Найсвіжіше:
• «Народнофронтівці» закликають узгодити повноваження Президента і парламенту згідно з Конституцією • Клієнти ПриватБанку відзначили «чорну п’ятницю» на AliExpress півмільйоном купівель • На борцівському Меморіалі Сцібайла тернополяни лише вчилися у закордонних гостей, а перемогти вдалося збаражчанам • Через борги за світло не пускатимуть за кордон • Для дітей бійців АТО безкоштовно проводять курси англійської мови • Ремонт дороги Порохова – Космирин – на етапі завершення • Директор Державного бюро розслідувань має… акції Борщівського сирзаводу • Екоготель, хостел, ресторан… Тернопільська влада таки хоче будувати у парку Національного відродження • Засудили теребовлянського вбивцю власної доньки і рідної сестри • Куди йдуть тернопільські бюджетні гроші? • Степан Барна: «Жертви «Ягільницької трагедії» – це приклад патріотизму та боротьби за Україну» • «МРІЯ» покращила виробничі показники та активізувала соціальну підтримку громад • З Тернополя до польського кордону – європейськими дорогами • Підволочиський суд дав час укласти мирову угоди сторонам у справі про заборону руху вантажівок через Новосілку • Анонси газети «Номер один» від 22.11.2017 р. • Де на Тернопільщині не буде світла • Санаторій «Медобори» здійснює оздоровлення бійців АТО • Комунальні аптеки кинуть виклик приватникам • Житло-2018: нарешті подорожчає чи знову впаде у ціні? • Ангіна лікується 5 днів без антибіотиків і 5 днів з антибіотиками • У Тернополі рецидивіст обікрав горе-екстрасенса • Екс-ректор педагогічного університету Володимир Кравець – про будзагони, роботу до 17.00, резерв у 20 мільйонів та… секс • «Тернопільобленерго» попереджає про шахраїв • Ігор Хоружий: «Своєчасне виявлення захворювань залежить у першу чергу від бажання кожного з нас бути здоровим!» • Кращі сорти яблук із садів Петра Гадза експортують до Швеції
rss
Радіоведучий Артем Соловей: «Є ефіри, після яких волосся на голові починає рости рідше»

Опубліковано: 30 Жовтня о 12:00 Переглядів: 173



Під його бадьорі ранкові ефіри прокидалися тисячі тернополян. До нього прислухалися, з ним дискутували, жартували і філософствували. Він – це радіоведучий та музичний редактор Артем Соловей (Руслан Богачик). Кілька років поспіль голос Солов’я лунав із хвилі «УХ-радіо», а не так давно він змінив радіостанцію і почав роботу над новим проектом. Про те, чому Артем насторожено ставиться до творчості Жадана, як виглядає радіо по той бік і чому сприяє передчасному старінню, читайте далі.

FullSizeRender (2)

– Руслане, чи не бракує тобі зараз прямих ефірів?

– Бракує. Я без ефірів – як Тернопіль без бруківки: ніби все файно, але чогось не вистачає. Тому навіть попри епоху соціальних мереж та відеоблогів мене досі приваблює радіо у класичному розумінні цього слова. Це як слухати музику з платівок – фетиш, який нагадує тобі про «простіші часи» та дитячі мрії.

Крім того, я – соціопат, людина, яка не надто комунікабельна поза ефірним життям. Тому досить важко сприймаю активне спілкування і компанії. Доступ до студії обмежений, тому  це дуже зручний спосіб спілкуватися зі світом. Словом, як у поета: «Вживайте людей маленькими порціями». 

– У тебе доволі музичний псевдонім. Це випадковість чи у ньому закладено підтекст?

– Випадковість – це коли виграв квартиру через репост у ФБ. А тут усе «зі смислом». Соловей – це не псевдонім, це ніби інша людина: весела, безтурботна і навіть трохи нахабна.

Я дуже люблю цього хлопця. Він дарує приклад того, що можна бути задоволеним своєю роботою, навіть якщо не завжди задоволений власним життям. Показує, що бути собою – це добре, навіть коли тебе підтримують тільки дві людини, одна з яких уявна. Він вчить, що найбільша розкіш – бути відвертим. Я не можу дозволити собі усіх цих речей, бо лелію власні комплекси. А він може!

– Твої ефіри були саркастичними і провокативними. Як реагували на це слухачі та керівництво?

– По-різному: хтось плювався, а хтось милувався. Оскільки я вів молодіжне шоу, а радіостанцію слухали чимало людей поважного віку, то реакції суттєво різнилася. Особливо це відчувалося тоді, коли піднімалася «незручна» тема. Наприклад, варто мені було сказати, що геї та лесбіянки часто демонструють більше поваги та любові до собі подібних, аніж люди традиційної орієнтації, як кількість бажаючих посадити мене на «довбеньку ясеневу» росла в геометричній прогресії. Щоправда, навіть така «активність» тішила, бо наштовхнула людей до критичного сприйняття ситуації. Іноді телефонували і дякували за відвертість, а бували фрази на зразок «такий гарний хлопець, а про таке погане говорить» (підозрюю, що остання належала моїй бабці).

У загальному слухачі сприймали доволі адекватно все, що відбувалося. Зрештою, за 5 років на радіо ми у певній мірі стали друзями. Бувало, мені говорили, що люди скаржаться на «пошлість». Гадаю, всі думки мають право жити і кожен в якусь мить має дати волю своїм думкам. Я дав, і з керівниками мені пощастило, бо вони не ставили мене в рами. Звичайно, були випадки, коли казали: «Соловей, в ефірі забагато сексу, припиняй!» І я припиняв. А потім знову повертався до обговорення. Ну як не говорити про те, що є однією з вічних тем усіх часів і народів (після релігії та грошей, звичайно)? Мені цікаво розуміти, як і чому ми підкоряємося своїй фізіології в різних ситуаціях і при цьому ще й намагаємося жити «з головою». Не бачу в тім нічого хтивого. Навпаки: якщо ми не можемо дозволити собі говорити про речі, з яких у буквальному сенсі починаємося, певно, з нами щось не так.

«Коли твої ефіри починають вганяти в депресію, пора перекурити»

У денному шоу на «УХ-радіо» ти працював у дуеті. Як складалися стосунки з колегами по ефіру?

– Жахливо. Я не дуже люблю ситуації, де щось залежить не тільки від мене. Близько переймаюся тим, аби все було так, як треба: музика, елементи оформлення, манера і зміст ведення ефіру – деталі для мене важливі. Іноді приходжу додому, прослуховую записи і розумію, що всі ті речі, які здавалися цікавими й веселими в ефірі, насправді, повний шлак.  Тоді попускаю собі “корону” і починаю міркувати над тим, як зробити, аби шоу, яке організовують дві людини, звучало так «смачно», ніби за ними повний комплект сценаристів, продюсерів та звукорежисерів. Адже ніхто не хоче бути частиною чогось посереднього.

На щастя, знайшовся один гаркавий хлопець на ім’я Андрій Бураков, який умів не лише гаркавити, а й вмикатися в роботу. Вже сама поява в ефірі ведучого з “особливістю” говорила про те, що канони радіоведучого нам не важливі. У пріоритеті відвертість і вміння залишатися цікавим для слухачів. Тому ми спрацювалися і створили «найкраще молодіжне шоу Тернополя» (скромно, за нашою власною версією). Ми заходили у студію, сідали за пульт, а далі просто «жили» з увімкненими мікрофонами: сварилися, сміялися, філософствували про плинність життя і навіть обідали. Хотілося створити антирадійний формат, щоби слухачі чули не вишколені “балакаючі голови”, а живих людей, у яких також є емоції, проблемні стосунки, фінансові труднощі – хотілося не грати, а жити. І ми жили. Кажуть, було весело.

– Ефір – це діалог. Чи важко спілкуватися з людьми, якщо ти їх не бачиш?

– Важко – це коли після відпустки на початку твого першого ефіру телефонує бабуся років 80-ти. Ти її енергійно вітаєш, очікуєш на розповідь про те, як вона за тобою сумувала, а вона перебиває тебе словами: «А верніть-но ту дівчинку, яка була раніше! Така мила дитина була. Де вона?» Ось тоді трохи важко. Бо розумієш, що через тебе чиїсь сподівання не виправдались. А загалом спілкування зі слухачами – це приємно. Проблематичніше, коли спілкуєшся сам із собою в очікуванні дзвінків. Наприклад, задав тему дня, розповів усілякі байки, з нею пов’язані, і закликаєш людей телефонувати/писати тобі з цього приводу. А реакції нема… І ти сидиш в очікуванні перед телефоном. Тоді теж буває важко, бо не знаєш, чи то всі зайняті, чи щось із сигналом, а, можливо, тебе взагалі не слухають. Для радіоведучого слухацький відгук важливий. Без нього він може втратити сенс своєї професії і піти у тамади. А от коли спілкуєшся через прямі трансляції у соцмережах, тоді простіше: одразу бачиш, скільки людей з тобою на одній хвилі і чи до вподоби їм те, що ти говориш.

– Знаю, що радіо для тебе – це спосіб життя. Чому все ж зважився змінити специфіку?

– Я обожнюю радіо. Думаю, що навіть попрошу, аби мені в домовинку поставили маленький радіоприймач із довгою антеною, щоби міг «ловити» місцеві станції. Але в якусь мить ти приходиш на ефір і відчуваєш, що більше нема чого сказати людям. Навіть «пошук» не хоче відкриватися. А приходиш п’ять разів на тиждень. І все, що було гарного у попередньому ефірі, сьогодні вже не має значення – твоя аудиторія чекає нових історій, жартів і розваг. Коли бачиш, що твої ефіри починають вганяти в депресію замість веселити (перш за все – тебе самого), починаєш запитувати себе: «Може, час трохи «перекурити?» Я зрозумів, що цей час прийшов, тому почав займатися позаефірним життям як музичний редактор.

FullSizeRender(3)«Музика в Україні зараз дивовижна»

Як музичний редактор, ти формуєш плейлист на день. Чи доводиться шукати компроміс між власними вподобаннями та смаками слухачів?

– Мені імпонує думка, що замовником не є аудиторія. Якщо ти бачиш щось гармонійне і маєш чітке уявлення, як це подати загалу, то воно знайде свій відгук. Ми живемо в час нішевості, де музика вже не є головним об’єднуючим фактором між слухачем і радіостанцією: людей багато, а музики ще більше. І це чудово! Бо завжди можна знайти свою аудиторію без намагань вгодити всім. Звичайно, на радіостанціях існує поняття «формат» і музредактор має зобов’язання враховувати його специфіку. Скажімо, якщо політика радіо не приймає рок, то буде самогубством «втесувати» його поміж поп-музику. Проте при правильній подачі і такий жанр може знайти свою аудиторію в межах однієї радіостанції.

Люди – доволі зайняті істоти. У них немає багато часу на те, щоб прослуховувати сотні пісень, аби знайти десять за своїм смаком. А в музичних редакторів цей час є – це їхня робота. Компроміси зі слухачем можливі, але тільки в межах визначеного формату. Наприклад, якщо радіо «крутить» україномовну музику, це зовсім не означає, що воно ставить усіх, хто нею співає. Прихильники Степана Гіги навряд чи пересікаються із фанами Onuka, а шанувальники Pianoboy, швидше за все, мають інші ідеали, аніж фанати Олега Винника. І це добре. Бо насправді компромісів не існує: ті, хто любить «різне, під настрій», не люблять нічого.

Які, на твою думку, проекти оживили український музичний простір?

– Оживили квоти на українську музику, новий підхід до відбору учасників «Євробачення» й окремі ініціативи телеканалів. Завдяки такому симбіозу, хтось уперше почув унікальний стиль харківського проекту «LETAY», інші відкрили для себе драматичних «Vivienne Mort» чи давно існуючих і досі невідомих «Без Обмежень» – усіх тих, хто був «на слуху» тільки у вузьких колах. У той же час для багатьох українців імена цих команд засвітилися вперше саме після їхньої появи на телебаченні. І хвала небесам, бо зараз українська музика розвивається у всіх можливих напрямках: від якісної поп-музики а-ля Sonya Kay та Ivan Navi до експериментальної електроніки, яскравим прикладом якої є київський гурт «Atomic Simao». Серед тернопільських музикантів безліч цікавих проектів: «Tik Tu», Андрій Лучанко і його LUKA, «воскреслий» проект Андрія Підлужного «Нічлава» і Leo Mantis, де, окрім уже знаного за вокальним тв-шоу Леонардо, грає один із найпрогресивніших гітаристів країни – Андж (прим. – екс-«Орандж»). Це ж усе – Тернопіль, крихітко! І чудово, що є ще чимало імен, на які ми поки просто не натрапили. Музика в Україні зараз дивовижна, і це тільки початок.

Чи є у тебе чорний список пісень, яких не дозволив би собі поставити в ефірі?

– Списку нема, але є одна пісня, яку більше не можу слухати без посіпування лівої брови. Якось уподобав собі одну композицію проекту «Жадан і Собаки», яка мала у собі нецензурне слово. Якби не воно, то її цілком можна було б зарахувати до звичних рок-пісень соціального характеру. І ось бачу новину, що з’явилася «культурна» версія – називається «Задовбали». Думаю: «Ну, всьо! Самі небеса велять», відкриваю усім відому соцмережу (тоді ще не заблоковану на нашій території) і хвацько тягнуся до кнопки «слухати онлайн», щоб бодай один раз розділити радість зі слухачами. Знайшов: «Задовбали». Цензурна версія». Кльово, вмикаємо! Пішло. Звучить. Тішуся. Починається приспів, у якому, нагадаю, мало звучати окультурене слово «задовбали». І воно, мабуть, звучало! Але в когось іншого. Бо у мене в ефірі на всю Тернопільську область кричить: «За*бали! За*бали! За*бали!» Три рази підряд за десять секунд! Боже мій коханий… З’ясувалося, що пісня із позначкою «цензурна версія» була незміненим оригіналом із лайливим словом. Виходжу в ефір посеред пісні й кажу щось на зразок: «Ну що поробиш, колеги? Життя строкате: буває різне, а буває грізне. Ось такий він, Жадан!» Здається, саме після цього ефіру волосся на моїй голові почало рости рідше. Думав, що мене звільнять у ту ж мить. Але, судячи з усього, в той день небо мало на мене інші плани – ляпсус залишився непоміченим. Та у цілях безпеки до музичної творчості культового поета з тих пір я більше не підходжу.

IMG_1221Від радіостанції до торгових центрів і спортзалів

На твоїй сторінці у Фейсбук серед видів діяльності зазначено Self-Employed (робота на самого себе). Це новий і наразі маловідомий напрямок. Як він проявляється у контексті твоєї діяльності?

– Робота на радіо дає змогу більше, чіткіше і голосніше вимовляти слова, маніпулювати звуками і копирсатися в шаленій кількості музики. У моєму випадку це створення музичної атмосфери на радіостанціях, у магазинах, торгових центрах і навіть тренажерних залах для пенсіонерів (такі є, сам здивований). Іноді я роблю те, що всі ми ненавидимо, але завдяки чому починаємо хотіти від життя чогось нового – записую рекламні ролики. Нещодавно навіть навчальні аудіокурси для дітей начитував. Словом, звук довкола, і десь між його хвилями знаходжу себе. Це взагалі проектна робота – приємна річ, яка дає часткове відчуття, ніби ти не раб системи, а твій час справді працює на тебе. Хоча на ділі ти зайнятий, як і більшість людей, хіба з тією різницею, що тобі не обов’язково приходити у визначене місце, щоби виконувати свою роботу, бо ним для тебе може бути як власний дім, так і кафе, парк чи потяг «Тернопіль – Підволочиськ».

Що, на твою думку, може зіпсувати ефір. Після чого можна сказати, що він був невдалим?

– Невчасна критика. Скажімо, ти впіймав кураж: підготувався, виспався, покохався. Ти – ніби радійний Рембо, який готовий роздавати настрій на всі масиви міста і прилеглі села! Аж раптом посеред ефіру до тебе телефонують, щоб «висповідати» за те, що було не так в ефірі вчорашньому. І хоча десь у закамарках свідомості ти розумієш, що міг «лажанути», бо навіть саме слово «лажа» є частим синонімом твого життя, але в мить, коли чотири години ефіру тільки починаються, чути про «мінуси» не хочеться. Це трішки опускає стартовий настрій. Але це «таке», бо кілька правильних пісень і повідомлень від слухачів вирівнюють емоції. Справді жахливі ефіри ті, до яких ти не підготувався. Бути ведучим розважального шоу – це, в певній мірі, стендап, бо маєш бути цікавим, а ще краще – смішним. І без попередньої підготовки хорошого ефіру не вийде. Ми ж бо люди, і робота ведучого на радіо попри свою прив’язку до поняття «творчість» – це все-таки робота. Як і більшість мешканців Казки, у якій ми живемо, щодня приходимо в одне і те ж місце, бачимо тих самих людей, своє робоче місце і, що найважливіше, у вільний від роботи час не літаємо на острови, не стрибаємо з парашутом і не катаємося на слонах. Тобто життя радіоведучих загалом таке ж звичне, як і в більшості людей, які їх слухають. Але слухачам потрібна розвага від тебе, а не розуміння, що «і тут все, як у всіх». Тому навіть уважне спостерігання за перехожими біля ставу чи ненароком підслухана розмова у продуктовій крамниці може стати робочим матеріалом для гарного ефіру…


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
23 Листопада
22 Листопада
21 Листопада
20 Листопада
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 382 votes
    382 votes 42%
    382 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 216 votes
    216 votes 24%
    216 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 118 votes
    118 votes 13%
    118 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 77 votes
    77 votes 9%
    77 votes - 9% of all votes
Total Votes: 899
Червень 22, 2016
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше