Кажуть, що в житті ми завжди отримуємо те, до чого прагнемо. Якщо застосувати цю теорію до питання фінансових можливостей, то виходить, що бідні люди бідують тому, що вони не мислять себе поза станом бідності, не в силах навіть уявити, що можуть багато заробляти та відповідно багато витрачати, повноцінно харчуватися і відпочивати за кордоном.
Яка вона, психологія бідності, і як проявляється?
Психологія бідності – це набір поглядів та переконань людини, який породжує у неї нестачу грошей, а отже, матеріальних благ. Один із підприємців, який звернувся до мене за допомогою, розповів, що в житті у нього систематично виникають проблеми з бізнесом і що скільки б він не заробляв грошей, вони у нього не затримуються. Коли ми почали аналізувати його ситуацію, то з’ясувалося, що в нього була неусвідомлена установка, що той, хто багатий, – негідник. І оскільки він не хотів бути поганим, то, відповідно, підсвідомо прагнув бути бідним, але чесним. Загалом у житті це доволі часто зустрічається. Адже всі ми пам’ятаємо радянські часи, коли нам закладалося, що є люди хороші та погані. І, як правило, “погані” ті, хто матеріально забезпечений, бо вони грошей або «накрали», або збагатилися якимось іншим незаконним шляхом. Але у дійсності це далеко не так. Це лише установки та стереотипи, з якими ми йдемо по життю. І та людина, яка нічого не досягла та не може себе забезпечити, насправді не реалізувала себе в житті.
Психологія бідності дуже характерна для України як країни пострадянського простору. Як і в чому вона проявляється?
По-перше, коли людина сприймає гроші як самоціль (працює заради грошей, і накопичення або вони нікуди не витрачаються, або йдуть невідомо куди). Відтак гроші не приносять людині задоволення і вона здебільшого не знає, як ними розпорядитися.
По-друге, коли людина почувається кращою за інших, тому що в неї у кишені є зайві сотня-друга доларів. Така особа за допомогою грошей чи різного роду предметів престижу (наприклад, автомобіля) намагається компенсувати внутрішнє почуття меншовартості та довести іншим, що у неї все нормально. І для такої людини важко втрачати ці предмети розкоші, тому що вона від них залежить, але особливого задоволення не отримує, а тому внутрішньо емоційно холодна і спустошена.
По-третє, коли людина розкидає грошима направо та наліво. Вона не може прийняти надлишок грошей і підсвідомо вважає, що їх не достойна, а тому просто позбувається їх.
По-четверте, коли економить на всьому та відкладає кожну копійку. У таких людей якщо і є гроші, то все одно, що їх немає, бо вони не приносять їм ні задоволення, ні радості.
Злощасна доля
Психологія бідності починається з базової передумови, що фінансове становище людини залежить не від неї, а від зовнішніх обставин. І вона сприймає себе не як причину своїх проблем, а як наслідок. І переконана, що є багато причин, через які неможливо заробити більше грошей.
Людина не бере на себе відповідальності за своє фінансове становище, а перекладає на щось інше, нарікаючи на важкі часи, інфляцію, економічну нестабільність, політику держави, чоловіка чи дружину, батьків, начальника, ціни… Вона опускає руки замість того, аби подумати, що можна зробити у своєму становищі, щоби досягти того, чого хочеться. Або ж, навпаки, людина себе звинувачує у всіх проблемах і з цим живе саме для того, щоби не брати на себе відповідальності за своє благополуччя. Тому якщо ви хочете все життя прожити, маючи потребу в грошах, та зіпсувати собі життя темою грошей, то потрібно зняти із себе відповідальність за своє матеріальне становище і перекласти її на щось інше: владу, важкі часи, інфляцію, вік тощо. Тоді проблеми з грошима вам гарантовані, ви із власного досвіду дізнаєтесь, що таке психологія бідності.
Бідність переходить із покоління в покоління
У всіх є базовий рівень потреб, тобто певний рівень видатків, які для кожного є абсолютно нормальними. Для однієї людини це може бути оплата за квартиру, витрати на харчування й одяг та на поїздку на море раз в рік. Для іншої – все вищеперелічене та, окрім цього, ще й поїздка за кордон, харчування в дорогому ресторані 1-2 рази в місяць та оплата послуг хатньої робітниці. І кожна людина звідкись знаходить гроші на свої базові потреби.
Щоби збільшити всій матеріальний рівень, потрібно збільшити рівень своїх потреб. Але не все тут так просто. Не достатньо сказати, що я хочу їздити на тому-то автомобілі чи жити в тому-то будинку. Людина зможе отримати омріяні предмети розкоші, якщо внутрішньо буде переконана, що вона їх достойна. Бо зазвичай бідні люди, які собі у всьому відмовляють, цим пишаються і примовляють, що “скромність людину прикрашає”, “чим менше ти будеш хотіти і вимагати від життя, тим більш достойне життя проживеш”. І бідна людина свідомо обирає цей шлях від дитинства до старості. Більше того, психологія бідності переходить із покоління в покоління.
Загалом для середовища бідних людей характерно те, що вони дико не люблять “вискочок” і використовують усі можливі засоби тиску на тих, хто намагається піднятися вище їхнього рівня. Особливо це відбувається в сім’ї, у якій діди-прадіди жили скромно, а тому батьки всіма силами стараються переконати дітей у тому, що жити скромно (тобто бідно) – це дуже добре. У таких родинах навіть маленькі діти стараються рівнятися на менш обдарованих, щоби не бути “іншими”.
Бідним складно і навіть образливо бачити успіх інших людей, тому що він вказує на їхній неуспіх. Таке, як заздрощі, у цьому випадку набуває так званої “міри справедливості”. Заздрість буває корислива (я хочу мати те, що є в нього, але нічого не буду для цього робити) або безкорислива (якщо в мене нічого немає, то нехай у нього нічого не буде).
Бідні люди – хороші маніпулятори
Характерні переконання психології бідності такі:
– краще синиця в руках, ніж журавель у небі;
– шукай надійну, та не дуже важку роботу, щоби вистачало на прожиття;
– доля кожного зумовлена, краще змиритися з нею та не метушитися;
– чим менше чекаєш від життя, тим більше задоволений тим, що отримуєш, тощо.
Сама психологія бідності є небезпечним фактором, бо вона перетворюється на джерело влади бідної людини над тими, хто про неї намагається піклуватися. Така людина постійно чекає, коли їй щось дадуть чи щось для неї зроблять: батьки, керівництво, влада тощо. Психологія бідності веде до насильства над оточуючими людьми, до жорстокого маніпулювання ними. Бідність принизлива! Це показник неспроможності та тотального життєвого програшу. І пишатися тим, що я бідний, але “білий та пухнастий” – все одно, що сказати: подивіться, я в житті нічого не досягнув і життя пішло намарно, тому що я нічого не зробив ні для себе, ні для інших. Яскравий прояв психології бідності – це коли люди живуть заради інших. Це означає не жити ні заради себе, ні заради когось іншого. Така людина жорстоко маніпулює іншими людьми та просто примушує їх за собою доглядати.
Паростки психології бідності є у кожного
Більшість із нас страждають від переконань, які обмежують наші можливості, травмують, приносять страждання… Бідність – це всього лише звичка, стереотипи. І так само, як від поганої звички, від неї можна позбутися, якщо трохи попрацювати над собою.
Що ж робити з цими бідняцькими установками? Насамперед почати позбуватися від стереотипів, які призвели до жебрацької психології.
На практиці я часто зустрічала бідняцькі установки, які є своєрідними лозунгами по житті для людей. Один з них – “життя – це боротьба”. Тобто людина все життя з чимось бореться, для неї неважливий кінцевий результат. І коли такій людині щось попадає “на халяву”, вона ніколи цього не оцінить. Ще один стереотип – “щастя довгим не буває”. Тобто людина переконана, що коли щастя не буває довгим, то значить, не потрібно його прагнути, щоби потім не було боляче. Доволі часто дехто з людей живе із твердим переконанням, що “за все потрібно платити”. І якщо на когось із них звалюється успіх як сніг на голову, то людина чекатиме за це розплати. Ще один висновок, що “той, хто успішний у бізнесі, не успішний в особистому житті”. І якщо людина живе за таким стереотипом, то вона зробить усе для того, щоби його виправдати. Хоча найчастіше у практиці зустрічається стереотип “у мене завжди не вистачає часу”. Однак коли ми починаємо працювати з людиною та розписувати, куди пішов її дорогоцінний час, то виявляється, що він пішов ні на що. Переважно метушня – це замінник будь-якої реальної дії. Така людина боїться реальних дій та змін. І, як правило, найбільш зайняті люди – це звичайнісінькі нероби. Ще один стереотип – “я занадто старий, щоби змінюватись”. Насправді – це лінь, породжена невірою в себе. Як правило, говорять це люди різного віку, статі та віросповідання, щоби зняти з себе відповідальність. Або ж: “мені завжди не вистачає грошей”, “я не заслуговую щастя”, “я невдаха”, “світ жорстокий”, “ніхто мене не розуміє”, “мене не люблять”, “життя безглузде”, “мені завжди не щастить”, “щоби не було гірше”, “щоби тільки не вигнали з роботи”, “мені це не належить”, “менше заробиш, менше потратиш”…
Як не дивно це звучить, але зберігання непотрібних речей вдома – це ніщо інше, як психологія бідності. Бо таким чином людина не дає можливості прийти чомусь новому в її життя. Також гарно характеризує психологію бідності “відкладання життя на потім”, коли люди вірять у те, що заживуть по-іншому, коли “опиняться у той час, у тому місці”, “переїдуть в інше місто, країну”, “знайдуть іншу роботу” тощо.
Та якщо людина не змінить бідняцьку психологію, рабом якої вона є, то не заживе по-іншому. Насправді гроші – це енергетичний потік, який іде через наші руки та має свої правила. І одне з них – чим більше ти віддаєш, тим більше отримуєш. Однак віддавати гроші потрібно без страху. Бо бідна людина живе із постійними страхами та не може побачити ті можливості, які перед нею відкриває життя. Немаловажно й те, що гроші люблять, щоби їх любили. І той, хто дійсно їх любить, наприклад, чітко скаже до найменших дрібниць, чим відрізняється одна купюра від іншої.
Існує багато способів, щоби вибратися з бідності, тільки потрібно цього захотіти. І, звичайно, звільнення від психології бідності – це задоволення, бо тоді таке відчуття, що світ відкривається перед людиною і вона вже думає про те, щоби все встигнути. Тому потрібно змінювати страх на думки і вчинки, дії та рухи. Загалом у кожного з нас є паростки цієї психології бідності, які є своєрідними лозунгами по життю. Але хтось дає їм можливість “процвітати”, а хтось їх старається “викорчовувати”.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
13303