Верховна Рада звільнила Олексія Гончарука з посади прем’єр-міністра, котрий серед українських прем’єрів протримався на посаді найменше – 6 місяців. Ми звернулися до політичного експерта Олексія Роговика та попросили його розповісти, чому уряд відправили у відставку, чи є конфлікт усередині «Слуг народу», як можна охарактеризувати новий уряд і як відобразиться на західних областях те, що прем’єром став галичанин?
«Те, як Гончарука захищала в опозиція, викликає запитання: а це був уряд Зеленського?»
– Уряд Гончарука відправили у відставку з п’яти причин. По-перше, через секторальні провали в окремих сферах відповідальності уряду (падіння промисловості та сповільнення економіки, невиконання бюджету, невирішення тарифних та соціальних проблем, преміальні скандали, неподолання контрабанди, криза у вугільній галузі). По-друге, уряд мав усього 6% підтримки українців. Гончарук тягнув рейтинг Зеленського вниз. А низький рівень підтримки уряду – це наслідок не лише економічних, а й інших провалів, зокрема скандальних заяв та «зашкварів». По-третє, «плівки Гончарука». Після опублікування скандальних записів Гончарук став «кульгавою качкою», до якої президент втратив довіру. Він закріпив за собою мем «профана», а легкість, з якою його підслухали, зробила його менш договороздатним у політичних елітах. По-четверте, частково це наслідок кадрових змін в Офісі президента. Саме звільнений Богдан лобіював Гончарука в команду Зеленського. Новий же голова Офісу Єрмак не тільки не захищав Гончарука після скандалу з плівками, а й закликав Зеленського розглянути можливість його звільнення. По-п‘яте, демарш-шантаж зі сторони Гончарука у бік Зеленського. В одного з міністрів уряду виникла конфліктна ситуація з оточенням Коломойського щодо «Центренерго». Гончарук вирішив не йти на поступки. А потім нібито ще й намагався тиснути на президента через ЗМІ і через МВФ з метою залишитися на посаді. Він був звільнений у тому числі через те, що й Богдан. Зеленський не терпить некомандної гри і відсутності належної лояльності. Гончарук не хотів іти у відставку, його примусили. А те, як його захищала в опозиція, викликає запитання: а це був уряд Зеленського? Саме про це себе у певний момент запитав і президент.
Якщо ж говорити про конфлікт всередині «Слуги народу», то, на думку політолога, він є, бо відставка уряду та звільнення Рябошапки фактично стали масовим зачищенням «соросят» у владі, яких багато у фракції «Слуг».
– Відставку Рябошапки у «Слузі» не підтримали нардепи Богдана, деякі нардепи груп Разумкова, Павлюка і, звичайно, група «соросят». Це важливий розкол у команді Зеленського. Він спричинить потенційні політичні конфлікти із «соросятами» у «Слузі» та ексчленами команди Зеленського, як Гончарук, Богдан, Рябошапка. Відомо, що усі вони не тільки тісно спілкуються, а й можуть стати частиною політичних альтернатив, власних чи запропонованих іншими олігархами. Вже не кажучи, що блокуюча меншість «соросят» у майже 70 голосів може поховати монобільшість. Фракція після відставки Богдана і приходу Єрмака не факт, що далі буде такою дисциплінованою поза планкою у 180 голосів «за» без рівномірного та колективного олігархічного «підгодовування». Чого тільки вартують «хитання» Разумкова, випадкові заяви Арахамії та «ходіння на межі зради» із «коломойськими», що продовжують то гучний, то тихий внутрішній саботаж! Чого тільки вартує тиск, який відчувають «Слуги» і від падіння рейтингів, і від фізичних погроз у регіонах! Складно буде фракції без лідерського ядра та якісного кістяка.
На думку Олексія Роговика, новий уряд не проводитиме радикальних змін.
– Заміна уряду Гончарука на уряд Шмигаля з огляду на персональні склади їхніх Кабмінів означає, як видається, зміну уряду Пінчука-Коломойського на уряд Ахметова-Коломойського. Не дивно, що дехто одразу, а дехто в останній момент відмовився увійти в «уряд вакансій та кадрових нестач». «Зе» боїться зростання політичних конкурентів, а тому обирає уряд менш яскравий. На заміну «зашквареним» новим прийшли «зашкварені» старі. Тепер замість «зашкварів» «часів веселого самоката» прийдуть «нудні скандали по-старому». Судячи із заяв Шмигаля, суттєвої зміни економічної політики, окрім «латання дірок і прибирання», не буде. Зміни векторів і радикальних реформ знову не буде. Такий, певно, буде й уряд. Уряд напівзаходів і політичної косметики.
Якщо ж говорити про те, чи відіб’ється призначення Шмигаля на західних областях, зважаючи на його галицьке коріння, то, на думку Олексія Роговика, воно жодним чином не відобразиться.
– Шмигаль здобув посади завдяки своїм професійним якостям, політичним зв’язкам, помірності політичним вимогам і амбіціям та тим, що опинився в потрібний час у потрібному місці в ситуативному олігархічному консенсусі. Тому призначення Шмигаля прем’єром не є сигналом для західних областей щодо прихильності до них, – підсумував політолог.
Уряд Шмигаля та його нові обличчя
Верховна Рада оперативно проголосувала за призначення нового уряду. Хто у нього увійшов та чим відомі нові міністри?
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль
44-річний Денис Шмигаль родом зі Львова. Від початку 2000-х і до 2009 року очолював керівні посади на підприємствах Львова. Після цього працював на державній службі у Львівській ОДА. На дострокових виборах до Верховної Ради в 2014 році балотувався як кандидат-самовисуванець, але отримав лише 188 голосів виборців. У 2015-2017 роках – генеральний директор‚ член Наглядової ради компанії найбільшого продовольчого рітейлера Львівщини «Львівхолод». Після «Львівхолоду» впродовж двох років працював на керівних посадах у ДТЕК «Західенерго», був директором Бурштинської ТЕС. Це єдина електростанція в країні, яка може експортувати українську електроенергію за кордон. Після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського Шмигаль був одним із претендентів на посаду голови Львівської ОДА. До останнього часу обіймав посаду віцепрем’єра – міністра із розвитку громад та територій.
Міністр соцполітики Марина Лазебна
Працювала на держслужбі з початку 2000 року. Спершу в Міністерстві економіки заступником начальника відділу пенсійної реформи та з питань європейської інтеграції України. У 2003-2011 рр. опікувалась соцполітикою та працею у секретаріаті Кабміну. У 2013 році Лазебна очолила Державну службу зайнятості та працювала там до ліквідації відомства у березні 2014 року. Після цього чиновниця залишила держслужбу. Стала ФОПом та консультувала з питань комерційної діяльності й керування. Минулого року Лазебна вирішила повернутися в державний сектор. Вона виграла конкурс на очільника нової Державної соціальної служби. В останні дні каденції уряд Володимира Гройсмана призначив Лазебну на посаду. Але вже за півтора місяця вона звільнилася за власним бажанням.
Міністр у справах ветеранів Сергій Бессараб
З моменту завершення навчання і дотепер – на військовій службі. До війни обіймав різні керівні посади, у 2000-х очолював територіальне управління «Північ», за часів правління Януковича був першим заступником командувача сухопутних військ. У 2014 році люстрований. Однак пізніше у закон внесли зміни, дозволивши президенту залишати на посадах «цінних» військових. Тоді Сергій Бессараб повернувся на службу. З 2015 року – заступник начальника Генштабу Збройних сил.
Міністр охорони здоров’я Ілля Ємець
Один з найвідоміших українських лікарів. Понад 20 років пропрацював з Миколою Амосовим. На початку 90-х Ємець отримав ліцензії на ведення медичної практики в Австралії, Канаді та Франції. До 1998 року працював дитячим кардіохірургом у головних центрах кардіохірургії цих країн. Повернувшись із закордону, Ілля Ємець захистив докторську дисертацію. А через рік очолив Центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Ємець першим в Україні почав успішно оперувати немовлят зі складними вадами серця. Також у теперішнього міністра є досвід роботи в уряді, свого часу він очолював МОЗ за прем’єрства Миколи Азарова.
Віцепрем’єр – міністр реінтеграції Олексій Резніков
До того, як здобути фах юриста, працював фрезерувальником, токарем, санітаром. У 2000-х був партнером відомої адвокатської компанії «Правіс». Двічі Резніков проходив до Київської міської ради: у 2008 році з «Блоком Катеринчука», у 2014-му – з партією «Удар» Віталія Кличка. Був заступником міського голови Віталія Кличка. У вересні 2019 року Резніков став представником України у Мінській групі і був одним із членів української делегації на зустрічі «Нормандської четвірки» у Парижі.
Міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов
Розпочав кар’єру в IТ-галузі у компанії Telesens, яка розробляла системні програмні продукти для телекомунікаційного бізнесу. У 2000-х починає співпрацювати з концерном АВЕК, засновником якого є чинний депутат від «Опозиційної платформи – за життя» та відомий бізнесмен Олександр Фельдман. У 2014 році заснував інвестиційну компанію, яка в 2017 році купила 20% акцій мережі супермаркетів «Фуршет» у французького оператора Auchan Group Ашан Україна. З кінця жовтня 2019 року очолював Київську державну адміністрацію.
Міністр фінансів Ігор Уманський
За понад 20 років державної служби працював у багатьох фінансових відомствах країни. З 2000-го по 2003 рік обіймав різні посади у Міністерстві економіки в урядах Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха та першого уряду Віктора Януковича. Із січня 2008-го по березень 2010 року – перший заступник міністра фінансів України Віктора Пинзеника. Після відставки Пинзеника виконував обов’язки міністра фінансів у другому уряді Юлії Тимошенко. На держслужбу повернувся у жовтні 2014 року першим заступником міністра фінансів Наталії Яресько. У жовтні 2016 року став позаштатним радником Петра Порошенка. Приблизно через 3 роки подав у відставку, пояснивши це рішення тим, що політика, яка проводиться урядом у сфері фінансів, не збігається з його баченням, як це мало би відбуватися.
Міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов
У студентські роки брав активну участь у громадській і політичній діяльності. Був головою Молодого Руху, співкоординатором Львівської обласної коаліції молоді «Наша Україна», членом Центрального проводу УНП. Трудову кар’єру розпочав у відділі роботи з молоддю департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської ради. Також працював як викладач та займався бізнесом. Працював у системі Міндоходів і зборів у Львівській області, де в той час пересікався з Денисом Шмигалем. У 2014-му пішов служити в прикордонні війська, перебував у зоні АТО. Пів року був керівником Військово-цивільної адміністрації у Донецькій області.
Міністр оборони Андрій Таран
Генерал-лейтенант у відставці, народився у Німеччині в сім’ї військового. Закінчив Київське вище зенітно-ракетне інженерне училище, Військову академію ППО Сухопутних військ у Києві, пройшов перепідготовку в Інституті міжнародних відносин для дипломатичної служби, а також навчався в Національному університеті оборони США у Вашингтоні. В різні роки служив у центральному апараті Міноборони України, у головному управлінні розвідки Міноборони, де дослужився до заступника начальника ГУР. Із 2011-го по 2014 рік був представником Міноборони при представництві України при ООН. У 2019 році очолив передвиборчий штаб кандидата у президенти Ігоря Смешка. Яскравий прихильник зміни структури воєнного керівництва країни.
Міністр спорту Вадим Гутцайт
Народився в Києві. Олімпійський чемпіон із фехтування. Брав участь в Олімпіадах 1996-го та 2000 років. Після завершення кар’єри став тренером. За часів президентства Леоніда Кучми та Віктора Януковича отримував ордени «За заслуги 3-х ступенів за спортивні досягнення і внесок у розвиток олімпійського спорту». Очолював Федерацію фехтування України. Як чиновник керував Олімпійським навчально-спортивним центром «Конча-Заспа». У 5 і 6 скликаннях ВР працював помічником на громадських засадах у депутата від Партії регіонів Ельбруса Тедеєва.
Своє місце у новому уряді зберегли міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, міністр інфраструктури Владислав Криклій, віцепрем’єр-міністр Михайло Федоров, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та міністр юстиції Денис Малюська.
13333