Найсвіжіше:
• Злодійкувата пані шукала на Борщівщині коралі • Невідомий Тернопіль: як річка Рудка зникла з вулиць міста та стала… підземною • Де на Тернопільщині не буде світла • Усі працівники «Бучачагрохлібпрому» отримують зарплати на особисті картки • За аварію у Польщі судили в Тернополі • У Чорткові далекобійник влаштував жахливу аварію • Як народними засобами вилікувати безсоння • Домашній зефір від Оксани Черватюк • Ryanair збільшив частоту рейсів Київ – Варшава • Проконсультують усно щодо податків лише в ЦОПі за своєю податковою адресою • Україна недоотримує від туризму до 10 мільярдів доларів • На Тернопільщині пояснили, що таке “нічийні” гроші • Володимир Кравець: «Жоден донор не дає грошей просто так» • На Теребовлянщині втопився 9-річний хлопчик • На оздоровлення дітей виділено понад сім мільйонів гривень • Сергій Колесник: «Важливо вміти абстрагуватися від навколишнього шуму, криків зі сторони, а мати ціль, у даному випадку це противник, і працювати на перемогу!» • На Шумщині масово гинуть бджоли • Мешканець Гусятинщини через ревнощі підрізав знайомого • У Зеленського збираються списати ФОПам 7 млрд. боргів • Тарифний зашморг, або Багатоходова комбінація Тернопільської мерії • Духовний центр на Тернопільщині отримає від Папи статус Малої базиліки • ФК «Тернопіль-АТО» змагається за кубок Героїв АТО • У військкоматі від газу отруївся призовник • На Лановеччині через свічку в труні ледь не загинула дитина • Роман Заставний: «Такої невизначеної ситуації у нас ще не було, і з приходом Володимира Зеленського я не можу спрогнозувати, що буде далі»
rss
«Дід Майдан» Іван Мандрик: «Тягнибок міг узяти владу, як Ленін, прибравши до рук пошту, телеграф, телефон, банки і жандармерію. Вся влада була би в його руках, однак не було єдності Майдану»

Опубліковано: 11 Грудня о 20:02



30 листопада минуло п’ять років від страшних подій, які змінили хід української історії. Молодь виявила непоборне бажання прямувати до світла, розвитку, щастя подалі від Москви! І за це поплатилася… Один день об’єднав мільйони українців. Нічне побиття озброєним «Беркутом» студентів розбудило в кожному з нас почуття відповідальності за майбутнє наших дітей, за життя чужих дітей, котрі є нашими. Одним із тих, хто був від першого і до останнього дня учасником подій на Тернопільському, а потім київському Майдані, є уродженець Збаражчини Іван Степанович Мандрик, якого більшість із нас знає, як «Дід Майдан». Про ті революційні події з акцентом на сьогодні ми попросили розповісти 77-річного патріота, який вірив і вирить у щасливе майбутнє неньки України.    

«На Майдані слідкував, щоби ніхто нічого не підсипав у котел, бо в такому разі багато люду могло полягти»

– Іване Степановичу, пригадайте, як потрапили на Майдан?

З патріотом Василем Болєщуком із Мужилова, що на Підгаєччині, 23 лиспопада 2013 року зустрілися у Тернополі на Театральному майдані. Він розповів, що бачив по телевізору, як у Києві молоді люди висловлюють свою позицію щодо європейського майбутнього і про те, що наша тодішня влада почала йти не в той бік – не до Європи, а до Росії. На Майдані стояли студенти, гуртувалися, щось балакали. Ми їх послухали, і кожен для себе зробив висновки. Коли ж відбувся кривавий розгін молоді в Києві, який згодом назвали Євромайданом, ситуація стала дуже напруженою в усіх містах, у тому числі і в Тернополі. Я вдівець, вдома особливої роботи не було, пройшовся від універмагу до драмтеатру. Там уже стояли палатки, молодь збирала гроші для Майдану. Так з тих пір і залишився там. Зустрів Ігоря Степановича Парія із ресторану «Рандеву», якого знав раніше, адже в його закладі святкував дні народження, поминки, інші урочистості. Запитав його, чи потрібна якась допомога. У відповідь чую: «Та що Ви можете, Ви ж старі». Але пан Іван сказав, що треба носити воду і дрова рубати. Оскільки сокира була маленька, то поїхав додому і взяв велику, організував доставку води із сусідніх закладів громадського харчування. Одразу ж знайшов собі помічників із числа безхатьків, запропонував їм трішки попрацювати, наносити води. За це годував їх. Так я пригодився у перші дні Майдану. 

– Пане Іване, а хто Вас назвав «Дідом Майданом»?

На Майдані я був найстаршим і, мабуть, найвідповідальнішим. Василь Глемба з політехнічного університету по-дружньому назвав мене «Дідом Майданом». Так ця назва закріпилася за мною, і вже мене по-іншому ніхто тоді не називав. Основний керівник спротиву, нині покійний Володимир Стаюра, підійшов до мене і сказав: «Так як ти «Дід Майдан» і залишаєшся на ніч, то даю тобі завдання, щоби 3-5 бочок постійно горіли і під руками був кип’яток на чай для людей, котрі приходили на Майдан. Також пан Стаюра попросив у всьому слухатися Ігоря Парія. А той мені наказав уважно слідкувати за казанами з водою, адже люди були різні, в тому числі безхатченки, які роз’їжджалися з навколишніх округів. Треба було уважно слідкувати, щоби ніхто нічого не підсипав у котел, бо в такому разі багато люду могло полягти. Наказував, щоби ніхто не підходив до котлів, бо відповідав за життя та здоров’я людей на Майдані.

Так упродовж місяця слідкував за водою, адже на добу випивали близько 300 літрів гарячого чаю,  рубав і палив дрова, які привозив директор парків. А ще мав постійні бесіди з молодими дівчатами, просив не сідати на землю, а стояти коло бочок і грітися, бо їм ще народжувати треба потомство. Там  самим виховував у молодих принцес і красунь майбутніх жінок та матерів. Вони так мене слухали, а я тішився, що зробив маленький крок у вихованні майбутнього покоління і гідної нації.

«Замість того, щоби йти на барикади, ви п’єте, а потім б’єте себе в груди, що є патріотами»

– Всі знають, що Ви тернопільський «Дід Майдан», але ж були і в Києві.

На тернопільському Майдані був до 3 січня, до того часу, коли він перебрався в приміщення обласної ради, де вже організували буфет на 5 поверсі. Я ж тоді поїхав до Києва, де був від 4 січня по 25 квітня. Одразу прийшов до тернопільської палатки і вже там був весь час. Інколи їздив до Тернополя, щоби переодягнутися, заїхати на ринок і купити м’ясних обрізків 18-20 кілограмів та завезти у Київ. Більшу половину пенсії витрачав на Майдан.

– Які були головні обов’язки Івана Мандрика у столиці під час Революції гідності? 

Робив те саме, що й у Тернополі, а також бував на барикадах, пікетував державні установи. А ще пильнував, щоби тернополяни не відсиджувались у палатках, а теж підтримували революційних дух. Бувало, виганяв їх із палаток, лякав Олегом Боберським, Степаном Барною й іншими керівниками спротиву з Тернополя. Мовляв, усе розповім, бо замість того, щоби йти на барикади, ви п’єте, а потім б’єте себе в груди, що є патріотами. Наливав їм по 150-200 грамів, давав кусок м’яса і виганяв на барикади. Та й сам намагався не сидіти, а йти на пікетування, на барикади, постійно намагався бути в русі.

Коли приїхав до Тернополя, то пішов в обласну раду до Олега Боберського і розповів йому про поведінку тернопільських пікетувальників. Той подякував за сигнал і сказав: «О, якби «Дід Майдан» не сказав, то ми б і не знали, що там насправді робиться. Не гідно пити і не славити Тернопільську область!» Я любив, щоби була дисципліна і порядок. До прикладу, багато приїжджали у п’ятницю після роботи. То їм пропонував випити, з’їсти і йти на барикади, щоби відчути дух революції, бити в бочки, палити шини, кидати коктейлі Молотова.

– А коктейлі Молотова робили власноручно?

Одразу їх не було, а коли протистояння набрало великих розмахів, то коктейлі Молотова робили навіть у палатці. Пляшки вантажівками доставляли до Києва, а далі їх розвозили легковими машинами у центр Києва до палаток. Таксисти тоді говорили до нас: «Ну ви, бандерівці, довбушівці, сідайте, грошей не потрібно». Такими добрими були кияни. Ящиків із пляшками було досить, коли робили коктейлі в палатках, там була солярка, бензин, і я ходив і горланив, щоби ніхто не палив, бо могли зірватися. Так я в міру своїх сил і можливостей намагався тримати дисципліну.

«На щастя, куля застрягла в бронежилеті, залишивши лише маленький слід на моїй сорочці»

– А в найгарячіші лютневі дні 2014-го, коли відбувався розстріл майданівців, теж були там?

18 лютого я разом із сотником Дмитром і десятником Тарасом знаходився на чолі тернопільської колони і ніс прапор Європейського Союзу. Тоді з самого ранку на Майдан Незалежності скликав Андрій Парубій. Просив узяти з собою прапори, транспаранти, але не біти та коктейлі Молотова. Коли ми прийшли, то він закликав усіх іти пікетувати Верховну Раду, щоб її депутати повернули попередню Конституцію. Коли прийшли на Грушевського, то перед парламентом стояли кілька тисяч «тітушок», «фезеушників», нас же – десятки, а то й сотні тисяч патріотів. Здебільшого це були люди з Волині, Закарпаття, Галичини, частково із Хмельниччини, Чернівеччини і вибірково – з Одеси, Луганська, Дніпропетровська, Кіровограда.

У той час Тягнибок міг взяти владу, як Ленін, прибравши до рук пошту, телеграф, телефон, банки і жандармерію. Вся влада була би в його руках, однак не було єдності Майдану. Не було штабу, який би керував усіма діями протестувальників, хто має йти першим і куди… Загалом були такі дні, що на майдан Незалежності і прилеглі вулиці виходили понад мільйон чоловік. Вони могли гори звернути, але, очевидно, не було політичної волі в наших керівників.    

– Кажуть, у Вас стріляли…

18 лютого з 3-5 поверхів готелю «Україна» і справді стріляли у протестувальників. Того дня і мені дісталося. На щастя, куля застрягла у бронежилеті, залишивши лише маленький слід на моїй сорочці. Разом з тим, революційні події підкосили моє здоров’я. Я став інвалідом другої групи загального захворювання. Після київського Майдану на шостий день, недолікувавши бронхіт і поліартрит, виписали з лікарні. І тепер маю з цим проблеми – задихаюся і кашляю, сплю півтори-дві години, причому сидячи, бо відхаркування і відкашлювання мене душать.

Нині покійний Леонід Ковальчук постійно кликав підлікувати своє здоров’я. Тішуся з того, що головний лікар обласної лікарні Василь Бліхар готовий підлікувати моє здоров’я в будь-якому відділі. Знає за мене голова ОДА Степан Барна, коли бачить, то постійно запитує про моє самопочуття і говорить: куди хочеш їдь, поправляй здоров’я, щоби ти, «Діду Майдане», своїм прикладом наставляв нашу молодь.

Кулю, якою в мене поцілили, а також бронежилет, котрий врятував життя, і каску залишив синові Юркові й онукам у Києві. Нехай нащадки пам’ятають, за що стояв на Майдані їхній батько і дід. Але не лише пам’ять про ті гарячі дні хочу залишити. Я власноруч вишив дві сорочки і зараз вишиваю третю, щоби подарувати всім онукам-хлопчикам, хай носять і знають, яким має бути справжній український одяг.

– Кажуть, Ви виступали не лише на тернопільському Майдані, а й на головній сцені Революції гідності?

Двічі там виступав. А допомогла мені Олена – журналістка із прес-центру в профспілках. Вона просила не клякати на сцену, бо ведучий підніме, адже так не прийнято робити. Я ж кажу, що це потрібно для імітації, хочу показати українському народові, що він піднявся з колін та боровся за свою волю. На що вона сказала: ну Ви, діду, й артист?

– Щоб і справді люди стали з колін, потрібен був якийсь вагомий виклик, бо в іншому разі вони опускають голови і покірно підкоряються…

Як правильно писала поетеса: нам не страшні путінські воші, нам страшні байдужі  чухраїнські гниди, блохи і блощиці, які ходять поміж нас. У наших головах ще залишився «совєтікус», він ще є у наших дітях, сподіваюся, що його вже не був в онуках-правнуках. Треба 70 років, а може, і всі сто, щоби той «совєтікус» вийшов із нас. Людина має не чекати, поки держава їй щось дасть, а повинна зробити щось корисне для української земля і неньки України. Якщо Ви запитаєте мене, для чого я був на Майдані, то скажу одним реченням: боровся за щасливе життя моїх онуків, яких у мене є аж шість.  

«Розчарувався у тому, що є корупція, а до влади приходять грошові мішки»

– Минуло 5 років від Євромайдану, не жалкуєте про свою тодішню громадську позицію, адже багато українців нині бідкаються і кажуть, що краще жити не стало?

Розчарувався у тому, що більшість студентів, яких били «беркутівці» на Майдані в листопаді 2013 року, виїхали з України, хоча мали би приносити користь своїй неньці. Лише одна дівчина залишилася, а решту поїхали шукати кращої долі в Польщу, Канаду, Німеччину, Австралію, Америку. Розчарувався також у тому, що не всі мрії сповнюються через те, що є корупція, а до влади приходять грошові мішки. Хоча я не проти, що Порошенко став Президентом. Мудрішого економіста і політика навряд чи можна було знайти. Він ніколи не був рядовим, усе життя – керівником, міністром, народним депутатом. Я хвалю його за те, що він є прямолінійний. Так, він був одним з організаторів Партії регіонів, але потім передав її Азарову, бо побачив, що із зеком він може опинитися на цвинтарі. Що цікаво, у ті революційні події на сцену виходили Тягнибок, Яценюк, Кличко, а Порошенко з’являвся раз на тиждень чи півтора. Він стояв збоку і уважно своїми очима вдивлявся у натовп, немов би запитуючи: люди, ви бачите мене, ви хочете, щоб я став Президентом? Він це публічно тоді не говорив, а мімікою, поглядом притягував до себе. Порошенко це вмів, і люди повірили в нього. І хоча робить помилки, але навряд чи хтось кращим за нього міг бути керівником держави в цей складний час.

– Незабаром в Україні відбудуться чергові вибори. На Ваш погляд, хто буде наступним Президентом?

Моє бачення, що Порошенко нікому влади не . Він є великий економіст, політик і має мудру дружину Марину. Він може бути Президентом не лише другий термін, а й третій. А далі своїм указом поставити керувати країною свого сина Олександра. О 23.55 перед Новим роком так колись Єльцин поставив Путіна. Також серйозним опонентом могла би бути Надія Савченко. Влада її боїться, тому й арештувала. Вона не по землі ходить, а літає в небесах, адже з діда й прадіда її рід пов’язаний з авіацією. Савченко має велику підтримку серед людей, які проти Порошенка. Медведчук, Вілкул тощо – всі вони шукають сьогодні другої Надії, але таку важко знайти, для цього потрібно пройти тернистий шлях.

Віталій Попович

 

Фірмова страва Івана Мандрика – шашлик

– Шийну полядвицю, яка має прошарки м’яса і жиру, нарізаю на квадратики шириною 4 см і мариную. У маринад кидаю чорний перець, сіль, цукор, лавровий лист, пахучий перець і гвоздику. 5-7 діб маринад із м’ясом зберігаю у підвалі або холодильнику. 3-5 разів на добу все перемішую. Коли м’ясо стає липким, це означає, що воно пройшло консервацію. Далі  обсмажую до напівготовності на пательні, добавляючи рідкого диму. Тоді беру гілки вишні або черешні, ріжу кільцями цибулю, на три частини червоний перець або тверді помідори та беру ніжинський салат і все ще настромлюю насиллю на шампур. Кусок м’яса – ніжинський салат, кусок м’яса – цибуля, кусок сала – цибуля, кусок м’яса – помідор. Виходить такий собі вінегрет, але всі, хто їв, пальчики облизували, чогось подібно у ресторані не приготують. А навчився я такого рецепту в пана Сорочинського, який на м’ясокомбінаті готував смакоту для міністерства в Київ і Москву.

 

ЦЕ ЦІКАВО

– У кінці 40-х років пас худобу на фільварку. Бачу, сидять коло вогню і щось палять два старших чоловіки. Запитав, що вони варять. У відповідь почув – суп, а в казанку побачив лободу, перий, кропиву і стару гнилу минулорічну картоплю. Мені було дивно таке бачити і сказав, щоби вони подивилися за худобою, а я побіжу додому і принесу картоплі, моркви, хліба, крупи. Вдома матері про те розповів, вона дала крупи, кілька окраїців хліба, сала, картоплі. Я це все приніс, а вони мені й кажуть: «Хлопчику, ми не будемо їсти такого супу, в нас у кишці немає жирної прослойки, там усе висохло і може бути заворот кишок». Уже потім дізнався, що вони пережили Голодомор і приїхали до нас з-за Збруча, – з сумом мовить Іван Мандрик.

 

ШТРИХИ З БІОГРАФІЇ

Народився Іван Степанович Мандрик 17 червня 1941 року в селі Тарасівка Збаразького району. Після школи перебрався до Тернополя, бо рідна хата згоріла під час пожежі. Працював на різних роботах: у будівельній організації – штукатуром, на цегельні – вивантажувачем цегли, на швейній фабриці – механіком-наладчиком швейних машинок, на заводі електроарматури – механіком по ремонту верстатів. 32 роки пропрацював на Тернопільському м’ясокомбінаті – пройшов шлях від простого електрика до інженера-механіка та начальника служби охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки і виробничої санітарії м’ясооб’єднання. Закінчив Тернопільську філію Львівської політехніки.

Військову службу проходив у Вапнярці (Вінницька область) в школі підготовки молодших авіаспеціалістів, а згодом – у Середній Азії, де перебував у спецкоманді з обслуговування літаків Іл-28, Міг-15, 17.

Іван Мандрик уже 26 років удівець. Дружина Леся померла від раку в 49 років. Вдруге одружуватися не захотів – присвятив себе синові Юрію, доньці Оксані та шістьом онукам.

Голова Тернопільського обласного осередку Української консервативної партії.

Пише книжку “Іванові шляхи” про рідне село, його минуле та сьогодення. У планах – зробити притулок для безхатченків.

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
21 Травня
20 Травня
19 Травня
18 Травня
17 Травня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше