Найсвіжіше:
• У Кабміні хочуть сполучити швидкісними дорогами всі облцентри Західної України • Президент ФК «Агрон» Юрій Березовський: «Я ніколи не скажу Роману Курдупелю прощай, а до нових зустрічей!» • Володимир Зеленський у Тернополі: 200 мільйонів на Гаївський міст, «Велике будівництво» доріг, шкіл, садочків • На Тернопільщині черговий новий прокурор • Громадсько-політичний діяч Володимир Колінець: «До мене під вартою попід руки привели самого прокурора району, в якого на подвір’ї знайшли поцуплені бетонні конструкції» • «Місцеві вибори мають стати потужним запобіжником, щоби не допустити реваншу проросійських сил» • Україна готова до опалювального сезону на 90% • У ЗУНУ здійснюють підготовку молоді до складання зовнішнього незалежного оцінювання та вступу до коледжів на базі 9-го класу • Обвинувачений у вбивстві тату-майстрині і далі залишиться під вартою • ГОРОСКОП • Західноукраїнський національний університет об’єднав науковців світу під час Другого Міжнародного Тижня! • Керівниця ідеологічного відділу «Правого сектора» Ірина Драгущак: «На місцевому рівні цілком реально творити незалежну від олігархічних впливів політику» • Якою буде погода на Тернопільщині у найближчі сім днів • У команді «Слуги Народу» об’єдналися відомі авторитетні постаті для реалізації стратегії розвитку Тернопільщини • Сільський голова села Глібів Надія Задоріжна: «Мій пріоритет – робити життя людей комфортним» • Небесні куліси відкрилися ще для одного геніального актора • На Тернопільщині відновили роботу приміські поїзди • Молодь класичного університету Тернополя за чисту Україну! • Анонси газети «Номер один» від 23.09.2020 р. • На Кременеччині чоловік в інтернеті розповсюджував порносвітлини своєї дружини • У Гусятині через наркотики знищили… синього кота • Юрій Березовський: «Набридло дивитися, закривати очі, затуляти вуха на ту несправедливість, яка є в обласній раді нинішнього скликання» • Актриса Ірина Складан: «На мить доторкнулася до іншої професії і вдячна за це долі» • Одкровення нетипового лікаря: • На Монастирищині двоє нелюдів катували односельця праскою
rss
Голова Великобірківської громади Любомир Ковч: «Гроші – папірець, з цього світу підеш, а щось потрібно залишити по собі!»

Опубліковано: 30 Червня о 16:00



Наприкінці минулого 2019 року новим головою Великобірківської селищної ради, яка стала центром громади, став Любомир Петрович Ковч. Понад 20 років займаючись підприємницькою діяльністю, пан Любомир у цьому ремеслі досяг значних успіхів, але в один прекрасний день вирішив різко змінити сферу діяльності і прислужитися рідному селищу. Люди повірили йому і на виборах проголосували за Любомира Петровича. Менше пів року пройшло відтоді, як чоловік склав присягу голови. Що за цей короткий проміжок часу вдалося втілити в життя і які плани на найближчу та далеку перспективу, дізнавайтеся в ексклюзивному інтерв’ю для нашого видання. 

«Дружина і син відмовляли йти на вибори»

– Пане Любомире, цікаво, чому успішний бізнесмен вирішив іти у владу?

На посаді, яку обіймаю, не маю як такої влади, тут більше господарка, влада ж зосереджена здебільшого в області та районі, влада на пару з політикою – у Києві. Голові громади потрібно засукати рукави й вирішувати нагальні проблеми селища та його мешканців. Насправді мені ніколи не була байдужа доля селища, в якому я народився. П’ять років тому я вперше балотувався на посаду голови селища, однак тоді програв у 33 голоси виборців. Поразку сприйняв як належне і далі продовжував працювати над розвитком свого бізнесу. Останні роки в Україні проходили процеси децентралізації, і мені боляче було дивитися, як В. Бірки знаходились на узбіччі цього процесу. Селище спершу тягнули до Тернополя, згодом воно стало розмінною монетою у владних кабінетах. Я дуже хотів, щоби В. Бірки були центром повноцінної громади. Якби я бачив, що така громада буде створена і нею успішно керуватиме інша людина, не балотувався б. Спілкуючись з мешканцями, зрозумів, що довіра до попереднього голови не значна, а Великобірківську ОТГ, до якої, окрім Великих Бірок, увійшли села Малий Ходачків та Костянтинівка Тернопільського району, називали неповноцінною, оскільки Кабмін не визнав цю громаду спроможною. Подальша ситуація щодо ОТГ була непевною, тому в першу чергу через це вирішив іти на вибори і довести, що наша громада може бути перспективною і повноцінною.

– Як родина поставилась до того, що Ви вирішили балотуватися на голову селища?

Члени родини поставились до мого вибору по-різному, вони не із захопленням зустріли цю новину. Дружина Ліля і до певної міри син Едуард відмовляли. Пам’ятаю слова своєї другої половинки, яка казала: «Для чого це тобі, ми тільки нормально почали жити, малий підріс, 5-річна донечка Злата вийшла з пелюшок, але ще не пішла до школи, можна пожити для себе, поїздити та побачити світ. А коли станеш головою, то будеш прив’язаний до роботи». Вона добре мене знає і усвідомлювала, що я буду віддаватися роботі по максимуму, часом на шкоду сім’ї. І так власне воно й сталося, з самого раненька я вже на роботі і о 9-й вечора ще на роботі.

– Зважаючи на результати, виграли вибори доволі легко?

Переміг на виборах із великим відривом (отримав підтримку 82% виборців). Цей результат і для мене був до певної міри несподіваним, адже було чотири кандидати, у тому числі діючий селищний голова, який обіймав цю посаду з 1994 року. Перемога була переконливою, і я дякую виборцям за такий великий кредит довіри та обіцяю докласти максимум зусиль, щоби його виправдати.

«Деколи доводилось опустити голову, а інколи й підняти та, використовуючи силу слова, добиватися свого»

– Як тільки стали головою, яка була найнагальніша проблема, яку потрібно було вирішити вже і сьогодні?

Створити повноцінну громаду! 20 січня цього року я склав присягу, наступного дня приступив до обов’язків голови, а вже 27 січня відбувалися ключові громадські слухання у Смиківцях. Раніше мешканці цього села не мали бажання йти за В. Бірками. Не знаю, чому так сталося, це запитання варто задати моєму попереднику, однак у мене не було часу на якісь розбірки. Я сам – смиковецький зять, мене там добре знають, провів велику роботу, яка дала свій результат. Під час відкритого голосування понад 85% громадян-мешканців села Смиківці, які були присутні на слуханнях, проголосували за приєднання до Великобірківської ОТГ. Це була перша велика перемога моя і моєї команди, адже Смиківцями ми підсилили Великобірківську громаду. Але на цьому не зупинився, позаяк потрібно було довести в області й на рівні Кабміну, що Великобірківська громада спроможна і має право на існування. Де я тільки не був! Стукав у всі можливі двері, бо якщо не стукаєш, то тобі ніхто не відчинить. Деколи доводилось опустити голову, а інколи й підняти та, використовуючи силу слова, добиватися свого. Якщо ти хочеш чогось досягнути, нема чого сидіти в кабінеті, потрібно ходити, переконувати, просити, вибивати… І нам це вдалося! 3 березня ц.р. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про визнання спроможними об’єднаних територіальних громад, у тому числі Великобірківської селищної ОТГ.

25 жовтня відбудуться вибори до місцевих органів влади, в яких візьмуть участь уже й мешканці Смиківців. І тоді, як на мій погляд, сформується досить компактна громада з хорошою інфраструктурою, адже В. Бірки – це колишній районний центр.

«Те, що наприкінці 2019 року провели вибори до громади, ще не означає, що ми отримали всі фінансові повноваження»

– Про першу Вашу перемогу Ви розповіли, а чим ще за останніх пів року можете похвалитися?

Попередня влада виготовила у В. Бірках генплан, але чомусь не внесла в межі селища його велику частину, яка знаходилась поза населеним пунктом. Ми зробили введення меж у генплан, і територія селища суттєво збільшилась. Також провели нормативно-грошову оцінку землі і зараз погоджуємо нову оцінку. Тобто матимемо надходження до бюджету від оренди землі, яка була за межами населеного пункту. Є плани на вільні землі товарного виробництва віддавати в оренду через аукціон. Багато зустрічаюся із підприємцями, я вийшов з їхнього середовища, тому знаю, як з ними спілкуватися на зрозумілій їм мові. Намагаюся залучати інвестиції в громаду, стараюся завести нових підприємців, щоб у нас реєструвалися і в громаді залишалися податкові відрахування. Пробую говорити з підприємцями, які тут працюють, але у нашій громаді не зареєстровані, щоби переоформлялися.

Нагальною проблемою в М. Ходачкові був цегельний завод. Я вів перемовини ще до виборів, а після них уже більш конструктивно просив їх зареєструватися у  М. Ходачкові. Вже дійшли до того, що зробили оцінку землі. А це ще плюс 17% надходжень до їхнього бюджету. Також цегельня розробляє кар’єр, відповідно знову будуть додаткові надходження.

Ведемо перемовини з інвесторами, які готові придбати землю з аукціону на виробничі потреби, а це дасть можливість створити нові робочі місця й отримати додаткові надходження – від оренди землі. За мою невелику каденцію бюджет М. Ходачкова вдалося підняти на 70-80%.

У карантинний період зробили поточний ремонт вулиць смт Великі Бірки: Лесі Українки, Стуса, Загребельної, Лисенка, Дичківської, при цьому з бюджету було залучено або мізерні кошти, або без їхнього використання. Небайдужі люди допомогли щебенем, підприємці – технікою, за що я їм вдячний. Лише на вулицю Загребельну вивезено 280 тонн щебеню, ще 160 тонн – на вул. Дичківську. Люди задоволені, а це найголовніше.

Зауважу, що ми сьогодні живемо бюджетом, який запланували депутати минулого скликання. Більше того, у нас ще немає міжбюджетних відносин, скажімо, нам не повертають ПДФО. Тобто те, що ми наприкінці 2019 року провели вибори у громаду, ще не означало, що ми отримали всі фінансові повноваження повноцінної громади, це станеться лише у 2021 року. Ми ж маємо на сьогодні два бюджети: Великобірківський та Малоходачківський.

“Я щасливий у своєму житті, мені добре так, як є, мене зараз усе задовольняє, радію життю”

«Розглядаю варіант, щоб комунальне підприємство мало свій пасажирський автобус»

– Вище Ви згадували про нові зареєстровані підприємства на території громади. Про які йдеться цифри – одиниці, десятки, сотні?

На сьогодні можемо говорити про десятки. До прикладу, є такий відомий медичний центр «Панакея». Їхні власники проживають у В. Бірках, а реєстрація центру – у Мельниці-Подільській. Після ряду зустрічей вони перереєструвалися у нас, для нас це суттєве поповнення до бюджету – плюс 10%. У мене є розуміння із підприємцями, бо сам вийшов із їхнього середовища, свого часу багато допомагав селищу, адже усвідомлював, що тут живу, хотів розвиватися і прагнув бачити покращення. 

– Виконано певний об’єм роботи, однак у планах, мабуть, зробити ще більше?

У нас є колишня районна лікарня. Зараз на її базі працює первинна, вторинна  допомога і «швидка», є кваліфіковані лікарі, просто треба цю медустанову підняти на вищий рівень. Я бачу, як це можна зробити, але поки, на жаль, бракує коштів, щоби проводити суттєві зміни у галузі медицини.

Планую поміняти вуличне освітлення, на сьогодні воно дуже енергозатратне, тому його варто замінити на світлодіодні лампи. Для комунального підприємства вже придбано асенізаторну машину, на виконкомі затверджено тарифи, тому мешканці громади можуть скористатися послугами даної машини, офіційно заплативши в касу, що найголовніше, вона буде дешевша, ніж у приватників, а сплачені кошти направлятимуться на розвиток громади. Я би дуже хотів, щоб у наших комунальників було більше техніки – екскаватор, сміттєвоз, які би використовувались для потреб мешканців громади. А загалом розглядаю варіант, щоб комунальне підприємство мало свій пасажирський автобус, який би курсував за маршрутом Тернопіль – Смиківці – В. Бірки – М. Ходачків – Костянтинівка. Думаю, що нам це вдасться зробити. Якщо старатися і працювати, то невирішених питань немає, головне – дуже цього захотіти!

– Із Ваших слів стає зрозуміло, що плануєте 25 жовтня взяти участь у наступних виборах?

Є багато запланованого, з цього зроблено мізер. Буду пробувати отримати довіру виборців. Усе залежить від людей, якщо вони проголосують за мене, продовжуватиму максимально викладатися, так як я це роблю тепер.

– Те, що Ви йшли на голову громади в статусі безпартійного, плюс чи мінус?

Колись був членом однієї партії, але давно вийшов з неї. На посаді голови громади нема політики, яка різниця, так як громада ж вибирає не партію, а людину. Я не йшов на зарплату голови селища, не треба мені також жодних надбавок.

– Посада голови громади має значні повноваження, чи не зваблювали Вас великими грішми?

– Грошима мене не здивуєш, тому відразу попереджаю: я прийшов вирішувати питання щодо покращення життя в громаді, а не спекулювання на ній.

– Чи є амбіції стати депутатом вищого рівня, адже багато з тих, хто побував у владі, бачать себе, скажімо, парламентарями?

Навіть у далекій перспективі я там себе не бачу. Раз я почав тут працювати, то хочу побачити громаду такою, якою я собі її уявляв, коли балотувався. А це: освітлені вулиці, гарні тротуари, вимощені з бруківки, повсюди зроблені дороги, гарно покошені узбіччя, де немає різного бруду та несанкціонованих сміттєзвалищ,  капітальний ремонт та модернізація навчальних закладів інфраструктури шкіл, садочків, сучасні опалювальні енергозберігаючі системи у всіх об’єктах соціальної сфери громади, поміняти дах у будинку творчості школяра, модернізувати місцеві будинки культури, комунальне підприємство, яке якісно надає послуги, а його працівники отримують гідну заробітну плату. І я вірю, що це можна зробити, якщо отримаю довіру людей на другу каденцію.

«У Буковелі на вулиці Тернопільській збудував готель»

– Пане Любомире, пересічним мешканцям Тернопільщини Ви мало знайомий. Розкажіть трішки про себе.

Народився у В. Бірках 2 січня 1980 року. Родина – вихідці з Борщівського району. Батьки працювали на Великобірківській фабриці «Веснянка»: мама – начальником закрійного цеху, а потім стала заступником директора швейної фабрики, батько – начальником швейного цеху, перед тим працював водієм. У 1987 році пішов до місцевої школи. Після її закінчення поступив до Тернопільського національного економічного університету, де здобув фах економіста. Навчався на заочному відділенні й одразу ж розпочав підприємницьку діяльність. У 1998 році отримав свідоцтво про підприємницьку діяльність.

– Якими видами бізнесу займалися?

Дуже різними. На початках це була торгівля, потім – виробництво, мав невеликий меблевий цех та фірму з виготовлення бетону, де сам у тому числі працював. У 2010 році на місці занедбаного закладу харчування «Мрія», який місцеві називали чайною, відкрив ресторан, який успішно працює, там можна відсвяткувати день народження, весілля й інші урочисті події. Чогось подібного у В. Бірках не було і немає. Є ще такі заклади в Тернополі. Також наша родина має 5-поверховий готель у Буковелі. Він завершений, але не зданий в експлуатацію у зв’язку з тим, що я прийшов на нову роботу, відповідно віддаюся їй сповна, а дружина не встигає його доробити. Сподіваюся, що в 2021 році він прийме перших клієнтів. Що цікаво, готель збудований на вулиці… Тернопільській. На ній розміщені невеличкі будинки, які звели здебільшого люди-вихідці з Надзбручанського краю.

Нині всі турботи з родинного бізнесу лягли на плечі дружини Лілії й сина Едуарда. Загалом син у мене молодець, допомагає мені з 12 років у ресторані. Міг тарілки рознести, коли треба – помити їх чи картоплі начистити. Після школи він, як і я свого часу, поступив на заочне відділення в ТНЕУ і вже другий рік успішно керує комплексом, до якого входить продуктовий магазин, ресторан, сауна. У перспективі сподіваюся, він може перебрати на себе родинний бізнес. Ще не маючи й 19-ти, йому вдалося підняти комплекс на вищий рівень, бо коли немає постійного ока, десь трошки бізнес просідає. Мені ж довелося працювати одночасно у кількох різних напрямках, а син зосереджений суто на одному закладі, відповідно й результат одразу видно.  

– Чим запам’яталися Ваші дитячі роки?

У дитинстві дуже активно займався футболом, виступав на районних й обласних змаганнях, обіймав у команді воротарську позицію.

– Коли заробили перші гроші власними руками і як їх потратили?

Мені тоді було 13 років. Батьки вирощували городину, а у вихідні, разом їздили  на базар до Тернополя її продавати. Зароблені гроші відкладав, і коли закінчив школу, придбав торгівельну точку. У Хмельницькому скуповувався і по районах (Ланівці, Кременець, Вишнівець, Збараж, Теребовля, Золочів тощо) продавав різний крам. Так почався мій перший бізнес. Спочатку було важко, але мені ця робота подобалась і я не бачив себе поза підприємницькою діяльністю.

– Як давалася шкільна наука?

Відмінником далеко не був, а зі шкільних предметів подобалась… геометрія. Легко навчання мені не давалося, можливо, не було такого бажання, і якби повернути час назад, то поміняв би ставлення до навчання.

– Студентські роки вважаються найкращими, але, напевно, не в заочників…

Вони пройшли дуже швидко, адже це заочне навчання. Я рано став заробляти на життя, у 20 років одружився, а в 21 – уже народився син, потрібно було утримувати сім’ю, а не відвідувати різні молодіжні тусовки.

– За яких умов познайомилися з майбутньою дружиною?

У школі! Ліля – зі Смиківців, а я місцевий – бірківський. Вона на три роки молодша за мене. А познайомились на осінньому шкільному балу. Близько трьох років зустрічалися, після чого справили весілля у Тернополі. Коли синові виповнилось 2 місяці, зробивши ремонт, переїхали в квартиру у В. Бірках, яку мені батьки подарували на моє повноліття. Вже згодом, очолюючи будівельну компанію «Мрія», з нуля збудував 9-поверховий будинок у селищі, в одній із квартир якого нині мешкаю з сім’єю. Зручно, адже за якихось 50 метрів знаходиться будівля селищної ради, тому своє робоче місце бачу з балкона власної квартири (сміється, – авт.).  

– Можна сказати, що з перших днів нова сім’я Ковчів була самостійна?

Я би так не сказав, адже батьки багато допомагали, і не лише морально, а й фінансово. А коли потрібно було, то й доглядали за дітьми. І до сьогодні у нас сімейний підряд! Мама веде бухгалтерію, тато їздить на закупи, теща допомагає з донькою або по ресторану, тесть допомагає в побуті та по будівництву.

Любомир Ковч повністю віддається роботі, однак і знаходить час на відпочинок та сім’ю

 

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Спілкуючись, Ви не нагадуєте звичного чиновника, якого прийнято бачити у костюмі, при краватці. Так постійно на роботу ходите?

Це мій практично щоденний стиль. Я ніколи не був чиновником і, напевно, посада не зробить мене ним у традиційному розумінні. Люди мене добре знають і звертаються до мене більше по імені – Любчик, а не Любомир Петрович. Я простий, доступний, відкритий, чесний і готовий до пропозицій. Таким був і залишаюся. Якщо хтось із бізнесу планує зайти у нашу громаду, готовий сприяти та допомагати їм у розвитку.

– На якій автівці їздить голова Великобірківської громади?

Службової машини у мене немає. У нашій родині є кілька автівок: «Пежо-508», «Mercedes-Benz GL350» тощо. У мене немає такого: дайте мені обов’язково «Мерседес», бо це представницький автомобіль. Можу поїхати на будь-якій, а були випадки, коли батько підвозив мене і на своїй «Славуті».

– Вас можна назвати багатою людиною?

Я щасливий у своєму житті, мені добре так, як є, мене зараз усе задовольняє, радію життю. У мене дружня родина, маю згуртований колектив у селищній раді при тому, що нікого з команди мого попередника не звільняв.

– Чи маєте хобі?

– В юності понад 10 років активно займався нумізматикою, колекціонував монети і купюри, Однак коли одружився, закинув цю справу. Також, колекціонував марки, маю багато колекцій, які залишилися в мене як згадка про дитячо-юнацькі роки. Що ж до мисливства чи риболовлі, то це не моє. Можу скласти компанію, на природі дуже люблю готувати, адже працював у закладі громадського харчування. Добре знаю рецепти тієї чи іншої страви, калькуляційні карти тощо.

– Що найбільше полюбляє готувати голова Великобірківської громади?

Це перші страви – борщ, юшка, а також запечені страви на вогні. Сам же найбільше люблю молодий борщ та капусняк. Зазвичай готуємо спільно з дружиною, хоча на відпочинку куховарю здебільшого я.

– Де улюблене місце відпочинку сім’ї Ковчів?

Буковель, у нас там є власних два будиночки, де відпочиваємо, любимо проводити вільний час. Звичайно, полюбляємо і морський відпочинок, часто подорожуємо за кордоном. Але зараз ситуація із карантинними обмеженнями така, що віддаємо перевагу гірському відпочинку в Карпатах.

– Чи вибагливі в одязі?

Раніше, коли був молодшим, сильно любив брендові речі, на даний час в одязі не вибагливий.

– У Бога вірите?

Авжеж, відвідую церкву Великомучениці Параскеви П’ятниці УГКЦ. Минулого року в селищі освятили новозбудований храм Святих верховних апостолів Петра і Павла, до будівництва якого я теж долучився як підприємець, ще не будучи головою громади. Я завжди говорю: гроші – папірець, з цього світу підеш, а щось потрібно залишити по собі!

Віталій Попович

 


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
25 Вересня
24 Вересня
23 Вересня
22 Вересня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше