Найсвіжіше:
• Інтенсивне і сучасне ведення рослинництва – основа виробничої діяльності «Доброго самарянина» • У Тернополі молодик розповсюджував дитяче порно • Керівник Центру науки Христина Білінська: «У країні йде війна, і нам потрібні винахідники, раціоналізатори» • Городок гучно та розмахом відсвяткував 600-річчя! • Зорієнтуватися, щоби перемогти! • Фестиваль «Вставай, сонце»: місце, де шукають таланти! • Саксофоніст Василь Карапулько: «Це я той Вася, що «старався не трусити попіл» із пісні «Файне місто Тернопіль» гурту «Брати Гадюкіни» • У Тернополі для незрячих діток записали аудіозбірку • Заступник директора з рослинництва ТзОВ «Бучачагрохлібпром» Тарас Швець: «Насіння з Бучача – гарантія урожаю!» • Віктор Мацикур: «Допоки база та стрільбище у Підгородньому знаходяться в приватній власності – проекту сучасного біатлонного комплексу держава не розглядатиме взагалі» • Обвинувачені у вбивстві студента біля клубу “Алюр” постануть перед судом • Через нові правила багато тернополян залишаться без субсидій • У Почаєві п’яні підлітки ледь не зарізали одногрупницю • Мальовниче село Городок святкує 600-річчя! • Баскетбольний клуб “Тернопіль-ТНЕУ” зіграє з БК “Київ-Баскет”. • На Бережанщині вовки покусали трьох людей та загризли собаку • Оновлення обходу Тернополя на завершальному етапі • Книга рекордів Тернополя поповнилась ще на чотири досягнення • Павло Клімкін: «Потенціал Тернопільщини варто презентувати на Раді інвесторів та експортерів» • Віктор Забігайло, голова Тернопільської обласної організації політичної партії «Основа»: «Голос народу» • У Тернополі відкрили соціально-спортивну школу мадридського «Реалу» • Тернопільські профспілки розпочали протестні акції • Анонси газети «Номер один» від 10.10.2018 р. • Катерина Бойко: «Чоловік називає мене коброю, а все тому, що я насправді дуже терпляча, та коли вривається терпець, нападаю різко і неочікувано, як кобра» • Реформа екстреної медичної допомоги
rss
«Кіборг» із Гусятинщини до власного весілля не дожив…

Опубліковано: 2 Лютого о 13:13



Три роки тому, захищаючи Донецький аеропорт, загинув Володимир Трух

Володимир Трух народився 14 липня 1992 року в селі Жабинці Гусятинського району. У цьому прекрасному селі пройшли його дитячі та юнацькі роки. Навчався у місцевій школі, а потім – у Тернопільському економічному університеті. У 2010-11 роках проходив військову службу в окремому аеромобільному десантному полку м. Львова.

Завжди, не дивлячись на життєві обставини, був веселим, радісним, товариським хлопцем. Усмішка ніколи не сходила з його обличчя. Своїми діями підбадьорював інших. Дуже любив працювати. Тому в пам’яті односельчан залишився добрим, вихованим, ввічливим, працьовитим юнаком.

Мріяв Володя створити сім’ю. Уже влітку 2015 року мав поєднати свою долю з односельчанкою Світланою.

Коли в країні почалася Революція гідності, Володя без вагань кинувся туди. Чотири рази перебував на столичному Майдані у найнебезпечніших місцях. Завжди був першим. У той час його найулюбленішим висловом було: «Хто, як не ми!». Виносив поранених, ішов у наступ на озброєних «беркутівців». Після Майдану мріяв жити в новій Україні.

Коли почалася війна на сході, Володя перебував на роботі в Тернополі. Одержавши повістку з військкомату, зразу ж погодився йти захищати державу. І вже 30 серпня 2014 року був у Яворові, де проходив підготовку у 80-тій аеромобільній бригаді.

9 листопада 2014 року Володю Труха відправили на схід у м. Дружківку в підрозділ гаубичної батареї. Пізніше його перевели на передову неподалік с. Піски водієм МТЛБ. Багатьом пораненим Володя врятував життя. Його друзі-«кіборги» розповідають, що Трух 4 кілометри ніс на своїх плечах з поля бою пораненого бійця з Кіровоградщини. Володя перебував в аеропорту в той час, коли ворог вів найзапекліші бої. Мабуть, йому було важко, але він завжди підбадьорював інших бійців, рідних. Мамі говорив, що не допустить, аби москаль плюндрував рідну землю, що обов’язково повернеться і вони будуть жити «по-іншому», а вона, мама, не буде так важко працювати, бо він зрозумів ціну життя.

Але не так сталося, як мріяв хлопець. Увечері 16 січня в Донецькому аеропорту Володі відірвало руку й ногу. Хлопці, як могли, зупиняли кровотечу. Володя поводився мужньо, вірив, що його відправлять у безпечне місце і він буде жити. Весь час молився, прийняв Святе Причастя і.. знепритомнів та відійшов у Вічність.

А в той час, коли у його рідному селі люди 18 січня зібралися на Святу Літургію, на освячення води, село сколихнула страшна звістка, чорним крилом впала на голову матері та батька, які не могли в це повірити, але серце відчувало біду. Володя помер від великої втрати крові.

22 січня 2015 року Володю Труха з великими почестями поховали на сільському цвинтарі у Жабинцях.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Володимир Трух посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вічна слава Герою! Світла і вічна пам’ять!

 

Спогади

В душі – печаль, а в серці – спомин

Три роки минуло з того дня, коли страшна прийшла у нашу родину, хоча… все ще не вірилось, що це правда… Зразу не усвідомила, що щось змінилося в моєму житті назавжди, щось зламалось у свідомості матусі, тата, бабусі, брата, усіх нас.

Когось стало дуже не вистачати – мого дорогого братика Володі – веселуна, жартівника, правдолюбця, патріота, який загинув на холодній донецькій землі у січні 2015 року, ставши грудьми на захист нас із вами, нашого майбутнього. Ми горді за нашого Героя – знаємо, що по-іншому він не міг. Таким уже народився. Болить і болить, не гоїться рана у наших серцях, але життя триває. Підростають племінники, які знали Володю, і ті, народження яких він уже не бачив. Питають маму: «Де наш Володя?» А у відповідь – плач і німе мовчання. Додається сивини моїм рідненьким. Та ми стараємось підтримувати одне одного, розраджувати, знайти ліки від невимовного болю. Завжди гуртуємось разом, плачемо, згадуємо і намагаємось жити – жити без Володі, жити так, щоби наш захисник радів за нас там, у кращому світі. Він так хотів полегшити життя мамі, татові, бабусі, дати спочинок їхнім натрудженим рукам, привести невістку в дім. Не судилося, не збулося… Хоча наречена Світлана ділить свій біль з нашим, навідується до батьків, спілкується  з нами всіма. Напевно, самій людині дуже важко справитися з болем непоправної втрати, і дуже значимо й важливо, коли є його з ким розділити. Ні, він не стає від цього меншим, просто легше його переносити.

Вчимося жити без Володі, хоч у вухах досі лунає його голос, його сміх, його пісні. Залишається незайнятим місце за столом на Святвечір і Різдво, на Великдень і Покрову, у його день народження. Потрібно змиритись і відпустити. Та навчив би хто, як це зробити….

Сестра Володі – Мар’яна Трух

 

Зірка нашого Володі спалахнула десь на небокраї

Сьогодні, коли Україна потопає у сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога, щоби вона нарешті закінчилася». Вже три роки поспіль у зоні АТО  гинуть найкращі українці – цвіт нації. Три роки тому, 17 січня 2015 року, загинув на сході і наш Володя Трух, який, не задумуючись, пішов боронити кордони  рідної землі.

Захищаючи Донецький аеропорт, щодень перебуваючи у найстрашнішому пеклі, Володя мужньо і сміливо завжди був на передовій, бо інакше вчинити не міг. Ще з дитинства в ньому відчувався сильний дух, відкрита душа –  справедлива й непримиренна до всього підлого.

У школі Володя добре вчився, завжди і в усьому був першим. До своїх обов’язків він ставився дуже відповідально та наполегливо. Виконував усі доручені йому завдання. У класі був найменшим за зростом, але з великим серцем та щирою душею. У 2007 році Володя навчався у 9-му класі. Пригадую, як часто він говорив, що мріє жити і працювати у рідному селі, яке дуже любив. Шанував традиції та звичаї нашого краю, особливо зимового періоду. Завжди ходив колядувати, був організатором й активним учасником Різдвяного вертепу.

Тепер на всіх виховних заходах я разом зі своїми вихованцями часто згадуємо нашого випускника-героя, вчимося жити на прикладі його короткого, але змістовного й багатогранного життя.

Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі.

Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка нашого Володі спалахнула десь на небокраї. Відійшовши у свої 22 роки за межу вічності,  він залишив по собі тільки приємні спогади… Ми, вчителі та учні, пам’ятатимемо завжди про свого славного односельчанина:

Ти, Володю, не гасни. Нам весь час світи

Ясним вогнем, на промінь сонця схожим.

Ми віримо, що Ти серед святих

Перебуваєш там у царстві Божім.

Тому прошу  всіх у ці дні  згадати у своїх молитвах нашого Володю та всіх героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Нехай пам’ять про нього та всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

У жалобі схилімо голови, запалімо свічки. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частини вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні вічно жити у нашій пам’яті.

Марія Папінко, класний керівник

 

«Кіборги» хотіли жити, мріяли про щасливе майбутнє і захищали його

У шкільній залі Слави екскурсія. Біля розділу «Герої АТО Гусятинщини» принишклі учні вдивляються у портрети.

– А герой – це як? Це хто? – запитує маленький школяр. Діти допитливо дивляться на мене. Здалося, відчуваю погляди з портретів: «А ти, вчителю, кого вважаєш героями? Як поясниш героїзм?» Підступно задрижав голос, непрошена сльоза забриніла на очах:

– Той, хто вмер за Вітчизну, і є герой!

Ось герой наших днів Володимир Трух. Воїн. Один із тисяч учасників АТО. Маленька людина у великій війні. Призваний до війська. Ніс службу. Захищав Донецький аеропорт – невеличку частинку нашої української землі. Виконував накази. Стояв на шляху ворогам. Ризикуючи життям, рятував побратимів. Він із тих, кого називали «кіборгами». Жорстокі вороги так охрестили наших захисників за їхню нелюдську живучість та впертість, відчайдушність та несамовитість. Надлюди, люди-роботи – так супротивники пояснювали неочікуваний і неймовірний опір наших хлопців. А вони достойно захищали рідну землю.

Володимир потрапив в аеропорт в останні місяці його облоги. Ворог був повсюди: нагорі, внизу, навкруг. Він переважав наших захисників і в живій силі, і в техніці. На кожного «кіборга» припадало по сотні ворогів, проте вони боролися до останнього подиху. Шансів вижити було мало. «Кіборги» хотіли жити, мріяли про щасливе майбутнє і захищали його. Та в тому страшному вирі війни багато з них полягло. Серед них і Володимир Трух, який помер від тяжкого поранення, не доживши до двадцяти трьох літ. Вмер за Вітчизну, за нас.

Немає ціннішого для людини за життя. Той, хто життя віддав за те, щоби жили інші, хто кров’ю скропив рідну землю, хто муки терпів за долю народу, хто в борні поліг за Україну – той герой!

Микола Дрозда, с. Красне


Джерело: Тижневик "Номер один"
Рубрика:
Мітки: , , , ,



Новини
16 Жовтня
15 Жовтня
12 Жовтня
11 Жовтня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 42%, 5 votes
    5 votes 42%
    5 votes - 42% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 25%, 3 votes
    3 votes 25%
    3 votes - 25% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 17%, 2 votes
    2 votes 17%
    2 votes - 17% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 17%, 2 votes
    2 votes 17%
    2 votes - 17% of all votes
Total Votes: 12
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше