Найсвіжіше:
• Як народними методами лікувати запаморочення • Святе цілюще джерело села Раковець • Майже тисячу гектарів землі передали в оренду фермерам • Терміни зберігання у касі готівки, одержаної підприємствами в банку • Віктор Рибін – наш земляк, якого до війська персонально призивав маршал Гречко • Батьківські директиви: «не думай», «не рости»! • Коли тернополянам потрібно буде гріти воду? • Cервіс миттєвого кредитування ПриватБанку запрацює у відділеннях Укрпошти • Командир 44-тої бригади Сергій Баранов: «У Тернополі ми є тією силою, на яку можна покластися в разі надзвичайних ситуацій» • Кращих випускників шкіл Тернопільщини хочуть преміювати • У Тернополі 95 відсотків свідоцтв про народження вручено у пологових будинках • Голови громад Тернопільщини: цікаві факти та пікантні подробиці декларацій • Важлива інформація для водіїв • Друга вбитого громадського активіста Віталія Ващенка знайшли у Польщі • Не заплатив обов’язкової плати – втратиш субсидію • Apple Pay стає доступний клієнтам ПриватБанку • 27 травня у Тернополі відбудуться «Наукові пікніки» • На Тернопільщині День Європи відбудеться за участі іноземних делегацій • Тернополян кличуть переночувати з експонатами • У парку Національного відродження не вщухає скандал: за активістів узялася поліція • Михайло Іваненко: «Я обіцяю, що розповім більше про всіх фігурантів цього провадження» • Гороскоп від тернопільського екстрасенса Романа Шептицького 16.05.2018 –22.05.2018 • Землю дали, піар зробили, обіцянки роздали і… руки вмили • Анонси газети «Номер один» від 16.05.2018 р. • Представники МВФ розповіли студентам про пріоритети розвитку української економіки
rss
Олексій Кайда: «Так, як у Тернополі, мене, мабуть, ніде не називали!»

Опубліковано: 24 Січня о 14:15 Переглядів: 1674



Ексклюзивне інтерв’ю із відомим політиком і… новоспеченим татусем

З моменту нашого останнього інтерв’ю минуло, мабуть, не менше шести років. Та відтоді екс-голова обласної ради Олексій Кайда фактично не змінився. Хіба що дістав легку сивину. Каже, що це сліди від служби в АТО. Харизматичний, на перший погляд суворий та водночас любитель влучно пожартувати.  Хоча й зараз Олексій Петрович проводить більше часу в Івано-Франківську, де працює заступником міського голови, однак життя політика й досі викликає жвавий інтерес у тернополян, адже свого часу він представляв обласний центр у парламенті. Тож чим займається Олексій Петрович зараз, чому живе на два міста та чи планує повертатися до Тернополя?

– Як виглядає Ваш побут в Івано-Франківську? Де проживаєте?

– Живу в комунальному готелі міськради. До речі, Івано-Франківськ – це чи не єдине місто, в якому зберігся комунальний готель. Крім того, він не є дорогим.

– У готелі яєчні не приготуєш…

– Про мене дружина турбується. Постійно пакує мені на тиждень їжі, як студенту.

– Ви зараз є заступником мера Івано-Франківська. Після нардепа, голови обласної ради, комфортно на такій посаді?

– Робота – всюди робота. Все залежить від людини, як вона ставиться до виконання своїх обов’язків: чи ти у Верховній Раді, чи ти заступник мера, чи просто  працюєш десь на виробництві. Якщо відповідально ставишся до роботи, любиш її, то немає значення, яка вона.

«Коли хтось каже, що він поза політикою, то це самообман»

– Як Вас «закинуло» в Івано-Франківськ? Отримали пропозицію?

– На той час я вже служив, був в АТО. Пройшли вибори до місцевих рад. Мером Івано-Франківська став Руслан Марцінків, з яким ми, до речі, разом працювали у Верховній Раді, адже він теж був нардепом. Ось Роман і запропонував мені разом працювати. І після демобілізації я пішов до нього на посаду заступника.  

– У Тернополі подібних пропозицій не надходило? Чи, приміром, від мера Хмельницького, який теж є «свободівцем»?

– Скажімо так: Марцінків запропонував першим. Відмовити своєму побратиму я не міг. Тим паче, що мій напрямок роботи – це контроль за будівництвом. В Івано-Франківську ж найбільше будують житла, порівняно навіть з тим же Тернополем.  При цьому, до речі, там найдешевше житло в Україні.

– Для Вас Івано-Франківськ вже став рідним?

– Для мене вся Україна рідна! Ви ж, мабуть, знаєте, що родом я з Бердянська, близько двадцяти років прожив у Львові, потім – у Тернополі, згодом – Київ. Далі – Східна Україна в рамках служби. Тепер от Івано-Франківськ. Розумієте, завжди була проблема в тому, що нас постійно ділили то на схід і захід, то на православних і греко-католиків і т. д. Це проблема. Хоча немає насправді значення, де ти живеш.  Якщо ти українець, живеш в Україні, то маєш поводитись відповідно та розбудовувати те місто, селище чи село, в якому живеш. Не може бути так, що от це моє рідне і я його шаную, а до всього іншого байдуже.

– У Тернополі Вас називали «зайдою». В Івано-Франківську таку не дуже приємну характеристику не вживають?

– Ой, так, як мене в Тернополі називали, мабуть, не називали ніде! Можливо, все залежить ще й від висоти посади (сміється,- авт.). Хоча зараз мене і в Тернополі так не називають,  і в Івано-Франківську теж не називають. Коли я прийшов на посаду заступника, жодного подібного «закиду» не було. Так само, коли я жив у Львові, приїхавши з Бердянська, теж «зайдою» не називали. У Києві ж взагалі нікого «зайдами» не називають, хоча там, мабуть, третина населення не є місцевими. Та чомусь як ти з Києва їдеш у Тернопіль, то стаєш «зайдою».

– Судячи з новин в Івано-Франківську, Ви там займаєте не надто публічну позицію, рідко з’являєтесь у пресі…

– Я ж не перша особа (сміється,- авт.). Заступник – це більш практична робота. Завжди перша особа, чи це голова облради, чи адміністрації, чи міський голова, – це, як на мене, більш політична посада. Хоча прийнято вважати, що міський голова – це господарник, але, як не крути, політика оточує кожного українця. І коли хтось каже, що він поза політикою, то це самообман.  Якщо ти поза політикою, то завтра вона займатиметься тобою. Тому той же міський голова попри все є політичною особою, навіть якщо самовисувався. Відповідно більше уваги до перших осіб. Ось скажіть, чи сильно публічними були мої заступники, коли очолював облраду?

– Не завжди заступник залишається «в тіні». Приміром, у Тернополі Ваш побратим Леонід Бицюра є достатньо публічним…

– Звісно, бо він є заступником з гуманітарних питань. Тобто всі заходи він або організовує, або ж є до них дотичний. У мене ж більш практична робота – будівництво, земельні питання,  мобілізаційна  робота, опіка учасниками бойових дій. Я, до речі, є головою призовної комісії в Івано-Франківську.

«І зараз, як ми зайдемо в Раду, то олігархів також винесемо!»

– Яке все ж циклічне життя. Колись, знаю, ви хотіли стати військовим, але не поступили до профільного вишу. Однак долю зі зброєю все-одно пов’язали… 

– Знаєте, як я у всій час говорив: мене армія догнала. Я ж до АТО в армії не служив, тому що за станом здоров’я був комісований. Та в 45 років мене армія наздогнала. Яка у мене божевільна, карколомна кар’єра – у сорок п’ять років отримати звання молодшого сержанта! Ось так: дві вищі освіти, був народним депутатом, головою облради, а тільки молодший сержант (сміється, – авт.). Хоча я цим страшенно пишаюся насправді! І ніколи жодного дня не шкодував, що пішов служити.

– Розкажіть трішки про службу. Те, що можна озвучувати, звісно.

– Не люблю про це говорити. Багато хто питає: а що там, як? Іде війна!  Страшна, кривава…І вся біда в тому, що керівництво держави, виляючи хвостом, усе ніяк не може назвати речі своїми іменами. Є в нас АТО, так? Хоча антитерористичною операцією, згідно з законом, має займатися служба безпеки. Скільки відсотків тернополян голосували за Петра Порошенка, бо повірили в його слова про те, що війна закінчиться за лічені дні? Досить багато, правда? Так, можливо, люди хотіли вірити в краще, але знову ж таки нам треба назвати війну війною, Росію – окупантом.  Проте багато політиків, які прийшли до влади на війні, змінивши кітелі на парламентські крісла, не лобіюють цього питання,  чомусь не блокують трибуну. Я пригадую минуле скликання, коли «свободівців» у Верховній Раді було 37, а «регіоналів» – понад дві сотні. Плюс фракція комуністів. І хто кого шикував? Маленька «Свобода» – фракцію Партії регіонів.  І хто би що не говорив на «Свободу», але ми як пообіцяли «винести» комуністів із Ради, так і зробили!  Сказали, що виженемо «регіоналів» – вигнали!  І зараз, як ми зайдемо в Раду, то олігархів також винесемо! Воно так і буде, хто би що не говорив.

– Бачите, я…

– Вибачте, переб’ю. Ви хотіли про війну, то я все ж розповім. Коли я ще був на Яворівському полігоні, де тривали підготовчі навчання, до нас приїздив Президент і вручав танки, то танкіст говорив, що не може більше, бо третій раз вручають ті ж танки. Це вам відповідь – війна. На ній заробляють. Хто? «Ленінська кузня» – завод Порошенка, який виграє основні тендери. Я, до речі, нещодавно їзди в АТО до своїх побратимів. Навіть після демобілізації намагаюся допомагати постійно. Особливо своїй рідній 44-тій бригаді. До речі, її командир – мій земляк, «зайда» (сміється,- авт.) Він із Токмака. Це поруч із Бердянськом.  Він полковник, бойовий офіцер, який прикривав 29-тий блокпост на Луганщині, ще тоді, на початках. Він показав, що їм зараз вручили авто, виготовлене на заводі «Богдан», який теж, як відомо, причетний до головнокомандуючого. Ясно, що командир не буде такі речі озвучувати, але ж я бачу, що це ніщо інше, як халабуда. Ми вживане авто часто в ліпшому стані привозили, ніж їм вручили нові. Вони нібито збільшують бюджет на армію, але ж насправді йдеться про ріст фінансування в цілому на силові структури. Ми перетворюємось у поліцейську державу. Стоїть у Миколаєві недобудований крейсер «Україна», готовий на 95%. Чому недобудувати? Кажуть, що не потрібно. Чому? Бо не «Ленінська кузня»  облаштовувала?

«Кажу як є: контрабандні бронежилети та каски чеського виробництва»

– «Свободівський» батальйон «Січ» перебуває під керівництвом Міністерства внутрішніх справ Авакова, з яким Ваша партія має зараз, м’яко кажучи, не найкращі стосунки. Як служилося в таких умовах?

– Дуже багато «свободівців», які відстояли Майдан, хотіли йти на фронт.  Спочатку частина  пішла  в «Айдар», частина  – в «Азов» та інші добровольчі батальйони. І ми вирішили, що потрібно якось структурувати цей процес. Відповідно вийшли з ініціативою про створення батальйону або в складі Міністерства оборони, або в структурі МВС. З Міністерством оброни була катастрофа у плані бюрократії і т. д. Тому вирішили формувати його в числі МВС.

– Проте Аваков – це ж заклятий ворог…

– Тоді ми були союзниками. Пригадайте! Аваков якраз на той час сприяв. Адже тоді, мабуть, була чи не найгірша ситуація. Стояло питання оборони країни, і ми не дивилися на прапори. До речі, все фінансування батальйону «Січ» ішло від «Свободи». Це були передусім наші особисті кошти,  частково партійні і т. д.  Кажуть, що на виборах у 2014 році «Свобода» мала обмаль реклами. Це тому, що ми близько 50 млн. грн. витратили в цілому на армію. Для батальйону «Січ», приміром, купували спочатку одяг, бронежилети, а далі дійшли до автоматів і кулеметів. Брали «платіжки» в МВС, оплачували їх, а далі отримували техніку на батальйон. Така була процедура. Та кошти ми давали свої. От кажуть у Тернополі, що я не був в АТО.  Та я був у Слов’янську на другий день після його звільнення разом з Аваковим, Іллєнком, Лілею Котиляк. Хоча тоді Слов’янськ «кишів» сепаратистами.

– Можливо, пригадаєте цікаву історію, пов’язану з АТО?

– Був цікавий випадок. Мій товариш, колега, побратим Маркіян Лопачак до АТО служив у прикордонних військах. І коли почалася війна, до нього звернулися побратими-прикордонники і сказали, що в них немає елементарного, навіть бронежилетів. Тоді ми разом спакували два джипи та бус усього, що вдалося зібрати, і погнали під російський кордон, на Луганщину. Привезли їм тоді, кажу як є: контрабандні бронежилети та каски чеського виробництва.  Зараз, буквально кілька місяців тому, ми з дружиною їздили до Львова на концерт гурту «МЕРІ». Стоїмо собі, чекаємо на початок і до нас підходять два чоловіки по два метри заввишки і кажуть: «Ви, мабуть, нас не пам’ятаєте, але ви нам бронежилети під кордон привозили в 2014 році. Дуже дякуємо! Вони реально врятували життя». Це найкраща подяка! Ми допомагали тоді усім, не тільки батальйону «Січ». Хоча це мала би робити держава…

«Свобода» не була при владі, тому ніхто мені не може закинути, що вступив заради впливу»

– Як Вас взагалі пов’язало зі «Свободою»? Знаю, що в партію вступили у 1993 році.

– Мені тоді було 22 роки. Навчався у Львівській політехніці. Хоча я ще в Бердянську займався політичною діяльністю. Поступав до Львова, тому що це Львів, а не тому, що дуже хотів бути комп’ютерником. У 1993 році створювались «Народні загони». Тоді якраз Кравчук, якого зараз дуже запрошують як експерта, «зливав» Чорноморський флот. В той час був створений комітет порятунку нації, держави, в який входив Степан Хмара. Власне цей комітет закликав людей виходити на вулиці. Пригадую, що біля політехніки виступав перший мій побратим, на той час студент Андрій Міщенко – один із засновників партії «Свобода». Я почув гасла, які були мені близькими. Тим паче, що «Свобода» (на той час Соціал-Національна партія України, – авт.) не була при владі, тому ніхто мені не може закинути, що вступив заради впливу. Згодом я прийшов на проспект Шевченка, 23 і написав заяву на вступ. Так і закрутилося…

– Вам комфортно у «Свободі»?

– Дуже. Це мої побратими, однодумці. Люди, які ідеологічно зі мною однакові. Навіть після перейменування СНПУ в «Свободу» ідеологія ж не змінилася. І наші програмові засади – ті самі. Якщо взяти ще стару програму СНПУ, то одним із пунктів у ній – «Росія – це наш одвічний ворог». Зважайте, що це був 1991 рік, коли деякі ліберал-демократи розповідали, що націоналізм не на часі, про що ви говорите. Та виходить, що все актуально до сьогодні.

«Для розуміння: в Івано-Франківську засідання виконкому повністю відкриті»

– Ви сказали, що як заступник куруєте земельними, будівельними питаннями. Важко, звісно, аналізувати з боку, але я не знайшла у новинах кричущих земельних скандалів в Івано-Франківську. Натомість у Тернополі вони виникають ледь не щотижня. Чому так?

– Я не знаю, як у Тернополі. Тому не можу та й не хочу коментувати. В Івано-Франківську ми дотримуємось принципу: «Не знаєш, як зробити, то роби за законом». От і все. Ми проводимо громадські слухання, обговорення. Приміром, приходять до міського голови активісти і кажуть: «Руслане Романовичу, не можна там будувати». Ми запитуємо: чому не можна, обґрунтуйте. Бо, на жаль, є різні активісти, які прикриваються громадською діяльністю для того, щоби заробити гроші. Натомість є правдиві та щирі люди, які, окрім того, що забороняти, пропонують альтернативу, чітко пояснюють свою позицію. Тим паче, якщо ми затверджуємо детальний план території, то це питання спочатку розглядають на засіданні виконкому з візуалізації. Для розуміння: в Івано-Франківську засідання виконкому повністю відкриті. Здебільшого це кабінет №311, в якому у ряд сидять всі члени виконкому. Також є відведені місця для журналістів, громадських активістів. Є два екрани, на які виносять питання, що потребують візуалізації. Кожен може стати, навіть активіст, й отримати можливість виступити. Завжди є журналісти з камерами, диктофонами. Тобто все цілком прозоро. Якщо питання гостре і викликає конфлікти, то ми його знімаємо з розгляду і спільно допрацьовуємо.

– У депутати ще йти плануєте?

– Я фактично півжиття присвятив політиці. Ось мені скоро виповниться 47 років, з них майже 25  – я член «Свободи». Тому якщо партія вирішить, що моя присутність потрібна у стінах того чи іншого представницького органу, то я погоджуся.

– Тобто наразі таких розмов не було?

– Так виборів ще немає (сміється,- авт.).

– Цікаво, де б Ви балотувалися: в Тернополі, Івано-Франківську, Львові чи, може, у Слов’янську?

– Україна широка. Немає значення, де ти балотуєшся чи на якій посаді перебуваєш. Головне – як ти виконуєш свої обов’язки.

«Зараз стріляю практично з усіх видів зброї і пишаюся цим»

– Як гадаєте, чому не склалося вдруге стати нардепом? Здавалося б, усі «карти в рукавах»: свій міський голова, є підтримка тощо.

– Думаю, що це потрібно питати у тих, хто голосував.  

– Ви були розчаровані чи, можливо, здивовані таким результатом?

Здивований. Передусім тому, бо не розумів, що ж я не так робив, які до мене зауваження. Хоча претензій і не було. Почнемо з елементарного. Прийом громадян проводив щомісяця постійно. Допомогу людям надавав. Ті гроші, які нам виділяли на депутатський фонд, я не крав, а старався чесно роздати тим, хто потребував: на ліки, операції тощо. Постійно був активним у Верховній Раді. Зареєстрував 85 законопроектів. Тобто я займався законотворчою роботою. Постійно намагався «вибити» кошти як для міста, так і для області в тому числі. Той же Майдан весь відстояв. Голову там мені розбили.  Перед цим, влітку, біля Київради поламали ребра. Зараз подекуди читаю, що «Свободи» на тому ж Майдані не було. Хоча пригадую дні, коли ми на сцені стояли цілою фракцією усю ніч.  На відміну від «на смерть» пораненого в палець Турчинова, з «інсультом прямої кишки» Парубія і т. д. Не говорячи вже про ті дні, коли Майдан штурмували і ми тримали оборону на барикадах.  Мені за ті дні не соромно. Вдень ходив у парламент, а вночі стояв на Майдані. На відміну від багатьох розумників, які їздили на Майдан, аби зробити фото і поїхати. І потім «пшик»… Спочатку почалися інформаційні закиди, що Кайда не був в АТО. Хоча Кайда був в АТО. Коли мене питали, за що нагороджений бойовою зброєю від Авакова, то відповідав: «Так, нагороджений зброєю. І не тому, що сидів у парламенті чи вдома. А воював!»

– Як Ви переживали програш?

– Пішов в армію. Зрозумів, що, будучи в парламенті, я виконував свій обов’язок. Коли ж не став депутатом, то теж отримав ряд обов’язків, та вже у ролі військового. Там навчився багатьох речай. Правда, стріляти вмів і раніше. Та зараз стріляю практично з усіх видів зброї і пишаюся цим. І вважаю, що кожен чоловік має пройти через армію. З такими сусідами, як у нас поруч, кожен чоловік повинен вміти захищати свою родину і Батьківщину!

– Де навчилися стріляти?

– У школі.  В десятому класі. До цього відвідував гурток «Юний стрілець». Я навчився збирати і розбирати автомат ще в школі.  Тому зараз за те, щоб у школах і вишах відновили допризовну підготовку.

– Полювання любите?

– Ні, я не мисливець, хоча й маю мисливський квиток та відповідну зброю. Та на полюванні не був ніколи. Рушницю мені колись подарував мій колега. Тоді й зареєстрував квиток. Хоча на полювання часто запрошують, та для мене святе – це риболовля!  Та був період, що я як перед Майданом з’їздив на рибу, так наступного разу поїхав уже після того, як демобілізувався.  Два роки не ловив риби – це була катастрофа (сміється,- авт.)

– Зараз, думаю, можете на вихідні знайти час для риболовлі. Чи ні?

– Якби я жив у Тернополі постійно, то може б і на вихідні їздив на риболовлю, а так маю більше часу приділити дружині, сім’ї.

«Якщо в сім’ї є публічна людина – це надзвичайно тяжко, бо слід усвідомлювати, що за тобою постійно слідкують»

– Де живете в Тернополі, якщо не секрет?

– У Підгородньому в будинку. Хоча дружина має квартиру в місті. Та в Підгородньому гарно, тихо. Поле, зайці бігають. Можна шашлик посмажити.

– Тема Вашого розлучення отримала чималий розголос у ЗМІ. Як Ви сприймали кожен новий заголовок у стрічці новин, що фактично «залазив» у душу?

– Абсолютно спокійно до цього ставлюся. Є різні журналісти: ті, що хочуть докопатися до істини, а є «заробітчани», яким цікаво «збити касу» чи  зробити «сенсацію». З іншого боку, якщо мною цікавляться, значить, я цікавий, значить, у мені бачать потенціал.

– До речі, скажіть із власного досвіду:  публічні люди в родині – це важко?

– Однозначно, що важко.  Якщо в сім’ї є публічна людина – це надзвичайно тяжко, бо слід усвідомлювати, що за тобою постійно слідкують: як ти одягнувся, як ходиш, що купуєш і т. д.  Та я вже звик до цього. Тяжко, мабуть, більше тим, хто поводиться неприродньо. Мені ж грати не треба. Спокійно ходжу по місту, ніхто мені в спину не плює – чи це Тернопіль, чи Київ, чи Івано-Франківськ, бо я нікому підлості не робив. Я такий, як є. От Ви питали за вибори… Значить, народ не сприйняв, що я такий є. Що ж вдієш? Та часи міняються.

– Як Ваші вихідні зараз минають?

– З сім’єю. Ми намагаємося бути разом, бо ж п’ять днів на тиждень не бачимося. Хоча вдома теж не сидимо. Ходимо в театр, в кіно.

– Ви сказали, що якось були на концерті гурту «Мері». А яку музику слухаєте, їдучи, приміром, до Тернополя в авто? Чи не слухаєте взагалі?

– Слухаю! Якщо  немає музики в машині – для мене це катастрофа.  Тому маю кілька дисків, приміром, того ж гурту «Мері», «Чорні» черешні». Є «АВВА». Тобто різна музика. Все залежить від настрою.

– Бачте, таки тягнуло Вас до обласної ради Тернополя: як не по роботі, то по любові. Адже Ваша теперішня дружина працює в облраді.

– Так, дійсно. Причому прийшла вона в обласну раду ще за моєї каденції, та тоді я її сприймав виключно як колегу, працівника. Не більше. Це вже після розлучення, армії все змінилося.

– Як Ви познайомилися, скажімо, по-новому? Як чоловік і жінка.

– Спонтанно. Якось зустрілися в Тернополі, розговорилися про роботу, то те, то інше. Я запропонував сходити на каву. Так і закрутилося.

– У Вас нещодавно народилася донечка. Вітаю! Ви стали батьком вдруге, адже маєте уже дорослого сина від першого шлюбу. Та все ж, що відчули, коли побачили малечу? Вже вирішили, як назвете?

– Емоції переповнювали! Плануємо назвати Даринкою.

– Чим пишаєтеся за час, коли були головою облради?

– Заскочили. Це ж було п’ять років тому. Знаєте, я вважаю, що в нас була вибудована чесна та публічна робота. І правила гри були такими ж. Ніколи не забуду того дня, коли мене обирали головою облради, а також голосували і за моїх заступників. Тоді одна з політичних сил під час голосування за заступників дуже хвилювалася. Я спитав: «Ви чого нервуєте?». Вони мовчали. Пройшло голосування, все гаразд. Тоді вони сказали мені: «Це вперше, що ніхто нікого не кинув». І так було надалі.  Ми зробили чимало. Виділяли багато грошей і на райони, і на ті ж дороги. Якщо зібрати все по дрібничках, то сумарно вдалося не мало! Крім того, не було жодного корупційного скандалу, жодного дерибану! Це теж показник!


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , , ,



Новини
21 Травня
20 Травня
18 Травня
17 Травня
Який тип проїзного квитка в тролейбусах Ви б обрали?
  • «Безліміт» 42%, 382 votes
    382 votes 42%
    382 votes - 42% of all votes
  • «Стандарт» – 60 їздок 24%, 216 votes
    216 votes 24%
    216 votes - 24% of all votes
  • Жоден 13%, 118 votes
    118 votes 13%
    118 votes - 13% of all votes
  • «Економ» – 46 їздок 12%, 106 votes
    106 votes 12%
    106 votes - 12% of all votes
  • «Преміум» – 90 їздок 9%, 77 votes
    77 votes 9%
    77 votes - 9% of all votes
Total Votes: 899
Червень 22, 2016
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше