Найсвіжіше:
• Людей на колісних кріслах визнали учасниками дорожнього руху • “Оцифровка” території України коштуватиме понад 275 мільйонів • Жорстока розправа на Тернопільщині: вбив, а потім підпалив оселю, щоб замести сліди • ГОРОСКОП • На Збражчині син знущався над рідною матір’ю • У Тернополі в під’їзді багатоповерхівки знайшли бойову гранату • Три способи надіслати гроші з-за кордону • Керівник управління виконавчої служби в області Андрій Хічій: «Якщо в особи виникла заборгованість, виконавець робить відмітку й особа автоматично потрапляє у реєстр боржників. З цього моменту вона вже не зможе вчинити жодного правочину» • Анонси газети «Номер один» від 11.12.2019 р. • Сергій Ухачевський – авантюрист долі, «золотий письменник» і відважний лицар України • Нові правила для застосування РРО • Крадій викликав евакуатор, аби… викрасти авто • Сильні духом • Де на Тернопільщині не буде світла • «З голосом Майдану мають рахуватись усі лідери нормандської четвірки», – про що говорив Петро Порошенко на недільному віче • Як шахрайка видурила в бізнес-вумен 20 виробів із золота • За аварію під Микулинцями водій сплатить майже півтора мільйона гривень родині загиблого і довічно утримуватиме його батьків • На Гусятинщині жінку побили через межу • На Тернопільщині цьогоріч народжено 11 дітей від інфікованих матерів, із них одна – з діагнозом СНІД • Україна успішно випробувала крилату ракету “Нептун” • Єгипетський пиріг від Маринки Рубас • Щодо оподаткування акцизним податком послуги з куріння кальяну • “Укрзалізниця” планує підняти тарифи у 2020 році • Олена Підгрушна успішно розпочала новий біатлонний сезон • У Чорткові відбулася прем’єра унікальної соціальної вистави
rss
Історія успіху Миколи Пилипіва: від умільця-електрика – до мера і представника Президента, а від чиновника – до успішного бізнесмена-аграрія

Опубліковано: 18 Березня о 10:37



Сьогодні рідкість, коли на ту чи іншу політичну посаду приходить не пробивний партієць, а справжній фахівець, який добре орієнтується у проблематиці ввіреної йому території. Микола Пилипів на Гусятинщині – саме із таких унікумів. Навіть по завершенню державницької роботи не склав рук, не шукав прихистку у модніших партіях та не вибивав собі нових посад. А створив одне із найуспішніших аграрних підприємств області – ПАП «Аркадія». Про свої життєві дороги, які привели його в нинішнє господарювання, Микола Іванович вперше поділився з нашими читачами.

Про Миколу Пилипіва на його рідній Гусятинщині та й загалом на Тернопіллі знають як про людину, яка, беручись за ту чи іншу справу, завжди доводить її до ладу. Як і кожну сільську дитину, батьки виховали його працею на рідній землі. Уже тоді юний Микола прагнув модернізувати важку сільськогосподарську роботу та полегшити її для аграріїв. Тому здобув фах електромеханіка та інженера у спеціалізованих аграрних закладах. Після служби у війську власне і займався монтажем сучасних на той час систем у господарствах рідного району. Саме там його помітили як висококваліфікованого фахівця і запросили на роботу до місцевого райсільгоспуправління.

Вже невдовзі здібного управлінця обрали очільником громади Гусятина, де він вирішував самоврядні та комунальні справи. Завдяки успішній роботі в селищній раді, земляки спільно з обласною та державною владами довірили Миколі Івановичу більш відповідальну місію – бути заступником керівника свого району. А з 1997 року його було призначено головою Гусятинської райдержадміністрації. Хоч район за очільництва Пилипіва був одним із найкращих в області, через зміну глави держави довелося піти з цієї посади і йому. Микола Пилипів, маючи зв’язки у владних структурах, міг тоді десь працевлаштуватися чиновником середньої ланки та спокійно, як це зробили чимало його колег, дочікуватись пенсії. Але цей чоловік не із таких. Так у 2005 році в селі Оленівка Гусятинського району на занедбаних тоді та нікому не потрібних землях виникло приватне агропромислове підприємство «Аркадія», яке не лише досі успішно працює, а й розвинулося до одного з провідних сільськогосподарських формувань краю.

«Хотілося вивчитись, щоби зробити працю більш механізованою та ефективною»

– Миколо Івановичу, Ви народилися в селі. Тож, мабуть, як і всі Ваші ровесники, виховувались у натрудженій колгоспною працею селянській сім’ї?

– Народився я у квітні 1952 року в селі Новий Нижбірок Гусятинського району в сім’ї колгоспників. Мати важко працювала у буряківничій ланці, а батько трудився у будівельній бригаді, яка спершу була дорожньою. З дитинства був задіяний до всіх сільськогосподарських робіт. Бо батьки в домашній господарці й худобу тримали, і присадибну ділянку мали, і, звісно, в колгоспі працювали. А там більшість обробітку – і кукурудзи, і цукрового буряка – здійснювали вручну. Це стосувалося як просапки рослин, так і збирання врожаю. Тоді на допомогу колгоспникам дуже залучали їхніх дітей.

– Навіть наприкінці радянської влади, що я бачив на власні очі, сільські діти щороку у вересні-жовтні переважно замість того, щоби сидіти за партами, займалися збором урожаю в колгоспах. Чи мали Ви час на навчання і як вчилися у школі?

– Учився я на відмінно у школі рідного села. Мені змалку прищеплювали любов до праці на рідній землі і загалом до господарки. Я не вважаю, що це заважало навчанню у школі, а навпаки – сприяло потягу до знань. Хотілося вивчитись, щоби зробити цю працю більш механізованою та ефективною. Тому, провчившись у школі вісім класів, я поступив до Борщівського сільськогосподарського технікуму.

– Чому Ви не обрали своїм майбутнім фахом популярну спеціальність агронома чи зоотехніка?

– Ні, мене більше цікавила сільськогосподарська техніка. Тоді відбувалася електрифікація сільської місцевості та модернізація аграрного виробництва. Тому обрав спеціальність електромеханіка. Після здобуття середньої спеціальної освіти був призваний до лав Збройних сил, де прослужив три роки на Балтійському флоті. А після повернення з війська заочно здобув вищу освіту за спеціальністю інженер-механік у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті.

– Тож, повернувшись зі служби на флоті, Ви пішли працювати за фахом електрика?

– Так, із 1973-го по 1977 роки я працював електромонтажником у Луцькій САМК-515 Волинської області. Це підприємство здійснювало електрооснащення тодішніх колгоспів і радгоспів у західних регіонах України. А безпосередньо той підрозділ, у якому я розпочав свою трудову діяльність, охоплював саме тернопільський кут. Коли в нашому районі ми монтували електрообладнання у комплексі «Маяк», мені запропонували перейти працювати в місцеве управління сільського господарства на посаду інженера-електрика.

– Тож з інженера-електрика у Гусятинському райсільгосппроді розпочалася Ваша адміністративна діяльність. Їй в органах державної влади і місцевого самоврядування Микола Пилипів віддав майже три десятиліття.

– Майже десять років (з 1977-го по 1987 рр.) пропрацював відповідно на посадах спершу інженера і старшого інженера в Гусятинському управлінні сільського господарства. У 1987 році мене обрали головою виконкому Гусятинської селищної ради народних депутатів. Три роки був мером нашого райцентру. Тоді – якраз на зламі епох – набув досвіду адміністративної роботи, місцевого самоврядування і комунальної господарки. Мабуть, проявив себе у цьому не з гіршого боку. Бо в 1990 році на сесії райради депутати мене обрали заступником голови Гусятинського райвиконкому.

– Після цього Ви упродовж семи років обіймали по суті одну й ту ж посаду, але переміщалися разом з нею з виконавчої гілки влади у представницьку і навпаки..

– У 1990 році керівників виконавчих органів влади призначали на сесіях рад різних рівнів. Після цього я перейшов на роботу в райраду, де мене обрали заступником голови. У цей період усе швидко змінювалось, у тому числі й владні повноваження. Вони переходили від виконкому до ради, а від ради – до адміністрації. А коли в Україні було запроваджено інститут Президента, то я був призначений заступником його представника у рідному районі. Справді, загалом на посаді заступника керівника району я перебував 7 років. А з 1997-го, згідно з Указом глави держави, був призначений головою райдержадміністрації – упродовж 8 років очолював Гусятинську РДА. А зі зміною Президента, як і всі мої колеги, був звільнений з цієї посади. Така практика (і, мабуть, не тільки в українській владі) триває й досі.

«Пішов працювати саме туди, куди інші боялися йти»

– Після багаторічної інженерної роботи, самоврядної діяльності і керівництва райдержадміністрацією Ви повернулися по суті до того, з чого почали працювати ще в дитинстві – до землі. Чому обрали саме це на той час доволі непросте продовження свого життєвого шляху?

– Де би я не працював, якимось чином усе ж був прив’язаний до поля зокрема і  загалом до сільського господарства. Це є, було і буде моїм життєвим кредо. Тому при визначенні у 2005 році, чим надалі зайнятися, я спрямував свою діяльність на сільськогосподарське виробництво. Це був мій свідомий вибір, який базувався на досвіді роботи як у райсільгосппроді, так і в райдержадміністрації, де аграрне питання було одним із головних напрямків моєї діяльності.

– Ви розпочали свою вже приватну аграрну справу з рослинництва?

– Перші кроки у підприємницькій діяльності я розпочав з торгівлі, але пов’язаної саме з рослинництвом. Спершу створив фірму, яка займалася мінеральними  добривами, засобами захисту рослин, дистриб’ютерською діяльністю тощо. Але такий напрямок діяльності, хоча він і був прибутковим, не припав мені до душі. І вже через півроку взяв до обробітку 20 гектарів паїв, а наступного року – ще 50 гектарів. Згодом добрав до тисячі, а зараз ми обробляємо вже 4 тисячі гектарів землі. 

– Це зараз ПАП «Аркадія» – велике успішне господарство. А в той час доволі важко було започаткувати нове сільгоспвиробництво. А Ви це зробили на запущених, майже цілинних землях.

– Тоді справді було нелегко працювати на землі. На Гусятинщині десь 20 відсотків площ взагалі пустували. Не було бажаючих їх обробляти. Чимало навіть спроможних взятися за цю справу тоді боялися кредитної політики, яка й зараз не надто краща. А без неї нема майбутнього у сільському господарстві. Але на прикладі нашого господарства і багатьох моїх колег можу стверджувати, що й за таких кредитних умов можна господарювати в аграрній галузі України. І я пішов працювати саме туди, куди інші боялися йти. Сам собі сказав: «А хто ж, як не я?! У мене є досвід, здоров’я і прагнення працювати». Оскільки в цій справі мені бракувало лише теоретичних знань щодо нових технологій у рослинництві, то почав їх вивчати, де і в кого тільки міг. Тоді не було такого доступу, як нині, до інтернету, а в ньому стільки публікацій на вітчизняну аграрну тематику! У перші роки становлення (2002-2004 рр.) виорали всі поля старенькою вітчизняною технікою. Для цього згуртували навколо себе багатьох механізаторів, водіїв, комбайнерів, досвідчених спеціалістів сільгоспвиробництва.

– За яким принципом добирали працівників до новоствореного агроформування?

– Набирали фахівців із місцевого населення, але за професійним принципом. Щоправда, і їх згодом довелося перенавчати, бо до цього вони працювали на старенькій радянській техніці. Також необхідно було впливати на формування у них нової психології працівника, адже у більшості з них вона ще була у гірших традиціях радянської доби. Побачивши перші конкретні результати, у колектив нашого ПАП прийшла і молодь. Нині у нас працюють 140 чоловік. Кожен третій – молодий виробничник. Це надія і впевнений поступ агроформування у завтрашній день. У нас немає кадрових проблем, середня щомісячна заробітна плата – 9 тис. грн.

«Уже зараз ми могли би досягнути зарплат рівня сусідньої держави»

– Якщо середня зарплата – 9 тисяч гривень, то є вищі за неї. Тож Ваші працівники не прагнуть поміняти роботу в «Аркадії» на працю в одній із польських господарок?

– Ця зарплата, звісно, наразі ще нижча за ту, яку отримують аграрії в польських агроформуваннях та господарках. Але, як Ви правильно підмітили, є в нас такі фахівці, зокрема механізатори, котрі отримують і понад 20 тис. і навіть до 30 тис. грн. До того ж уже цього року плануємо підняти середню зарплату на нашому підприємстві на 15 відсотків – до понад 10 тис. грн. При її формуванні враховуємо також середній рівень оплати праці в сільському господарстві Польщі. Відкидаємо від нього затрати заробітчан на проживання в іноземній державі, гірші, аніж удома, побутові умови і виходимо на ту цифру, яка була би прийнятною працівникам, які надалі трудяться в «Аркадії». За потенціалом ми вже зараз могли би досягнути зарплат рівня сусідньої держави, але для цього треба оптимізувати кількісний склад працюючих. Адже зараз на 4 тис. га у нас працюють 140 чоловік. Цього, звісно, за нинішніми мірками забагато. Скорочення кількості фахівців дало би економічний ефект і самому виробництву, але ми розуміємо, що такий крок призведе до погіршення соціального становища як багатьох сімей, так і населених пунктів, де ми здійснюємо агровиробництво. Тому наразі таких кардинальних рішень ми не приймаємо.

– Що  для вас «Аркадія», яку Ви «народили» у страшних муках фінансової та економічної розрухи і масового селянського безробіття?

– ПАП «Аркадія» для мене все: і сім’я (дружина Наталія Іванівна, дочка Люда, син Іван і зять трудяться саме тут), і велика родина сумлінних і чесних трудівників, вірних землі й хліборобському поклику. На початках приватної господарки були скептики, мовляв, не зрушить він з місця такий громіздкий пласт. Але моє коріння – із чесного хліборобського роду Пилипівих, і як кажуть у народі, «Взявся за гуж – не кажи, що не дуж».

– Оскільки у дитинстві Вас долучали до праці і вчили господарювати в усіх напрямках сільського господарства, то нині маєте багатовекторне агровиробництво.

– У нас культивується широкий спектр культур у рослинництві, також займаємося свинарством і вже чотири роки розвиваємо садівництво. Рослинництво у нас -вирішальна галузь виробничої діяльності. Упродовж багатьох років вона рентабельна і дає понад 30 відсотків чистих прибутків. Крім землеробства, займаємося свинарством. На даний час утримуємо 3 тисячі свиней м’ясного поголів’я – бекон, здали в експлуатацію компактний свинарник, дотримуючись усіх правил екобезпеки. У виробничий процес  скороспілої галузі буде стовідсотково задіяно два репродуктори, три відгодівельні приміщення, закупили племінних свиноматок закордонної високопродуктивної породи. Отже, є всі передумови збільшити м’ясне поголів’я свиней у 2-2,5 раза. Маємо укомплектований штат зооветспеціалістів, операторів та доглядачів, механізаторів, електриків.

 «Я забезпечив себе і сім’ю роботою та хочу, щоб її мали й інші люди»

– Якою є Ваша особиста стратегія в агровиробництві? Чого прагнете досягнути у сільському господарюванні?

– Моєю філософією в аграрній справі є створення робочих місць, достойна зарплата працівникам, висока орендна плата селянам за їхні паї, покращення умов проживання на території наших населених пунктів. Я забезпечив себе і членів своєї сім’ї роботою і хочу, щоб її мали й інші люди. Разом із тим прагну, щоби на полях і фермах ми досягали високої продуктивності. Хочу, аби від цієї праці разом зі мною отримували задоволення всі: команда ПАП «Аркадія» і ті, хто нам здає в оренду свої паї.

– Ви відроджуєте минулий потенціал сільгоспвиробництва, надихаючи інших власним прикладом. Вам колеги-аграрії ще й до існуючих клопотів додали громадське навантаження.

– Цим навантаженням є Рада сільськогосподарських виробників Тернопільщини, головою якої колеги-аграрії мене обрали. Завданням цієї громадської організації є захист інтересів сільгоспвиробників нашого краю. Їх ми покликані відстоювати і перед органами державної влади, і перед контролюючими органами. Також даємо свої профільні пропозиції до парламенту, обласної ради та профільного управління облдержадміністрації щодо створення сприятливих умов для ефективної виробничої діяльності аграрних господарств  Тернопільщини.

– Інтереси агровиробників і загалом селян Ви ще й постійно лобіюєте в органах місцевого самоврядування. До них Вас неодноразово земляки обирали своїм депутатом. Мабуть тому, що справно виконуєте накази виборців і лобіюєте в радах інтереси села?

– Взагалі все, що комусь обіцяю, завжди намагаюся виконати. Нині я вже третю каденцію є депутатом обласної ради. А до того декілька разів обирався депутатом Гусятинської райради і на межі 80-90-х років був ще й депутатом селищної ради. За попередніх скликань облради працював в аграрній комісії, а за нинішнього – у бюджетній. Вважаю, що вона не менш вагома за профільну для мене сільськогосподарську. Адже розподіл фінансування життєво важливих для регіону бюджетних напрямків впливає на стан вирішення нагальних проблем і перспективи розвитку сільської місцевості.

– Наскільки мені відомо, Ви не лише докладаєте депутатських зусиль, щоби держава та область подбали про медицину, освіту, культуру та соціальну сферу села, а й допомагаєте коштами із власної кишені?

– У тих населених пунктах, землі яких обробляє ПАП «Аркадія», ми беремо участь у благоустрої територій, сприяємо їхній соціальній сфері та допомагаємо інвалідам, одиноким перестарілим, немічним і соціально незахищеним прошаркам населення. Також буває, що люди самі приходять до нас із клопотаннями допомогти коштами на лікування важкого захворювання чи ще з якоюсь іншою бідою. Стараюся у міру своїх можливостей усім допомогти.

– Відомо, що Ви досить активно допомагаєте учасникам АТО на сході нашої держави і тут їхнім сім’ям.

– Це ми робимо постійно з самого початку антитерористичної операції. Я вважаю, що це у час загрози російського поневолення України повинна робити, звісно, що в силу своїх статків та можливостей, кожна людина. Допомога АТО – це свята справа.

«Діти швидше за мене схоплюють і впроваджують у життя новації»

– Як Ви вже попередньо зазначили, у Вашій аграрній справі вагому роль відіграє сім’я. Як познайомилися зі своєю дружиною?

З дружиною Наталею познайомився суто випадково, бо проживали ми в різних населених пунктах на відстані 15 кілометрів один від одного. До того ж вона вчилася у Львові, а я працював у монтажній організації, з якою їздив по різних куточках нашої області. А познайомилися ми на автовокзалі. І відтак уже чотири десятиліття разом. Спільно виховали двох дітей, маємо четверо внуків. Дружина спершу працювала у фармацевтичній галузі, роботу в якій завершила на посаді завідуючої аптекою. А коли за пільгами вийшла на пенсію, то долучилася до нашої сімейної справи. В «Аркадії» вона очолювала фінансовий напрямок роботи. Нині передала ці повноваження доньці. Зять Андрій займається новим напрямком у нашій господарці – садівництвом. А син Іван – заступник із не менш важливої у ПАП «Аркадія» галузі – механізації.

Тобто Ви працюєте на перспективу навіть у рідній родині та завчасу підготували продовжувачів своєї справи?

– Так, передаю їм свій аграрний досвід, але у них є вже і власні напрацювання у сільгоспвиробництві. Діти швидше за мене схоплюють і впроваджують у життя новації. І так у поєднанні досвіду і молодості розбудовуємо нашу спільну господарку.

Ви в усьому живете роботою. А чи є у Вас якесь хобі поза нею?

– Якщо ти наполегливо працюєш у сільському господарстві, то практично на щось інше часу немає. Звісно, що у мене, як і в кожної людини, були різні захоплення. Але коли в 2005 році зайнявся власною аграрною справою, то ці всі хобі відпали самі собою. Уже й не пригадую, коли востаннє ходив на полювання чи побував на рибалці. Та й під час роботи в райдержадміністрації левову частку часу теж приділяв сільському господарству Гусятинщини. Тепер треба оглянути кожне поле, ферму, машинно-тракторний парк – всю господарку. Тож з усіх моїх хобі залишилося лише одне, яке у мене з раннього дитинства, – робота в сільському господарстві.

Тож  для Вас агровиробництво – не лише бізнес і робота, а й спосіб життя?

– До Вами сказаного додам – ще й будівництво. Я не пам’ятаю жодного року, щоби чогось не будував. Коли очолив райдержадміністрацію, то Гусятинський район був газифікований лише на 3 відсотки, а коли залишав цю посаду, то вже на 96 відсотків. І тепер щороку стараюся здати в експлуатацію якийсь новий виробничий комплекс. Це і розвиток «Аркадії», і нові робочі місця.

– Ви успішно впоралися з усіма викликами долі на професійній ниві?

– І будучи електромеханіком, і держслужбовцем, і мером Гусятина, і головою району, і тепер уже господарником, завжди прагнув і робитиму це, доки матиму сили, – творити щось нове.


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
12 Грудня
11 Грудня
10 Грудня
9 Грудня
8 Грудня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше