Найсвіжіше:
• Злодія видала кров на грошах • Будьте толерантними учасниками дорожнього руху • Пластичний хірург Володимир Пятночка: «Тіло – багаж, який несеш усе життя. Чим він важчий, тим коротша подорож» • Де на Тернопільщині не буде світла • Як платити за газ із січня 2020 року та чому споживачі отримають два окремі рахунки? • Бережанці привітали з Різдвом солдатів на «нулі» • У Заліщиках відправили за ґрати «нефортового» злодія • Рятуючи матір, житель Лановеччини обікрав товариша • Платникам ПДВ варто врахувати при поданні звітності за січень 2020 року • В Україні зросли “мінімалка” та прожитковий мінімум • До 1 травня 2020 року тернополяни повинні визначитись із формою управління будинком • Українці четвертий рік поспіль продають валюти більше, ніж купують • Канада скасовує візи для українців • Резонансна справа у вбивстві тату-майстрині: суд перейшов до оцінки доказів • ЗНО-2020: усі зміни та нововведення • Раніше судимий тернополянин вчинив крадіжку із торгового центру та ломбарду • Родинам загиблих в авіатрощі у Тегерані виплатять по 200 тисяч • У Тернополі перерахували плату за послуги з опалення та постачання гарячої води • У Тернополі оперативникам попався «залізничний» грабіжник з великим «послужним» списком • Тернопільщини з другої спроби отримала бюджет-2020 • Слідчі призначили ряд експертиз щодо встановлення причин вибуху на Підгаєччині • За безкоштовними консультаціями до енергетиків звернулося понад 500 споживачів • Жителі Тернопільщини можуть скористатися сучасним освітнім порталом служби зайнятості • Дружина відомого спортсмена каже, що справу про його загибель хочуть сфальшувати • Книгиня Світлана Козелко: «Бібліотеки не можуть весь час перебувати на бюджетному фінансуванні, а повинні творити цікаві проєкти та розвиватися»
rss
Іван Чайківський: «Нашим людям притаманно домислювати походження статків у тих, хто досягнув успіху»

Опубліковано: 20 Жовтня о 17:28



Він – не такий, як усі. За день встигає об’їхати кілька районів, провести десяток зустрічей і – намітити нову стратегію розвитку свого підприємства. Не «лягає» під владу, не реагує на ворогів, не боїться кардинальних змін… У кожного, хто мав із ним справу, він викликає двояке враження: з одного боку – жорсткий, але вправний бізнесмен, з іншого – проста людина зі здоровим почуттям гумору. Він – це керівник компанії «Агропродсервіс» Іван Чайківський.

центральне-фото-тексту-можна-обрiзати-по-боках

«З дому виніс практично все»

– Іване Адамовичу, Ваша компанія – найперше приватне сільськогосподарське підприємство в Україні. На час його створення Вам було всього 27 років. Звідки мали стільки знань та досвіду?

– Насправді, аж надто великого досвіду в сільському господарстві тоді в мене не було. Після армії (добре пам’ятаю, бо це була моя перша робота)  бабуся сказала мені: «Ти би пішов до колгоспу, якогось зерна мені для курки заробив». От я з початком жнив і пішов допомагати в колгосп скирдувати солому. А потім ще біля картоплі на комбайні працював. Тобто принцип роботи колгоспу був мені зрозумілий, але, звісно, без усіх тонкощів.

Взагалі, народженню «Агропродсервісу» передувало півроку подій, настільки переломних для мене, що створення приватного підприємства стало всього лише їх логічним завершенням. До того ми з братами мали невеличку овочеву гуртовню в Тернополі, тож на життя нам вистачало сповна. А мій товариш Василь мав у Настасові (Тернопільського району, – авт.) свій магазин і рейсовий автобус. І кожного разу, коли ми зустрічалися, він мене підбурював: «Давай заберемо колгосп, він і так загинається…». І дійсно, колись потужний настасівський колгосп «Колос», який мав великий свинокомплекс, обвішався величезними боргами і, здавалося, виходу із кризи вже не було.

– І Ви погодилися?

– Навпаки, навіть не цікавився цією пропозицією. Говорив Василю: «Хочеш колгосп – іди сам бери і працюй, а мені це не потрібно». Врешті погодився всіляко допомагати йому, якщо товариш таки здійснить задумане. І от він ініціює в Настасові збори колгоспу, де селяни мали відсторонити від обов’язків діючого голову й обрати Василя, а мене – його заступником. Дату призначили на 19 грудня 1998 року.

І тут на зборах люди заявляють: «Вася, та який з тебе голова колгоспу? Ти ж «на книжку» нікого не записуєш, а у своїй маршрутці задарма навіть пенсіонера до Тернополя не візьмеш. Який же з тебе голова колгоспу? Тебе не можна пускати до таких речей». А от, кажуть, Івана ми оберемо». Я запротестував: «Люди добрі, дайте мені спокій! Я можу хіба допомагати». Проте якось вони мене вмовили… Із 900 членів колгоспу за мене віддали свої голоси понад 700.

– Не страшно було?

– Я не боявся того, що чогось не знаю чи не розумію у веденні сільського господарства. Пам’ятаю, якось прийшов у насіннєвий склад, ходжу, знайомлюся з усіма. І бачу різне насіння. Я взяв у руку, подумав, що це боби. А звідки міг знати, що це козлятник? Думаю, не кожен навіть чув про таку сільськогосподарську культуру. І от я дивлюся на те насіння і питаю: «Це що, квасоля така дрібна?» А потім чую, що поза плечі сміються: «О! То він навіть у насінні не розуміється!». Я ж обернувся і сказав: «Нічого, навчуся, це ж не біда!»

Мене більше хвилювали проблеми з кредиторами. На той час тільки борг по зарплаті складав 600 тисяч гривень, уявляєте, які це великі гроші були в 1998-му? Тому, зрозуміло, з колгоспу кожен тягнув додому все, що міг…

– Тож як рятували ситуацію? Невже вдалося дістати такі кошти?

– Дістати не зміг, але з дому виніс практично все. За зиму відремонтували всю техніку, яка залишилася в колгоспі, весною засіяли поля. Але як тільки все почало налагоджуватись, раптом намалювалися колишні кредитори і почали вимагати 5 мільйонів боргу. Хоча це й не борг був, а звичайне здирництво. У ті часи спритні ділки давали кредити колгоспам під посівну, а потім масово скуповували врожай за пальне. Доходило до того, що за один літр дизпалива чи бензину забирали 10, а то й двадцять кілограмів зерна… Ось таким штучним способом і наріс «борг» у нашого «Колоса». Додайте сюди заборгованість із зарплати, зі сплати податків… Я зрозумів, що і десять врожаїв не вистачить, щоби розрахуватися. Єдиний вихід – ліквідувати колгосп зі всіма боргами і створити приватне сільськогосподарське підприємство, що ми й зробили вперше в Україні 11 червня 1999 року.

«Жоден політик не має відношення до «Агропродсервісу»

– На той час в Україні активно розвивалося фермерство, у чому ж ви були першими?

– У фермерських господарств принцип який? Виділяли фермеру до 50 гектарів землі і він собі на них сам працював. А от сільськогосподарських підприємств, які би брали землю в оренду, не існувало. Ми, пам’ятаю, ще проводили розпаювання в Настасові – тягнули жереб, хто, де і яку землю отримає. Адже на той час не було ще державних актів на землю, тільки сертифікати. На все про все пішло цілих два роки, які я донині згадую із жахом. Адже довелося вивчати всі законодавчі моменти, впорядковувати документацію, а головне – переконувати людей, що вони від цих змін тільки виграють.

пiдпис-в-текстi-листа– Тобто настасівчани цього разу Вам не повірили?

– Швидше – не вірили в успіх таких кардинальних змін. Адже, нагадаю, ми це робили перші в Україні. Тому спершу до мене пішла десь третина людей. На той час у Настасові було близько 2,5 тисячі гектарів землі, а «Агропродсервіс» отримав в оренду 840 із них. Це зараз, коли наш земельний банк уже сягнув 40 тисяч гектарів, така площа видається мізерною. А на той час, якщо порівняти із 50 га, які виділялися фермерам, це вважалося величезними землями. З іншого боку, я відчував колосальну відповідальність за тих настасівчан, які мені повірили. Адже їм потрібно було не тільки платити за оренду, а й забезпечити роботою. Бо найважливіше, що серед цих людей були саме ті досвідчені й грамотні спеціалісти, які безпосередньо працювали на землі і біля тварин.

– Чи довго йшли до 40 тисяч гектарів, які маєте зараз?

– От від часу створення «Агропродсервісу» і до сьогодні. Вперше орендував «чужу» землю вже невдовзі після настасівської, у 2000 році. Одного дня зустрівся із тодішнім керівником господарства з села Маловоди Теребовлянського району. І почав він мені бідкатись, як йому важко. Я довго не роздумував: «А давайте заберу вас до себе!» Поїхали ми з ним туди, провели збори в селі. І наша компанія отримала в оренду ще 600 га землі. Потім ми добрали ще 300 гектарів у Луці, в Ходачкові – ще 200… Зараз обробляємо землі у 50-ти населених пунктах у 7-ми районах Тернопільщини та на сусідній Івано-Франківщині.

– Все це потребувало не тільки людського ресурсу, а й відповідної сучасної техніки, насіння, добрив тощо. Кажуть, що одним із фінансистів Вашої компанії був брат Віктора Ющенка – Петро. Це правда?

– Та Ви що! Я ще такої історії не чув (сміється, – авт.). Знаєте, нашим людям притаманно домислювати походження статків у тих, хто досягнув успіху. Адже важко сказати самому собі: він працює більше за мене, тому і став тим, ким є. Найлегше вигадати міфічного спонсора чи іншу нісенітницю, аби таким чином виправдати самого себе, мовляв, мені так в житті не поталанило… Насправді жоден політик не має відношення до «Агропродсервісу» та наших коштів. Свого часу я виніс із дому все, що мав, допомагали друзі, хто чим міг. Згодом брали кредитні кошти.

– Легко вдалося взяти перший кредит?

– Звісно, ні, адже у нас не було кредитної історії. А звернутися до банку мене змусила така ситуація: людям, які перейшли до мене, не давали можливості молоти зерно, бо настасівський млин залишився у власності колгоспу. Так ось ставили палиці в колеса… Тоді я прийняв рішення купити свій млин, щоби люди не були нічим ображені. Та мені не вистачало грошей. І я пішов в Ощадний банк  за кредитом. Це був той самий 1999 рік, коли створили наше підприємство. А млин став нашим першим майном, він і досі робочий та стоїть у Настасові.

Так от, на млин тоді мені було потрібно 150 тисяч гривень, а в банку сказали, що можуть дати лише 20 тисяч.  Я тоді порадився з бухгалтером, що робити, а вона каже: «Беріть, що дають, матимете початок кредитної історії».

Сьогодні ми також користуємось кредитами, і досить великими. Беремо виключно в гривні, адже валютні позики, як показав час, досить ризиковані. Банки нам довіряють і ми маємо досить хороші умови кредитування. Бо працюємо офіційно, сплачуємо всі податки, маємо достатньо майна у заставу, завжди виконуємо свої зобов’язання.

«Україна веде не тільки війну на сході, у нас триває й економічна війна»

– ПАП «Агропродсервіс» є ініціатором та засновником Асоціації свинарів України та сьогодні входить у ТОП-5 компаній в Україні з вирощування свиней. Однак свого часу Ви мали численні конфлікти з селянами через свиноферми, що розташовані в Ланівцях, Підгайцях… Чому вони виникали і як Вам вдалося їх залагоджувати?

– Свинарство є нашою стратегічною галуззю виробництва – зараз вирощуємо близько 115 тисяч свиней. І продаємо м’ясо виключно на території України. Задля того, аби розвивати цей напрямок за сучасними технологіями, свого часу скористалися досвідом німецьких і датських компаній, а також відомої американської фірми, яка на кількох континентах утримує 1 мільйон 200 тисяч свиноматок.

пiдпис-дам-пiзнiшеТримати вдома корову, свині, птицю – це споконвічні традиції українських селян. Скажімо, та ж корова завжди була головною годувальницею кожної української родини. І ще донедавна не було в селі такої сім’ї, яка би не тримала дві свині: одну кололи на Різдво, іншу – на Великдень. Тому найпрестижнішим місцем для побудови будинку в селі завжди була вулиця поруч ферми. Так, так, не дивуйтеся… Бо принести з ферми в кошику, приміром, силосу з колгоспної ями (причому задурно) і погодувати коровицю, яка годувала всю сім’ю, – це було нормою. Я ще досі пам’ятаю ті часи, коли ми з покійною бабусею брали санки (а снігу – по пояс!) і йшли в поле по солому. І так щодня… І чим далі ми будемо відходити від наших традицій утримувати худобу на селі, чим більше в наших селах замість картоплі на грядках буде рости травичка чи квіти, тим більше буде невдоволених, що десь поруч – ферма, яка навіть за всіма сучасними стандартами не може пахнути трояндами. Хоча м’ясо люблять і їдять усі, навіть ті, що крутять носом біля свині.

З іншого боку, ми повинні розуміти, що сьогодні Україна веде не тільки війну на сході, у нас триває й економічна війна, яку також потрібно вміло вести.

– Ви вбачаєте у цих конфліктах руку конкурентів?

– Насправді проблема значно глибша. Великим закордонним виробникам, як би це дивно не звучало для споживача, дуже вигідно, аби вітчизняні виробники зійшли з дистанції, тим самим збільшивши іноземцям ринок збуту для їхньої продукції. Ось, наприклад, іспанці за останні 5 років збільшили поголів’я свиней на 6 мільйонів. В Україні ж усього разом є 6 мільйонів свиней! Що, в Іспанії стали більше споживати м’яса? Та ні! Вони шукають ринки збуту, входять до різних асоціацій, які ставлять перед собою завдання тим чи іншим способом закрити українську ферму, бо тоді іспанський фермер зможе продавати тут більше м’яса. Ось таку війну зараз маємо, і українці повинні розуміти, що насправді стоїть за підбурюванням селян проти наших фермерів.

– Інколи складається враження, що Ви комусь ну дуже вже «прищемили хвоста». Бо як тільки розпочинаєте щось нове, одразу в інтернеті прокочується хвиля брудних публікацій. Хто за цим стоїть, на Вашу думку, і як на це реагуєте?

– Я не знаю. Чесно. Напевно, це якісь хворі люди, які не вміють конкурувати відкрито чи заздрити мовчки. А я… Я їм мед (сміється, – авт.).  Він виробляє імунітет для здоров’я, а я виробляю емоційний імунітет і не звертаю уваги на такі пасквілі. Роблю свою роботу, ставлю перед собою нові цілі, досягаю їх і так рухаюся вперед.

«Хто рано встає, тому Бог дає»

– За стільки років підприємство вже працює як один злагоджений механізм. Чи дозволяєте собі розслабитися більше, ніж на початках?

– Для того, щоб досягнути успіху, потрібно постійно працювати. Недарма кажуть: хто рано встає, тому Бог дає. Тільки невтомна робота від ранку до пізнього вечора приносить свої плоди. Ось минулої неділі ми з дружиною Тетяною поїхали вранці на гриби. І вона каже до мене: «Знаєш, Іване, я не пам’ятаю за 18 років, щоб ти був хоч один день від ранку до вечора вдома». Бо вже чітко знає, що о 12:00, назбиравши грибів, ми повернемось і поїдемо на ферму в Теофіпілку. Потім приїдемо додому, пообідаємо, і я знову поїду на роботу. Інколи навпаки – у неділю їду на роботу вранці, а вже потім проводимо час разом з дружиною.

– А в будні о котрій годині Ви вже на робочому місці?

– Раніше ми розпочинали робочий день о 7 ранку. Останнього року я вже на 7:30 приїжджаю. І аж до вечора. Днями, приміром, я приїхав додому, коли на годиннику було десь по десятій. Ще раніше ми проводили нараду до півдесятої… Якщо їду з роботи о восьмій вечора, то це дуже рано.

– Ну хоч у відпустку їздите?

– Звичайно, але не надовго. Двічі на рік їздимо у Трускавець – на 7-10 днів максимум. Влітку на десять днів разом з дітьми їдемо на море – це обов’язково.

–  Чи має місце конфлікт між Вами і нинішнім керівником області Степаном Барною? Адже на минулих виборах багато аграріїв Тернопільщини потрапили до списку «Блоку Петра Порошенка», однак Вас там немає. Це просто гра на  різних полях чи має місце якесь протистояння?

–  Як можна сьогодні в області мати якісь протистояння? Ми ефективно працюємо, наше підприємство – одне з найбільших платників податків, ми створюємо робочі місця та підтримуємо села. Тож які можуть бути конфлікти і кому вони вигідні? А до того партійного списку я не потрапив лише тому, що очолював Аграрну партію на Тернопільщині. То в якій іпостасі я би був у «Блоці Петра Порошенка»? Як би це виглядало?

«Наших людей треба вчити, їм потрібно відкривати очі, пояснювати»

– Чому саме Аграрна партія? Вона ж не є популярною…

– Тому що мені подобається її ідеологія.

– Чи означає це, що все-таки спрямуєте своє життя у політичне русло?

 – Не те, що спрямую, а вже спрямував! Я дуже хочу змінити цю країну. Отакий я мрійник! Зрештою, політики і мають бути трохи мрійниками. Я дійсно хочу змінити правила, за якими ми сьогодні живемо. Наприклад, поляки, французи чи будь-які інші європейці самі собі виробили правила життя, самі собі створили умови і живуть в країнах, які вони для себе побудували, і навіть не думають на когось нарікати. Ніхто за них нічого не робив. То що ж ми, українці, не можемо це саме зробити у своїй державі?

Мабуть, просто потрібно любити людей, любити свою країну, любити цю землю… І робити свою справу досконало й віддано. Я кожен день роблю свою роботу, за мене ніхто її не зробить. Бо я працюю і для себе, і для людей, і усвідомлюю це. Так само я хотів би, щоб наші чиновники розуміли, що вони працюють не на себе, а на людей, які їх обрали на ту чи іншу посаду.

– Чи не здається Вам, що іноді слід починати зі свідомості простих людей, адже якби більшість не сприймала чиновників як вищу касту, то може б ті й поводились по-іншому?

– Наших людей треба вчити, їм потрібно відкривати очі, пояснювати. Все ж більшість бачили Європу чи Америку лише з екрану телевізора, тому багатьом важко собі уявити, що може бути по-іншому, краще. Живемо на якомусь автоматизмі, усталених образах всемогутнього чиновника…

– Старше покоління вже важко перевчити, але саме воно чемно ходить на вибори. Молодь у нас нібито адекватна, сучасна, але на вибори не ходить…  

– На вибори ходять і одні, й інші. Просто старше покоління чемніше і ходить набагато частіше. Є у нас свідома молодь, яка ходить на вибори, голосує і хоче щось змінити, але, на жаль, її набагато менше. Тому молодь теж потрібно правильно виховувати.

Наприклад, Аграрна партія має молодіжне крило, і ми в Тернопільській обласній організації стараємося проводити екскурсії для молоді й показувати, що сьогодні можна і в нас в Україні працювати, створювати підприємства, можна заробляти ті ж «польські» зарплати. Наша компанія, приміром, планує до нового року вийти на середню заробітну плату в 10 000 грн. Так, це ще не та зарплата в тисячу євро, яку сьогодні в Європі отримують фахівці (хоча тим фахівцем ще треба бути), але 10 тисяч у нас – це теж рівень. І на цьому зупинятися не будемо, бо мусимо платити зарплату, яка хоча би є в Польщі, інакше ми просто залишимося без робочих рук .

Але мене дивує, як наша влада, спостерігаючи таку ситуацію, сховала руки в кишені і нічого не робить. Ви ж подивіться сьогодні, як польська влада працює на всіх рівнях, щоби виманити українця до себе на роботу! І спрощують дозволи, і полегшують отримання «карти поляка»… А що робиться в освіті? Наші чиновники не розуміють, що через три-чотири роки нам треба буде закрити навчальні заклади, адже наша молодь масово виїжджає на навчання за кордон! До речі, десь два тижні тому ми проводили екскурсії. Приїхали майбутні менеджери-організатори виробництва. І от після екскурсії їх питають: «Діти, ось ви поїхали в Настасів, вам показали три заводи, садочок, лабораторію, конференц-зал, зміни в селі… Сподобалося?» – Так! – «Хто б хотів тут працювати?» Тиша. «А хто поїде до Польщі?» І майже всі тридцять гуртом сказали: «Ми!». То скажіть мені, будь ласка, це правильно, що за наші з вами гроші ми вивчили тут дітей, які вже сьогодні свідомо налаштовані їхати з країни? Це так держава робить для своїх людей?

– До речі, Ваші діти, Катруся і Павлик, теж вчаться за кордоном. Це означає, що ви не довіряєте українській освіті?

–  У мене ситуація різниться від будь-кого іншого. Я був змушений відправити своїх дітей за кордон, аби моє ім’я не заважало їм тут вчитися. Повірте, я ніколи не прагнув, щоби мої діти вчилися за межами України. Просто моє ім’я тут їм може зашкодити.

– Ви бачите у них продовження себе? Зможуть вони колись керувати всією вашою імперією на такому ж рівні?

–  Якщо я зможу їм прищепити любов до виробництва, то, думаю, що так. Коли діти на канікулах, я стараюся постійно брати їх із собою, щоб сиділи поруч, слухали те, що я говорю. А як інакше? Вони мають з раннього віку розуміти, що нічого з неба просто так не падає.

Звичайно, я їх налаштовую на те, що вони за будь-яких обставин повинні отримати висококласну освіту і повернутися сюди, в Україну. Вони для того туди й поїхали, щоби привезти сюди ті знання, які там здобудуть. По-друге, вони чудово розуміють, що прийде час і їм доведеться займатися нашим бізнесом.

– Ви з Тетяною Іванівною у шлюбі вже 18 років. Маєте власний секрет сімейного щастя?

– Довіра! Потрібно довіряти одне одному завжди і у всьому. А ще, знаєте, коли чоловік приходить додому і не чує від дружини докорів, коли забезпечене домашнє тепло і затишок, коли вдома ти розслабляєшся, тобі класно, то це вже 70% успіху.

– Назвіть ваші головні життєві принципи…

–  У мене він один, і його може прочитати кожен, хто входить на Тернопільський м’ясокомбінат: «Робіть сьогодні те, що інші не хочуть, а завтра будете жити так, як інші не можуть». Це гасло мене супроводжує усе життя. Так, колись ми були першим в Україні сільськогосподарським підприємством, потім зайнялися тваринництвом, яким далеко не кожен хоче займатися, купили і запустили м’ясокомбінат, до якого роками нікому не було діла… Все життя роблю те, чого ніхто не хоче робити. Не шукаю легких шляхів і заробітків, не боюся труднощів. І головне – працюю для своєї країни, для наших людей. Таки десь переконаний, що кращої країни за нашу немає ніде, її просто потрібно любити і розбудовувати.


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
21 Січня
20 Січня
19 Січня
18 Січня
17 Січня
16 Січня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше