Найсвіжіше:
• Найкращий майстер із ремонту дизельних автівок Ігор Підлипський: «Клієнтами були народні депутати і навіть Прем’єр-міністр» • Степан Барна: «Відновлення військових частин в області дає перспективу розвитку Збройних сил України» • Вишнівецька громада святкувала свій другий день народження • Олена Коваль, мама маленького тернополянина з найрідкіснішою хворобою в Україні: «Моя сила – у моїй слабкості» • Головні гравці головної реформи країни зібралися на нараді в Затоці • У жахливій аварії під Зборовом загинув один із кращих молодих талантів Тернопільщини • Групи продовженого дня: платити чи не платити? • «Вишнівецька громада – одна з найперспективніших громад Тернопільщини», – експерти з питань децентралізації • Павло Петренко – Новації другого пакету законів ЧужихДітейНеБуває • Народний артист України Ігор Сачко: «Не прогинався й не прогнуся і ніколи не дав би нагнути театр» • Де на Тернопільщині не буде світла • Що таке посттравматичний стресовий розлад і як з ним боротися • Анонси газети «Номер один» від 19.09.2018 р. • Микола Більчук: «На Сході чиновника, який починає красти у народу, не сварять, його розстрілюють» • Христина Білоус: «Мрію стати чемпіонкою світу із шахів!» • 18 вересня у центрі Тернополя не буде води • Чортківський район: спалювання сміття на присадибній ділянці, ледь не призвело до великої пожежі • Шумський район: під час пошуку металобрухту чоловік натрапив на 65 боєприпасів, часів Другої світової війни • ПриватБанк фінансуватиме бізнес під 4% річних • На Збаражчині священик виступив проти громади • Про водіїв-примар, двійників та інші способи, як уникнути покарання за порушення правил дорожнього руху • У Бучачі соцзахист ополчився проти багатодітної матері • Тернопільська майстриня Юлія Пізар – про старі валянки на новий лад • У Тернополі впорядковують усю медичну сферу, бо… не вистачає 30 мільйонів! • Біатлоністи вимагають звільнення директора Тернопільської спортивної школи
rss
Андрій Василитчук: «Президент ФК «Нива» запросив за мене 120 тисяч доларів, а Григорій Суркіс пошкодував»

Опубліковано: 17 Березня о 12:55



Як із тернопільської «Ниви» гравців запрошували до Національної збірної України

Львів’янин Андрій Василитчук залишив вагомий слід в історії тернопільського футболу. Він протягом двох періодів виступав у тернопільській «Ниві», де був навіть капітаном команди та отримав запрошення до Національної збірної України. Також Андрій Миколайович виступав за кілька аматорських команд Тернопільщини. Випадково зустрівшись із цим відомим гравцем, а нині дитячим тренером у Львові, ми розпитали його про футбольний період на Тернопільщині і не тільки.   

«У «Ниві» футболісти не були розбещені грішми, тому показували хороший футбол»

– Андрію Миколайовичу, пригадайте, як Ви потрапили до тернопільської «Ниви»?

– Уперше це було в 1986 році. До «Ниви» мене запросив нині, на жаль, вже покійний Володимир Григорович Аксьонов. Тоді я тільки повернувся з армії, де паралельно грав за бердичівську «Зірку». Мав запрошення з багатьох команд, але прийняв пропозицію саме з Тернополя. По-перше, місто знаходилося найближче до мого рідного Львова, та й галицька ментальність схожа. По-друге, «Нива» завжди ставила високі турнірні завдання. Тоді, щоправда, не зумів закріпитися в основному складі тернопільських грвців, зігравши всього два поєдинки. В Тернополі була дуже сильна команда, яка разом відіграла кілька сезонів. За «Ниву» в 1986 році грали такі оборонці як Роман Мацюпа, Ігор Цисельський, а на моїй позиції правого захисника – легенда місцевого футболу Ігор Біскуп. Тому пробитися у той склад було доволі проблематично. До того ж я на той час узяв академвідпустку в Львівському інфізі і для себе вирішив, що краще закінчити вуз, отримати диплом, а вже потім займатися професійно футболом.

– Повернення до «Ниви» стало визначальним для Вашої футбольної кар’єри?

– Повернувся я до Тернополя в 1992 році з дрогобицької «Галичини» знову на запрошення Аксьонова вже сформованим гравцем. Практично одразу отримав місце в основному складі. Діяв на позиції центрального захисника. Там грали Ігор Цисельський та Валерій Горошинський. Останнього наставник «Ниви» Леонід Колтун перевів на фланг оборони, я ж зайняв його місце. Щоправда, під керівництвом цього наставника довго не попрацював, бо після першого кола до Тернополя запросили відомого «динамівця» Леоніда Буряка.

– «Нива» тоді з відносно невеликим бюджетом могла вирішувати високі завдання?

– З Леонідом Буряком «Нива» не могла бути статистом. У Тернополі футболісти не були розбещені грішми, тому показували хороший футбол, щоби заробити ті ж преміальні, а також потішити тернопільську публіку, яка в ті часи була доволі чисельною. «Нива» тоді стала сьомою у чемпіонаті (сезон-1993/94, – авт.), ледь не дотягнувши до четвертого місця. А футболісти, як і Буряк, непогано працевлаштувалися: Леженцев перейшов до київського «Динамо», Тяпушкін і Тернавський – до московського “Спартака”, Гашкін – до московського ЦСКА, Сушко – в одеський «Чорноморець» .

«Ніяк не можу знайти відео гола, забитого «Дніпру»

– Який матч за участю «Ниви» того періоду Вам найбільше запам’ятався?

– Тоді було багато хороших поєдинків. Окремо для мене стоїть кубковий поєдинок проти дніпровського «Дніпра». Ми виграли той матч із рахунком 3:0, я ж відзначився другим взяттям воріт. На жаль, ніяк не можу знайти відео цього гола, хоча дуже мрію про це, адже за два дні до матчу в мене народилася донька Наталя. Та й не проти показати дітям, як «Дніпру» забивав їхній батько.

Тоді, отримавши м’яч від нашого воротаря Дмитра Тяпушкіна на своїй половині поля, я на швидкості обіграв чотирьох суперників і змусив капітулювати голкіпера гостей Миколу Медина. Після матчу поцікавився в Колтуна, чи можу у зв’язку з народженням доньки пригостити хлопців шампанським. Тренер був не проти, тільки попросив, щоби ми не переоцінили своїх можливостей, адже через три дні мав відбутися повторний матч (тернополяни програли його – 0:2, але загалом пройшли цю кубкову стадію, – авт.). Не забув я про Колтуна. Захопивши пляшку  закарпатського коньяку і коробку цукерок, я повернувся на заміську базу «Ниви». Зайшов у кімнату до тренера, тоді ми з ним проговорили до ранку. В мене більше ніколи не було таких відвертих розмов із головними тренерами.

– Сьогодні з ностальгією тернопільський глядач згадує матчі з донецьким «Шахтарем». Нинішнього учасника плей-оф Ліги чемпіонату «Нива» тоді двічі обіграла у Тернополі…

– Було таке. Вперше ми виграли у «гірників» з рахунком 2:1. У тому поєдинку я не виступав, бо був дискваліфікований і за матчем слідкував із трибуни. На думку донеччан, арбітр не зарахував їм чистий гол. Оператор «Шахтаря» був за нашими воротами і надав докази того, що м’яч перетнув лінію воріт. Тоді його з порожніх воріт вибив Ігор Біскуп. Керівництво «Шахтаря» поставило питання руба: або відбудеться перегравання скандального поєдинку, або вони залишають чемпіонат України і переходять у Росію. Після довгих перемовин президент ФК «Нива» Володимир Коваль дав згоду на перегравання. Однак і у повторному матчі, який відбувся 1 грудня, ми переграли «Шахтар» – 2:0. У цьому матчі я був безпосередньо на футбольному полі і дуже гордий за хлопців, які показали якісну гру.

– Пригадую Ваші останні матчі за «Ниву». Чомусь Ви тоді грали у… нападі. 

– Це було за тренера Валерія Душкова. Не хочу нічого поганого говорити про людей, які кар’єру у футболі зробили не зрозуміло на чому. Вся футбольна Україна тоді сміялася, коли я у матчі проти одеського «Чорноморця» вийшов на позиції центрального нападника. Хоча у молоді роки грав у півзахисті, а виступаючи вже за ветеранські команди, діяв тільки в нападі.

«Президенти ФК були солідними людьми, які виконували зобов’язання»

– Тернопільські вболівальники зі стажем пам’ятають, як Вам вручали автомобіль…

– У ті часи, окрім заробітних плат, у контрактах деякі футболісти прописували пункти, за якими вони мали отримати квартиру й автівку. Незважаючи на те, що трудову угоду я укладав із Аксьоновим, а згодом його на посаді президента клубу змінив Коваль, усі умови переді мною були виконані. Спершу на БАМі отримав двокімнатну квартиру, а наприкінці контракту – ще й автомобіль. Тернопіль у ті часи славився не лише футболістами, а й своїм керівництвом. Президенти ФК були солідними людьми, які виконували контрактні зобов’язання. Аксьонов і  Коваль зробили дуже багато для тернопільського футболу, і шкодую, що зараз таких людей немає, а в Тернополі відсутня команда такого рівня, яка була у 90-ті.

– Цікаво, а якою була платня тоді у гравців «Ниви»?

– Заробітна платня футболістів становила 300 доларів, хоча розписувалися у відомостях ми, звичайно, за отримання карбованців чи купонів. За перемогу отримували преміальні в розмірі 300 доларів. Якщо команда перемагала з різницею м’ячів у три й більше, то додатково футболісти отримували ще по 20-30 доларів. Тобто на той час гроші були пристойними, але й не такі, як зараз у гравців Прем’єр-ліги, коли після місячної зарплатні можна їхати в автомобільний салон і вибирати собі нове авто, а після річної – безбідно жити все життя.

– На яке місце у Вашій футбольній кар’єрі можна поставити тернопільський період?

– Однозначно, на перше! В Тернополі я зіграв три повноцінних сезони, розкрив себе у повній мірі, отримав капітанську пов’язку, мене полюбила тернопільська публіка. І що найголовніше – з «Ниви» я отримав запрошення до Національної збірної України.  

«За матчі збірної України платили суто символічно»

– Запрошення до збірної стало для Вас несподіваним?

– Звичайно. Я тільки рік грав у тернопільській «Ниві». Але у принципі тодішній тренер збірної Олег Базилевич шанс грати надавав багатьом, адже через товариські матчі готував колектив до відбіркових поєдинків чемпіонату Європи. Команду комплектував на базі «Динамо» та «Дніпра», решту гравців підшукував по ситуації. У їхнє число потрапив і я. Сталося це у 1993 році. У жовтні збірна здійснила турне по США. У неділю був тур чемпіонату, а вже наступного дня команда вирушила до Штатів. Летіли годин вісім із пересадкою. У літаку навіть у карти не грали, настільки були втомленими. Просто спали. Служба безпеки контролювала кожен наш крок – від виїзду з готелю до виходу на поле з роздягальні. За межі готелю практично не виходили. Та й грошей тоді було катма: платили нам за матчі суто символічно. За тиждень провели три зустрічі – дві зі збірною США, яку перемогли – 2:1 та 1:0, й одну з мексиканцями, яким програли – 1:2. Останній матч дуже добре пам’ятаю. Грали ми в Сан-Дієго, на поєдинок прибуло десь 50 тисяч мексиканців. Атмосфера довкола цього поєдинку була просто неймовірною.

Після американського турне зіграв ще один матч зі збірною Білорусі, потім мене викликали на першу відбіркову гру до Євро-96 проти словенців, але у склад я не потрапив, а на моєму місці діяв Сергій Дірявка з «Дніпра». Ще був один виклик на поєдинок із Литвою, у якому теж на поле не вийшов. На цьому моя кар’єра у збірній завершилася.

«Для оформлення візи на матч Ліги чемпіонів із ПСЖ навіть віддав паспорт»

– За яких умов перейшли до «Карпат»?

– Наставник «Карпат» Мирон Маркевич покликав, а корінному львів’янину завжди хотілося грати в рідному місті. Та й ФК «Нива» отримав за мене непогані гроші. «Карпатівці», якщо не  помиляюся, заплатили за мене близько 50 тисяч доларів. Однак, провівши у Львові всього 4 місяці, я отримав травму та змушений був шукати нову команду.

– Окрім «Карпат», перебуваючи в тернопільській «Ниві», отримували запрошення з інших клубів?

– У 1994 році міг опинитися у київському «Динамо». Розмовляв із Григорієм Суркісом та Йожефом Сабо. Вже йшлося про мою участь у Лізі чемпіонів у матчі в Парижі з ПСЖ, навіть віддав паспорт для оформлення візи. Але президент «Ниви» захотів за мене 120 тисяч доларів. Суркіс відповів, що за такі гроші він купить чотири молодих захисники. Так і сталося – тоді до столичного гранду прийшли Дмитрулін, Ващук, Головко і Беженар. Також кликали мене до американської команди «Чикаго Файр», однак і цей варіант не склався.

– Чув, що, окрім «Ниви», Ви виступали ще за кілька аматорських команд Тернопільщини.

– Було таке у моїй футбольній біографії. У студентські роки підігрував у чемпіонаті Тернопільської області. Три сезони відіграв за зборівську команду, два – за чортківську й один – за козівську. Тоді дозволялося грати за кілька областей.

– Сьогодні в українському футболі процвітає таке ганебне явище як гра на тоталізаторі, договірні матчі тощо. А чи було подібне у часи Вашої молодості?

– Не в такому обсязі, як зараз, але договірні матчі були. Зазвичай це була так звана рокіровка «два у два». Свого часу за перемогу нараховувалося два очки. Щоби потішити своїх вболівальників, команди домовлялися: вдома одна перемагає, а на виїзді – інша. Скажу чесно, у подібних домовленостях участі не брав, хоча є такі клерки, котрі робили з цього приводу закиди у мій бік…

 

ДОСЬЄ:

Андрій Василитчук народився 13 липня 1965 року у Львові. Виступав на позиції захисника. За тернопільську «Ниву» провів 74 поєдинки у чемпіонатах України і СРСР. Ще 12 матчів, у яких забив один гол, зіграв у кубку України. Як гравець «Ниви» чотири рази виходив на поле у складі збірної України. Також виступав за аматорські команди Тернопільщини: «Кристал» (Чортків), «Старт» (Козова), «Колос» (Зборів). Останніх 10 років Андрій Василитчук передає свій великий футбольний досвід підростаючому поколінню львівських «Карпат».

 


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
20 Вересня
19 Вересня
18 Вересня
17 Вересня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 50%, 3 votes
    3 votes 50%
    3 votes - 50% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 33%, 2 votes
    2 votes 33%
    2 votes - 33% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 17%, 1 vote
    1 vote 17%
    1 vote - 17% of all votes
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 0%, 0 votes
    0 votes
    0 votes - 0% of all votes
Total Votes: 6
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше