Найсвіжіше:
• Війна за приміщення Бережанської рятувально-водолазної станції • На Тернопільщині вперше за останні кілька десятиліть відбулися офіційні змагання з кінного спорту • Лікар-невролог Марія Шкробот: «У світі близько 50 мільйонів людей хворіють на деменцію, найпоширенішою формою якої є хвороба Альцгеймера» • Тереболянська «Нива» – краща футбольна команда області • За 30 років в Україні вкрали 5 мільйонів гектарів землі • ТОВ «Тернопільелектропостач» – нова компанія на ринку електроенергії • Щодо ситуації із виявленими печатками ДВК в Тернопільській ТВК, розповів Ігор Процик • «Нива» уперше в історії виграла в «Чорноморця» на його полі • Концепцію покращення дорожнього трафіку презентували у Тернополі • Навчання студентів ЗУНУ за програмою академічних обмінів DAAD • На Тернопільщині планують створити геологічний заказник • Гороскоп на тиждень із 26 жовтня по 1 листопада 2020 року • Об’єкти «Великого будівництва» готують до відкриття • Листопаде листопаде, чи зустрінеш ти нас заморозками? • Водій маршрутки переїхав пенсіонерку – і знову сів за кермо • У Тернопільській громаді голосуються за проєкти «Громадського бюджету-2021» • Віктор Овчарук став керівником обласного перинатального центру «Мати і дитина» • Як пройшли місцеві вибори на Тернопільщині? • Українців очікує значне підвищення ціни на газ • Анонси газети «Номер один» від 28.10.2020 р. • Майже півтори тисячі роботодавців Тернопільщини вже мають власні «електронні кабінети» • Де на Тернопільщині не буде світла • Сучасну студію робототехніки відкрили у Підволочиську за сприяння «Контінентал Фармерз Груп» • Чи обов’язково вкривати кущі троянди на зиму • Коли садити часник на зиму?
rss
Найкращий майстер із ремонту дизельних автівок Ігор Підлипський: «Клієнтами були народні депутати і навіть Прем’єр-міністр»

Опубліковано: 2 Жовтня о 13:45



Копичинецького майстра з ремонту дизельних автомобілів Ігоря Підлипського знають як кращого у своєму ремеслі не лише в Тернопільській області, а й далеко за її межами. Не випадково, щоби потрапити до нього, необхідно домовлятися наперед за два тижні. Маючи хист у техніці, цей чоловік не женеться за неймовірними заробітками, а частину заробленого віддає на меценатство. Про те, як простий житель Копичинців завдяки розуму і таланту зробив себе сам, читайте в ексклюзивному інтерв’ю з Ігорем Івановичем Підлипським.

«З обласного сільгоспуправління приїздили та хотіли забрати верстат»

– Пане  Ігорю, як Ви опанували професію, що стала справою усього життя?

Сталося це тоді, коли пішов працювати в «Сільгосптехніку» бригадиром із ремонту паливної апаратури. У Копичинцях свого часу відкривалася майстерня всесоюзного значення і мене направили на різні заводи вчитися ремонтувати паливну апаратуру. А вже повернувшись додому, вчив цьому ремеслу інших. Ремонтували паливні насоси до МТЗ, ЮМЗ, Т-74 зі всієї Тернопільської області. У рік орієнтовно «перебирали» близько 2500 таких насосів.

Загалом спеціальність із ремонту паливної апаратури і форсунок є рідкісною навіть для України, хоча в самих Копичинцях таких майстрів було достатньо. Особисто навчив цьому ремеслу з десять чоловік, більшість із них заснували свої фірми. Однак із різних причин нині залишилися лише дві фірми. Вони спеціалізуються виключно на тракторах, я ж пішов далі, ремонтую фури та іншу техніку.

– Коли і за яких обставин відкрили власну майстерню?

Офіційно – в 2001 році, а неофіційно ремонтував дизельні автомобілі з 1997 року. Майстерню облаштував на власному подвір’ї. Використовую для неї гараж та підвальне приміщення. На початках у колгоспі Теребовлянського району взяв на три роки в оренду верстат, що регулює паливні насоси. За це ремонтував техніку колгоспу, а решта часу верстат працював уже на мене. Тоді з цим верстатом мав проблеми. З обласного сільгоспуправління приїздили та хотіли в мене його забрати. Став конкурентом «Сільгосптехніки», і там переживали за те, що залишаться без роботи або будуть мати незначні замовлення. Однак на верстат у мене були всі документи, оформлені через нотаріуса, і забрати його не змогли.

– Зі збільшенням клієнтів, мабуть, розширялась і матеріально-технічна база?

Вже навіть збився з рахунку, скільки в мене верстатів, мабуть сім. Один, до прикладу, привіз із Польщі, з ним теж сталася кумедна ситуація. То був новий верстат для регулювання паливної апаратури, з яким мене дві доби тримали на кордоні. Митники хотіли, щоби дав їм у «кишеню», мені ж потрібні були на нього всі офіційні документи. Я їм сказав: хлопці, якби я хотів отримати верстат без документів, то розібрав би його по частинах і перевіз через кодон у сумці. Я ж хотів, щоби все було законно. Ще один верстат на електронні форсунки зробив сам. Оригінальний вартує 30 тисяч доларів. Зробив у два рази меншим, ніж пропонують до продажу, однак він виконує ті ж функції. 10 років працюю на ньому і жодних похибок немає.

«Працюю за принципом, щоби щось мені залишалося і клієнту було вигідно»

– Які автомобілі ремонтуєте?

Практично всю дизельну групу – фури (ДАФ, МАН), буси «Спринтери» і багато інших.

– Це правда, щоби потрапити до Вас, потрібно ставати у чергу?

Десь на два тижні у мене все розписано.

– Кажуть, що в Тернопільській області такого кваліфікованого майстра із ремонту паливної системи, як Ви, більше немає?

Якщо люди кажуть, то десь у тому правдиве зерно є.

– Чому клієнти їдуть саме до Вас, у чому секрет?

Головну роль відіграють ціна і якість. За надприбутками не женуся, працюю за принципом, щоби щось мені залишалося і клієнту було вигідно. Я одразу кажу, скільки вартує та чи інша запчастина плюс робота. Підходить – працюємо. Люди задоволені і це найголовніше! Працюю на сучасному обладнанні, за рахунок якого тримаю високу якість. Використовую тільки добротні запчастини. Але найголовніше – це спеціалісти, а вони в мене кваліфіковані, разом працюємо вже близько 15 років. Один із них – син Володимир, тому вважаю цей бізнес уже родинним. До того ж постійно вдосконалюємось, скажімо, я і син їздили на навчання в Польщу (Вроцлав, Гданськ).

– Пане Ігорю, щоби стати таким знаним майстром, мабуть, пройшли довгу трудову дорогу?

Після школи навчався у Борщівському технікумі, де здобув спеціальність механіка. В 21 рік пішов працювати в Чортківський автопарк №19036 механіком із випуску техніки. В АТП було 320 одиниць, із них: 96 автобусів, 20 автомобілів таксі, решта – вантажні автомобілі. Перевіряв ходову, зчеплення і все решта. Якщо бачив, що потрібен ремонт, то відправляв техніку в ремзону, і лише на наступний день такий автомобіль міг виїхати на дорогу. Якщо бачив, що водій прийшов після вчорашньої пиятики, то відправляв його додому, адже більшість перевозили людей, а не худобу, на них, а відповідно й на мені, була велика відповідальність. Тоді до цього питання підходив дуже прискіпливо, у мене в характері не було такого, щоби на ці речі закривати очі. За 10 років роботи вся техніка була справною, ніколи не було смертельних випадків чи щоби відлітало колесо.

– А чому поміняли райцентр Чортків на Копичинці?

– Особливого вибору в ті часи не було. Працював у Чорткові, а дружину направили на роботу в Кременецький район у село Нижній Тараш, що знаходиться за Почаєвом. Туди ні поїзд, ні автобус не їздив. Вантажним автомобілем якось дісталися. Приїхавши, поговорив із головою колгоспу, чи потрібен йому механік. Той сказав, що ні, попросив для дружини відкріплення, бо як ми мали жити, я – у Чорткові, а дружина – на Кременеччині? Коли він відмовився, поїхав в управління сільського господарства і випросив направлення на роботу в село Базар Чортківського району. Голова тамтешнього колгоспу дав нам старий будинок. Поки не народився старший син – мешкали в Базарі, три місяці навіть був за зятя, а тоді став будуватися в Копичинцях. Грошей великих не мали, механіком в АТП заробляв 140 крб., тому будувався сам. А коли народилися двійнята, одного дня приїжджаю з Чорткова додому, а там три плачі – дружина Ганна і новонароджені Володимир та Ольга. Оскільки мешкали окремо від батьків, то дружина не справлялася одна, їй було дуже важко, адже, крім немовлят, мали ще двоє старших синів. Так я змушений був залишити роботу в Чорткові. З тих пір і до сьогодні живу і працюю в Копичинцях.

– Хто з відомих людей ремонтував у Вас автівки?

Було кілька народних депутатів. Прізвищ у них не питаю, але побачив відповідний значок. Ніхто зухвало не ставився, для них головне – зробити автомобіль, а в грошах ніколи питання не стояло. Свого часу відремонтував шість машин нинішнього Прем’єр-міністра (В. Гройсман,  – авт.), які, зі слів водіїв, працювали у Вінницькій області на кар’єрі.

– А чи не плануєте розширяти бізнес?

Пропозицій було і є багато, пропонували відкривати філіали в Тернополі, Чорткові, Бучачі. В Одесі хотіли створювати велику фірму для мене. Але мені цього не потрібно. Чим більший колгосп, тим більше безладу! Та й уже трохи застарий, щоб  розширятися, минуло 63 роки (сміється, – авт.). Того, що є в Копичинцях, повністю вистачає.  

– А пригадайте, коли отримали водійські права і яким було Ваше перше авто?

– Права отримав під час навчання в технікумі, а першою власною автівкою були «Жигулі» (ВАЗ-2111).

– А як вдалося на неї заробити гроші, адже, напевно, тоді ще власного бізнесу не мали?

Їздив торгувати у Перемишль (Польща), продавав поршневу Т-25, яку купував на базі в Києві. За одну поїздку міг заробити 250-350 доларів. Потім, коли ця тема стала неактуальною, одним із перших возив у Москву ковбасу. За одну ходку міг узяти до 100-120 кг. Натомість із Москви привозив сигарети. Коли ринок області ними наситився, продавав їх в Ужгороді. А вже звідти привозив амареті та лікери. У багажник «Жигулів» поміщалося до 300 пляшок. «Човникуванням» займався десь три роки. Життя було таке, мав четверо дітей, які хотіли їсти, а зарплати не було, в кращому випадку її видавали бартером, тому доводилось крутитися. 

– Пане Ігорю, розкажіть трішки про свою сім’ю..

Дружина Ганна народилася в селі Ланівці Борщівського району. Навчалася в Копичинцях у бухгалтерському технікумі. Рік часу зустрічалися, справили два весілля – у мене було на 120 чоловік, у неї – на 300. Весілля було у шатрі, а не так, як нині – у ресторанах. Нещодавно відзначили 40-річчя подружнього життя. Маємо четверо дітей. Старший син Андрій – танцюрист, довгий час працював в ансамблі прикордонних військ, зараз викладає хореографію в університеті культури Поплавського. Василь мешкає в Тернополі, має свою фірму, яка спеціалізується на продажі покрівельних матеріалів. Володимир працює зі мною. А донька Ольга мешкає з чоловіком у Львові, обоє художники. Маю вже сім онуків. Найменший Маркіян, напевно, буде футболістом. У рік і три місяці вже копає м’яча (сміється, – авт.).

 

 

 

Велика і дружня родина Ігоря Підлипського

«На той світ усього не забереш”

– У Копичинцях Вас знають і як футбольного мецената. Звідки взялася любов до футболу?

На той світ усього не забереш! Відновив стадіон у парку, де, коли ще був малим, сам займався. Ганяли там м’яча від ранку до вечора. Ставок був поруч, де купалися. Часом бувало таке, що мама обід виносила на стадіон, бо не було часу навіть піти додому поїсти. Десятиліттями футбольне поле було захаращене, там випасали худобу. Ми ставили дерев’яні ворота, а пастухи їх розбирали, не давали дітям грати. Було потрачено чимало власних коштів, щоби привести його до пуття. Вже облаштували футбольне поле, спорудили трибуни на тисячу глядачів. Плануємо ще збудувати роздягальні з душовими кабінками, дитяче кафе, і якщо влада дозволить, невеличкий готель. На повноцінне відкриття стадіону хотів би запросити до Копичинців якусь відому футбольну команду…

Також допомагаю ФК «Копичинці», де є віце-президентом. У 2012 році з Іваном Михайловичем Хорощаком організували футбольний колектив, який здобув срібні нагороди в чемпіонаті області. Команда була перспективна, однак районне керівництво на наступний рік заявило, щоби ми грали в Гусятині. Та ми не погодилися і гусятинська команда тоді грала власними силами і посіла одне з останніх місць. Згодом у Копичинцях команду відродили. Спершу в районі взяли друге місце, потім з величезним відривом здобули золоті медалі. А вже третій сезон виступаємо в чемпіонаті області. Минулоріч здобули «срібло» в першій обласній лізі, цьогоріч ведемо боротьбу за чемпіонство. На наступний рік, якщо все буде гаразд, повернемося до вищої ліги, а загалом вважаю, що команда в нас аматорського рівня України.

– А дружина чи діти не кажуть, мовляв, багато фінансів витрачаєте на стадіон, футболістів тощо, може, знайти краще застосування заробленим грошам?

Якби вони були в чомусь обділені, тоді могли б таке говорити. Натомість забезпечені всім, мають квартири, машини і все необхідне для життя.

– Вважаєте себе багатою людиною?

Ні, якщо говорити у плані грошей. Не вважаю велику кількість грошей  багатством, це просто папірці. Найбільше багатство людини – це здоров’я!

– Ви знана і шанована в окрузі людина, депутатством чи політикою не зваблювали?

Пропонували, але не маю на це часу. Та й добре пам’ятаю слова батька – переселенця з Польщі: «Не лізь, куди не треба, а займайся тим, що тобі до душі!»


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
30 Жовтня
29 Жовтня
28 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше