Найсвіжіше:
• Анонси газети «Номер один» від 21.08.2019 р. • Тренер із надання домедичної допомоги Віктор Шацький: «Екстрена медицина чи домедична допомога – це симбіоз науки і… рок-н-ролу» • Королева манікюру Тетяна Штаблава: «Якщо хтось думає, що манікюр – це лише підпиляти й обрізати кутикулу, то він дуже помиляється» • «Чорна п’ятниця» у «Червоній руті» • Де на Тернопільщині не буде світла • Ремонт дороги у Залісцях: як працюють соціальні кошти • На Підгаєччині заради хати онука підробила заповіт • Тернопільський бізнес запрошують на форум у Криницю • Скільки коштує народитися на світ, або Чому «подяка у конвертах» має значення? • Думали, що рятують рідних, а насправді збагатили шахраїв • Якщо хочеш допомогти людині – не допомагай • Іспит із водіння може суттєво подорожчати • Захмелілий молодик влаштував погоню, як у кіно • Координатор проєкту «Танцюю, як усі» Олена Коваль: «На велику сцену вийдуть дітки з інвалідністю разом зі здоровими дітьми і будуть танцювати, незважаючи ні на що» • Коли втрачено статус неприбуткового підприємства • Герой студентського чемпіонату Європи Юрій Заставецький: «Коли ще вчився у школі, то брав собі 5-7 м’ячів, воротаря-сусіда, йшов на власне футбольне поле і вчився бити штрафні» • Вартість бензину знизиться на 3-5% • В Україні з’явилася послуга “е-пенсія” • Безробітний під Чортковом викрав фруктовий сад • Змінилися терміни передачі показників електролічильника • Орати якісно ще й на швидкість вчилися трактористи компанії «Контінентал» • Багатофункціональну актову залу урочисто відкрили у Старовишнівецькій школі Вишнівецької ОТГ • На ремонт усіх вітчизняних доріг треба 10 років і трильйон гривень • Індустріальний парк «Chortkiv-West» запланували створити у Чорткові • ГОРОСКОП 14 – 20 серпня
rss
Найстарший футболіст області працює… директором школи

Опубліковано: 18 Листопада о 13:13



fj1a001451-річний півзахисник заліщицького «Дністра» дає фору молодим

Зазвичай ЗМІ смакують подробицями життя спортивних зірок високого ґатунку, з чемпіонськими та медальними здобутками, яких показують по телебаченню та про яких говорять по радіо. Але поряд з нами живуть люди, які хоча й не здобули великого спортивного визнання, однак є предметом гордості та наслідування для молодшого покоління. Одним з таких, безсумнівно, є півзахисник футбольної команди «Дністер» із Заліщиків, 51-річний Роман Войцеховський. Про його спортивну і не лише спортивну біографію поведемо розмову.

Футбольної школи не мав

– Пане Романе, для більшості любителів спорту Ви людина маловідома. Розкажіть трішки про себе.

– Доля мене покидала по цілому Заліщицькому району. Народився я 17 жовтня 1965 року в селі Дуплиське, хрестили мене в Угриньківцях, до 8 класу навчався в Бедриківцях, а середню школу закінчив аж у Касперівцях. Зараз живу в Дзвинячі, але повернувся до Угриньківців, де працюю директором сільської школи.

– У дитинстві займалися футболом?

– Чим відрізняється моє покоління від теперішнього: тоді було велике бажання, яке навіть переходило у фанатизм, грати у футбол. Чому я досі хочу і можу грати у футбол?  Та тому що я, коли був молодим, багато працював на футбольному полі, не дивився на різного роду дрібні ушкодження. Це збереглося в мені й до тепер, а нині небагато знайдеш молодих гравців, які б віддавалися на полі та грали через «не можу». І це при тому, що в мене жодної футбольної школи не було. В селі навіть стадіону не було, а ми, місцеві хлопці, грали у футбол на дорозі. У Бедриківцях до 8 класу уроки фізкультури вела жінка, а спортивних шкіл тоді ще навіть не було. Тим не менше, наша сільська школа, в якій багато хлопців любили футбол, навіть виграла районні й отримала право грати в обласних змаганнях. Якби я мав хорошу футбольну школу, то, можливо, грав би за майстрівські команди.

– На яких позиціях на футбольному полі виступали?

– Так сталося, що за довгі роки довелося пограти на різних позиціях. У восьмому класі за школу стояв на воротах, у 10-му – вже був польовим гравцем, в Тернопільському педагогічному інституті діяв у півзахисті та нападі. Коли став грати за дорослу команду заліщицького та дзвиняцького «Дністрів», то зазвичай грав заднім або переднім захисником. У чемпіонському сезоні «Дністра» в 2004 році всю турнірну дистанцію діяв у захисті в парі з легендарним заліщицьким футболістом Петром Дідиком, але в одному матчі (було це у Збаражі), коли у грі не зміг взяти участі наш голкіпер, довелося мені стати у ворота та пригадати навики гри на цій позиції.

«Граю на досвіді»

– Ви згадали 2004-й чемпіонський рік. Вам уже тоді було майже сорок. Після того сезону Ви зрідка з’являлися в обласних змаганнях, і ось цього року несподівано знову одягнули футболку «Дністра».

– Я опікуюсь футбольною командою села Дзвиняч, яка виступає у чемпіонаті Заліщицького району. Треную її та виступаю за неї як граючий тренер. До речі, цьогоріч сільська команда пробилася до фіналу «чотирьох» районних змагань, однак медалей не здобула, програвши у півфіналі майбутньому чемпіону (1:2). Але так сталося, що між першим і другим колом обласної першості багато гравців залишили «Дністер». Головний тренер команди Ярослав Олексів, котрий є моїм учнем, адже свого часу працював вчителем фізкультури, попросив мене допомогти. Я тішуся з того, що отримав запрошення фактично до команди моєї молодості. І скажу по правді, що в другому колі заліщицька команда зіграла не гірше, ніж у першому, набравши таку ж кількість очок. І це при тому, що в деяких матчах у «Дністра» не було жодної заміни.

– Чи немає такого, що гравці «Дністра» виправдовувались після невдалих ігор, мовляв, за нас грав старший чоловік, що ми могли зробити?

– Одного разу, коли обговорювали матч, я задавав схоже запитання тренерам та футболістам: невже Ви мене, старого, взяли, щоб мати привід для виправдання поразок? Натомість почув приємну для себе відповідь, мовляв, Романе Ярославовичу, молодших, які грають краще за Вас, просто не залишилося. Я не кажу, що я сильний футболіст, а мені довірили непросту позицію опорного півзахисника, але десь можу виграти повітряну боротьбу, на досвіді виберу правильну позицію і відберу м’яча в суперника, ще можу віддати гостру передачу. Але відчуваю, що сили вже не ті. До прикладу, в останньому матчі сезону довелося відіграти весь матч (і таких зустрічей у сезоні було кілька) проти ФК «Козова» (0:0). Там у мене в опонентах був хороший швидкісний гравець, за яким не завжди встигав. Тому можу сказати, що коли раніше грав у задоволення, то нині – здебільшого через «не можу», але намагаюся цього не показувати, щоб не підвести партнерів по команді.      

– Як у Вас відбувається діалог із наставником «Дністра»? Хоча Ви і перший тренер Ярослава Олексіва, але в команді він все-таки головний.

– Намагаюся його слухатись, але інколи і даю поради. При цьому не ображаюся, коли він  деколи підвищить на мене голос, сказавши: «Ярославович, що Ви там десь не дограли чи  не добігли?» Йому важко зрозуміти, що я вже не в тому віці, щоб грати, як колись, але якщо вже вийшов на поле, то повинен доводити грою, що не випадково виступаю за обласну команду. 

«Люблю дружину і… футбол»

– Пане Романе, нещодавно Ви отримали відзнаку найвіковішого гравця чемпіонату Тернопільської області з футболу.  Ваше ставлення до цієї нагороди?

– Я не дуже балуваний футбольними нагородами, тому, звичайно, приємно, що мене відзначили, тим більше в Тернополі у перерві матчу майстрівських команд. 

– Ви згадали про Вашого учня Олексіва, а хто ще з вихованців заграв у великий футбол?

– Угриньківці – це маленьке, але дуже спортивне село. Як вчитель фізкультури (це вже потім став директором), з дітьми спортом займався з першого класу. Вважаю, у хороших гравців виросли той же нападник Володимир Леськів, який нині виступає за ФК «Копичинці», воротар Олександр Шацьких та нападник Тарас Топольницький, які захищають кольори «Дністра».

– Як Вам вдається знаходити час для футболу, адже маєте серйозну керівну посаду, та й у селі по господарству ніхто, напевно, обов’язків з Вас не знімає?

– Дійсно, справ багато. Маю дві теплиці, дві корови, три гектари поля. Але, тим не менше, двічі на тиждень відвідую тренування, встигаю грати як за район, так і область. Скажу більше, якщо мені ще дадуть шанс на наступний рік, то я підготуюся і гіршим у складі «Дністра» точно не буду. Хоча на футбольне поле не напрошуюсь, якщо є сильніші гравці – будь ласка, виходьте і грою доводьте свою потрібність «Дністру».

– Як дружина ставиться до Вашого захоплення?

– Зазвичай усі футболісти стоять перед дилемою, що у них на першому місці – сім’я чи футбол? Коли моя дружина питає, кого я більше люблю – її чи футбол, то я відповідаю: «Тебе і… футбол». Причому вона знає ще від одруження, що коли у мене гра, то всі справи відкладаю і це питання не обговорюється… 

Віталій Попович


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: ,



Новини
20 Серпня
19 Серпня
18 Серпня
17 Серпня
16 Серпня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше