшно, наскільки за чотири роки після Революції ми стали байдужими. І я не можу повірити, що серед байдужих і ті, хто був початком Революції гідності та свободи. Що з нами сталося за чотири роки? Здається, людям ні до чого немає діла, окрім власних клопотів, здається, ще рік і ми забудемо взагалі, що разом творили історію. Дивуюся, як тоді ми спромоглися підвищити голос до влади всієї країни, натомість плювати хотіли зараз на те, що діється у власному місті чи селі.

Байдужість – це найбільша людська вада. Ми не хворіли нею колись, та підчепили зараз. Помічаю, що серед активістів рідіють ряди, що серед реформаторів усе менше тих, хто вірить у зміни, декларовані Майданом. У грудях стає холодно від мовчання, яким прикривається більшість.

Я не знаю, як зустрічати 21 листопада, не знаю, як правильно проживати ці три місяці зими. Можливо, занадто багато фаталізму і все не так сутужно? Хоча…

Знаю точно, що не хочу відзначати цей день десь на площах поруч із чиновниками, які говоритимуть завченими на кілька років наперед фразами, видаючи їх за щирість. Знаю, що не хочу дивитися ефіри, де політики розриватимуть сорочки на грудях, щоби довести, хто з них більше був на Майдані.

Мені би хотілося, щоб цей день не перетворили у фарс ті, хто зібрав лаври на чужих побоях. Не вони мали би святкувати наш листопад. Та чи варто святкувати взагалі? Думаю, що так. Проте не для того, щоби поставити «галочку» у звіті, а щоби пригадати самих себе!

«Сам не знаю, де погину, Сам не знаю, де погину». От би якось вранці вона прозвучала у кожному куточку України. Уявляєте, виходиш надвір і чуєш ніби клич, заклик до кожного персонально: «Не забувай, не будь байдужим!»


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
22 Лютого
21 Лютого
20 Лютого
19 Лютого
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше