Найсвіжіше:
• Увага! З початком опалювального сезону зростає й кількість побутових пожеж! • Збаражчанин «вполював» дружині хутро, а собі – тюрму • Наші за кордоном: Ізраїль • Де на Тернопільщині не буде світла • Тернопільські ліси вирубують… місцеві! • Від економіста до… агронома: історія про знавця своєї справи за покликанням • Кабмін придумав, як підвищити народжуваність • Наші за кордоном: Польща • Неперевершена актриса і тернопільська «Роксолана» Люся Давидко святкує поважний ювілей • Сторож зупинив крадіжку з фабрики ялинкових прикрас • У Тернополі майже на 40% зросла плата за гарячу воду і тепло! • 100 тисяч виманила шахрайка у бабусь Тернополя • Не знають спокою кишенькові злодії • Бути чи не бути сорго на ланах Тернопілля? • Як народними засобами вилікувати стоматит • Патріотично-мистецький фестиваль «Вставай, сонце» пройшов на Чортківщині • Чиновники «Київавтодору» через фіктивну схему привласнили мільйони • Теребовлянщина попрощалася з військовим медиком • Бурякові жнива підходять до фінішу • Поліція відкрила справу за зірвані стяги із могил учасників АТО • Через вибухи на складах покарали 20 генералів • Народний адвокат Ростислав Небельський: «Батьки зі сльозами на очах розповідали, як на них тиснуть вихователі та завідуючі дитячих садочків» • Юлія Тимошенко: «Треба піднімати країну з руїни і хаосу» • З кого спитати за недоліки на дорогах Тернопільщини? • У грудні українці матимуть довгі вихідні і робочі суботи
rss
Голова «Просвіти» Петро Шимків – про створення Народного руху України у Вірменії, фольклорно-етнографічні експедиції та мрію збудувати «Оселю Просвіти» в Тернополі

Опубліковано: 26 Червня о 13:30



В Україні прийнято відзначати річниці початку творчої, педагогічної та іншої діяльності. На жаль, ніхто не відзначає ювілеїв людей, які більшість свого життя віддали громадській діяльності. До таких, безперечно, варто віднести Петра Михайловича Шимківа, котрий останніх 30 років безкорисливо працював у громадській сфері. Про цього неординарного чоловіка наша сьогоднішня розповідь. 

«У Вірменії спершу не хотіли реєструвати Народний рух України»

– Пане Петре, чим пам’ятними були роки, проведені в громадському секторі?

Починав я цим займатися ще у 1988 році, коли повернувся з армії. Тоді були початки українського відродження, однак відкрито можна було говорити лише про фольклор, обряди й екологію. Тоді власне в Тернополі створилися перші товариства екологічного спрямування «Ноосфера» і «Тернове поле», до яких я входив. Однак вони довго не проіснували, адже в 1989 році на хвилі національного піднесення створилися товариство української мови ім. Т. Шевченка, «Вертеп» і РУХ, до яких люди масово почали вступати. А далі дозволили створення партій і розпочалося розшарування людей із громадського сектора по різних політсилах.

– І Ви тоді перейшли у ці товариства?

Так, брав активну участь у роботі товариства «Вертеп». Будучи його членом, їздив на відбудову Вірменії від руйнівного землетрусу. Там у середовищі українців-будівельників створили організацію Народний рух України, товариство «Червона калина». У Вірменії нас не хотіли реєструвати, посильну допомогу надавав дисидент і політв’язень радянських часів Михайло Горинь. Згодом більшість будівельників повернулися в Україну і продовжували громадсько-політичну діяльність на Батьківщині.

– Ви теж продовжували свою активну діяльність у громадському житті рідної Тернопільщини?

Повернувшись із Вірменії, заочно навчався у Тернопільському педагогічному інституті (спеціальність – філологія), паралельно поглинула мене громадська робота, два роки очолював у Тернополі товариство «Вертеп». А в 1992 році перейшов у «Просвіту», де очолював спершу молодіжну, а з 2000-го й донині є головою обласного об’єднання «Просвіта».

– Що вдалося реалізувати за 18 років головування у «Просвіті»?

За цей час із небуття вдалося повернути ім’я нашого земляка, отця Миколи Хмільовського. Він був керівником підпільної Української греко-католицької церкви, соратник Бандери та Шухевича. Коли радянська влада про це дізналася, то отець Микола був арештований та відбув у тюрмі три роки, однак своїх ідеалів не зрадив. Кожних п’ять років організовуються конференції в честь цієї людини. А ще вдалося акумулювати кошти на встановлення пам’ятника в його рідному селі Покропивна. Також варто згадати і про пам’ятник у Козівському районі, ініційований «Просвітою», на місці криївки, де у перестрілці з енкаведистами загинув повстанець.

Саме завдяки «Просвіті» відроджено фестини, п’ять таких дійств пройшли в Тернополі і в різних районах області. Цього року заплановано провести урочини до 150-річчя з часу заснування культурно-освітньої громадської організації “Просвіта”.

За ініціативи нашої спільноти видрукувано кілька просвітницьких книг, також працюємо в тому напрямку, щоби весь фольклор області зібрати в одній книзі.

– Читав, що Вам недоброзичливці закидають, мовляв, із фасаду «Просвіти» зникла її табличка, а в саме приміщення підселили якусь організацію?

Вона не зникла, просто ми хочемо в одній табличці об’єднати обласну й міську організації, які працюють в одному приміщенні. Що ж до квадратних метрів, то ми нікому нічого не віддавали. Міська рада, підписавши нам договір оренди не на один, а на три роки, поселила з нами «Молодіжний центр». Не бачу тут нічого поганого, ми ж не віддали приміщення під комерцію, та ж молодь має де зібратися у центрі Тернополя, провести лекції, тематичні заняття тощо. Вистачає часу і місця як для громадської роботи «Просвіти», так і для «Молодіжного центру» і навіть хору ім. О. Кобилянської. 

«Відчув, що є люди, якій б могли зробити на посаді голови «Просвіти» більше»

– Знаю, що за кілька днів відбудеться виборча конференція обласної  «Просвіти», плануєте продовжувати у ній діяльність?

Я відчув, що є люди, якій б могли зробити на цій посаді більше, ніж я. Хочу передати цю справу молодим, хоча нікуди з «Просвіти» йти не збираюся, хочу сконцентруватися на втіленні ідеї-проекту «Оселя Просвіти».

Голова обласної “Просвіти” у компанії відомих на Тернопільщині громадсько-політичних діячів (у центрі – директор Центру національного відродження імені Степана Бандери Іван Гавдида

– Розкажіть, що це за проект?

В умовах панування Польщі, коли був тиск на все українське, практично в кожному повітовому містечку будувалися оселі «Просвіти», а от коли Україна стала незалежною, «Просвіта» так і не спромоглася мати свого будинку. Свого часу було в Тернополі три просвітянських будівлі. Одна на місці, де нині розміщені «Євростудії», дві – за «Євростудіями». Але скільки ми не оббивали порогів, щоб їх нам повернули, державні мужі кажуть, що немає закону про реституцію майна. Ми не претендували на всі приміщення, але хоча б якусь кімнатку для «Просвіти» могли б виділити. Бачачи, що це марна справа, дійшли висновку, що потрібно самим будувати. На рівні домовленості з українською діаспорою є проект про будівництво «Оселі Просвіта» з невеликим готелем, капличкою, музеєм, конференц-залом та спортивним залом. Є такі думки, щоб українці з-за кордону не забували Батьківщину своїх батьків, приїздили в Україну і місяць-два жили в українськомовному середовищі, дізнавалися про місцеві традиції. Закордонні українці погоджуються профінансувати проект «Оселя Просвіти», але хочуть бачити добру волю керівництва Тернополя, щоби міська рада хоча б виділила землю під це будівництво. Що цікаво, місцеві будівельники підтримали даний проект та готові виділити безкоштовно свою техніку.

Цей проект вартує мільйонів, але я думаю, його під силу реалізувати спільними зусиллями тернополян та вихідців із Тернопільщини, які через ті чи інші обставини проживають за межами України.

«Нам показали цвинтар у Спитаку – весь масив із новими могилами людей, які загинули під уламками своїх помешкань»

– За своєю першою освітою Ви – будівельник. Чому обрали саме цю професію?

У Красноярську жила моя тітка, батьки якої були репресовані. Вона й запропонувала поїхати туди на навчання, кажучи, що диплом інженера-будівельника всюди однаковий. Там я закінчив Красноярський інженерно-будівельний інститут і там пізнав різнолику і різноманітну Росію. З друзями, які в мене були зі студентських років і з якими підтримував зв’язки весь цей час, зараз немає про що говорити. Вони стали ярими противниками української державності, не розуміють, для чого росіяни й українці роз’єдналися, адже, як кажуть вони, добре було в Радянському Союзі. 

– Ви згадували, що відбудовували Вірменію. За яких умов це сталося?

У грудні 1988 року в Вірменії стався землетрус. Зі всіх республік СРСР на відбудову туди їхали будівельні загони. Оскільки я мав будівельну спеціальність, то в їхнє число потрапив і я. Приїхав туди через місяць після землетрусу. На той час усі жертви вже були поховані, нам тільки показали цвинтар у Спитаку – весь масив із новими могилами людей, які загинули під уламками своїх помешкань.

Наша бригада працювала у сусідньому зі Спитаком Кіровокані. Перше, що довелося побачити, – перекошені та потріскані будинки. Працював там інженером на відбудові масиву «Торон». Щоб у майбутньому будинки встояли під час подібних землетрусів, зводили їх на монолітних фундаментах. Роботи були дуже важкі, люди, постачальники та держава виснажились. За рік, коли виїжджали, залишали будинки в «сирому» вигляді. Тоді Союз тріщав по швах, матеріали вже не були безкоштовні, як раніше, адже заводи переходили в приватну власність. Знаю, що роботи завершили вірмени власними силами. Мрію поїхати туди і подивитися, як там живуть люди, є товариства ліквідаторів-чорнобильців, воїнів-афганців, можна було б об’єднатися і зібратися тим, хто відбудовував після землетрусу Кіровокан.

– Що можете сказати про вірмен, якими вони були за характером, чи сприймали українців?

– За рік часу жодного поганого слова від місцевого населення у бік українців не чув. Пригадую один випадок. Щоби зателефонувати додому, довелося їхати аж у Спитак, а це 15 км від Кіровокана. Стою на околиці міста і «голосую», щоби хтось підкинув. Назустріч зі сторони Спитака їде «Волга». Водій запитав, куди їду, і яким же було моє здивування, коли він, як потім при спілкуванні дізнався, викладач вузу, розвернув машину, завіз мене у Спитак, почекав, поки я поговорю з рідними, і забрав назад до Кіровокана. Причому жодної копійки за свою послугу не взяв!

Петро Шимків був одним з перших учасників культурно-просвітницького товариства “Вертеп”

«Із борщівських сорочок зробили бізнес і за великі гроші перепродували за кордон»

Маючи будівельну і педагогічну освіту, Ви віддали перевагу освітянській роботі?

– Тривалий час займався викладацькою діяльністю, працюючи у педагогічному університеті на філологічному факультеті. Був завідуючим кабінетом народознавства, адже добре знав традиції та обряди, організовував виставки, конференції. На початку 90-х років їздив зі студентами на південь Тернопільщини, збирали одяг тамтешніх жителів, у якому потім виступали на різних заходах. Пригадую, приїхали в одне село Борщівщини, а тамтешні жіночки кажуть, що перед нами були студенти зі Львова і все поскуповували. На початках нам місцеві, якщо мали по кілька сорочок, то дарували, бо знали, що ми їх одягнемо і будемо в них виступати. Потім уже такого не було, бо хтось зробив із цих сорочок бізнес і за великі гроші перепродував за кордон.

Після останніх реформ і скорочень змушений був залишити університет. Звання наукового не маю, моя дисертація на тему «Фольклоризація повстанських пісень» не захищена. Громадська робота забирала багато часу, та й зрозумів, що виживати за щось треба, а щоби захиститися, потрібно багато грошей на дослідження…

– Ви згадували про вишиті сорочки. Скільки їх маєте у своїй колекції?

– Маю борщівську сорочку, якій, напевно, вже понад сто років. Загалом у моєму гардеробі разом із давніми та сучасними є п’ять українських вишиванок, але вважаю, що цього замало, і хотів би мати ще зо п’ять, адже мода на українські сорочки повертається.

– Громадська робота, як Ви розповідали, не оплачується, за що зараз живете?

– Робота в «Просвіті» – це громадська, за яку ніхто і ніколи не платив, тому потрібно на хліб насущний заробляти. Хоча, до прикладу, в країнах колишньої Югославії із сегменту духовності держава фінансує приблизно в однаковій  мірі культуру, освіту і просвіту. Зараз займаюся у сфері профілактики здоров’я, адже утримувати сім’ю якось треба. 

«Роботодавці в Німеччині платили і створювали умови не такі, про які домовлялися, але це вже така доля, мабуть, усіх заробітчан»

– Чув, що Ви їздили на заробітки навіть до Німеччини?

– Минулого року дійсно був на заробітках у Кельні та Бремені. Поїхав туди як простий муляр. Певне хвилювання було, адже мав 55 років, дещо знав у тій справі, але не мав постійної практики і професійно не міг виконувати роботу, як мої колеги. Потрібно було швидко вдосконалюватися, щоби не бути тягарем. Добре, що працювали не від виробітку, а погодинно, і ніхто з колег-українців не дорікав, мовляв, Петре Михайловичу, Ви не встигаєте за нами. Швидко навчився мурувати під розшивку, дотримуючись вертикалі, горизонталі, товщини шва. Інше питання, що роботодавці платили і створювали умови не такі, про які домовлялися, але це вже така доля, мабуть, усіх заробітчан.

Паралельно з роботою намагався відвідувати українські громади, які в Німеччині, на жаль, не є координованими. Вони зазвичай при церквах, і після кожної служби українці там не спішать додому, а залишаються і за чаєм спілкуються, обмінюються інформацією. Зокрема, в Кельні при УГКЦ вдалося організувати концерт, присвячений 75-річчю створення УПА. Зараз надсилаємо українцям, які живуть у Німеччині, через «Просвіту» літературу.

– Розкажіть трішки про Вашу родину.

З майбутньою дружиною Надею познайомився у 1990 році за доволі романтичних обставин. Сталося це під час перших Купальських свят на Тернопільському ставі. А вперше її побачив трішки раніше, на гаївках під час Великодніх свят. Не встиг особливо поспілкуватися, як довелося їхати на Кавказ. Підтримували зв’язок за допомогою листів та телефонного зв’язку, до якого потрібно було діставатися, як говорив вище, близько 15 кілометрів. 

Родина Шимківих великі релігійні свята відзначає у родинному колі

Рік часу в такому режимі прожили, а потім вирішили побратися. Зараз дружина – голова Ліги жінок Тернопільщини. Всі наші діти пройшли через «Пласт», який дав їм багато життєвого досвіду. Любомир зараз працює у Львові, донька Оля – в Тернополі, а наймолодша – Софійка – навчається в українському католицькому університеті в Львові. 

А 15 років тому в Тернополі при церкві святого мученика Йосафата була організована спільнота «Подружні зустрічі». Ми з дружиною були першими координаторами Тернопільського осередку. Дуже символічно, що минулого тижня відбулася проща «Подружніх пар» до Зарваниці, і я, дякувати Богу, теж із дружиною Надією взяв участь у цій пішій ході. Моя родина завжди підтримувала мене й допомагала у громадській роботі та в усіх починаннях…

 

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Де мешкає голова тернопільської «Просвіти»?

У звичайній багатоповерхівці на масиві «Дружба». Чотирикімнатну квартиру площею 105 кв. м наша родина однією з перших у Тернополі придбала на умовах дольової участі. Тоді, пам’ятаю, щомісячний внесок складав 30 доларів, а зарплата викладача, якщо перевести у валюту, становила 5 доларів. Потрібно було шість зарплат віддавати на будівництво квартири. Доводилося працювати ще й дилером тернопільських видавництв, продаючи книги, зошити та іншу друковану продукцію по своїх каналах у Львові. Працював, як міг, адже потрібно було проводити щомісячні виплати за квартиру, бо ніхто не питав, маєш ти гроші чи ні – будь ласка, виконуй умови договору. 

– Пане Петре, вважаєте себе багатою людиною?
– Якщо говорити в матеріальному плані, то живу, як і більшість українців. Для мене питання багатства стосується насамперед духовності. Дякую, що на моєму шляху зустрічалися духовно багаті люди, які пройшли каторги, тюрми і зберегли любов до Бога та України і передавали її мені, а я, працюючи, намагався передавати любов іншим. Також щасливий, що маю хороших дітей, які теж працюють на ниві виховання молодого покоління. А що стосується духовного та матеріального, то мрію особисто докластися до зведення «Оселі Просвіти», в якій молодь могла би продовжувати просвітянську справу.  

– Знаю, що у Вас багатий творчий доробок.

– Свого часу брав участь у фольклорно-етнографічних експедиціях товариства “Вертеп”. Упорядкував та видав кілька збірок фольклорних записів, серед яких: гаївки “Вже весна воскресла” (1992), колядки і щедрівки “Щедрий вечір” (1998), повстанські пісні “Лицарям волі” (1993) – пісні й авторські твори визвольної боротьби 40-50-х років ХХ ст. з Тернопільщини, “Повстанські сурми” (2008) – повстанські пісні, записані від Лідії Романчук, видав збірник статей “Духовні скарби українського народу в житті молоді”, а також “Літопис товариства “Вертеп”. А ще я є представником від Тернополя Інституту національної пам’яті. Збираю спогади про Майдан-2014. Сподіваюся, що скоро вийде книжечка зі спогадами тернополян про ті буремні події.

– Чи маєте якісь відзнаки від держави, громадського сектора?

– У 2016 році держава нагородила медаллю «За служіння Україні», а від «Просвіти» отримав медаль «Будівничий України». 

– Як ставитеся до спорту?

Позитивно. Намагаюся вести здоровий спосіб життя. Свого часу навіть брав участь у марафоні – від Спитака до Кіровокана і назад. Тоді учасників було не так багато і я фінішував четвертим. Окрім того, грав у футбол за університет в Красноярську, в армії виступав на лижних перегонах, переважно на довгі дистанції. 

– Чи маєте хобі?

Моє хобі – це садівництво! Народився у селі, там є батьківська хата, кусок землі і садок. Дуже люблю доглядати за деревами. Міг би сам щепити і неодноразово це робив, але останнім часом купую на ринку хороші саджанці у спеціаліста цієї справи, адже при щепленні можна занести віруси і за кілька років таке дерево всихається. На сьогодні в садку маю кілька сортів пізніх яблук, які восени розвожу дітям, нехай отримують додаткові вітаміни. 

 

ЦЕ ЦІКАВО

22 червня відбудеться звітно-виборча конференція обласної «Просвіти». За нашою інформацією, Петро Шимків дійсно складатиме повноваження голови, а кандидатами на вакантну посаду будуть: Святослав Абрам’юк (екс-керівник «Молодої Просвіти»), Казимир Ярема (голова Тернопільської районної організації «Просвіта») та заступник начальника управління освіти і науки ТОДА Ганна Зварич (її висуватиме теребовлянський осередок «Просвіти»).


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
20 Листопада
19 Листопада
18 Листопада
17 Листопада
16 Листопада
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 38%, 5 votes
    5 votes 38%
    5 votes - 38% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 23%, 3 votes
    3 votes 23%
    3 votes - 23% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 23%, 3 votes
    3 votes 23%
    3 votes - 23% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 15%, 2 votes
    2 votes 15%
    2 votes - 15% of all votes
Total Votes: 13
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше