Найсвіжіше:
• Хто тепер зможе виробляти спирт: монополію скасовано • Людей на колісних кріслах визнали учасниками дорожнього руху • “Оцифровка” території України коштуватиме понад 275 мільйонів • Жорстока розправа на Тернопільщині: вбив, а потім підпалив оселю, щоб замести сліди • ГОРОСКОП • На Збражчині син знущався над рідною матір’ю • У Тернополі в під’їзді багатоповерхівки знайшли бойову гранату • Три способи надіслати гроші з-за кордону • Керівник управління виконавчої служби в області Андрій Хічій: «Якщо в особи виникла заборгованість, виконавець робить відмітку й особа автоматично потрапляє у реєстр боржників. З цього моменту вона вже не зможе вчинити жодного правочину» • Анонси газети «Номер один» від 11.12.2019 р. • Сергій Ухачевський – авантюрист долі, «золотий письменник» і відважний лицар України • Нові правила для застосування РРО • Крадій викликав евакуатор, аби… викрасти авто • Сильні духом • Де на Тернопільщині не буде світла • «З голосом Майдану мають рахуватись усі лідери нормандської четвірки», – про що говорив Петро Порошенко на недільному віче • Як шахрайка видурила в бізнес-вумен 20 виробів із золота • За аварію під Микулинцями водій сплатить майже півтора мільйона гривень родині загиблого і довічно утримуватиме його батьків • На Гусятинщині жінку побили через межу • На Тернопільщині цьогоріч народжено 11 дітей від інфікованих матерів, із них одна – з діагнозом СНІД • Україна успішно випробувала крилату ракету “Нептун” • Єгипетський пиріг від Маринки Рубас • Щодо оподаткування акцизним податком послуги з куріння кальяну • “Укрзалізниця” планує підняти тарифи у 2020 році • Олена Підгрушна успішно розпочала новий біатлонний сезон
rss
Головний освітянин Вишнівецької ОТГ Марія Погранична: «Коли молоді вчителі чують, скільки вони будуть отримувати, відмовляються від роботи в школі. Кажуть, що їм краще працювати деінде і заробляти вдвічі більше»

Опубліковано: 8 Жовтня о 14:45



Нещодавно наші журналісти відвідали Вишнівецьку ОТГ у рамках прес-туру. Приємно вразило те, як керівництво громади ставиться до сфери освіти та її потреб. Велика заслуга в цьому  Марії Пограничної, педагога за покликанням, яка заради реформування освітньої галузі покинула улюблену роботу та стала головним освітянином Вишнівецької ОТГ. Чиновник поділилася власними міркуваннями з приводу ключової реформи МОН, яка передбачає створення нової української школи, розповіла про своє ставлення до ЗНО та про те, яким бачить українського учня майбутнього і як його виховати.

 

«Страх, який хоче подолати теперішній міністр освіти, присутній в усіх закладах освіти»

– Як Ви стали начальником відділу освіти, культури молоді та спорту Вишнівецької ОТГ?

– Через 3 місяці після створення громади було утворено мій відділ, ще через деякий час оголосили, що посада вакантна, оскільки громада була дуже молодою. Я подала документи, пройшла конкурс і ось уже більше 2-х років тут працюю.

– Ваше рішення піти в управлінці в освітній сфері було спонтанним чи добре обдуманим? І взагалі, що Вас до цього підштовхнуло?

– Насправді це рішення було прийняти не просто і, безперечно, воно було виваженим. Я дуже очікувала на зміни і вірила, що децентралізація дасть можливість змінити щось і в освіті. Без зайвої похвали скажу, що я завжди була дуже активним вчителем, не сиділа на місці, адже виконувала ще й  обов’язки заступника директора школи з виховної роботи, які у свою чергу дещо зобов’язували до такої активності. За час своєї роботи в школі я зрозуміла, що так, як є, більше бути не може. Потрібно щось змінювати, а на посаді вчителя чи заступника ти нічого не можеш зробити. До речі, навіть зараз, будучи начальником відділу освіти, складно робити зміни, бо в державі є певна система побудови освіти, якої ти повинен притримуватись, і все, що робиш, має відповідати вимогам чинного законодавства.

– Інколи люди хоча й роблять виважені вчинки, все одно з часом про них жалкують. Ви ж кардинально змінили своє життя, чи не пошкодували потім про це?

– Спочатку не те, щоби шкодувала, просто дещо сумнівалася, чи правильно зробила, адже досвіду управлінської діяльності у мене не було. Але зрештою я бачу, що є можливість робити позитивні кроки на цій посаді і ні крапельки не шкодую. Звісно, є і невдачі, але в той же час ми можемо спостерігати позитивну динаміку.

– Після призначення на посаду Ви, мабуть, найперше взялися обходити заклади, які знаходяться у профільному підпорядкуванні. Ні для кого не є секретом, що наші школи, особливо у сільській місцевості, виглядають, м’яко кажучи, жалюгідно, вже не кажучи про дитячі садки, бібліотеки та будинки культури. Коли побачили, за що Ви відповідаєте, якою була реакція?

– Моя реакція була звичайною, адже я родом з маленького села Мишківці (на даний момент входить до Вишнівецької ОТГ, – авт.), працювала вчителем української мови та літератури і добре знала школи району. Будучи вчителем, спілкувалася з педагогами, керівниками інших навчальних закладів нашого регіону. Звичайно, організація школи з середини трохи відрізняється від того, що я бачила приїжджаючи на методичні об’єднання. Я добре розуміла, що зміни потрібні в плані покращення матеріально-технічної бази, благоустрою. Хоча тут варто відмітити, що керівники шкіл і дитячих садочків намагалися турбуватися про свої заклади, але ж ви розумієте, речі не вічні, потрібно було оновлювати заклади і підтягувати їх до сучасного рівня, щоби створити нове освітнє середовище. Ми хочемо закласти дітям певні цінності, але й це робити потрібно у відповідному оточенні.

– Знаєте, я була приємно вражена тим, як проходить Ваше спілкування з вихователями у дитячому садочку, керівництвом та учителями шкіл. Це більше схоже на відкритий діалог, видається, що у Вас дуже дружні і довірливі стосунки. Немає цього відчуття, коли говорять завчений текст по шаблону. Як вдалося досягти такого взаєморозуміння?

– Скажу зразу, що було не просто і ці довірливі стосунки вибудовувались упродовж 2-х років. Той страх, який хоче подолати теперішній міністр освіти, присутній в усіх закладах освіти, зрештою, і у наші державі, незважаючи на те, що вона демократична. Ми боїмося всього: перевіряючих, контролю, аудиту. Попередні керівники освітніх установ боялися, ба навіть і нові керівники, які пройшли конкурс та приступили до виконання своїх обов’язків, також мали страх. Я часто їздила по школах, але не з метою перевірки. Їхній страх намагалася подолати бесідами. Пояснювала, що приїжджаю не для того, аби вишукувати недоліки, а щоби бути у курсі всіх подій. Буває таке, що трапляються конфлікти, моє завдання – почути обидві сторони, і це потрібно робити на місці. Я також людина і розумію, що всі ми робимо помилки, та за них не потрібно людину карати чи висловлювати догану, краще помізкувати разом, як це виправити.

Зараз освітяни спілкуються зі мною, як партнери, адже ми разом робимо спільну справу. Вони знають, що потрібно висловлювати свою позицію, і ми до неї прислухаємося. Директори шкіл, садочків, наприклад, дотичні до всіх  рішень, що приймаються. У нас немає такого: «Як я сказала, так і повинно бути», для мене така поведінка не припустима.

«Наша стара школа не є поганою, вона також давала хороші знання, але виховувати європейця з європейськими цінностями з її підходом не було можливим»

– Хотіла поцікавитись Вашою думкою як педагога з приводу реформи шкільництва МОН, яка отримала назву Нова українська школа. Адже суспільство розділилося на дві частини, є прихильники і навпаки. Зрештою, важко ламати стереотип моделі викладання, який існував понад 50 років?

– У перший рік роботи на посаді у відділі освіти я дуже добре відчула цей суспільний запит на зміни, він був і у мене в тому числі. НУШ (Нова українська школа, – авт.) дає можливість подолати страх, діти почуваються значно вільніше, так само і вчителі. Наша стара школа не є поганою, вона також давала хороші знання, але виховувати європейця з європейськими цінностями з її підходом не було можливим. Страх не давав рухатися вперед, ми були дуже залежні від думки «А що скажуть люди?», особливо це притаманне сільській місцевості. Нам дуже поталанило, що розвиток освіти став не лише пріоритетом на державному рівні, а й у керівництва ОТГ. Тому я щиро завдячую голові Вишнівецької громади Володимиру Кравцю, за те, що помітив у мені потенціал управлінця і дав можливість втілювати свої ідеї в життя.

Ми не просто сприйняли цю реформу позитивно, а були рушіями цих змін у громаді. Ви праві у тому, що бачення цієї реформи суспільством розділяється. Але так завжди було.  Якщо критика конструктивна, вона позитивно впливає, якби постійно хвалили, то не було би потреби щось змінювати. Я вважаю, що це одна з найкращих реформ у державі і в освіті в цілому. Ті вчителі, які очікували змін, цінують цю реформу. Їм усе подобається. Хоча люди різні трапляються. Але з часом, коли вже пройшов навчальний рік і ми зібралися із вчителями на пленарну дискусію, усі зазначили що НУШ – це класно. І це висока оцінка не мені, а міністерству. Вчителям комфортно так працювати, особливо тішить, що вони подолали внутрішній бар’єр і хочуть продовжувати розвивати цю школу далі.

– Педагогічні вузи країни щороку випускають велику кількість молодих учителів. Однак вони не хочуть працювати в школах і цьому є ряд причин: низька зарплата, відсутність місць, адже не секрет, що часто викладачі у поважному віці все одно продовжують працювати. Як із цим боротися? Адже молоді вчителі швидше адаптуються до НУШ та й, зрештою, конфлікту поколінь як такого вдасться уникнути.

– Усі чудово розуміють, що для успішної самореалізації важливо створити комфортні умови,  і основний стимул для молодого вчителя – хороша  зарплата. Ми у свою чергу не знижували доплати за престижність професії і наші вчителі отримують надбавку у розмірі 20%. Також намагаємося стимулювати вчителів Нової української школи доплатами у розмірі 25%, і хай це невеличка сума, але виступає у ролі додаткової мотивації. Та хочу зазначити, що вчителів за покликанням не лякає низька зарплата. Особисто я починала в той час, коли нам платили продуктами і навіть горілчаними виробами, але це не лякало. Ми працювали тому, що хотіли це робити. Зараз, коли молоді вчителі чують, скільки вони будуть отримувати, відмовляються від роботи в школі. Кажуть, що їм краще працювати деінде і заробляти вдвічі більше, та й  відповідальності менше. У магазині ти відпрацював з 9 до 5 і все, можеш займатися своїми справами, приділити час сім’ї, а працюючи у школі, твій мозок не розслабляється ні на хвилину. Ти на роботі думаєш, вдома думаєш, лягаєш спати думаєш і намагаєшся постійно тримати руку на пульсі. Інша проблема у всіх громадах по Україні –  велика нестача вчителів природничо-математично циклу. Вчитель отримує не більше 4-х тисяч на руки, це дуже мало для людини, яка витрачає свій інтелектуальний потенціал. Тому передусім праця вчителя повинна достойно оплачуватись, ну і, звісно, молодих вчителів потрібно якось забезпечувати житлом.

«Яких людей ми будемо мати через 15 років, дуже залежить не лише від виховання вдома, а й від середовища в освітніх закладах»

– Я пішла у школу в 1997 році і добре пам’ятаю свої шкільні роки. Тоді освіту ніхто навіть і не брався виводити на передній план, вона не була в пріоритеті і сприймалась як залишкове явище, яке й так добре функціонує, а проблем ніхто ніколи не помічав. Зараз ми бачимо кардинально протилежну ситуацію. На Вашу думку, чому освіта повинна стати одним з основних пріоритетів розвитку держави?

– Освіту потрібно було тягнути на передній план ще до часів незалежної України. Це не пусті слова, що з садочка та школи починається формування людини. Яких людей ми будемо мати через 15 років, які це будуть українці, дуже залежить не лише від виховання вдома, а й від середовища в освітніх закладах. Якою буде дитина, яка виросла в колективі, де не можна висловлювати своєї думки? Де не можна розвиватися у своєму особистому просторі і виходити за межі вузького кругозору? Це людина 20-го століття. Ми ж прагнемо бачити ту людину, яка формуватиме цінності 21-го століття. Знаєте, голова нашої ОТГ багато подорожував Європою, він бачив, як там, і йому хотілося різними шляхами втілити це в Україні. На перших зустрічах, коли ми з Володимиром Кравцем (голова Вишнівецькох ОТГ, – авт.) їздили знайомитися з колективами садочків та шкіл, він сказав про те, що постарається відкрити нам двері у світ і покаже, як жити по-іншому. І що Ви думаєте? Упродовж року виконав обіцянку, завдяки його сприянню нам вдалося побувати в Естонії. Делегація наших вчителів побачила, як відбуваються освітні процеси там. Ми бачили, як розвиваються школи, як діти дихають справді вільним повітрям, а система налагоджена і функціонує без збоїв. Кожного ранку директор, заступник із виховної роботи і психолог зустрічають дітей у дверях школи. Вони спостерігають, в якому психологічному стані прийшли дітки. Вчителі з дітьми харчуються за одним столом, панує хороший настрій. У школах Естонії кожна дитина має свій планшет, учні почуваються вільно. Там немає розподілу кращий-гірший. Я, приміром, також не розумію, чому в нас ще донедавна було прийнято віддавати на виставку найкращі роботи учнів, до яких часто прикладали руку батьки. Чому робота тієї дитини, яка сама щось створила, хай навіть і недосконало, не може милувати око вчителя, мами й тата?

Це такий собі стимул, аби діти старалися краще. Чому в нас звикли вішати ярлики, якщо відмінник – то це уже найкраща дитина. Кожен повинен отримати можливість розвиватися власною освітньою траєкторією.

– Мені відомо, що Ви оновили 4 школи, відкрили садочок в одному із сіл та ще одну групу в дошкільному навчальному закладі у Вишнівці. Що далі у планах?

– Знаєте, наш голова інколи жартує, що освіта пожирає все (посміхається, –авт.), але щороку хоче змінювати на краще кожен заклад освіти. А якщо вже починає зміни, то не терпить ніякої халтури. Намагається все зробити бездоганно.  Якщо говорити про дошкільну освіту, то немає потреби відкривати додаткові групи, адже дітки забезпечені місцями у садочках. У кожному старостинському окрузі є ДНЗ. У середній школі – хороша мережа освітніх закладів. Вони не повністю завантажені, але наповненість хороша. У Вишнівці в класі 18-20 дітей, в інших селах у середньому 15 учнів. Завдяки цьому нам вдається використовувати субвенцію не в повному обсязі, відповідно її залишки ми можемо використати на наступний рік для покращення матеріально-технічної бази.  Намагаємося мотивувати вчителів преміями.Також у нас є музична школа – це наша гордість, але вона повністю фінансується із місцевого бюджету.  Тут наша позиція із позицією держави не співпадає. Ми думаємо, що варто було б принаймні оплату праці педагогічних працівників в закладах дошкільної освіти та мистецьких школах покласти на державу. Зараз музичну  школу відвідує 99 учнів, частина – це діти із сіл, які не належать до нашої громади. Ми намагалися домовитися з селами про співфінансування, пробували вести дискусію, а вони кажуть: «Не хочете, то не вчіть». Але ж і ми не можемо виставити дітей за двері. Тому фінансово утримувати музичну школу важко.

–  Нещодавно я відвідала Старовишнівецьку та Вишнівецьку школи. Була приємно вражена тим, що у навчальному закладі дуже чисто і діти не псують майна, хоча зараз говорять про те, що молодь не цінує чужої праці. Шанобливого ставлення до школи вдалося досягнути профілактичними бесідами?

