«Хто обріс корінням, той не зламається. Хто має стержень, той не зігнеться”. Такі слова нещодавно передав із-за ґрат Львівського СІЗО 20-річний доброволець-айдарівець, борщівчанин Вадим Цукерник. Нагадаємо, його наприкінці вересня 2016 року «брали» львівські силовики сплячого на світанку вдома, підкинувши зброю. Нашому земляку закидають участь у збройному нападі на львівського колишнього кримінального авторитета Богдана Копитка, який нині є великим й «очищеним» бізнесменом у галузі виробництва морозива та заморожених напівфабрикатів.
«Він горить, аби світити. Вогонь новий ще повіє»
Це слова про Вадима 24-річної очільниці Борщівського «Волонтерського руху проти війни» Христини Яворської. Вадим знаходиться у СІЗО вже понад чотири місяці і його друзі рахують кожний день утримування воїна під вартою. Ось як відізвалася Христина про Вадима: «Занадто довго для 20-річного хлопця. Як він там? Важко. Його ламають всіма можливими способами. Холод, голод, моральний тиск, відсутність зв’язку з зовнішнім світом. Його ламають десятки людей – від слідчих до начальників слідчих ізоляторів, від конвоїрів-«беркутівців» до затятих зеків, що «мотають» уже не перший свій термін, працюючи на «мусорську» систему. Але його не зламати. Він вчить поезію, читає і вже пише книги, передає слова підтримки рідним навіть тоді, коли до нього підтримка не доходить тижнями. Він будує плани на майбутнє і не втрачає віри. Вадим – єдиний зі всіх підозрюваних у справі, котрому не дозволили жодного побачення, листування, намагалися зламати карцером».
Днями воїну-ветерану знову продовжили запобіжний захід – тримання під вартою терміном 2 місяці.
– Суд тривав недовго. Пан суддя “тикав” у дисплей телефону, навіть не намагаючись слухати доводів адвоката, прокурор мовчазно все слухав, а Вадим зі спокоєм витримав процедуру. Коротке, майже мовчазне побачення вперше за 4 місяці – найкращий мій різдвяний подарунок! Знаю і вірю, Вадим святкуватиме свій день народження в катівні режиму. Ну і нехай, він проходив і не такі випробування війною на східному фронті! – зауважує Христина Яворська.
Як там, у Львівському СІЗО, – у «прес-хаті» по-сучасному?
Чому Вадиму Цукернику залишили запобіжний захід утримування під вартою? По-перше, таке рішення суддя мотивував тим, що Вадим пройшов війну і добре володіє багатьма видами зброї(!), тож може неадекватно застосувати свої вміння до свідків у справі. Проте ніхто не проводив воїну психологічно-медичної експертизи, щоб судити про його неадекватність. Такі висновки Феміди здаються дивними. По-друге, хоч підозрюваному і не заборонено листуватися та приймати передачі (немає ніякого судового рішення на рахунок цього), все ж листи до адресата не доходять або повертаються, а посилки переполовинюють, тобто, по-простому, з них крадуть. Друзі та рідні Вадима кажуть, що передають йому все, що можуть: продукти, теплий одяг, ліки, засоби індивідуальної гігієни тощо. У карцері, де останнім часом перебував хлопчина, відсутнє вікно й опалення, стоять задуха і сморід, розміри приміщення ледь сягають 4 кв. м. Вадим мав проблеми з хребтом ще з АТО, і тут через тисняву вони загострилися, бо навіть немає де зробити гімнастику. Також через значний холод дошкуляють простудні захворювання, і нікому немає справи до здоров’я утримуваного. Про медичне обстеження волонтери клопотатимуть перед судом, як до того клопотали про зустрічі, листування та передачі. Фактично такі дії активістів та родини Вадима вже дуже надокучили пенітенціарній службі, адміністрації СІЗО на чолі з її начальником Богданом Гальчишакою.
Моя посада – моя вотчина, що хочу, те й роблю
25 січня сестра Христини, 19-річна Олена Яворська, черговий раз пішла до начальника СІЗО з’ясовувати, чому такий температурний режим у камері Вадима, чому не доходять до нього листи. До того начальник молодій і тендітній дівчині-волонтерці неодноразово грубив, принижував і її, і Вадимову людську гідність, а цього разу почав погрожувати відкрито. Зокрема, зі слів Олени Яворської, він сказав: «Я піду туди (у камеру) і поламаю його (Вадима), і більше в тебе не буде проблем із листуванням, бо не буде з ким листуватися!» І це дорослий дядя на державній службі, при неабиякій посаді таке говорив. Але йому не вдалося залякати Оленку, вона прямо звідти подалася до Шевченківського райвідділку поліції Львова і написала заяву на ім’я начальника поліції. Останній добре поставився до дівчини і сказав, що з тим начальником СІЗО буде на перший раз… проведено профілактичну бесіду.
«Не по-ло-же-но!»
Мама Вадима, пані Люба, останнім часом працювала у Польщі, але відразу після затримання сина повернулася й чекала довгі чотири місяці звісточки від нього. Жодного разу так його і не побачила, не зустрілися рідні душі. «Не по-ло-же-но!» – їй відповідали, точно, як за часів сталінізму та радянщини в НКВД та КДБ. Згорьована мати знову подалася в кінці грудня 2016 року на заробітки в чужу країну. Адже потрібні кошти на адвокатів, які нині чимало коштують. У Вадима державний адвокат, а от у його родини – інші, вони займаються справами повернення майна, яке, на переконання пані Люби, було вилучено незаконно під час арешту сина і без її присутності.
Яка майбутня доля націоналіста-айдарівця?
На судові засідання до Вадима приходять його рідні, друзі-волонтери, побратими-атовці задля того, щоб хоч там побачити його. Командир добровольчого батальйону «Айдар» обіцяв активістам, що також допоможе Вадиму, як вже допомагав багатьом своїм бійцям подолати різні негаразди. Незабаром, за словами активістів, на допомогу Вадимові вони зможуть підключити народного депутата Юрія Тимошенка, колишнього майданівця та атовця. Він обіцяв молодого бійця взяти на поруки.
Нині триває досудове розслідування, можна сказати, дещо таємне, бо всієї інформації про нього не мають навіть адвокати. Продовжується і процес тиску на підозрюваного, його залякування, штучне вибивання необхідних слідству свідчень. Та воля у молодого волелюбця й мужнього воїна незламна, вона міцна, мов криця. Це проявляється в тому, що він стоїть міцно на своїх позиціях правди й честі і не збирається свідчити проти самого себе, бо вважає, що ні в чому не винен, а все сфабриковано. І з психікою у нього все добре, адже пише роман, багато читає, це порушена психіка, напевно, в його «пресовиків-садистів». Чоловік поки що витримує всі знущання недобрих людей. Та цікаво, скільки ж серед працівників нашої Феміди є добрих, чесних і справедливих людей?
Друзі Вадима кажуть, що у слідства на нього немає нічого, тому воно й пресує його всіма засобами, використовуючи енкаведистські методи і даючи таким чином зрозуміти, що, потрапивши до них, далеко не всім чесним людям вдається звідти вирватись.
У Вадима є рідна сестричка Юля, яка проживає з їхньою бабусею і дуже переживає за брата, хоче зустрітися з ним, обійняти його… Та поки що це лише мрії, і немає кому спинити гірких сліз розпачу дівчинки-підлітка. Це намагаються зробити друзі її брата, бабуся, та все ж юнці тяжко зрозуміти, чому в Незалежній Україні діється таке беззаконня й надалі після Майдану, існують прямі знущання над людьми, судять чесних, а бандити стають бізнесменами, їх всіляко виправдовують і довіряють відповідальні посади…
Віктор Аверкієв
Джерело: Тижневик "Номер один"
13307