Коли надмірна активність дитини – не риса характеру, а… недуга

У свій час я працювала з групою батьків, у яких були діти з особливими потребами, зокрема – синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Тема, яку я пропоную вашій увазі сьогодні, задумувалась як роздатковий матеріал під час роботи групи, як таке собі коротеньке і чітко структуроване роз’яснення і нагадування для батьків та опікунів, у чиїх родинах виховувались діти зі СДУГ.

two 4 year old kid hanging on gymnastic rings

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) – це хворобливий стан нервової системи дитини, що полягає у неповноцінності процесу гальмування і різкому переважанні процесу збудження, що й перешкоджає концентрації уваги. Симптоми СДУГ слід відрізняти від нормальної, властивої багатьом дітям (особливо в дошкільному віці) високої рухової активності. Адже активність, та ще й надмірна, передбачає і відповідний запас енергії, тим часом як у гіперактивних дітей такого запасу здебільшого немає. Навпаки, постійне збудження не дає їм змоги відпочити, їхня нервова система виснажується і потребує захисту та зміцнення. Справжнє здоров’я, сила нервової системи дитини виявляються в цілеспрямованості, здатності довести розпочату справу до кінця. Надмірна ж активність дітей із синдромом СДУГ непродуктивна: мета часто не ставиться або дуже швидко втрачається. Цей недолік і перешкоджає формуванню в неї мотиваційної сфери, зокрема, позитивних мотивів навчання як важливого компонента готовності до школи.

Отже, головна відмінність гіперактивності від просто активного темпераменту в тому, що це не просто риса характеру, а наслідок розладів у функціонуванні центральної нервової системи. Причин таких розладів багато. Це й шкідливі впливи під час внутрішньоутробного розвитку; гіпоксія (нестача кисню, зумовлена різними хворобами матері); травми під час пологів, отруєння алкоголем чи наркотиками, нікотином та іншими шкідливими речовинами, яких чимало в екологічно неблагополучному середовищі. Причиною можуть бути травми (струс) головного мозку. Надзвичайно важливими є спадкові чинники, бо часто ті ж самі порушення спостерігаються у когось із батьків.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – патологія, що потребує своєчасної діагностики й комплексної корекції: психологічної, медичної та педагогічної. СДУГ, на відміну від багатьох інших неврологічних захворювань, достатньо добре піддається лікуванню і має більш оптимістичні прогнози, але при умові, якщо терапію і реабілітацію проводити своєчасно – у віці 5-10 років.

Важливо не пропустити цей час. Батькам же слід глибоко, душею зрозуміти проблему, що сталася з їхньою дитиною, та задуматися над зміною власної поведінки і свого ставлення до дитини, зміною психологічного мікроклімату в сім’ї (дорослі повинні менше сваритися, більше часу приділяти дитині, проводити дозвілля разом). Якщо у вашій родині є дитина із СДУГ, то прислухайтесь до нижченаведених порад:

У своїх стосунках із дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її у кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам’ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.
Не застосовуйте фізичних покарань. Будуйте ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку.
Особливо важливий фізичний контакт із дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово – у динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м’язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватись. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їхніми дітьми.
Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини фактично порожній звук.
Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо), та в жодному разі не виконуйте їх за неї.
Заведіть щоденник самоконтролю і відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.
Введіть бальну або знакову систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати зірочкою, а за певну їхню кількість нагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).
Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.
Визначте для дитини рамки поведінки – що можна, а чого не можна. Вседозволеність, безперечно, не принесе жодної користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.
Система заборон повинна обов’язково супроводжуватись альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати шпалери (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її і дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі клаптики в пакет».
Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
На певний проміжок часу визначайте дитині лише одне завдання, щоби вона могла його повністю і якісно виконати. Наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати постіль. Для цього можна використати будильник або кухонний таймер. Спочатку обговоріть завдання, а потім підключайте техніку. Це буде сприяти зниженню агресії.
Завдання повинні бути простими і конкретними («почисти зуби, а тепер одягайся», а не «збирайся до школи»).
Не нав’язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки і здоров’я. Оскільки гіперактивні діти часто бувають моторно-незграбними, роблять небезпечні дії, не думаючи про наслідки, тому їх слід оберігати від можливих травм голови.
Демонстративна поведінка вашої дитини – це її спосіб привернути вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайтеся, навчайте, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводитись у громадських місцях, переходити вулицю, та інших соціальних навичок.
Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня. Вживання їжі, прогулянки, ігри, відхід до сну повинні здійснюватися в один і той же час. Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
Вдома необхідно створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було би виділити їй окрему кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення, тобто створити власну «територію». У кімнаті повинна бути мінімальна кількість предметів, які б не відволікали й не розсіювали увагу дитини. Колір шпалер має бути не яскравим, заспокійливим (найкраще – блакитний). Було б добре організувати в її кімнаті спортивний куточок.
Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки з 2-3 основних.
Створіть необхідні умови для навчання. У дитини має бути свій куточок. Під час занять на столі не повинно бути нічого, що б відволікало б її увагу. Над столом не має бути жодних плакатів і фотографій.
Уникайте по можливості великого скупчення людей. Перебування в магазинах, ринках тощо вкрай збуджують дитину.
Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і зростання рухової активності. Обмежуйте час перебування перед телевізором і комп’ютером.
Слідкуйте за тим, щоби дитина висипалася. Нестача сну призводить до ще більшого погіршення уваги й самоконтролю і, як наслідок, до некерованої поведінки.
Розвивайте в дитини усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує від 1 до 10, а потім – від 10 до 1.
Пам’ятайте! Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.
Надавайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні фізичні навантаження на свіжому повітрі – тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, зокрема загартування. Але не перевтомлюйте дитину!
Виховуйте в малечі інтерес до якогось заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою та компетентною в якійсь справі. Завдання батьків – знайти ті заняття, які би «вдавалися» дитині й підвищували її впевненість у собі. Проте не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в тих, де є значні навантаження на пам’ять та увагу, а також, якщо дитина не отримує особливого задоволення від цих занять.
Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таку ж проблему. Головне у співпраці з гіперактивною дитиною – постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Найголовніший принцип: карати можна лише після системи заохочень та похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.

Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен із членів сім’ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з їхнього боку.

Джерело: Тижневик "Номер один"