Найсвіжіше:
• Тренер із надання домедичної допомоги Віктор Шацький: «Екстрена медицина чи домедична допомога – це симбіоз науки і… рок-н-ролу» • Королева манікюру Тетяна Штаблава: «Якщо хтось думає, що манікюр – це лише підпиляти й обрізати кутикулу, то він дуже помиляється» • «Чорна п’ятниця» у «Червоній руті» • Де на Тернопільщині не буде світла • Ремонт дороги у Залісцях: як працюють соціальні кошти • На Підгаєччині заради хати онука підробила заповіт • Тернопільський бізнес запрошують на форум у Криницю • Скільки коштує народитися на світ, або Чому «подяка у конвертах» має значення? • Думали, що рятують рідних, а насправді збагатили шахраїв • Якщо хочеш допомогти людині – не допомагай • Іспит із водіння може суттєво подорожчати • Захмелілий молодик влаштував погоню, як у кіно • Координатор проєкту «Танцюю, як усі» Олена Коваль: «На велику сцену вийдуть дітки з інвалідністю разом зі здоровими дітьми і будуть танцювати, незважаючи ні на що» • Коли втрачено статус неприбуткового підприємства • Герой студентського чемпіонату Європи Юрій Заставецький: «Коли ще вчився у школі, то брав собі 5-7 м’ячів, воротаря-сусіда, йшов на власне футбольне поле і вчився бити штрафні» • Вартість бензину знизиться на 3-5% • В Україні з’явилася послуга “е-пенсія” • Безробітний під Чортковом викрав фруктовий сад • Змінилися терміни передачі показників електролічильника • Орати якісно ще й на швидкість вчилися трактористи компанії «Контінентал» • Багатофункціональну актову залу урочисто відкрили у Старовишнівецькій школі Вишнівецької ОТГ • На ремонт усіх вітчизняних доріг треба 10 років і трильйон гривень • Індустріальний парк «Chortkiv-West» запланували створити у Чорткові • ГОРОСКОП 14 – 20 серпня • Горе-”оператор”, який зняв на відео сцену вбивства, залишиться під вартою
rss
NINO: «Мій девіз – мами можуть усе!»

Опубліковано: 25 Вересня о 17:09



Красива жінка, талановита танцюристка, любляча мати та турботлива дружина. Все це успішно поєднується в одній особі – NINO, добре знаній у танцювальному світі. Її невичерпний оптимізм та бажання постійно рухатись і розвиватися надихають усіх, хто її оточує. Вона привідкрила завісу в танцювальний світ та своє особисте життя для наших читачів.

«Я – інженер-конструктор»

– Ніно, коли Ви розпочали займатися танцями та що Вас до цього підштовхнуло?

Мої танці беруть початок із дитинства, ще в дитячому садку мій хист помітила вчителька музики Дарина Євгенівна. Саме вона змусила маму записати мене у танцювальний гурток. Згодом, коли підросла, я вже сама обрала собі танцювальний напрямок, відвідувала різноманітні тренінги, семінари, майстер-класи.

– Ваша освіта якось пов’язана з танцями?

Є кілька вишів, де можна навчитися танцям, але я свідомо цього не робила. Тепер є можливість навчатися на майстер-класах. До появи своїх донечок на світ я відвідала багато таких заходів, зараз також навчаюся, але не так часто, самі розумієте. Насправді у мене дві вищих освіти. Одна має відношення до спорту, інша – технічна, я – інженер-конструктор. Цей фах мені допомагає у моїй роботі, можу самостійно налаштувати та підключити звукову апаратуру для концертів, для мене це не проблема.

– Ваша танцювальна школа – одна з перших у Тернополі. Знаю, що раніше Ви були єдиним тренером, на даному етапі вже підготували собі заміну?

Школі вуличного танцю NINO вже 13 років. Звісно, у мене з’явилися тренери, це мої учні, які досягли певного рівня і не зупиняються на цьому. Сама я також треную. Інколи мені сумно, бо багато моїх вихованців їдуть навчатися в інші міста та країни. Для мене це мінус як для засновника школи танців, бо втрачаю дорогих мені людей, в яких вкладаю душу. Мої дівчатка (танцюристки) – молодці. Коли викладаєш, через певний час бачиш результат того, наскільки успішно це робиш. Як тренерів, їх це стимулює, робить відповідальнішими.

– Скільки дітей зараз тренується у Вашій школі?

На це запитання важко відповісти. Зараз у нас триває набір у нові групи, та й, зрештою, він не припиняється протягом усього року. Але можу сказати точно, не менше сотні, буває, що займаються і двісті, і триста чоловік. Звісно, у перспективі я мрію про тисячу учнів.

– Амбітні плани, сподіваюся, Вам вдасться об’єднати навколо себе таку велику команду. Мені особисто дуже імпонує Ваша модель організації навчання…

Так, моя команда передусім дружня. Діти до мене звертаються на «ти», без усяких там по батькові. Субординація, звісно, присутня, без неї ніяк. Та моя школа для мене – це танцювальна сім’я. Дружні стосунки допомагають позбутися страху, не боятися говорити. Ми влаштовуємо один одному сюрпризи, вітаємо зі святами, проводимо разом час, організовуємо різноманітні заходи. От зараз плануємо спільну поїздку за кордон.

«Якщо проходиш у сотню кращих, то не маєш права навіть постригтися без дозволу»

– У Вас не виникало бажання взяти участь у танцювальному проекті? Приміром, зараз дуже популярним є «Танцюють всі».

Я вже брала участь у цьому телевізійному проекті кілька років тому. Але для себе зрозуміла, що для того, аби брати участь у шоу такого формату, необхідно мати багато вільного часу, якого у мене обмаль, і той, що є, я намагаюся присвятити своїм близьким. Також там є і свої підводні камені. Необхідно підписати договір,  відповідно у тебе виникають різного роду зобов’язання. Я з цим стикнулась, у мене була можливість потрапити в сотню, та я відмовилась. Бо якщо ти проходиш у сотню кращих, то не маєш права навіть постригтися без дозволу. Там вимоги стосувалися навіть особистих дзвінків до батьків, заборона розголошувати певну інформацію. На проекті я постала перед вибором – іти далі чи обрати свою танцювальну школу, і я вибрала школу, про що не жалкую. Звісно, мені це шоу подарувало багато знайомств із талановитими танцюристами. Познайомилася з суддями. Після шоу якось потрапила на семінар Франциска Гомеса, вже будучи вагітною, він розписався на моїй футболці, що обтягувала живіт (посміхається, – авт.).

– Ваша сім’я – це…

Мій коханий чоловік, я, двоє донечок та наша собака Міка.

– Ви не можете жити без танцю, це я точно знаю, тож як пережили цю паузу, будучи двічі вагітною?

Будучи вагітною, танцювала майже до останніх днів перед пологами. Навіть мій лікар просив мене не робити розминок, бо до пологів залишався тиждень. Хоча коли ми планували другу дитину, то прораховували все так, щоби це не збіглося з моїм концертним графіком. Можливо, це комусь видається смішним, але так було.

– У Вашої старшої доньки дуже рідкісне ім’я…

Так, Яніна. Їй скоро виповниться 4 роки. Молодшій – рік і три місяці, її звати Таня.

Дівчатка названі в честь наших із чоловіком бабусь. Ніною звали мою любу бабусю. Вона сама родом із Білорусії, але під час війни проживала на території Польщі, саме там у документах її назвали Яніною. А Тетяна – це сімейне ім’я в родині мого чоловіка, так звуть його маму, бабусю. Цьому імені вже 5 поколінь.

– А як Ви познайомились зі своїм чоловіком? Довго зустрічалися до одруження?

З ним ми знайомі понад 10 років. Спочатку нас об’єднувала дружба. Ми багато спілкувалися, знаємо один про одного майже все. Згодом це переросло у щось більше. Але все почалося з дружби.

– У яких стилях Ви танцюєте?

Ой, бракне пальців на обох руках, щоби перерахувати. Це хіп-хоп, джаз-фанк, бальні танці, брейк-данс, вог, поппінг, хаус… Список можна продовжувати.

– Ваша старша донечка Яніна вже почала займатися танцями?

О-о-о… Яніна танцює на своїй хвилі. Вона специфічна маленька людина, яка це робить тільки тоді, коли хоче. Як показала практика, мама-тренер не завжди позиціонується як тренер. Тому ми запропонували їй піти танцювати з її подругою із дитсадка в інший танцювальний клуб до моїх друзів. Я віддала її до хороших кваліфікованих тренерів. У подальшому планую зацікавити її гімнастикою та акробатикою. А ось молодша, мабуть, через свій вік усе повторює за мною. І вбачаю що у перспективі вибере своїм тренером мене. Та, якщо чесно, мені не принципово, яким видом танцю будуть займатися діти. Народні, бальні чи балет –  я їх підтримаю у будь-якому виборі.

«Материнство – це велике щастя, і я бажаю кожній жінці це пізнати»

– Ви надзвичайно активна жінка. Встигаєте все, доглядати і виховувати дітей, берегти родинне вогнище, танцювати, подорожувати, відвідувати майстер-класи, займаєтесь благодійною діяльністю, задіяні як хореограф у багатьох заходах, що проводяться в Тернополі. Може, у Вас є якийсь секрет планування часу?

Мій девіз – мами можуть усе! Мами можуть танцювати з температурою, мами можуть взяти дитину на руки, рюкзак на плечі, собаку на поводок і піти по справах. Мами можуть готувати, мами можуть подорожувати. Материнство – це велике щастя, і я бажаю кожній жінці це пізнати.

Мені здається, можливість усе встигати закладена у кожній людині. Лише трохи наполегливості та бажання. Коли ти втягуєшся у такий ритм, то твій темп автоматично пришвидшується. Звісно, буває важко, коли хочеться видихнути. Нікуди не поспішаючи, випити в тиші філіжанку кави… Важливо не розкисати. В нашому суспільстві існує така думка, що коли ти мама, то все, крапка. Але це не так. Ми можемо себе одночасно реалізовувати в кількох напрямках. Звісно, я вважаю великим плюсом  те, що мені допомагає моя мама, чоловік та дідусь в міру своїх можливостей. Та бували випадки, коли я їхала на тренування з грудною дитиною.

– Ваш п’ятий член сім’ї – собака Міка, це американський пітбультер’єр. Вважається, що це агресивна бійцівська порода собак. Чи не страшно її утримувати, адже вдома маленькі діти?

Немає поганих собак – є погані господарі. Насправді така порода, як пітбуль чи амстаф, тільки в пострадянському суспільстві вважається агресивною та бійцівською. Це стереотип та міф, придуманий людьми, який базується на неадекватних господарях. У Європі це спортивна порода собак. Їх залучають до сеансів реабілітації з дітьми. Наша Міка – це в душі пудель. Вона з’явилась у мене ще до народження дітей. І виховувалась для сім’ї, для людей. Собака – це друг. Вона не має бути захисником, навіть якщо виглядає зловісно. Якщо ти хочеш захистити себе, купи зброю або найми охорону. Не уявляю себе з іншою породою. Наприклад, взяти бульмастифа, красива порода, велика, але спокійна і флегматична. Це для іншого типу людей. Мені ж потрібна активна собака. Зізнаюся, що вдома ми захищаємо собаку від дітей. Вони стрибають по ній, тягають за хвоста. Ми, звісно, пояснюємо дівчаткам, що собаці може бути боляче і що так робити не можна. Та ввечері у них справжні ігрища, Міка біжить за повітряною кулькою, Яніна з Танюшею – за Мікою. Їм весело і вони щасливі, а я радію від того, що бачу їх такими.

– Ваші донечки не ревнують Вас чи батька одна до одної?

Виховання дітей – тонка психологія. Я – єдина дитина у сім’ї своїх батьків, мені трохи складно з цим, а ось у родині чоловіка їх було троє, він добре знає специфіку виховання. Ми стараємось виховувати їх так, щоби ніякої ревності не було.

Привчаємо до доброти і любові один до одного. Вчимо, що сестра – це рідна і найближча людина.  Буває так, що вони пробують поділити якусь іграшку, то ми пояснюємо, що треба ділитися або ми забираємо цю іграшку і вона не дістається нікому.

– Знаєте, є таке поняття, як татова доня. Яке у Вашій сім’ї ставлення до такого твердження?

Коли я була маленькою, мені родичі часто задавали запитання, чия я донька – татова чи мамина? Відповідь моя була незмінною незалежно від віку та життєвих обставин: я і мамина, і татова. Так ми навчаємо і своїх донечок.

– Як Ви обираєте відпочинок? Дітей берете з собою чи залишаєте на бабусю?

Ми відпочиваємо усією сім’єю і робимо це активно. У нас не прийнято це робити на шезлонгах. Навіть якби ми цього дуже хотіли, то нам би це не вдалося. Перша довготривала поїздка з Яніною – це 700 кілометрів в Одеську область. Ми відвідали Вилкове, його ще називають українською Венецією. У подорожі нас супроводжувала Міка. Донька добре перенесла цю поїздку, ми їхали в машині, плавали на гондолі та кораблі. Не було ніякого дискомфорту.

До речі, я всіляко популяризую автокрісло. Якщо у вас є машина та маленька дитина, без такого крісла ніяк не обійтись, бо це передусім здоров’я та безпека наших дітей. У Європі взагалі заборонено транспортувати немовлят у машині без автокрісла. Тому зі шпальт вашої газети хочу звернутися до батьків: це дуже важливо. Не наражайте дітей на небезпеку. Ситуації різні бувають – і аварійні, і різке гальмування. Вам самим так буде спокійніше, знаючи, що дитина знаходиться у ньому.

З Танюшею на 3 тиждень після народження їздили в Карпати. Приміром, зараз повернулися зі скель Довбуша та Тустані. Це був активний відпочинок. От уявіть, до скель треба було йти через ліс близько 3 км, ще й під гору. Ми думали, що Яніна буде капризувати, але ж ні, вона пройшла без скарг туди й назад, загальна протяжність маршруту – 6 км. Для дитини у віці неповних 4-х років це справді багато.

Ми прищеплюємо діткам любов до активного життя. Чим більше ти бачиш, тим краще пізнаєш світ. Яніна добре пірнає з маскою і трубкою. Ми з чоловіком називаємо її рибкою. Ще рік тому він ходив регулярно у басейн і пропливав із нею під водою 10-метрову доріжку.

– Бачила Ваше відео, де ви з Яніною, Ваш чоловік із немовлям на грудях катаєтесь на лижах у Карпатах. Не боязко було за молодшу?

Знаєте, це відео викликало багато запитань. Хтось був у захваті, а хтось говорив, що ми несповна розуму. Та я довіряю своєму чоловіку, він чудово катається на лижах, і я знаю, що він зробить усе для того, аби донька почувалася комфортно, а я знала, що вона у безпеці. На той момент Тані виповнилося 6 місяців. Ми подбали про техніку безпеки. Оскільки шоломів для таких немовлят не виготовляють, то є спеціальні вставки для фіксації шиї. Усім було весело. Яніна також каталася. Всі живі й здорові, як бачите.

– Про що Ви мрієте як танцюристка?

Хочу потрапити на суперкруті танцювальні фестивалі, де зібрана велика кількість талановитих танцюристів. Хочу показати себе там, потрапити у фінали, виступити достойно. Щоб отримати визнання тих людей, що в танцювальному світі досягли багато і які є для мене прикладом, але не наслідуванням. Хочу велику школу, багато талановитих учнів, хочу популяризувати танець і робити це якісно. Хочу, щоби мої учні розвивались і досягали неймовірних висот.

– …А як мама?

Мрію про те, щоби мої діти залишилися в Україні, щоби зростали у мирному часі із мирним небом над головою. Щоби досягли більше, аніж ми з чоловіком. Аби були здорові та щасливі і щоби реалізували себе. І коли вони постаріють, то сказали собі: «Ми досягли всього того, чого хотіли!» Ось це і є основне моє бажання.


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
20 Серпня
19 Серпня
18 Серпня
17 Серпня
16 Серпня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше