Є така поширена думка: якщо вас образили, зробили боляче, то потрібно відразу ж пробачити кривднику і вам стане легше. У реальності ж люди, які «пробачили», частіше отримують не полегшення, а навпаки, погіршення як психологічного, так і фізіологічного стану. Сьогодні я розповім, чому так відбувається.
Річ у тім, що буває справжнє, щире прощення і уявне, тобто псевдопрощення. Сьогодні я хочу поговорити про те, як їх розрізняти, щоби не обманювати себе, а ще про те, що робити, аби прощення дійсно було справжнім і приносило реальне полегшення. Як відрізнити справжнє і псевдопрощення? Наведу випадок із власної практики.
Жінка 35-ти років нещодавно перенесла інсульт. Звернулася зі скаргами на депресію, тривогу, апатію, дратівливість. Розпитую, що відбувалося в її житті перед хворобою. Каже, що їй зрадив чоловік. Після зради вони розлучилися і півроку не жили разом. Потім вона йому «пробачила» і вони вирішили зійтися. Через тиждень після цього у неї стався інсульт.
З цього прикладу видно, що насправді ніякого пробачення й не було – одні тільки слова. Всередині залишилися і біль, і відчуття несправедливості, і страх, що ситуація може повторитися, і приниження. Тобто образа залишилася. В цьому, власне, і суть: поки образа залишається, ні про яке реальне прощення мова не йде! Поки ми ображені і не отримали компенсації, прощення буде уявним, несправжнім. А отже, не допоможе, а тільки зробить гірше.
Що ж відбувається, якщо справжнього прощення немає? Після уявного вибачення буває кілька варіантів розвитку ситуації і всі вони, на жаль, погані:
– неусвідомлена (іноді свідома) помста. Наприклад: залишуся з чоловіком, який мене зрадив, але не довірятиму йому. Буду пригадувати йому вчинок щодня і робитиму його винним. Буду боятися емоційної близькості. Від інтимних стосунків відмовлюся;
– спалахи гніву, роздратування. Гнів та незадоволення нікуди не ділися, вони всередині вирують і періодично прориваються назовні;
– страхи, фобії, панічні атаки. Страх, що ситуація не закінчена, що може бути повторення і я знову не зможу себе захистити;
– психосоматика. Загострення хронічних захворювань або поява нових болячок. Уявне псевдопрощення заганяє емоції вглиб. Вони не знаходять виходу, залишаються всередині і стають руйнівними для нашого тіла.
Що робити, якщо ви опинилися в такій ситуації?
Найкращий варіант – вимагати компенсацію. Це зовсім не обов’язково гроші або щось матеріальне. Хоча буває й так. Це може бути й визнання провини, і особлива увага або турбота.
Сенс компенсації – у відшкодуванні збитку. Якщо збиток матеріальний, ідеально компенсувати його матеріальними засобами. Якщо збиток моральний, відшкодування може бути як моральним, так і матеріальним. Тут слід подумати, а в чому власне збиток? Що саме ви втратили і як вам це відновити? Яку вашу потребу було порушено і як її задовольнити? У наведеному мною прикладі дружині потрібно подумати, що такого доброго може зробити для неї чоловік, щоби вона змогла знову довіряти йому. Можливо, вартує обговорити це із психологом. Якщо такої компенсації не буде, стосунки приречені.
По-справжньому пробачити вийде лише тоді, коли збиток буде компенсовано.
Суть компенсації прямо протилежна помсті.
Помста: ти мені зробив погано, тепер я хочу, щоби тобі теж було погано.
Компенсація: ти мені зробив погано, тепер я хочу, щоби ти допоміг зробити мені добре.
І найголовніше! Компенсація повинна бути такою, щоби ви могли завершити для себе ситуацію і ніколи більше до неї не повертатися. Це в жодному випадку не означатиме забути. Я маю на увазі не повертатися до неї думками кожен день, припинити звинувачувати, не робити винною людину, що заподіяла вам шкоду.
Що робити, коли компенсація не можлива?
Іноді буває так, що отримати компенсацію немає можливості. Кривдник може бути недоступний. Або не згоден. У таких випадках теж не потрібно поспішати «прощати». Спочатку вартує подбати про себе. Тобто самостійно (або за допомогою інших людей) компенсувати собі завдані збитки. Відновитися.
Якщо подружжя з наведеного прикладу не домовилося про компенсацію і все-таки розлучилося, то образа і злість у дружини залишатимуться доти, поки вона не знайде собі іншого партнера. Такого, з яким зможе знову мати довірчі відносини. Тільки після цього можна говорити про реальне прощення.
Їй доведеться робити це самостійно. Тому що більше ніхто цієї проблеми не вирішить. Максимум – можна використовувати допомогу друзів або психолога.
Як перевірити, щиро я пробачив кривднику чи себе обманюю? Потрібно поставити собі два запитання і чесно на них відповісти:
– Чи компенсований нанесений мені збиток?
– Чи можу я щиро, по-чесному, подякувати кривднику за те хороше, що у нас було, і побажати йому щастя в подальшому житті?
Якщо обидві відповіді «так», то прощення реальне і ситуація дійсно завершена. Якщо хоча б одна відповідь «ні», то ситуація для вас усе ще не закінчена і до прощення далеко.
Наталія Гаєвська, сімейний психолог, кандидат психологічних наук
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: образа, прощення, стосунки
13335