– Більшість батьків були дотичні до проведення ремонтів. Діти бачили, як їхні рідні проводять демонтажні роботи, допомагають в іншому. Зрештою і дітей залучали туди, де було можливо: винести стільці, витерти пилюку. Діти розуміють, що це спільна праця. Коли ти бачиш, як те, що було у занепаді, відновили, то не маєш морального права зробити шкоду. Ми запровадили сортування сміття у школах та дитячих садках і вважаємо це хорошою ініціативою. Працівники нашого управління мають дітей, які відвідують садочки та школи. І от коли малеча приходить додому, то цікавиться, чому батьки не сортують сміття і вдома немає таких смітничків, як у школі чи садочку, і ставлять вимогу, щоби такі з’явилися (посміхається, – авт.). Батькам перед дитиною соромно і вони самі привчаються. Насправді для того, щоби діти цінували майно і були свідомими, потрібно лише створювати для цього умови.

“Нова українська школа дає можливість “Нова українська школа дає можливість подолати страх, діти почуваються подолати страх, діти почуваються значно вільніше, так само і вчителі” значно вільніше, так само і вчителі”

«Літературу в школі потрібно переглянути і дати можливість учням читати сучасні твори»

– Можливо, Ви мене зараз виправите, але коли я навчалася в школі, то улюбленим предметом були література та історія. Після революції Гідності почала більше читати різні історичні джерела та українських письменників, і до мене прийшло розуміння, що дуже багато творів заслуговують бути у навчальній програмі. Того ж самого Василя Стуса, «розстріляне відродження», «шістдесятників» вивчають якось поверхнево, мені здається, навіть не висвітлюючи до кінця те, за що вони боролися. Як думаєте, чи доцільно оновити програму?

– Багато нових творів було введено, але ви маєте рацію. Для мене це особливо болюче питання. Щоби людину зацікавити бібліотекою, книгою, учні повинні мати можливість читати твори, які їм цікаві. При всій повазі до Панаса Мирного і його твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні»  важко пояснити дітям, хто такі воли і як це пов’язано з героями. Ми маємо великий пласт літератури, який був цікавий у 20 столітті, а в 21 столітті запит читача вже інший. Навіщо вивчати творчий шлях письменника? Для чого пам’ятати, коли він пішов у школу? Зараз, не практикуючи як вчитель української літератури, я вже й сама не можу згадати цих дат. Якщо учень захоче йти навчатися на філолога, там він отримає ці знання і навіть глибші, ніж у школі.

Літературу в школі потрібно переглянути і дати можливість учням читати сучасні твори. Наприклад, є такий письменник Макс Кідрук, він майстерно пов’язує реальність з наукою і пише літературною мовою. Діти з захопленням його читають, і треба стимулювати їхнє бажання до книг.

– Що Ви думаєте з приводу введення ЗНО і чи справедливо те, що діти із сільської місцевості мають вищий коефіцієнт при підрахунку бала?

– Позитивно ставлюся. Введення зовнішнього незалежного оцінювання дало можливість моїм дітям вступити до престижних закладів вищої освіти. Зрештою, ЗНО –  це справедливі можливості вступу для всіх. Єдине, негативно ставлюсь до рейтингів навчальних закладів за результатами ЗНО. Взагалі не дуже добре ставлюся до того, що надаються пріоритети соціально незахищеним дітям. Думаю це питання повинна врегулювати держава і зробити це грамотно, адже є люди, які користуються пільгою, хоча їхня життєва ситуація не відповідає дійсності. Думаю не повинно впливати на вступ те, з сільської місцевості учень чи з міста, знання дитини – ось підстава вступу і вони повинні виноситись на перший план.

– У продовження теми, коли учні здають ЗНО з української мови, у них є творче завдання – власне висловлювання. Зрештою, вчитель знає кожного свого учня, розуміє, яку думку майбутній випускник висловлює, але ж роботи перевіряють педагоги, які не знають цих дітей, їхніх поглядів на життя, і не завжди такий перевіряючий може зрозуміти, що саме мав на увазі учень…

– Я, безперечно, погоджуюся з тим, що учні повинні вміти висловлювати свою думку, але чи може дитина розкритися у творі, який пишуть під час здачі ЗНО. Там усе дуже чітко, є певна структура побудови твору, якої потрібно дотриматись. Але для того, щоби написати добре висловлювання, не обов’язково посилатися на цитати чи історичні події .

«Людина може бути щасливою лише на тій землі, де вона народилася»

– Український учень майбутнього – який він?

– Саме таких на меті має підготувати Нова українська школа. Це новатор, патріот, людина, яка зможе адаптуватися в суспільстві. Це та людина, яка почувається успішною та щасливою вже і зараз, вміє радіти кожному дню і бачити прекрасне. Це ті учні, які після завершення навчання будуть пізнавати світ, але повертатимуться додому, адже людина може бути щасливою лише на тій землі, де вона народилася.

– На початку нашої розмови Ви зазначили, що викладали українську мову та літературу в школі. Здобувати свій фах почали у середині 90-х. Чому обрали саме українську філологію, адже навряд чи цей факультет у ті часи можна було назвати популярним?

– Взагалі я закінчувала Чортківське училище, де здобула фах вчителя початкових класів, саме в цьому навчальному закладі мені були прищеплені ті  цінності, які важливі у роботі вчителя. Вже потім я вступила на факультет української філології. Взагалі навчатися пішла за покликом серця, у родині вчителів не було.

Мій світогляд як педагога формувався під час навчання в школі. Ніколи не бачила себе в іншій сфері, окрім освіти. У школі любов до мови прищепила мені моя вчителька  Осецька Євдокія Дмитрівна, те, як вона доносила матеріал до учнів, мене зачаровувало. Окрім мови, я ще любила математику, такі дві крайнощі, але все ж таки перевагу я надала українській мові та літературі, вчителем яких пропрацювала 22 роки.

“Директори шкіл, садочків, наприклад, дотичні до всіх рішень, “Директори шкіл, садочків, наприклад, дотичні до всіх рішень, що приймаються” (на фото директор Вишнівецької ЗОШ що приймаються” (на фото директор Вишнівецької ЗОШ Валентина Яковлєва, Володимир Кравець – голова Валентина Яковлєва, Володимир Кравець – голова Вишнівецької ОТГ та головний освітянин Вишнівецької ОТГ Вишнівецької ОТГ та головний освітянин Вишнівецької ОТГ Марія Погранична)

– У Вас дві донечки, можливо, вони також пішли Вашою стежиною?

– На жаль ні, хоча я дуже цього хотіла. Але розумієте, коли людина повністю віддається роботі і багато користі приносить у своїй сфері, то інколи доводиться жертвувати особистим часом. Мої діти бачили, скільки мала проводить часу в школі, і відповідно хотіли обрати собі такі професії, які б дозволили їм більше часу приділяти рідним.

– Чим займаєтесь у вільний час?

– Стараюся приділити час родині, донькам, онуці. Люблю читати, улюблена письменниця – Ліна Костенко, її поезії пронизують і вібрують, наче живі. Готувати люблю, фірмова страва – український борщ.

– Родиною часто збираєтесь?

– Разом із чоловіком  намагаємось влаштовувати сімейні зустрічі раз на місяць. Донька з чоловіком і онукою приїздить зі Львова, молодша донька ще навчається, але теж  нещодавно заручилася. А отже, теж буде будуватися нова сім’я. Взагалі хотілось би з родиною бачитися якомога частіше.

– Чого б хотіли від життя?

– Скажу просто – щоб усі були щасливими, проте розумію, що це не реально. Життя дуже різнопланове і різнобарвне, всі однаково щасливі бути не можуть. Хотілося би, щоб ми усі мали розуміння і вдячність Богові за те, що у нас є. Хочу, щоб кожен робив щось хороше або принаймні, не чинив зла.

– У Вас є життєвий принцип, який супроводжує по життю?

– Так, звичайно. Це слова письменниці  Марії Назар: «Моя найвища нагорода і мій найвищий п’єдестал, коли чиясь душевна врода, стає началом всіх начал».

Вікторія Ушакова

 


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,



Новини
13 Грудня
12 Грудня
11 Грудня
10 Грудня
9 Грудня
8 Грудня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше