Найсвіжіше:
• «Свої» та «чужі» атовці: у Тернополі одним захисникам землю дають, а інших – «футболять» • У лікарні Шумської громади дітки відтепер лікуються в оновленому відділенні • Поблизу Тернополя ОДА скуповує землю для будівництва дороги • На Тернопільщині викрили осіб, що збували паливні картки й талони без сплати податків • Небезпечні розваги молодиків завершилися летально для 18-річного юнака • Яку погоду очікувати в останній тиждень січня? • Анонси газети «Номер один» від 20.01.2021 р. • Похоронні традиції. Чи можна ховати жінку, одягнуту в штани? • У Тернополі шахрай-рецидивіст на восьми поштових відділеннях підмінив комп’ютерні мікропроцесори • Тимчасове припинення електропостачання • Змінено розміри ставок збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при першій реєстрації легкових автомобілів • Міненерго пропонує знизити ціну на газ для «вразливих» споживачів • Тарас Гром’як: «Перший тренер, як і перший вчитель, дає важливу основу. Віру в себе, характер – усе це в мені відкрив Борис Романович Палюх» • Хто керує автомобілем – ви чи ваш мобільний телефон? • Студенти на Зборівщині за пів години обікрали два авто • Гороскоп на 2021 рік для всіх знаків Зодіаку. Що очікувати від року Бика • У Чортківській громаді придбали ще один сміттєвоз • Рецепт від господинь: джамбалайя від Іванки Білої • У центрі Збаража молодик на іномарці збив бабцю • У Кременці новорічна ялинка та її встановлення обійшлося у 120 тисяч • Як змінити постачальника газу • Голова Теребовлянської громади подав у відставку • У Заліщицькій громаді незаконно видобували гальку та гравій • ТОП-12 головних змін в Україні з 1 січня: від росту тарифів до нових санітарних правил у школах • На Бучаччині дідусь осиротив трьох онучат
rss
Кожен сам коваль свого щастя: від бізнесмена до безхатька і навпаки

Опубліковано: 10 Листопада о 10:15



Життєві історії. У кожного є хоча б одна така, що може стати якщо не основою для сценарію кінострічки, то точно для написання книжки. Вони бувають різними: щасливі та сумні історії кохання, найрізноманітніші життєві драми. Герой нашої історії з успішного бізнесмена перетворився на безхатченка. Кілька років поневірянь зробили з нього зовсім іншу людину, але він знайшов у собі сили повернутися до звичного життя.

«Коли я привіз дівчину знайомитися з батьками, то зрозумів, з яких ми різних світів»

Іван народився у багатодітній родині в селі під районним центром. Його мати, Уляна Іванівна, виховувала семеро діточок – чотирьох дівчаток та трійко хлопців. Жили небагато, але щиро раділи тому, що мають. Батько Івана, Василь, від ранку до смеркання пропадав у колгоспі, а мати гляділа дітей та поралася по господарству. Ще з дитинства батьки прищеплювали своїм дітям розуміння того, що брати і сестри – це найрідніші люди після мами з татом. Усі семеро діточок знали, що таке ділитися, підтримувати один одного та шукати допомоги у найрідніших. Роки плили швидкою рікою, а діти росли, як на дріжджах. Першою з родинного гнізда вилетіла Марічка, старша донька Уляни та Василя. Дівчина пішла на навчання в технікум, стала вправною швачкою і приїздила додому на вихідні та свята обов’язково з гостинцями – дитячими штанцями, светриками і цукерками.  Після Марічки одразу на наступний рік до міста подалися близнята Олена та Богдан. Іван був середущим, коли настав його час обирати собі життєву дорогу, хлопець вирішив податися до університету, адже мав добрі математичні здібності та хотів стати бухгалтером. Мрія стала реальністю, хлопець вступив до вишу в обласному центрі, вчився, у вихідні приїздив додому допомагати батькам.

– На 3 курсі я відчув смак великих грошей. На той час за день я міг заробити стільки, скільки інші заробляли за місяць. Тобі, мабуть, цікаво, звідки у мене такі гроші? Скажемо так: я допомагав вести «чорну» бухгалтерію дуже впливовим людям. Батькам підкидав грошенят. Мама тільки тихо хитала головою, не розуміючи, як я можу собі це дозволити. Я перекрив батьківську хату, перебудував хлів, гараж, поставив новий кам’яний пліт. Мені ніколи не було шкода грошей для моїх рідних. Молодшого братика і сестричок я відправляв щороку в дитячі табори, мамі купував сукні, батькові – машину. В селі про мене різне говорили. Коли я закінчував університет, то вже міг купити собі квартиру – невеличку, однокімнатну, але своє власне омріяне житло. На 5 курсі почав зустрічатися з Наталею. Найкрасивіша дівчина на потоці. Висока, довгонога, струнка. Каштанове волосся нижче колін, кирпатий носик, пухкі губи, очі з поволокою. Вона знала собі ціну, і в той час я не дуже переймався, чи її почуття до мене щирі, головне, що вона була поряд і це знали всі. Коли я привіз дівчину знайомитися з батьками, то зрозумів, з яких ми різних світів. Наталя міцно стискала свої губи і зі зневагою оглядала наше родинне гніздо. Поводилась гордо і нахабно, наче королева. Тоді мама мені тихцем сказала, що це не моя пара і що їй потрібен не я, а мої гроші. Десь у глибині душі я й сам це розумів, але визнавати не хотів, – розповідає Іван.

Вони одружилися з Наталею через 2 роки після закінчення університету. В Івана справи пішли стрімко вгору і він подарував дружині ключі від квартири у престижній новобудові. Майже весь час він проводив на роботі, гарував як проклятий. Згодом відкрив для Наталі салон краси, щоби вона мала чим зайнятися і  дурниці не лізли їй у голову. Ще через кілька років у Івана народився первісток.

– Знаєш, коли вона дізналася, що вагітна, то не видавалася щасливою майбутньою мамою. Її більше бентежило те, що доведеться змінити свій спосіб життя. Про істерики стосовно фігури, які супроводжували нашу родину впродовж вагітності, я взагалі мовчу. Я ж був щасливий за двох. У столиці домовився про пологи в дорогій і престижній клініці. Дитячий візочок, ліжечко, ванночка, одяг, іграшки, підгузки, дитяча косметика – все це купував я, дружині було геть байдуже. Перший серйозний скандал у нашій родині трапився перед хрестинами. Я хотів назвати сина Василем на честь батька, дружина вбила собі в голову ім’я Мартін. Ну який він Мартін? Тільки вдумайся: Мартін Іванович. Але вона і чути не хотіла того, що у наших реаліях це ім’я виглядало дико. Можливо, десь в Америці чи Європі це звичайне ім’я, але не в Україні. Я не поступився, ми похрестили сина і дали йому два імені – Василь та Мартин, але дружина вперто кликала малого Мартіном. Я робив усе для неї та малого. Найняв 2 няні, аби Наталі не було важко. Вона встигала і поспати, і нафарбуватися, і з подругами кави випити. Та про таке кожна молода мама тільки й мріє. Але дружина постійно скиглила, що їй важко, що дитина забирає у неї багато часу. Хоча Василь був дуже спокійним малюком і таким, ніби все розумів з народження. Своїми допитливими оченятами уважно вивчав світ навколо.

Коли малому виповнилося 3 роки, вирішив відправити дружину з сином на море в Єгипет. Оплатив один з найкращих готелів не тільки своїм рідним, а й няні, щоби Наталя могла також відпочити. Сам їхати відмовився, мене чекала робота. Я саме вклав гроші в кілька магазинів і на початковому етапі потрібно було проконтролювати процес, – каже Іван.

«Ми довго пили, а потім я прийшов до тями під ранок без документів, грошей і теплої куртки»

Далі чоловік розповідає про те, як завіз дружину з сином та няню в аеропорт і занурився з головою в роботу. Однак щось його бентежило. Ночами він не спав, крутився, не міг знайти собі місця. Вирішив полетіти до дружини у той же готель. До кінця відпочинку Наталі й Василя залишалося 5 днів. Іван подумав, що може собі дозволити провести цей час з найріднішими.

– Заселяли мене у готель по обіді. Я був шалено втомлений і поки чекав на свій номер, то вирішив скупатися у басейні. Переодягнувся у туалеті та попрямував до відпочинкової зони. Поки я йшов, то відчував, наче в мене роги ростуть (сміється, – авт.). Сцена банальна, ніби з мелодрами. Я бачу свою дружину в маленькому червоному купальнику, на її сідницях – чоловічі руки. І щоби ти собі розуміла весь трагізм і комедійність цієї ситуації – її коханець – мій компаньйон, у якого, до речі, молода красива дружина і 5-річні близнюки. Пара ніби нічого не помічає, вони пристрасно цілуються. Звісно, я дав їм прочухана. У Наталі ще вистачило нахабства звинуватити в усьому мене. Нібито через мою постійну зайнятість їй бракувало уваги. Ми розлучилися, я залишив колишній дружині усе: квартиру, машину, салон краси і навіть щомісяця платив немаленьку суму, щоби син мав усе необхідне і навіть більше. Сам переїхав в однокімнатну квартиру, бо ж навіщо мені більше. Насправді було важко, бо я відвик жити сам. Кожного вечора мене зустрічало пусте і холодне житло. Там не лунав голос сина, не було цокотіння каблучків дружини. І я почав заглядати в чарку. Спочатку – не багато, грамів 100-150 коньяку чи віскі, але ж усе це регулярно і щодня. Згодом без спиртного я вже не міг заснути, а зранку мене мучило похмілля і доводилося випивати ще вдосвіта. Я не спам’ятався, як продав за копійки свій бізнес, згодом – машину. Мені було соромно за те, що я перетворився в алкоголіка. До сина колишня мене не підпускала, і воно й не дивно. До батьків я не міг поїхати, боявся побачити розчарування в їхніх очах, – розповідає Іван.

Наш співрозмовник під час чергового запою вирішив податися у мандри. Вулиця  жорстока до людей, і безхатченки також можуть такими стати.

– Я поїхав у сусіднє місто. Там познайомився з місцевими безхатченками. Ми довго пили, а потім я прийшов до тями під ранок без документів, грошей і теплої куртки. От і почалися мої поневіряння. Спочатку шкодував себе, а потім зрозумів, що такий спосіб життя мені подобається. Жив одним днем, думки губилися, про рідних згадував. Мені було соромно, що я став таким, але нічого міняти не хотів. Збирав пляшки і сміття, на виручені гроші купував «оковиту». Одяг брав у благодійних організаціях. Їжу інколи купував, інколи знаходив на смітниках біля престижних кварталів. Якось познайомився з працівницею супермаркету, вона у визначений час виносила мені списані і протерміновані харчі. Загалом жебрацьке життя – цікава штука. Воно складне і просте водночас. Найважче було взимку, бо холод і мороз – це основний ворог безхатченка. Я рятувався тим, що сідав в електричку і там  спав. Але тут бувають різні люди. Часто мене проганяли невдоволені, насправді я їм нічим не заважав, але в дискусії не вступав, це беззмістовно. Саме в цей період життя зрозумів, яким важливим є зовнішній вигляд. Коли я намагався знайти роботу, від мене банально відверталися, бо одяг був брудний, а від мене запашок, так би мовити, не дуже.

Знаєш, чому я викарабкався? Просто одного ранку проходив повз подвір’я школи. Це було 1 вересня, і всі першокласники стояли у формі, з великими букетами осінніх квітів, а за їхніми спинами – горді батьки. Я став як вкопаний, адже цього року моєму Василеві саме виповнилося 6 років, і він також першокласник. Мабуть, саме зараз на шкільному подвір’ї стоїть красуня Наталя, а наш син тримає в руках квіти, які подарує першій вчительці. Тоді зрозумів, що коли так продовжувати й надалі, я не побачу свого сина випускником школи, потім – студентом вузу, нареченим і щасливим батьком. Тому всім, хто потрапив в аналогічну ситуацію, раджу ставити перед собою мету, вона може бути маленькою або великою, та головне – досяжною.

«Син не знає про те, як я провів два роки свого життя. Але коли подорослішає, обов’язково йому про все розповім»

Я повернувся у батьківську хату, мої рідні допомогли мені відновити документи. Згодом влаштувався на роботу вантажником. Потім брати допомогли мені придбати авто і я пішов таксувати. Звісно, важко зробити цей перший крок, бо було соромно перед рідними, але я себе пересилив. Зараз потроху відбудовую своє життя. Той час, поки я поневірявся, розцінюю як момент переосмислення життя. Тепер я не вживаю алкоголю ні краплі, навіть на свята. Вже придбав собі дві машини для таксування і найняв водіїв. Вийшов на контакт із колишньою дружиною, бачуся з сином. Він не знає про те, як я провів два роки свого життя. Але коли подорослішає, обов’язково йому про все розповім. Зараз я співпрацюю з одним благодійним фондом, який опікується безхатченками. Допомагаю тим, хто опинився в складних життєвих обставинах, повірити в себе. Пізньої осені за власний кошт купую ковдри, теплі шкарпетки, рукавиці, шапки, засоби гігієни і роздаю такі пакунки тим, хто живе на вулиці. Адже я на власній шкурі знаю, що потрібно цим людям, – підсумовує Іван.

Ми ще кілька хвилин говоримо ні про що, чоловік розраховується за каву, і ми разом виходимо на вулицю. Він посміхається мені, і його голубі очі ніби сяють із середини. Важко повірити, що цей красивий чоловік із власної необережності ледве не став заручником вулиці. Але в той же час щиро тішить те, що він знайшов у собі сили вибратися і зажити нормальним життям.

Вікторія Ушакова


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: ,



Новини
20 Січня
19 Січня
18 Січня
16 Січня
15 Січня
Як ви плануєте відсвяткувати Новорічні свята в період карантину?
  • Взагалі поїду з України 29%, 2 votes
    2 votes 29%
    2 votes - 29% of all votes
  • Вдома, в родинному колі 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • З друзями, дотримуючись усіх карантинних обмежень 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • Інше 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • Одягну маску та піду в гості 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
  • У ресторані 14%, 1 vote
    1 vote 14%
    1 vote - 14% of all votes
Total Votes: 7
Voters: 7
Листопад 17, 2020 - Січень 10, 2021
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше