Найсвіжіше:
• Інтенсивне і сучасне ведення рослинництва – основа виробничої діяльності «Доброго самарянина» • У Тернополі молодик розповсюджував дитяче порно • Керівник Центру науки Христина Білінська: «У країні йде війна, і нам потрібні винахідники, раціоналізатори» • Городок гучно та розмахом відсвяткував 600-річчя! • Зорієнтуватися, щоби перемогти! • Фестиваль «Вставай, сонце»: місце, де шукають таланти! • Саксофоніст Василь Карапулько: «Це я той Вася, що «старався не трусити попіл» із пісні «Файне місто Тернопіль» гурту «Брати Гадюкіни» • У Тернополі для незрячих діток записали аудіозбірку • Заступник директора з рослинництва ТзОВ «Бучачагрохлібпром» Тарас Швець: «Насіння з Бучача – гарантія урожаю!» • Віктор Мацикур: «Допоки база та стрільбище у Підгородньому знаходяться в приватній власності – проекту сучасного біатлонного комплексу держава не розглядатиме взагалі» • Обвинувачені у вбивстві студента біля клубу “Алюр” постануть перед судом • Через нові правила багато тернополян залишаться без субсидій • У Почаєві п’яні підлітки ледь не зарізали одногрупницю • Мальовниче село Городок святкує 600-річчя! • Баскетбольний клуб “Тернопіль-ТНЕУ” зіграє з БК “Київ-Баскет”. • На Бережанщині вовки покусали трьох людей та загризли собаку • Оновлення обходу Тернополя на завершальному етапі • Книга рекордів Тернополя поповнилась ще на чотири досягнення • Павло Клімкін: «Потенціал Тернопільщини варто презентувати на Раді інвесторів та експортерів» • Віктор Забігайло, голова Тернопільської обласної організації політичної партії «Основа»: «Голос народу» • У Тернополі відкрили соціально-спортивну школу мадридського «Реалу» • Тернопільські профспілки розпочали протестні акції • Анонси газети «Номер один» від 10.10.2018 р. • Катерина Бойко: «Чоловік називає мене коброю, а все тому, що я насправді дуже терпляча, та коли вривається терпець, нападаю різко і неочікувано, як кобра» • Реформа екстреної медичної допомоги
rss
Павло Доскоч: «Українська пісня – душа мого народу»

Опубліковано: 16 Лютого о 15:00



Нашому земляку, співaкові тa композитору, виконaвцю відомих дaлеко зa межaми крaю пісень «Пaдaлa зіркa», «Дністрянкa», «Дaніеллa», «Нaш Дністер», «Білі зaметілі», «Для тебе» тa бaгaтьох інших Пaвлу Доскочу присвоєно почесне звaння «Заслужений артист України». Саме про це і не тільки ми поспілкувалися зі співаком.

– Отже, пане Павле, розкажіть нам про своє дитинство, що Вас привело до музики?

– Я ріс звичайною дитиною у звичайній Хоростківській сім’ї, де завжди любили українську пісню. Мій тато чудово співав, бабуся також, і взагалі уся родина Доскочів мала талант до співу, бо були музикантами та співаками. Ще змалку батьки віддали мене у дитячу музичну школу. Я навчався у прекрасного викладача Михайла Івановича Свинарчука, який для мене назавжди залишиться дуже толерантною, доброю та хорошою людиною. Саме він навчив мене добре грати на баяні. Вже тоді у мене були хороші друзі-музиканти, з якими я дружив, у тому числі Петро Дрозда, на якого можна було рівнятися. Я навчався у Хоростківській школі №2, де музику викладав покійний Василь Антонович Сидин. І саме він створив ансамбль хлопчиків, у якому я брав активну участь. Пізніше у нас створився квартет юнаків, які унікально співали у чотири голоси. Тобто я вже тоді, у дитинстві, розвивався у такому середовищі, де було багато музики. Однак ніколи не думав, що мені доведеться професійно співати. Я добре грав на баяні. Мої батьки старалися, щоб у мене були хороші інструменти, тому, закінчивши школу, поступив у педагогічний інститут в Івано-Франківську. Саме у цей період, коли занепад економіки в державі з усіх сторін прищемляв людей, стипендії не вистачало для життя і так далі… Це змушувало шукати якийсь заробіток. Тоді й виникла ідея грати на весіллях, адже за це добре платили та ще й годували. Скажу про Хоростків – це унікальне місто, де добрі господарі, де заможні гарні люди, де не скупляться.

– Як проходило навчання у вузі?

– Я після школи мріяв про музучилище, проте після 10 класу там не було набору, тому поступив у культосвітнє училище. Однак там довго не затримався, забравши документи, у 1990 році поступив в Івано-Франківський педагогічний інститут. Тут була дуже сильна група, старостою у нас був мій хороший друг – Володимир Шепета, зараз він Заслужений працівник культури та завідувач відділу культури Рахівського району. У нас із ним доволі хороші стосунки, я є частим учасником фестивалів, зокрема  «Гуцульської бринзи».

– Ви говорили про те, що грали на весіллях…

– Так, у тому ж 1990 році почав грати на весіллях. Раніше були спроби, але сталого колективу ще у той час не було… Вже у с. Княжа Лука, що на Івано-Франківщині, я починав грати у хорошому дуеті з Володимиром Медведем, але це тривало десь півроку. Пам’ятаю, як на одному з хоростківських концертів до мене підійшов покійний Сергій Кравець та запросив у свій колектив, де на трубі грав Василь Бігун, клавішних – Сергій Кравець, бас – Петро Дрозда й на ударних – Петро Гуран. І вже через два роки до нас приєднався чудовий хоростківський співак Михайло Плескун.

– Коли Ви почали проявляти себе як співак?

– Саме тоді, коли грав на весіллях. Незабаром ми вже грали в Хоросткові танці і я почав писати пісні – такі як «Квітка мого кохання» і ряд фокстротів, блюз, хоростківський рок-н-рол. Ми були зацікавлені у тому, щоби на танці ходило багато людей. Я навіть зізнаюся, що іноді писав пісні на чужу музику, навіть це наше «Від Хлопівки на закладку із Камчатки на хатки» – це мій так званий переклад «От Москвы до Ленинграда и обратно до Москвы» (сміється – авт.).

– Усім відомий гурт «Тихий дощ», розкажіть про нього.

– У 1995 році я пішов працювати у Тернопільську 27 школу. І вже тоді ставив собі запитання, що ж робити далі – чим професійно займатися? Погодьтеся, вчитель музики та концертна діяльність – вони трошки не сумісні… І саме тоді ми з Сергієм Кравцем створили гурт «Тихий дощ», де він був звукорежисером та технічним керівником. Ми писали музику й пісні, я був їхнім виконавцем. Тоді на бек-вокалі у нас були сестри Галак – Алла та Оксана, сестри Харчук – Віра та Надія – танцювали, а разом з ними – Володимир Рейда та Володимир Марків.

– Із Ваших уст прозвучало багато імен, однак можливо є людина, яка відіграла значну роль у Вашому формуванні як співака?

– У напрямку музичного нахилу велику роль відіграв у моєму житті вищезгаданий Василь Антонович Сидин. Адже ще у дитинстві він навчав мене музики, таким чином формував любов до неї, бо дуже важливо на перших порах дати хорошу школу… І за це я йому дякую!

– Пане Павле, Ви виконуєте виключно український репертуар, та чи були випадки, коли Вам пропонували співати російською мовою?

– О, ще на весіллях ми співали і англійською, й італійською та іншими мовами – російською також, але сьогодні під час моїх сольних концертів, де висить плакат Доскоча у вишиванці, я не можу собі дозволити співати мовою агресора.

– Указом Президента України Ви отримали почесне звання «Заслужений артист України», що це для Вас означає?

– Відверто кажучи, мені дуже приємно було отримати цю відзнаку з рук нашого Президента. Можливо, хтось міг би сказати, що це сходинка у житті, я ж скажу, що це лише жирною лінією підкреслено мою роботу співака, якій присвятив життя. А винагорода не моя, вона насправді народна, вона тих людей, які люблять і слухають мої пісні, які обожнюють українську пісню. Як я писав на своїй сторінці: «Моя нагорода – це частинка ВАС – кожного, бо велике щастя – творити і співати для свого народу!» А без підтримки людей я нічого не вартий…

– Гарно сказано. Уже сьогодні згадаєте, скільки пісень у Вашому творчому доробку?

– Перш за все скажу, що у мене ще є незавершені пісні, тобто їх чекає життя у найближчому майбутньому. А тих пісень, які сьогодні можна почути в інтернеті, є близько 130, і це ще не кінець…

– Всі пісні у Вашому виконанні чудові – вони викликають емоції, змушують замислитися. Однак, можливо є пісні, які для Вас, Вашого життя стали знаковими, особливими?

– Вони усі мої, всі рідні… Проте можу виділити одну із них – це «Падала зірка», саме вона дала мені так званий старт. Але є й інші, які не мало означають для мене, такі як «Жива вода у батьковій криниці», автор якої Василь Богачук і до якої я мав честь написати музику, адже коли вперше прочитав слова цього вірша, відмовився, бо вони були дуже сильні. Але коли перебував у Канаді на гастролях, роздумував над цим віршем і таки зміг покласти його на музику. Пан Василь написав ще ряд пісень для мене, звичайно, я деякі редагував, але основна думка залишилася. Одна з них усім відома «Пшениця колоситься». Також дуже шаную творчість поета-пісняра Івана Кушніра, з яким співпрацюю – це «Мамині рушники», «Я малюю твої очі» і т. д. Тобто є й пісні, які дуже люблю виконувати, хоча вони не написані мною, я є співавтором.

– Поділіться, будь ласка, з нашими читачами своїми планами на майбутнє.

– Ну зараз, коли отримав визнання народу, що мене дуже радує, адже увійшов у ту малу кількість осіб, достойних даного звання, я ще більше прагну працювати задля людей у нашій державі та поза її межами. Хочеться співати для українців, хочеться дарувати їм нові пісні, щоби ніколи ніхто не зміг у мені засумніватися. Зараз у мене є багато ідей і сподіваюся, що вони будуть до душі слухачам.

– У соціальних мережах бачимо Ваше сімейне фото, де ви з дружиною і двома синочками. Скажіть, хтось із синів планує піти по батьковій дорозі?

– Так, у мене хороша сім’я – двоє хлопчиків та дружина, яких щиро люблю. Сини навчаються в школі: старший у третьому класі, а молодший пішов у перший. Обидва відвідують музичну школу, навчаючись у хороших викладачів Копичинецької музичної школи. По-різному буває, з інструментом важко, потрібно старатися, а не завжди виходить. Я контролюю, щоби вони не «сачкували», бо зараз діти багато сидять за комп’ютерами…

– І на завершення розмови, що побажаєте нашим читачам?

– Насамперед хочу подякувати всім за підтримку та за всі теплі слова вітань з приводу мого визнання народним. Я ціную вашу підтримку, вона для мене надзвичайно важлива. Хоростківчанам бажаю здоров’я, щастя, добра та миру, залишатися справжніми українцями та патріотами своєї держави.

– Дякую за розмову, бажаємо Вам творчого натхнення та високих польотів у пісенних здобутках, а також щастя та добробуту в сім’ї.

Наталія Гримак


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,



Новини
16 Жовтня
15 Жовтня
12 Жовтня
11 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 42%, 5 votes
    5 votes 42%
    5 votes - 42% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 25%, 3 votes
    3 votes 25%
    3 votes - 25% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 17%, 2 votes
    2 votes 17%
    2 votes - 17% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 17%, 2 votes
    2 votes 17%
    2 votes - 17% of all votes
Total Votes: 12
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше